Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 27 вересня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична  ::  Тексти > Жанри > Стаття

Мережа сіоністського терору

Переглядів: 5306
Додано: 01.01.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 3 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен Джерело: Журнал «Персонал» 2007 № 3
Мережа сіоністського терору

Інститут перегляду історі (Institute for Historical Review)
Підготував Марк Вебер (Mark Weber)


Вступ
Ці нотатки документують втаємничені і злочинні дії єврейських сіоністських терористичних груп і, особливо, Ліги захисту євреїв. Специфічний акцент тут робиться на терорі — у тому числі убивствах — проти «злочинців думки», тих, хто бере під сумнів загальгоприйняту історію голокосту, відносно якої шість мільйонів євреїв було методично винищено в Європі протягом Другої світової війни. Сіоністські терористи відкрито прокламують ідеологію єврейської вищості і визнають їхню готовність використовувати насильство проти тих, хто не погоджується з ними. З добре документованим фанатизмом і злочинами вони становлять серйозну небезпеку для нашого суспільства, і усіх, хто цінує волю.

Меїр Кахане і Ліга захисту євреїв

Найбільш завзятою неурядовою сіоністською терористичною організацією є Ліга захисту євреїв. Її активісти причетні до широкого кола злочинів, і американське Федеральне бюро розслідувань неодноразово викривало її як злочинну терористичну групу.
Лігу захисту євреїв було засновано 1968 року рабином Меїром Кахане. Девід (Мартін, Меїр) Кахане народився 1932 року в Брукліні, Нью-Йорку, він був першим сином ортодоксального рабина, який був активістом сіоністського «ревізіоністського» руху Володимира Жаботинського. Жаботинський й інші лідери його структур були частими гістьми в домі Кахане, коли ще Меїр був хлопчиком. У юнацькі роки Кахане став активним членом Бейтару, Руху прихильників єврейської вищості, що його Жаботинський заснував у 1925 р. Перший арешт Кахане був у 1947 р., коли йому було тільки п?ятнадцять років, за керування атакою молодіжної групи Бейтар під час візиту британського міністра закордонних справ Ернеста Бевіна [1].
Двоє із найпалкіших прихильників Жаботинського відомі як лідери сіоністських терористичних груп і пізніше, як і прем?єр-міністри Ізраїлю: Менахім Бегін, який очолював «Іргун» (Irgun group), і Іцхак Шамір, який входив до керівництва «Зграї Штерна» (Lehi group). Шамір, наприклад, відігравав вирішальну роль в убивстві Lehi у листопаді 1944 р. британського близькосхідного посланника лорда Мойна, а у вересні 1948 р. в убивстві шведського посередника від Організації Об?єднаних Націй графа Фолке Бернадотта [2].
Якийсь час у 1960-ті Кахане вів подвійне життя. Він жив і працював під ім?ям Майкла Кінга, приховуючи це навіть від своєї дружини. Упродовж цього періоду він працював на Центральне розвідувальне управління і Федеральне бюро розслідувань. Для ФБР він шпигував за правим крилом Товариства Джона Берча, а також за різними лівими студентськими групами [3].
Видаючи себе за Майкла Кінга (неєврея), він мав близькі стосунки з багатьма молодими жінками, яких він «знімав» у нью-йоркських барах. Однією з них була Глорія Джин д?Ардженіо (неєврейка), 22-річна модель, яка працювала під ім?ям Eстель Еванс. Після їхньої зустрічі в 1966 році, вони відразу ж почали інтимні зв?язки. Ніколи не засвідчуючи своєї справжньої ідентичності, він навіть планував одружитися з Глорією Джин. Через кілька тижнів по тому як Кахане (King) урвав з нею відносини, вона вчинила спробу самогубства, кинувшись у Іст Рівер. Через два дні (в день народження Кахане) вона померла [4].
Життя Меїра докорінно змінилося в 1968 році, коли він і кілька його колег заснували Лігу захисту євреїв (далі — ЛЗЄ). Розмахуванням зброєю, використанням провокаційних гасел ліга Кахане швидко привернула значну увагу ЗМІ. Кахане всіляко експлуатував антинегритянські почуття серед євреїв у своєму районі Нью-Йорка [5].
Кахане та його нова організація здобули неабияку підтримку двох могутніх союзників: Правого крила ізраїльської політичної партії Герут і нью-йоркської мафії, що відіграло, можливо, визначальну роль.
Між груднем 1969 р. і серпнем 1972 р. ЛЗЄ Кахане — за сприяння і під керівництвом партії Герут Менахима Бегіна в Ізраїлі, вищих офіцерів секретної служби Ізраїлю Моссад, і кількох багатих американських єврейських бізнесменів — здійснила низку злочинних нападів на радянські об?єкти, дипломатів СРСР у США. Мета полягала в тому, щоби привернув увагу громадськості, розбудити симпатії до радянських євреїв, а також зашкодити відносинам між Сполученими Штатами і Радянською Росією [6].
12 травня 1971 р. Кахане і кількох інших членів ЛЗЄ було заарештовано федеральними агентами за таємне виробництво вибухових речовин. Через день Кахане оголосив про союз із групою, заснованою ватажком мафії Джозефом Коломбо-молодшим, колишнім кілером, який піднявся до ватажка злочинного синдикату. «Кахане одержав істотну допомогу від нью-йоркської мафії», — писав ізраїльський журналіст Яїр Котлер у біографії засновника ЛЗЄ. Аж до вбивства Коломбо в 1971 р. відносини між Кахане і ватажком бандитів Нью-Йорка були дуже близькі і два злочинні керівники працювали в тісній взаємодії [7].
Кахане стверджував, що загалом три роки він провів в американських в?язницях, що було результатом його бойової діяльності [8]. На початку 1970-х, Кахане полишив ЛЗЄ в США і перебрався до Ізраїлю — щоправда, він кілька разів повертався задля збору коштів. Аби підтримати міжнародний імідж, набутий Меїром за часів лідерства в ЛЗЄ, він у 1976 р. він заснував радикальну Kach party. У 1984 році його було обрано в ізраїльський Кнесет, як єдиного представника його партії. На той час керівництво Нью-Йоркської ЛЗЄ розшарувалося і з?явилися групи, що відкололися, з такими назвами, як «Єврейський прямий вплив», «Об?єднане єврейське підпілля,» «Врятуємо нашу ізраїльську землю» і «Захисники євреїв» [9].
Кахане було убито 5 листопада 1990 р., у готелі в центрі Манхеттена (у Нью-Йорку), під час вітальної промови на зустрічі зі спонсорами [10].

