4. Злагода
4. ЗЛАГОДА
Хіба ж не всі ми — єдности луна
В скороминущій і пустій відміні?
Плужник
і я спиняюсь у кутку кімнати
грім спить у плавні
червотока шовковиці вгинає
оболонку набряклої ночі
пастух безплідних місяців що вирушив
до гирла довгої ріки й назад
до витоку до джерела Лі Бо
веде твою кістляву руку
в зруйноване вагітне місто
оточене колючим дротом
де пісок пахне гноєм
шукавши дружбу писавши листи
.....