Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 26 лютого 2021 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших :

4. Кавалергардського полку ремістр

Переглядів: 6764
Додано: 11.12.2005 Додав: ЛЕВ  текстів: 1281
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Ростислав Мельників, Максим Тарнавський Джерело: ДВУ, 1925. — Вип. 1—10
Йому таки набридла його роля в Дювер’є. Спочатку не було нічого. Він пригадує, як він, кавалергардський офіцер, полку Її Величности Імператриці Марії Федорівни ротмістр, тинявся по Парижу, не маючи шматка хліба, не маючи франка на женщину.

Дювер’є запропонував йому тоді вигідні умови. Він мусів роздягнений робити комбінацію з мавпою, а панки з «Action» дивилися на це у віконце, роздратувавшися вкрай, брали Каміллу. Робота була для кавалергардського офіцера не важка й навіть приємна.

— В цьому єсть якась екзотика! — хвалився він в ресторанах.

Платили добре. Офіцерські потреби задовольнялися — все було гаразд.

Та тепер було ще краще. Просто йому щастило. На біса йому ті мавпи, коли він матиме жінок досхочу.

Крім того, він їде до Росії. Він подивиться на розбишак, що відняли в нього маєток і загнали його в кафе Синьої Мавпи. Він подивиться, як вони подихають з голоду. «Що там не казати, а Бог їх карає», — філософічно міркував Креве, йдучи до доктора Ріпса. Перехожі жінки з цікавістю поглядали на гарного брюнета із соковитими губами.

Дювер’є був розлючений вкрай. Креве щез, експедиція не привезла мавп. Тих, що були, Креве позаражав сифілісом; новий, найнятий замість Креве, кавалергард не хотів починати роботу. Дювер’є щось підозрював Вінсента Поля. Він розіслав уже за ласкавою допомогою департаменту поліції інструкцію задержати його в першім же порту. Тепер іще ця історія з Каміллою. Ця істеричка — з неї станеться — ще викине якийсь фортель. Дювер’є сказав м’яко:

— Але заспокойтеся, дівчинко!

— Заспокоюйтесь самі, підла тварюко! — закричала Каміл-ла. — Що ви зробили з Франсуа?

— Франсуа не приїде, — сказав розважно Дювер’є. — Франсуа загинув у лісі через свою необережність, роззява!

Камілла не зрозуміла спочатку. Потім перед очима засвистіли зелені кола, й вона звалилася на підлогу. З нафарбованого рота потекла кривава слина на блискучі лакові ботинки Дювер’є. Він здригнувся: з нижнього поверху донісся хрипкий стогін людиноподібної мавпи.





 
Наші Друзі: Новини Львова