Ідеологія ребе Кахане
У численних промовах і творах, і в кількох книгах, Меїр Кахане проповідував геноцид до неєвреїв, ідеї єврейської вищості і безжалісного сіонізму. Для лідера ЛЗЄ і його багатьох палких послідовників будь-які заходи задля подальшого єврейського виживання і добробуту, включаючи терор, позбавлення неєвреїв права власності й убивство, — цілком виправдані [11].
Типовим прикладом стилю Кахане є есе, що з?явилося в 1980 році в провідному єврейському щотижневику. Він написав: «...Помста — це фундаментальна єврейська концепція, що є приписом, наказом, заповіддю для єврея... Завдяки неєврейській і загадковій ері, в якій ми живемо, помста перетворюється на ганебну річ... Нехай тоді уряд Ізраїлю, що є відповідальним за життя його громадян, перетворює вулиці, автобуси, магазини і оселі палестинців на місця терору і безмежної ненадійності... Зітріть геть запеклу деградацію імені Бога, що символізується арабською відмовою коритися єврейському суверенітетові. Справді єврейський уряд — той, що розуміє необхідність... випалювати опоганення шляхом усунення, спалення диявола, яким, в нашому Середньому Сході, є арабська нація» (чим не додаток Шулхан-Аруха в арабському варіанті? — Прим. перекл.) [12].
В іншому есе (виданому в 1973 р.) Кахане підкреслив єврейську непереможність. Настане день, обіцяв він, коли всі неєвреї усвідомлять вищість «обраних людей»: «Єврейський народ не може бути коли-небудь знищено, скоріше він і його Історичний Б-г з?являться в прийдешніх днях, щоб постати переможцем над дияволами і дурістю всіх інших націй. Сіон має і буде вивищуватися як твердиня, до якої звернуться всі народи, і єврейський Б-г буде Єдиним, перед яким усі схилять коліна...» [13].
В есе, виданому в 1982 р., Кахане наголосив на безжальності, підкресливши, що суттю боротьби між євреями і їх «ворогами» є принцип «або вони або ми»: «Погляньмо на події єврейськими очима... Ліван... Війну було розпочато [Ізраїлем] проти «палестинського» ворога (весь народ), який прагне стерти єврейську державу і більшість її мешканців-євреїв. Це була ... війна на смерть, безжальне знищення ворога, насадження тотального страху, терору, поки ворог не здасться і визнає Бога. Єврейські і ліберальні демократичні цінності несумісні» [14]. Кахане часто наполягав: «Я казав це мільйон разів. Західна демократія, як ми знаємо її, несумісна із сіонізмом... Ідея демократичної єврейської держави є нісенітницею» [15]. Іншим разом він заявляв: «Демократія — це для людей, які не мають правди. Жоден можливий тимчасовий уряд на землі не має аніякого стосунку до дій євреїв, коли розпорядження й інструкції цього уряду суперечать [єврейському] законові Тори... Іудаїзм ніколи не був демократичною формою суспільства» [16].
Паранояльною нав?язливістю для Кахане було жорстоке ставлення за воєнного часу до євреїв Європи. «Ніколи не повториться!» — гасло ЛЗЄ, чітко адресоване до голокосту. З погляду Кахане, кожен неєврей є потенційним нацистським убивцею. «Поки живий хоча б один язичник, імовірність голокосту залишається», — писав він [17]. Моральним критерієм кожної дії, підкреслював Кахане, має бути запитання «Чи добре це для євреїв? Невдача в дотриманні цього принципу, підкреслював він, призведе до «нового Освенциму» [18].
Автор біографії Кахане Роберт Фрідман згадує певні риси войовничої особистості рабина. Згадуючи його першу зустріч з ним у «Музеї потенційного Голокосту» в Єрусалимі, Фрідман пише: «Мене приголомшило того першого разу, що Кахане представ людиною, помішаною на сексі і насильстві. Він нескінченно розводив розмову про арабських чоловіків, що сплять з єврейськими жінками» [19].
Кахане привселюдно називав арабів «собаками» [20] і принаймні в одному випадку обіцяв витравити арабів з Ізраїлю «як тарганів інсектицидом» [21]. У численних промовах, і в книзі 1980 року «Вони мусять піти», Кахане окреслив свій план щодо насильницького масового вигнання (або «переведення») палестинських арабів з «Землі Ізраїлю» — тобто «Великого Ізраїлю» (включаючи територію Західного берега, захоплену Ізраїлем у 1967 р.).
Бачення світу Кахане підсумовано в «Принципах» руху Kach, що його він очолював. Це починається з зарозумілого опису «єврейського народу» як «особливого, обраного, святого і вищого» [22]. Первинна мета Kach — переміщення арабів із усіх частин Обітованого Ізраїлю. Присутність арабів в Ізраїлі гарантує ненависть, безлад і кровопролиття. Це — бомба уповільненої дії, що загрожує існуванню всього сіонізму. Тому, як він вважав, арабів, які живуть у Eretz Ізраїлі, слід перемістити до арабських країн.
Кахане і його прибічники агітували за ізраїльський закон, що визнавав би карними сексуальні відносини між євреями і неєвреями (євреям уже заборонялося одруження з неєвреями в Ізраїлі). Запропонований документ також оголосив би поза законом широкий діапазон соціальних контактів між євреями і неєвреями, включаючи змішані школи, суспільні центри, пляжі, і навіть сусідство [23].
Кахане і його симпатики особливо ніколи не обтяжували себе паралелями між запропонованим ними законом і «Нюрнберзькими законами Гітлера» 1935 р., що так само забороняли сексуальні відносини між євреями і неєвреями [24].
І Кахане, й інші затяті сіоністи наполегливо твердили, що єврейський релігійний закон забороняє євреям одружуватися з неєвреями [25]. Так само Кахане невтомно цитував єврейське релігійне писання на підтримку цього безжалісного, безкомпромісного твердження. Американський єврейський автор Ленні Бреннер визнав, що Кахане і його прибічники [26] мають цілковиту рацію в тому, що іудаїзм був племінною релігією, потреби якої забезпечували рабини, що виконували жертвопринесення. Згадує й про прояви геноциду проти Амалекитян, і спробу зробити те саме щодо Ханаанів. Визнав і те, що там було ще багато чого такого, що видавалося фанатичним і расистським.

