Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 19 лютого 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Тисяча доріг

Переглядів: 62815
Додано: 13.12.2007 Додав: oops_oops  
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: Смолоскип, 2003
Марія Савчин
ТИСЯЧА ДОРІГ

Спогади жінки учасниці
підпільно-визвольної боротьби
під час і після Другої світової війни

Київ "Смолоскип" - 2003


Цю книгу присвячую моїм друзям і подругам,
з якими розділяла долю у визвольній боротьбі.
Вони полягли і навіть їхні могили невідомі.
Також присвячую її моїм дітям і Родині.




ЗМІСТ


Від редакції
ВІД АВТОРА
МОЇ РАННІ РОКИ
ПРИХІД БОЛЬШЕВИКІВ
НІМЕЦЬКА ОКУПАЦІЯ
ПЕРЕХІД ДО ПІДПІЛЛЯ
В УПА
У ЖІНОЧІЙ РЕФЕРЕНТУРІ УЧХ
СЕРЕД ПОЛЯКІВ
ТРІЮМФ ЖИТТЯ
КРАКІВСЬКИЙ КОТЕЛ
ВОГНЕМ І ТЕРОРОМ
ПЕРЕХІД В УКРАЇНУ
У ГОЛОВНОМУ ОСЕРЕДКУ ПРОПАГАНДИ
ЗИМУВАННЯ В КАРПАТАХ
ДОРОГА У ЛЬВІВЩИНУ
В ГУЩІ НАРОДУ
ПРОВОКАЦІЇ ТА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ
МОЄ ОСТАННЄ ПРИСТАНОВИЩЕ
ПОЦІЛУНОК І ЗРАДА
ПОВОРОТ У ПІДПІЛЛЯ
ЗАГИБЕЛЬ ПТАХА
ЛІТО НА РІВЕНЩИНІ
ЗНАЙОМСТВО З КОМАНДИРОМ ДУБОВИМ
НА ПЕРЕЛОМІ СТОРІЧЧЯ
У ЛУЦЬКОМУ РАЙОНІ
ЗИМУВАННЯ У КРИЇВЦІ ВІКТОРА
НА ПОЛІССІ
СВЯТО УПА
НАСТУПАЄ ЗИМА НА П'ЯТИ
З ТОГО СВІТУ
У ДОРОЗІ НА ПІВДЕНЬ
РІК 1953-ІЙ
ВІЧ-НА-ВІЧ З ДОЛЕЮ
У КИЇВСЬКІЙ СЛІДЧІЙ ТЮРМІ
ПОБАЧЕННЯ
НА ПОРОЗІ НЕВІДОМОГО
КРУТИЙ ПОВОРОТ
ДОРОГА В МИНУЛЕ І МАЙБУТНЄ
ЕПІЛОГ

ВІД РЕДАКЦІЇ



Спомини Марії Савчин вирізняються серед мемуарів про боротьбу УПА з багатьох поглядів. Поперше, авторка перебувала в підпіллі понад дев'ять років, майже від початку збройної боротьби, від 1944 до літа 1953, коли залишилися в підпіллі "останні могікани". Впродовж цих років їй довелось побувати у Львівщині, на Закерзонні, в Польщі, Карпатах, на Поділлі, Волині та Поліссі, й боротьбу на цих українських землях вона описала в своїх споминах. При тому від 1945 року М. Савчин була дружиною Василя Галаси, спочатку заступника провідника ОУН Закерзонського краю, а від 1948 - провідника ОУН Північно-західних українських земель (ПЗУЗ, тобто Волині й Полісся). Майже весь час вона перебувала з чоловіком, зустрічалася з різними провідними людьми, писала для них на машинці листи, звіти, доручення, інструкції й інші матеріяли. Одне слово, авторка багато бачила й знала, й це віддзеркалюють її спогади.

Важливим елементом спогадів є те, що вони написані жінкою й написані щиро. Авторка описала відверто навіть свої інтимні справи, а також переживання своїх найближчих подруг. Увесь час вона жила в постійній небезпеці, нераз переживала драматичні й трагічні ситуації, коли рішалася не тільки її доля, але доля її найближчих друзів і родини. Найбільшу трагедію М. Савчин пережила в Польщі, коли їй довелося залишити в руках поліції свого сина, якого не могла врятувати. Авторка подала багатогранний опис жінки в підпіллі, показала її радощі й турботи в щоденному побуті, поставу в обличчі смертельної небезпеки. Розповідь М. Савчин - це життєвий шлях цілого покоління, яке свідомо пішло на службу рідному народові й, не зважаючи на труднощі та небезпеки, несло цей хрест довгими роками, жертвуючи в безвихідній ситуації також своє життя.

Спогади написані невдовзі після того, як авторка опинилася на Заході. Ще за свіжої пам'яті. Ще тоді, коли картини минулого не померкли в її уяві. Ще тоді, коли свідомість не була навантажена новими пережиттями, позитивними й негативними впливами життя у вільному світі. Писати спогади, як вона згадує у вступі, змусило її почуття обов'язку супроти всіх тих її друзів і подруг, що ще так недавно були разом з нею, горіли ідеєю визволення свого знедоленого народу, мужньо переборювали найбільші труднощі й полягли на полі бою. Дуже часто ворог забрав їхні мертві тіла й десь скрито закопав, щоб і сліду не лишилося по цих борцях за волю України. Авторка відчувала, що мусить про них написати, щоб не пропала народня пам'ять про їхні подвиг і жертву, щоб передати майбутньому поколінню штафету служіння й жертви для свого народу. Вони також віддзеркалюють тодішню настанову й світосприймання авторки.

