Тексти
>
Жанри
>
Поезія
Героєві
Ти знов, безстрашний, хочеш зазирнути
в суворі очі долі молодій.
Дерзай — і скине полюс вічні пута,
і скаже сміливому: володій...
Над дахом світу, що замерз навіки,
на юних крилах ти летіть ладен
і битись з хуртовинами, як вікінг,
і шестимісячний зорити день.
Багряне сонце там, як кров півоній,—
розгонь же бур іржучі табуни:
немов валькірій чорногриві коні,
вони потьмарять крижані лани.
Колись пливли в думках співці на полюс,
шукаючи там тиші, забуття;
вони вже не любили, не боролись:
над ними віяв смерті білий стяг.
А ти полинеш, як орел могучий,
щоб подолать стихію, сон, туман,
щоб пристрасті огнем жарким, палючим
стопить у лід закутий океан.
І суднам він хвилясту путь простеле
у край китів, ведмедів і моржів,
і скарб відкриє нам розкутий велет,
і сад розквітне на його межі...
1935