Підтримка Kaxaнe і ЛЗЄ
Небагато лідерів ізраїльських або американських єврейських громад виявляли бажання привселюдно підтримувати Кахане. Головні американські єврейські організації — Американський єврейський комітет, Антидифамаційна ліга Бнай-Бріт (B?nai B?rith) і Американський єврейський конгрес — намагалися відмежуватися від Кахане і ЛЗЄ. У той самий час, незважаючи на добре документований кримінальний послужний список, спонукання до неприхованої відрази, зверхності щодо неєвреїв, Кахане і ЛЗЄ мали симпатію і значну підтримку від напрочуд широких верств американського єврейства. За багато років єврейські бізнесмени Америки дали Кахане мільйони доларів [27].
Наприкінці проповіді, сказаної в 1971 році в багатій синагозі в Потомаку (Штат Меріленд), під час якої лідер ЛЗЄ надихав слухачів на кидання запалювальних бомб в автомобілі, заможна конгрегація вітала Кахане оваціями стоячи [28]. Джеккі Мейсон, успішний американський комік, привселюдно підтримав Кахане і дав на початку 1972 року виставу для збору коштів на допомогу ЛЗЄ. «Демократичні принципи не мають застосовуватися до Ізраїлю, як роблять в Америці», — пояснював Мейсон (як і Кахане, преподобний рабин) [29]. На благодійному обіді зі збору коштів у Бостоні в 1986 р. для Кахане, за повідомленнями, було зібрано більш ніж 20 тисяч доларів [30].
Визнання Кахане навіть головними американськими політичними фігурами стало очевидним 1972 року, коли лідера ЛЗЄ було запрошено американським сенатором Генрі «Лопатка» Джексоном стати поряд з ним на сцені в місті Нью-Йорк. Це було під час виборчої кампанії впливового політика, кандидата в американські президенти від демократичної партії [31]. Іншим помітним прихильником ЛЗЄ був американський конгресмен Маріо Біагхі, який представляв Бронкс у Вашингтоні [32].
Провідна газета єврейської громади в Брукліні (з накладом 130–160 тисяч екземплярів) прийняла Кахане редактором і коментатором, віддавши йому впливовий форум для його скрипучої і часто навмисно брехливої писанини [33].

