Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 06 серпня 2020 року
Тексти > Жанри > Повість

Торжество життя

Переглядів: 31662
Додано: 18.12.2008 Додав: Didpanas  текстів: 213
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Didpanas Джерело: Микола Дашкієв, ТВОРИ, ТОМ І. К. «ВЕСЕЛКА» 1981

Після новорічних канікул у щотижневій факультетській стінгазеті «Ланцет» почала друкуватися науково-фантастична повість «Пригоди Сапрофіта Карболкіна». Коля Карпов писав її за тим же методом, як і Ежен Сю свого славнозвісного «Агасфера»: здавав до редакції все, що встигав написати, маючи дуже тьмяне уявлення про подальше розгортання сюжету. Але в нього виявилося чудове вміння зводити кінці з кінцями і неабиякий сатиричний талант, тому студенти надривали животи зо сміху, читаючи про надзвичайні пригоди Карболкіна в чудесній країні Безмікробії. Ілюструвала повість Таня Сніжко, і чи бажала вона того, чи ні, але персонажі в неї дивно скидалися на Колю Карпова, Степана Рогова, Мишка Абраменка і решту студентів четвертої групи другого курсу. Успіх повісті був надзвичайний. Кожного номера газети чекали з нетерпінням.
Професор Кривцов, проходячи якось з доцентом Петренком по коридору, де висіла газета, хитнув головою:
— Читали чергового «Карболкіна»? Цікаво, слово честі! Це все вигадки Миколи Карпова. Талановитий хлопець!.. А ви знаєте, жарти жартами, але ця повість має велике виховне значення. Ніде не можна так добре висміяти якусь безглузду ідею, як у науково-фантастичному творі, та ще й сатиричному. Дуже корисна річ, особливо для першокурсників! Вони знають уже досить багато, але ще не уявляють повною мірою, що означають мікроби для життя на землі. А тепер я помічаю: посміються-посміються студенти біля газети та й починають серйозні дискусії... Ні, таки добре вигадав Карпов!
— Іване Петровичу, а чи не варто було б на студентському науковому гуртку вже по-справжньому поставити питання про перспективи боротьби з мікробами?— доцент Петренко зупинився і задумливо потер підборіддя.— Хай студенти помріють — сміливо й тверезо... Я гадаю, це матиме сенс... Ненаукові й безпорадні гіпотези слід відсікати. Все, що хоч трохи сприятиме розвитку творчої фантазії,— підтримати... Ясно, що це слід зробити між іншим, якщо вдасться викроїти час.
— Згоден! Це у вас гарна думка, Семене Гнатовичу! Гаразд, я пораджу спланувати таке обговорення на наступний квартал... Та й справді...— він міркував уголос,— привчити мріяти сміливо й розумно—дуже важливо. Хай не всі студенти стануть вченими, але мислити й дерзати повинні всі.
Гуртківці з захопленням зустріли пропозицію Кривцова. Кожен вибрав собі якусь одну гіпотезу і готував реферат на цю тему. Спеціально виділена комісія з старшокурсників під керівництвом Кривцова відкидала геть усе, що було голою фантастикою, підтримувала обгрунтовані, хоч і недосяжні на той час проекти і допомагала виявити недоліки та недоробки.
Степан Рогов висунув гіпотезу використати для боротьби з хворобами явище інтерференції вірусів: боротьбу одних видів мікроорганізмів з іншими у живому організмі. Вже давно було помічено, що деякі з хвороб перебувають у антагонізмі одна до одної. Так, наприклад, публікувалися дані, що свинка й вітрянка затримують розвиток коклюшу, кір і запалення легенів — сприятливо впливають на перебіг стовбняка і навіть розвиток такої страшної хвороби, як рак, затримується під впливом рожистого запалення.
Коли Степан розповів про свій задум Петренкові, той усміхнувся:
— Що — знову антивірус?.. Ну-ну!.. Це вже, здається, більш вірогідне, ніж препарат Брауна... А до речі, Стьопо...— Петренко раптом пожвавішав.— Я, здається, розкрив «таємницю антивірусу».
— Якого антивірусу?— Степан дивився на Петренка здивовано.
— Ну, от! Уже й забули якого?.. Так званоного універсального антивірусу Брауна... Чи пам'ятаєте оце?..— Петренко поліз до шухляди і витяг аркуш паперу, змережаний формулами.
— Семене Гнатовичу, де ви його взяли? Та я ж порвав цей аркуш!
— Ні, друже,— порвали, та не цей! Це копія. Раджу вам завжди знімати копії з унікальних документів... Щось мені нагадували оці формули, але що— ніяк не міг пригадати. Аж ось позавчора, перечитуючи академіка Костріна, я звернув увагу на сторінку, яка видалася мені дивно знайомою. Та ось, погляньте самі.
Доцент Петренко витяг грубезну книгу «Органічні сполуки» і розгорнув її. Степан уп'явся очима в сторінку... Так, це було майже дослівне повторення доведень Брауна!.. На аркуші з рукопису німецького професора бракувало тільки однієї, заключної формули. В книзі академіка Костиріна під тією формулою було написано:

«Цитоплаза — псевдобактерицидний фермент. На тривалий час гальмує життєву діяльність мікробів, але має непереборну здатність до саморуйнування. Цитоплаза належить до нестійких перенасичених вуглецевих сполук. Теоретично й практично доведено, що всяка спроба перебудувати молекули цитоплази в бік стабілізації або зміни її властивостей кінчається невдачею. Фермент або руйнується, або втрачає здатність гальмувати життєві процеси мікроорганізмів. Цей препарат так назавжди й лишиться цікавим прикладом уявно-корисного лікувального засобу: використовувати його для лікування абсолютно неможливо».

— Ну що, тепер зрозуміло?— Петренко поклав руку на книгу.— Ось вам і розгадка таємниці антивірусу.
— Семене Гнатовичу, але ж Браун для виготовлення свого препарату використовував вірус «Д», тобто вірус сказу...
Петренко засміявся:
— От-от, Стьопо, я й сам у першу мить замислився. Але в академіка Костиріна є відповідь і на це питання. Пізніше перечитаєш, а зараз я тобі коротко розкажу... Браун виготовив цитоплазу, але вважав, що це — тільки проміжний етап. Вважаючи вірус «Д» за білкову молекулу, він хотів приєднати до неї молекулу цитоплази і таким чином створити живу молекулу антивірусу. Але Браун помилився: цитоплаза блокувала живі частинки вірусу «Д»,— зробила їх тимчасово бездіяльними, а тому що, певно, в розчині лишився надвишок цитоплази, препарат міг гальмувати на деякий час розвиток і інших вірусів.
Петренко замовк і замислився.
— Стьопо, скажіть, протягом якого часу досліджував Браун свій уже готовий препарат?
— Зачекайте... П'ять, сім... Днів десять, не більше.
— Так от: коли б він простежив за препаратом місяців зо два, він переконався б у його бездіяльності. Академік Костирін наводить аналогічний випадок з ящуром: тільки за два місяці цитоплаза руйнується повністю, і хвороба спалахує з новою силою.
— Семене Гнатовичу, Браун не мав часу досліджувати. Адже все це було перед здачею міста американцям... Семене Гнатовичу...— Степан старанно вивчав титульний аркуш книги.— Скажіть, а не сталося так, що хтось запозичив у когось ідею?
— Е ні, Стьопо! Ця книга вийшла дев'ятсот сорок четвертого року. Ні Браун її не бачив, ні академік Костирін не знав нічого про браунівський «антивірус». Але одночасні відкриття — не дивина. Таких прикладів я можу навести вам скільки завгодно... Лихо Брауна в тому, що він не встиг дослідити свій препарат до кінця.

* * *

На студентському науковому гуртку було вислухано дванадцять рефератів на тему «Перспективи розвитку мікробіології». Не всі гіпотези були варті уваги — дуже важливо висунути щось нове, прокласти стежку в незвідане майбутнє. Але кілька рефератів, в тому числі й реферат Степана Рогова, були схвалені одностайно. Автори цих праць, за порадою Кривцова та Петренка, вирішили розпочати підготовчі досліди на обрані ними теми.
А на закінчення доцент Петренко розповів гуртківцям випадок з антивірусом Брауна.
Він розповідав, а в мозку снувала думка:
«Історія з антивірусом — не закінчена. Чому під час дослідів у нашому інституті препарат був абсолютно бездіяльний? Цитоплаза руйнується тільки в живому організмі, а в ампулі вона не розкладається»,
Відповіді на це не було.

