Я (Романтика)
Я (РОМАНТИКА)
“Цвітові яблуні”
З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія.
Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани,
похиляюсь на самотню пустельну скелю. Я дивлюсь в даль.— Тоді дума за думою, як
амазонянки, джигітують навколо мене. Тоді все пропадає... Таємні вершники
летять, ритмічно похитуючись, до отрогів, і гасне день; біжить у могилах дорога,
а за нею — мовчазний степ... Я одкидаю вії і згадую... воістину моя мати —
втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків.
Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам'ятаю!). І
мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим
п .....