Найвпливовіша щоденна газета Америки, «Нью-Йорк таймс» (власник єврей), надала Кахане певної респектабельності і законності, публікуючи складені ним есе під рубрикою «від редактора» [34]. Книгу Кахане «Вони мусять піти», що закликає до геноциду шляхом масового вигнання палестинських арабів з їхньої стародавньої батьківщини, було видано в 1980 р. «загальновідомою» Нью-Йоркською поліграфічною фірмою Grosset & Dunlap.
Американське телебачення, газети і журнали ніколи не заперечували тверджень Кахане, не піддавали тій нищівній критиці, що з неабиякою готовністю спрямовувалася проти неєврейських активістів у складі таких груп, як Ку-Клукс-Клан, «Арійські нації» або «Порядок», що сповідували порівняно схожі ідеї й цілі.
В Ізраїлі Кахане завоював підтримку і навіть певний ступінь фанатичної відданості багатьох «звичайних» євреїв, зокрема «Сефардичних» євреїв арабського світу (які тепер становлять більшість єврейського населення Ізраїлю). Описуючи відвідання Кахане ізраїльського міста Афула у липні 1985-го, в часі єврейсько-арабської напруженості, журналіст Яїр Котлер написав [35]: «Його появи було досить для розпалення атмосфери і збурення кучерявих молодих людей на кожнім розі вулиці, що сприймають кожного араба як потенційну загрозу їх соціальному становищу».

Вони на кожнім розі кричали «Кахане рятівник!». Вони нападали на арабів, як з Ізраїлю, так і на тих, які приїхали з окупованих територій до Афули працювати. Вони кидали каміння в арабські автомобілі...
Вони грабували магазини. Юрба продовжувала кричати «Кахане, Кахане! Смерть арабам», змітаючи на своїм шляху кожного, з ким вона стикалася...
Його (Кахане) перекривлене обличчя бачили мільйони глядачів в Ізраїлі і в усім світі, коли він кричав: «Єдина відповідь — це викинути арабів геть. Я вимагаю: арабів — геть, геть, геть!»
Місто перетворилося на вулкан. Кахане нагнітав пристрасті здалеку, страх і ненависть були неприборкувані й вихлюпувались через край. Араб був ворогом... Меїр Кахане, расист, який прибув до Ізраїлю зі Сполучених Штатів, запалив вогонь.
Кахане мертвий, але полум?я расової ворожнечі й фанатизму, запалене ним, усе ще горить. Дійсно, недавні спостереження свідчать, що більш ніж будь-коли ізраїльські євреї підтримують, або принаймні серйозно розглядають можливість вжиття найжорстокіших заходів проти арабів, які живуть на підконтрольних територіях, включаючи спрямоване на геноцид примусове масове вигнання з землі «Великого Ізраїлю».