Спомини написані від першої особи манерою повісти, з частими діялогами й іншими притаманними цьому жанру атрибутами. Хоч відтворені діялоги не можна вважати цілком автентичними, проте автор уживає їх з тактом для оживлення розповіді. Зрештою, спогади написані за свіжої пам'яті, тож багато діялогів таки ілюструють дійсні розмови. В манері викладу, стилі, термінології і слововжитку помітний вплив підпільних видань, до яких авторка звикла, опрацьовуючи різні підпільні тексти. Вважаємо це позитивною рисою споминів, які точно відтворюють стиль, атмосферу, побут і життя підпілля.

Допомога Редакції в підготовці до друку цих споминів радше мінімальна. Редакція допомогла уточнити чи ідентифікувати деякі події, діячів підпілля, уніфікувати підпільні назви тощо й організувала технічне видання книжки. Проте авторка вже сама читала коректу, підготовила показник і допильнувала верстки. З цією метою вона двічі їздила до Львова, де книжка готувалася до друку. Надруковані в книжці знімки - власність авторки; частину їх взято з архіву "Літопису УПА" і з архіву СБУ Волинської области. Отримано ще фотографії від інших осіб.

Від імені автора й Редакції "Літопису УПА" висловлюю подяку всім особам, що допомогли у виданні цього тому. Передусім дякую фундаторові цього тому, Дмитрові Гайдукові, що жертвував 25,000 доля рів на видання цієї книжки. Щира подяка належиться Антонові івахнюкові за мовну редакцію, Зоні Кейван - за переклад, Петрові Потічному - за влучні поради, співпрацівникам СП "Літопис УПА" у Львові - Володимирові Чорновусові, Юрію Штендері, Ігореві Гринді, Зеновію Матчаку, Зеновію Стецьківу, Олені Ковальчук та працівникам Адміністрації "Літопису УПА" в Торонті за допомогу у випуску в світ цього тому. Імена їх подані наприкінці книги.

Євген Штендера





ВіД АВТОРА



Тим людям, яких ти на світі бачив,

Тим думам, якими свій шлях позначив,

Всьому, що в серце прийняв ти, брате,

Яке ж воно право має вмирати?

Ліна Костенко



Боротьба українського визвольного підпілля після Другої світової війни наближалася до неминучого кінця. Для нас, її останніх учасників, висліджуваних спецзагонами військ КҐБ та агентами державної безпеки, вже не було місця ні на землі, ні під землею. Виснажені, зі знищеним здоров'ям, ми втратили все, крім віри у справу, за яку боролися. Всім іншим та справа здавалася пропащою, але для нас такою не була. Власне віра наша була тією магічною силою, що ореолом сіяла над нами і робила нас відмінними від усіх інших.

Все таки неминучий кінець послідовно наближався до кожного та кожної з нас. Коли якийсь з повстанців опинявсь у безвихідній ситуації, то, щоб не здатись ворогові, відбирав собі життя власною зброєю. Проте дехто попадався живим у руки КҐБ через підступи насадженої агентурної мережі.

Пройшли роки, одначе час не витіснив з душі пережитого. Усі вони, мої полеглі друзі тієї буревійної доби, ходять тінями за мною, домагаючись останньої данини - розповісти про їхній подвиг. Але турбота за долю тих, що залишилися живими, довгі роки сковувала мені руки.

Згодом, коли вже почала писати, стала перед питанням, як мені розмежувати моє особисте життя й історію, що писалась нашою боротьбою. Воно ж у мене все так сплелось і зрослося, що розвінчати їх можна було лише однією ціною - відтворити недосконалий образ дійсности, в якій я тоді жила. Нераз, пишучи, завмирала рука й бунтувалася душа, коли роз'ятрювала роками гоєні рани пережитого. Одначе свідомість того, що спогади ці це не тільки моя власність, що вони належать усім моїм друзям, помагала поборювати нехіть. Розуміння ваги написаного сторожило мене, як архангел з мечем, і зобов'язувало відображати події з перспективи часу, в якім вони відбувалися, та подавати через призму нашого тодішнього світосприймання.

Одначе турботна думка так і не залишила мене. Заглиблюючись у безліч переживань та особистих трагедій, може, я загубилася серед них і не зуміла відтворити в усій величі безприкладне геройство й посвяту, що їх виявляли учасники тієї боротьби? А власне тим вони вписалися золотими літерами в нашу історію, бож:

"Немає більшої любови, як віддати життя за свого ближнього".





МОЇ РАННІ РОКИ



На схилі життя вертаюсь думками до початків свого свідомого буття з надією знайти відповідь на питання: чому моє життя склалося так, а не інакше? Що спонукало мене обрати шлях, який з самого початку віщував багато трудів і небезпек? Був це романтизм, а також і реальність доби? Чи, може, наслухані в дитинстві від батьків і їхніх ровесників оповідання про недавнє історичне минуле тінню падали і на моє життя?
 
Наші Друзі: Новини Львова