Розділ XX
ВСЕ ЛЕТИТЬ ШКЕРЕБЕРТЬ

Одного з весняних днів четверта група другого курсу, готуючись до екзаменів, майже в повному складі сиділа в малому читальному залі Медичного інституту.
Читальний зал — святая святих. Тут заборонено розмовляти навіть пошепки, той, хто кахикне, сконфужено озирається навколо. Тихо-тихо в залі, тільки шелестять сторінки, поскрипують пера та перша весняна муха дзвінко б'ється об шибку.
Степан Рогов одклав книгу і занепокоєно зиркнув на годинник. Дванадцята. Де ж Колька? Напівлікарський екзамен — не жарт: треба готуватись, а Колька вже прогайнував чотири години...
Незадоволено зсунувши брови, Степан знову заглиблюється у підручник.
Кістки, сухожилля, м'язи... Все — латинь, усе — напам'ять... Та де ж, нарешті, Колька?
Минає ще година. Непокоїться вже не тільки Степан. Таня Сніжко шепоче:
— Як ти думаєш, де він? Невже забув, що післязавтра екзамен?
А ще за годину, коли і Степан, і Таня вже ладні були йти на розшуки, раптом з грюкотом розчиняються двері читального залу і Колька заволав з порога:
— Друзі! Все пішло шкереберть!.. З ніг на голову чи з голови на ноги — не знаю!
Він розмахує невеликою книжкою в зеленій обкладинці, а на нього дивляться з подивом, незадоволено. Завідувачка бібліотеки червоніє від обурення. Вона навіть не знаходить слів— вперше за багато років порушено робочий режим, який вона так старанно оберігає.
Але на Кольку сьогодні не впливає її вбивчий погляд.
— Софіє Львівно, пробачте!.. Я мушу оголосити... Товариші! У книгарні на Пушкінській продається ось ця книга...— Він знову підносить догори книгу в зеленій обкладинці.— Якщо не купите зараз — будете бігати за нею по всьому місту... Тут написано неймовірні речі: стверджується, що віруси й мікроби можуть взаємно переходити одні в інші, що їх можна перетворити на кристали, що із абсолютно стерильних речовин можна виділити мікроорганізми!.. Е, та всього не розповіси!.. Поспішайте,— дають тільки по одній книжці!
Як і не було зосередженої робочої тиші. Схоплюються з місць студенти, підбігають до Кольки і, переконавшись, що той не обдурює, стрімголов летять до дверей.
Хтось кричить:
— А хто ж автор?.. Як заголовок?
Кольчин голос ледве перекриває гармидер:
— Зар'ян!.. Ге еМ Зар'ян... «Мікроорганізми!»
А за кілька хвилин у залі знову тихо. Та в ньому й нема нікого. На столиках безладно розкидані книги, конспекти, портфелі, сумочки.
Завідувачка докірливо хитає головою, а Колька, лицемірно зітхаючи, виправдовується:
— От, їй богу, Софіє Львівно, більше не буду! Хіба через сто років... Адже такі відкриття бувають дуже рідко... Ні, ви послухайте, послухайте: «... використовуючи нашу методику, ми виділили початкову культуру грибків з американського патентованого пеніциліну — пеніцилін кристаліні, Нью-Йорк, один ен-ве, номер триста сімдесят п'ять!» Свого пеніциліну у нас скільки завгодно, але тут таке!..
Колька ще довго тлумачить завідувачці про надзвичайні можливості, що відкриваються перед медициною, а Степан і Таня тим часом гарячково гортають книгу. І чим ближче знайомляться з суттю викладу, тим більшим почуттям проймаються вони до автора. Так, подібні відкриття бувають не часто.
Досліди професора Зар'яна парадоксальні, неймовірні: він бере суху мікробну масу, кип'ятить її протягом доби, висушує, обробляє ацетоном, розтирає в найдрібніший порошок, змішує з розбавленою кислотою, кип'ятить знову... і після всього цього знову одержує початкові живі мікроби!
Хай це здається не таким уже й дивним — зрештою, мікроби туберкульозу можуть дуже довго витримувати високу температуру і вплив кислот,— але твердження про те, що всі,— буквально всі!— мікроорганізми можуть існувати і в вигляді мікробів і в виглядів вірусів?! А доказ того, що всі мікроби й віруси можна перетворити на кристали?! А з'ясування суті вакцин і імунітету?!
Книгу вдалося дістати небагатьом. Та того ж вечора студенти четвертої групи читали її вголос.
Довго сиділи мовчки, приголомшені всім почутим, потім Лена Борзик нерішуче спитала:
— Але поясніть, друзі, як же тепер?.. Адже Пастер довів, що після кип'ятіння хірургічних інструментів ми не занесемо в рану інфекції при операції... І це ж так... А консерви?... Адже Пастер довів, що...
Колька зневажливо махнув рукою:
— А-а, Пастер, Пастер! Він затримав розвиток мікробіології на сто років!..