Сіоністська кримінальна активність: загальний короткий огляд
За багато років сіоністські бійці здійснили сотні незаконних дій проти реальних або можливих «ворогів», включаючи безліч актів вандалізму і переслідування, погроз по телефону. Нижче подано деталі деяких вражаючих кримінальних операцій. У той час як відповідальність ЛЗЄ за багато з них було остаточно встановлено, подеколи встановити чітких винуватців було неможливо.
1. 26 січня 1972 року група ЛЗЄ кидала запалювальні бомби в офіси Нью-Йоркського Американсько-Радянського центру культурного взаємообміну. У пожежі згорів 27-літній секретар (потім виявилося, що він був єврей). Тринадцять осіб було поранено. Один з учасників, Шелдон Сігель, зізнався поліції у виготовленні бомби і назвав імена інших, причетних до злочину. Кілька років по тому Кахане визнав відповідальність ЛЗЄ за злочин. Однак кримінальну справу проти членів ЛЗЄ, яких викрили, було зрештою відхилено з технічних причин [36].
2. У травні 1972 р. десять горлорізів ЛЗЄ вдерлися до австрійського консульства у Вашингтоні і побили посла Австрії в США Карла Грубера, а також швейцара будинку [37].
3. У травні 1974 р., члени ЛЗЄ напали зі свинцевою трубою на активіста Арабо-Американського співтовариства доктора Мохаммед Мехді, внаслідок чого він потрапив до лікарні з переломом хребта. Поліції потрібен був майже рік, щоби здійснити арешт. При цьому злочинець на телебаченні похвалився вчиненим. Трохи пізніше офіси Мехді на Манхеттені було майже дощенту зруйновано внаслідок очевидного нападу з підпалом [38].
4. 21 лютого 1975 р. американський федеральний суд визнав Кахане винним у порушенні встановлених судом випробувальних термінів, призначених за особливо серйозні злочини в 1971 році (виробництво запалювальних бомб). Йому було заборонено будь-яку діяльність, що має стосунок до виготовлення бомб, динаміту або іншої зброї, а також пропаганди насильства. Цитуючи листи Кахане, у яких він переконував послідовників убивати російських і арабських дипломатів, суддя засудив рабина до одного року тюремного ув?язнення. Кахане відбув вісім місяців цього терміну в Манхеттенському пересильному ізоляторі, де йому дозволяли відлучатися щодня для прийому кошерної їжі в ресторанах. Кахане використовував цей період «ув?язнення» для керування справами ЛЗЄ [39].
5. 21-річній член ЛЗЄ Девід Камейко викрав в Нью-Йорку вертоліт відповідальної особи, вимагаючи як викуп 2 мільйони доларів (на придбання зброї) для ЛЗЄ. Камейко застрелив пілота перш ніж здатися [40].
6. У 1978 р. канадський лідер ЛЗЄ Джозеф Шачтер підірвав будинок правого активіста Дональда Андрюса [41].
7. 11 квітня 1982 року член JDL Аллан Гудман відкрив вогонь з автомата по споруді мусульманського храму в Єрусалимі, убивши двох палестинських арабів: літню людину й 20-річного юнака. Ввійшовши до мечеті, він стріляв і далі, важко поранивши кількох людей. Гудман з Балтімора, Штату Меріленд, пройшов вишкіл на базі ЛЗЄ, у штаті Нью-Йорк. В інтерв?ю Кахане сказав щодо злочину таке: «Не було нічого неправильного в тім, що він вчинив ..., дія була цілком правильною» [42].
8. У 1987 році трьох членів єврейської Ліги захисту було заарештовано за причетність принаймні до шести вибухів, учинених у штаті Нью-Йорк між 1984 і 1987 роками. Обвинувачуваними були Джей Коен, Шарон Катз і Вайктор Ванкір, голова ЛЗЄ в штаті Нью-Йорк. Останнього, визнано причетним у бомбуваннях, було засуджено у жовтні 1987 р. до десяти років ув?язнення. Іншого члена ЛЗЄ, Маррі Юнга, було засуджено до п?яти років [43].


Убивство Алекса Оде
Можливо, найбільш резонансним став злочин, у який було втягнено ЛЗЄ, є убивство 11 жовтня 1985 року Алекса Оде, регіонального директора американо-арабського Комітету боротьби з дискримінацією Західного узбережжя США. Оде було вбито вибухом бомби, коли він входив до офісу в м. Санта-Ана, Південна Каліфорнія.
Трьох членів ЛЗЄ було ідентифіковано американськими федеральними слідчими 1988 року як винуватців вибуху, що позбавив життя Оде. Убивцями були Кейт Фукс, Энді Грін і Роберт Маннінг. Народжені в США, вони втекли до Ізраїлю, щоб уникнути покарання [49]. Представники виконавчих судових органів в Лос-Анджелесі і Нью-Йорку назвали Роберта Маннінга — активіста Ліги захисту євреїв — підозрюваним принаймні в чотирьох політичних вибухах у 1985 р., зокрема і в тому, внаслідок якого загинув Оде. Як заявили представники влади, за Маннінгом — двадцятилітня історія акцій насильства, включаючи погрози проти виробників телевізійних передач [50].
Ізраїльський уряд всіляко ускладнював ФБР розслідування справи про убивство Оде, представленого федеральним агентством у листопаді 1987 р. [53]. Сам Маннінг намагався ухилитися від екстрадиції, посилаючись на серцеві хвороби, після прийняття 20 таблеток снодійного, і висуваючи зустрічні обвинувачення в тім, що його помилково переслідували просто тому, що він набожний, ортодоксальний єврей. Незважаючи на все це, в остаточному підсумку Маннінга було видано Сполученим Штатам у липні 1993 року [54].

Офіційне підтвердження тероризму ЛЗЄ
Федеральне бюро розслідувань міністерства юстиції Сполучених Штатів неодноразово характеризувало ЛЗЄ як терористичну і злочинну організацію. Повідомлення, видане в 1985 році Аналітичним Центром і Відділом з дослідження тероризму Федерального Бюро Розслідування [55], підтверджує: в аналітичних роботах щодо тероризму, опублікованих ФБР, починаючи з 1981 р., відповідальність за 18 терористичних інцидентів було визнано за групами, що прагнуть надати розголосу несправедливостям минулого і сьогодення, перенесених єврейськими людьми. Тоді як позови за деякими з цих актів було приписано таким структурам, як «Єврейські захисники», «Об?єднане єврейське підпілля» і «Єврейська пряма дія», 15 з інцидентів були на совісті Ліги захисту євреїв, безперечно найбільш відомої з цих груп. У 1985 р. ФБР визнало Лігу захисту євреїв другою за активністю терористичною групою в Сполучених Штатах. (Лише пуерторіканські терористи були активніші упродовж цього періоду). ФБР пов?язало участь ЛЗЄ в 37 терористичних нападах, вчинених від 1977 р. до 1984 р. [56]. Два роки по тому ФБР оголосило, що єврейські екстремістські групи вчинили 24 терористичні акти від 1981 р. до 1986 р., 17 з яких були справою Ліги захисту євреїв [57]. Інше федеральне агентство Сполучених Штатів Америки, міністерство енергетики так само охарактеризувало ЛЗЄ в повідомленні, випущеному 1986 року [58].

Упродовж більш ніж десятиліття Ліга захисту євреїв була однією із найактивніших терористичних груп у Сполучених Штатах. Хоч ЛЗЄ намагалося представити себе як групу політичної дії, стурбовану драматично важким становищем радянських євреїв, а в більш загальних поняттях, такою, що дбає про захист євреїв і єврейських інтересів у всьому світі, ФБР усе ж класифікувала її як терористичну організацію.
22 квітня 1993 р. члени Організації захисту євреїв напали на демонстрантів, тих, які зібралися у Вашингтоні на мітинг протесту проти Американського музею меморіалу голокосту. Принаймні одну людину було серйозно поранено. Представник ОЗЄ розповів репортерам, що кілька членів його групи напали і побили «чотирьох або п?ятьох» із приблизно 150 осіб, що йшли, аби виразити свою опозицію Музеєві [64].
Однією з жертв був Девід Віллкокс, 52-літній службовець Вашингтонської приміської санітарної комісії. Він стояв на розі вулиці, коли троє чоловіків, одягнених у чорні «воєнізовані» уніформи і головні убори з зіркою Давида атакували, б?ючи його по голові і ногах металевими трубами. Віллкоксові потрібна була госпіталізація для накладення 12 швів на голові.
Два члени ОЗЄ пізніше підтвердили напад на Віллкокса. Представник від ОЗЄ Майкл Шнейдер сказав репортерові, що його група й далі робитиме «все необхідне», щоби «захистити» євреїв, включаючи напади на «ворогів» на вулиці. ФБР повідомило, що воно розглядає напад на Віллкокса як можливий акт «внутрішнього тероризму», а міська поліція оголосила, що вони вивчають інцидент як можливий «злочин на ґрунті ненависті». (Коли ж робилося звертання до преси, ніяких арештів, однак, не було зроблено).

Ірв Рубін
З початку 1970 рр. Ірв Рубін був, можливо, найпомітнішим активістом і представником Ліги захисту євреїв. Від лідера групи оперативних дій ЛЗЄ Західного узбережжя він виріс до «національного голови» ЛЗЄ, у період після Кахане. До 1979 р. Рубіна вже 39 разів заарештовували у зв?язку з активністю ЛЗЄ [65].
У березні 1992 р. Ірва Рубіна було заарештовано за підозрою в організації убивства. Його було звільнено за кілька днів по тому, як офіс Лос-Анджелеського окружного прокурора визнав, що поліція не має у своєму розпорядженні переконливих фактів, аби утримувати його під вартою [66].
У серпні 1992-го ЛЗЄ Рубіна успішно змусила скасувати благодійний концерт зі збору коштів в Лос-Анджелеському ресторані нічного клубу «Ларго» на користь Товариства сприяння Палестині. Рубін попередив власника «Ларго» Марка Фланагана, що в нього можуть бути «неприємності», якщо захід не буде скасовано. Невдовзі після цього, Фланаган виявив, що замки в дверях його офісу було виведено з ладу, залито клеєм. За кілька годин до початку, Фланаган таки скасував концерт із побоювання, що його організатори можуть бути жертвами можливого нападу ЛЗЄ [67].
Насильства проти ревізіоністів голокосту
Серед постійних цілей єврейських терористів останніми роками були ті, хто відкидає загальноприйняту історію голокосту, відповідно до якої шість мільйонів євреїв було системно убито в Європі під час Другої світової війни.

Останніми десятиліттями дедалі більше науковців знаходить і цитує чимало свідчень, які викликають серйозні сумніви стосовно багатьох добре документованих, як гадалося, аспектів історії голокосту. До цих «ревізіоністів голокосту» належать британський історик Девід Ірвінг, праці якого поширювалися масовим накладом, французький професор, доктор Роберт Фауріссон і доктор Артур Бутц із Північно-західного університету. (Для того, аби отримати докладнішу інформацію про ревізіонізм голокосту й аргументи істориків-ревізіоністів, зверніться щодо каталогу книг, касет й іншого матеріалу до Інституту історичного огляду).