— Не зовсім так,— Степан розкрив книгу.— Ти міркуєш спрощено. Ну хіба можна гадати, що за часів Пастера хто-небудь довів би те, що довів зараз професор Зар'ян? Тоді навіть найпростіші мікроорганізми були загадкою. Пастер встановив, що мікроби після кип'ятіння знешкоджуються для організму, а зараз хіба щось змінилося? Хіба тепер, коли Зар'ян довів величезну життєздатність мікробів, ми відкинемо права стерилізації? А хіба те, що Зар'ян довів наявність живих мікроорганізмів у пеніциліні, який раніше вважався за стерильний, змусить нас відмовитися від цього препарату?.. Адже справа не в цьому, друзі! Зар'ян уперше дає справжнє пояснення тим фактам, що їх спостерігали вже давно. Мікроби не гинуть при кип'ятінні, але вони переходять у фільтрабільну форму, яка для організму нешкідлива... Розумієте: нешкідлива. А Пастер свого часу зробив висновок: нешкідливий мікроорганізм — значить, мертвий... І погано те, що послідовники Пастера оголосили кожну його думку аксіомою, яка не вимагає доказу, навіть догмою... Вони, оці послідовники, і затримали розвиток мікробіології...
— Стьопо, але здається, віруси були відкриті ще за життя Пастера?
— Так, у 1892 році Івановський відкрив віруси і перший у світі виділив кристалічну форму вірусу тютюнової мозаїки. Пізніше багато з вірусів рослин було виділено в кристалічному вигляді. Та знову ж: вкоренилася думка, що віруси хвороб тварин у кристали не перетворюються. І тільки тепер професор Зар'ян...
Колька перебив:
— Пробач, Стьопо! Ти знаєш, що мені спало на думку?.. Для того, щоб рослина жила і розвивалася, потрібен азот. Азот з повітря добувають азотобактерії, які розмножуються на корінні бобових рослин... Щоб збагатити грунт на азот, ми спеціально сіємо бобові там, де можна було б сіяти пшеницю, наприклад... А тепер уявіть: за способом професора Зар'яна ми готуємо тисячі тонн кристалічного порошку азотобактерій і вдобрюємо ним грунт... Можна буде одержувати небачені врожаї — адже це найкраще бактеріологічне добриво!.. Слово честі, товариші, давайте займемося цим питанням!
Таня Сніжко усміхнулася:
— Ой Колю, Колю! Та ти ж навіть не знаєш методики перетворення мікробів на кристали!
— А ми запитаємо у Зар'яна.
— І ти думаєш, що він тобі розповість?
— А що в нас — капіталістична країна? Патент на свою методику Зар'ян візьме?!
Таня докірливо подивилася на нього:
— Та не в патенті справа, і не капіталістична країна у нас... але поруч з нами — капіталістичні. Ти ось мрієш створити бактеріологічне добриво, а імперіалісти тільки й пнуться, щоб виготувати проти нас тисячі тонн бактерій чуми. Згадай японський процес!.. Це таємниця, товариші!.. Поки що, звичайно.
Так, це була таємниця. У книзі не знайти ні слова про методику досліджень. Але Степан Рогов і не шукав натяків на те, яким, власне, шляхом професор Зар'ян розкрив природу вірусів. Студенту-другокурснику було ще рано думати про те, щоб перевірити висновки, які здавалися неймовірними. Та він уважно, по багато разів перечитував кожне з загальних тверджень професора Зар'яна, вірячи, що віднині мікробіологія вже впевнено ступила на правильний шлях.
Імунітет... Багато разів про імунітет говорив професор Браун, багато разів читав Степан Рогов про імунітет і в популярних брошурах, і в солідних монографіях. І тільки тепер розкрилася суть імунітету.
Перетворення мікробів у віруси... Часто буває, що людина хворіє на туберкульоз, а паличку Коха знайти не вдається... Замість неї можна виявити якісь вірусні часточки... Вважалося, що це — випадкові віруси, віруси-супутники... При захворюванні на висипний тиф іноді виявляють, крім вірусу висипного тифу, також і мікроб протей... Вважалося, що це — мікроб-супутник... І ось тепер виявилося, що це не винятки, а правило: кожен мікроорганізм може перебувати і в стадії мікробів, і в стадії вірусів...
Степан підкреслив нігтем рядок:
«...розподіл мікроорганізмів на віруси і мікроби — абсолютно неправильний».
Він усміхнувся, згадавши день своєї першої зустрічі з Колькою, коли вони жартома визначили «сфери впливу».
— Колю, а пам'ятаєш: «Ти будеш по мікробах, а я — по ультравірусах»?
Колька одірвався від книги, здивовано глянув на Степана, потім засміявся:
— Так, так, Стьопо! А треба було сказати просто: разом будемо працювати!
Він підвівся, втомлено випростав плечі і підійшов до Степана:
— Ти знаєш, я ось в котрий раз перечитую книгу і думаю, як все-таки ускладнюються наші науки! Візьми хоч мікробіологію. Раніше все було просто: вірус — так вірус, мікроб — так мікроб. Знайшов збудника хвороби, створив речовину, що убивала б його,— і з хворобою покінчено... А тепер — нічого не зрозумієш: котрий там вірус? котрий мікроб?
Степан зареготав:
— У тебе вийшло точно за Маяковським:

Не верь
ни единой версийке,
Который москит
и который мускат.
И кто персюки
и персики...

Ні, Колю, можна зрозуміти все, не слід тільки шукати уявної простоти і не треба намагатися упхнути всякий факт у прокрустове ложе правил. Ти знаєш, як казав професор Кривцов? «Виняток? Ні, любий,— це виняток тільки до певного часу. А потім цей виняток дасть початок новому, глибшому правилу...» Та й справді: і до Зар'яна спостерігали мікробів-супутників, але це трактувалося як виняток. А він, певно, насамперед зацікавився такими винятками... Та мало помітити незвичайне, в першу чергу його треба правильно пояснити...
Коля сказав задумливо:
— Хотілося б побачити цього професора, поговорити з ним... Мені здається, що він — високий, стрункий, молодий. Людина, що створила таку чудову теорію, обов'язково повинна бути молода...
Степан усміхнувся:
— А мені, навпаки, професор Зар'ян уявляється невисокого зросту, поважним, сивим, з спокійним пильним поглядом. А втім, так: він молодий. Він мусить бути молодий духом, як усі сильні й енергійні люди...
Обидва замовкли. Стояли біля розчиненого вікна, звідки повівав свіжий весняний вітерець, задивилися в простір.
Чи могли вони знати, що «теорія» Зар'яна виявиться тільки блискучим блефом і що зустріч з професором Зар'яном принесе їм не радість, а гіркоту й розчарування?

Частина третя
ТОРЖЕСТВО життя

Розділ І
ЛЮДИ І ТЕОРІЇ

Минуло три роки. Описати їх усі неможливо. Кожен день приносив щось нове — він не був такий, як учорашній, і відрізнявся від завтрашнього,— та надто цікавих подій в житті наших героїв за цей період не трапилось.
Другокурсники стали п'ятикурсниками. Четверта група розпалася на три відділи, але все одно була дружна. Таню Сніжко обрали секретарем комсомольської організації факультету. Микола Карпов очолював культмасовий сектор профкому. Степан Рогов став ученим секретарем студентського наукового товариства. Лена Борзик закохалась у Мишка Абраменка і, коли зважити, що він став надзвичайно запобігливим до неї і неуважним до всіх інших,— не без взаємності.
А стосунки Тані Сніжко і Миколи Карпова все ще були невизначені. Ці двоє не могли існувати одне без одного, але тільки те й робили, що сперечались,— і як «громадські діячі», і як студенти одного відділу й однієї групи, і просто як друзі.
Якось увечері, коли Таня і Коля, як звичайно, про щось з запалом сперечалися, до кімнати профкому зайшов Степан. Друзі не помітили його, і він мовчки милувався ними кілька хвилин. І Коля, і Таня були вродливі — навіть дивно, що він не помічав цього раніше. Краса Тані своєрідна: біляве з золотим відблиском волосся, темні брови, задерикуватий ніс, рум'яні щоки — все гармоніювало з її веселими й лукавими очима. А Коля — широкоплечий, стрункий — приваблював строгою мужністю. В нього було виразно окреслене підборіддя, високий лоб, трошки випнуті вилиці. І тільки щирі карі очі та вихор на голові надавали його обличчю виразу милої безпосередності.
Дивлячись на них, Степан відчув незвичайний прилив ніжності.
Друзі!.. Хороші, справжні друзі!.. Що, коли б на світі не було дружби? Все стало б мертве і беззмістовне...
 
Наші Друзі: Новини Львова