Випадки насильства проти ревізіоністів — «злочинців думки»
1. Джордж Ашлі, викладач історії середньої школи, який поділяє погляди Інституту історичного огляду (ІІО), був об?єктом кількох терористичних нападів за його прихильність ревізіонізмові. У квітні 1982 р. дві цеглини було кинуто у вікно його будинку в передмісті Лос-Анджелеса. Місяць по тому дві запалювальні бомби з газоліном було кинуто в фасад його будинку, а в грудні 1982 злочинці ЛЗЄ розгромили оселю історика, завдавши збитків приблизно на 26.000 дол. [68]. Мордехай Леві пізніше похвалявся: «Ми попередили його [Ашлі], що, якщо він далі провадитиме свою діяльність, то заплатить за наслідки... Ми попередили, що, якщо правління школи не зупинить Ашлі, ми зупинимо його!» [69].
2. Доктор Чарльз Вебер, співробітник Журналу історичного огляду, знайшов свій автомобіль понівеченим двічі протягом квітня 1985 року. В другому випадку було залишено записку ЛЗЄ з погрозою бомбовими атаками [74].
3. Доктор Райнхард К. Бічнер, професор фізики Каліфорнійського державного університету, Лонг-бич, і член Редакційного консультативного комітету ІІО (1980– 1983), був жертвою повторних переслідувань ЛЗЄ в 1981 р., 1982 р. і на початку 1983 р. Його було обпльовано, побито, йому погрожували по телефону, над ним знущалися у нього в офісі і вдома [75].
4. Німецько-канадського видавця Ернста Цунделя, ревізіоніста-активіста, було неодноразово атаковано Лігою захисту євреїв. У грудні 1983 року горлорізи з ЛЗЄ побили його на сходах старого будинку муніципалітету Торонто. ЛЗЄ здійснило ще один напад на нього 6 лютого 1984 року. У вересні 1984 року його було поранено внаслідок вибуху саморобної бомби. Група, що назвала себе «Народна визвольна армія Ліги захисту євреїв» узяла на себе відповідальність за цей акт. У січні 1985 р. юрба з ЛЗЄ напала на Цунделя, його повіреного Дага Крісті й жінку, юридичного секретаря Крісті, при вході до будинку суду Торонто.

Ціль: Інститут історичного огляду.
З моменту заснування в 1978 р. Інститут історичного огляду був провідним американським видавцем книг та інших матеріалів, що піддавали сумнівові історію голокосту. З цієї причини його офіс у Південній Каліфорнії, так само як окремі службовці ІІО невдовзі стали цілями кампаній систематичних переслідувань, виявами останніх були обстріл з автомобіля, три акти кидання запалювальних бомб, пошкодження особистих автомобілів співробітників ІІО, демонстрації протесту, організовані ЛЗЄ перед офісом ІІО, численні телефонні погрози службовцям протягом робочого дня і вночі. Знущання досягли такої інтенсивності, що родина одного зі службовців ІІО була змушена виїхати [77].
Під час демонстрації перед офісом ІІО 19 березня 1981 року Мордехай Леві й інші члени ЛЗЄ напали на автомобіль агента власника будинку офісу, що приїхав упевнитися в безпеці. Викрикуючи погрози, Леві розбив переднє скло автомобіля, коли той виїжджав [78].
Рано-вранці 25 червня 1981 р. була перша атака офісу ІІО запалювальною бомбою. На щастя, рідина подібна до «коктейлю Молотова», заподіяла тільки незначну шкоду. Чоловік, який заявив, що він представляє «єврейських захисників», зателефонувавши узяв відповідальність на себе [79].

Напади, підпали
Ця кампанія терору досягла кульмінації в спустошливій пожежі під час нападу на офіси Інституту і склад у Торрансі 4 липня 1984, у 209-ту річницю американської незалежності. Збитки від нападу, вчиненого рано-вранці, було оцінено в 400 тис. дол. [82].
У спеціальному виданні Інформаційного бюлетеня ІІО (серпень 1984 року) директор ІІО Дж. Маркеллас підсумував: «Як фізичний суб?єкт, Інститут історичного огляду фактично припинив існування. Дев?яносто відсотків наших книг і літератури — найбільшого зібрання ревізіоністського історичного свідчення, яке тільки можна було знайти, — було знищено. Рукописів, документів, художніх творів, гранки і негативи фільмів — результат більш як шести довгих років наполегливих зусиль, спрямованих на те, аби надати приховану історичну інформацію людям в усім світі, — цього більше не існує. Десятки тисяч книг, оцінених у більш ніж 300 тис. дол., зникли...»
Двома днями пізніше лідер ЛЗЄ Ірв Рубін з?явився на місці спустошених офісів ІІО, щоб привселюдно вітати підпал. ЛЗЄ, заявив він, «сердечно вітає недавнє спустошення офісів Інституту історичного огляду». Заперечуючи свою персональну відповідальність, Рубін сказав, що злочинний напад було здійснено колишнім активістом ЛЗЄ Ларрі Уїнстоном (Джоел Коен). «Я гадаю, від усього серця, що він [Winston/Cohen] мав певне відношення до цього підпалу», — заявив він [83].
Хоча ніхто коли-небудь не був арештований у зв?язку з бомбовою пожежею 1984 р., професійно продуманий характер нападу підказує, що це була робота спеціально навчених оперативних працівників іноземного урядового агентства.
Крім висвітлення в місцевих новинах, американські газети й телебачення не повідомили майже нічого про цей акт злочинного «спалення книг». Це обурливе ставлення ЗМІ дозволило журналістові Олександру Кокбернові зауважити (на сторінках ліберального щотижневика Нація) [84]: «Організацію в Сполучених Штатах, яка дійсно видає матеріал, що применшує загальноприйняті уявлення про наслідки нацистського винищування євреїв, називають Інститутом історичного огляду. Я не пригадую якогось занепокоєння з приводу, коли його офіси в Торрансі, Каліфорнія, було знищено запалювальними бомбами в липні 1984 року. Можливо це і є те, що Мейлер називав «вишуканістю» у висвітленні такої неортодоксальної думки».

Насильство в Європі

Убивство Франсуа Дюпре
У Франції Франсуа Дюпре — обдарованого молодого історика, педагога і плідного автора було вбито у 1978 р. Він став першою людиною, позбавленою життя через підтримку ревізіонізму голокосту. Дюпра опублікував листа колишньому в?язню концентраційного табору Полю Рассіньє (Paul Rassinier), поширював брошуру «Чи дійсно загинули шість мільйонів?» і написав ревізіоністську статтю «Таємниця газових камер» [89].
Через таку активність 38-літнього викладача було вбито 18 березня 1978 року. Автомобіль, який він вів, було висаджено в повітря підкладеною бомбою. Дружина Дюпре, яка була з ним, втратила ноги. Єврейський «Бойовик спогаду» і «Єврейська революційна група» швидко взяли на себе відповідальність за убивство [90]. Настільки майстерним був цей напад, що важко уявити його здійснення без залучення урядових спецпідрозділів.

Зв?язки Ізраїлю
Не секрет, що Ізраїль забезпечує тренування і постачання зброї для місцевих «єврейських груп захисту» у Сполучених Штатах і багатьох інших країнах. Віктор Островський, у минулому офіцер Моссаду, ізраїльський шпигун і агент секретних служб, підтверджує цей зв?язок у своїй широко обговорюваній книзі «Шляхом обману» [91]. Один відділ Моссаду, пише Островський, «Цафрірім», є відповідальним за організацію єврейських груп захисту, названих «рамки», в усім світі, включаючи тепер і деякі райони Сполучених Штатів, де антисемітизм розцінено як загрозу... Головна робота полягає в тому, щоби допомогти лідерам єврейських громад поза Ізраїлем планувати їхню безпеку. Деякі акції здійснено через «hets vakeshet», або «уклін і стріла», воєнізовані молодіжні бригади Ізраїлю.
Часто молодь з інших країн доправляли до Ізраїлю, для проведення літніх навчань з питань безпеки, набуття навичок у подоланні перешкод, установленні наметів, володінні снайперською гвинтівкою й автоматом «Узі» тощо.
«Ізраїль постачає зброю багатьом «єврейським групам захисту», підтверджує Островський, побічно через відомих дилерів зброї».

Тагар/Бейтар
Найбільш впливовою сіоністською терористичною групою в Європі є Тагар (Tagar), молодіжне (або «студентське») відділення радикального руху сіонізму Бей-тар (Betar). Tagar/Betar група була виконавцем нападів на «ворогів», зокрема й ревізіоністів голокосту. Розміщений у Парижі Tagar/Betar має тісні зв?язки з ізраїльським урядом, і, зокрема, з політичною партією Бегіна і Шаміра. Контролюється ж Tagar, за наявними відомостями, Моссадом [92].
Активісти Tagar часто хвалилися своєю одержимістю «прибирати» кожного, хто «заперечує голокост». Tagar визнав відповідальність за фізичний напад на французького історика, ревізіоніста Олів?є Матьє під час телевізійного інтерв?ю в лютому 1990 року. Три місяці по тому головорізи Tagar змусили закритися книгарні ревізіоністів у Парижі «Ogmios» (які продавали книги ревізіоністів).

Вишкіл активісти Tagar/Betar здобувають під керівництвом ізраїльських армійських офіцерів. Члени Tagar носять воєнізовані сині уніформи з білими краватками (кольори сіонізму). Tagar/Betar здійснював операції в Європі, з відома і схвалення високопоставлених французьких посадових осіб, таких, як прем?єр-міністр Лоран Фабіу (єврей). Знаючи про все напевне, під час вилазок Tagar/Betar проти опонентів, французька поліція пасивно вичікуватиме [93].
Активісти Tagar діяли у Франції під іншими іменами, зокрема й «Організації захисту євреїв» і «Єврейської бойової організації». Ус і недержавні воєнізовані групи суворо заборонені у Франції, крім єврейських. Між червнем 1976 р. і квітнем 1991 р. такі єврейські «формування» здійснили 50 нападів. Тож єврейські терористи в Європі можуть атакувати своїх «ворогів» безкарно [94].
 
Наші Друзі: Новини Львова