Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 27 вересня 2020 року
Тексти > Тематики > Публіцистика  ::  Тексти > Жанри > Стаття

Чого нас навчає Індія?

Переглядів: 4201
Додано: 10.04.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
Карл Ґустав Юнґ

ЧОГО НАС НАВЧАЄ ІНДІЯ?
--------------------------------------

Індія лежить між азіатсько-континентальними просторами на півночі й океанічними просторами на півдні, між Тібетом і Цейлоном, її територія уривається під Гімалаями та мостом Адамса. На одному краю починаються простори Монголії, на іншому — «парадиз» південних островів. Цейлон відрізняється від Індії не менше, аніж Тібет. А проте у будь-якому її кінці ми натрапимо на «слід слона», як іменується за палійським каноном учення великого Будди.

Чому Індія втратила своє найбільше світло, буддійський шлях визволення, цей знаменитий синтез філософії й слова Божого, орив гітпит? Зрозуміло, що жоден народ не може весь час залишатися на вершині своєї слави й духовної снаги. Будда виявився невчасним пришельцем, який порушив історичний процес, за що той згодом йому помстився. Індійська делігія — наче вімана, чи пагода. Боги підіймаються вгору один за одним, наче мурашки,—від слонів, вирізьблених унизу, до символічного лотоса, що увінчує верхівку будівлі. Під кінець цього довгого шляху всі боги поперетворювались на філософські абстракції. Будда, що став духовним піонером для цілого світу, сказав і навіть спробував це справдити, що просвітлена людина сама може бути вчителем і навіть визволителем для своїх богів (а не їхнім зарозумілим заперечувальником, як вважають декотрі прихильники «просвітління» на Заході). Це було вже занадто: індійська думка аж ніяк не була готова інтегрувати богів до такої міри, щоб зробити їх психологічно залежними від особливостей людського мислення. Той факт, що сам Будда спромігся на подібну проникливість і при тому не втратив себе в цілковитому знеціненні мислення, межує з чудом. (Втім, кожен геній — це чудо.)

Будда порушив історичний процес, ввівши до нього повільну трансформацію богів в ідеї. Справжній геній завжди кудись вторгається і щось порушує. Він промовляє до сучасного світу зі світу вічності. Тобто виголошує слушні речі в неслушний час. Вічні істини зовсім не виглядають істинними у конкретний момент історії. Процес трансформації потребує певного перепочинку, щоб осягнути й засвоїти цілком непрактичні речі, що їх геній видобуває для нас із комор вічності. А проте геній завжди є цілителем свого часу, оскільки кожна відкрита ним вічна істина — цілюща.

Однак процес трансформації входив до замірів Будди як віддаленіша мета. Зрозуміло, що така мета не осягається ні за одне, ані за десять поколінь. Потрібно більше, набагато більше — потрібні тисячоліття, тому що навіть за найсприятливіших обставин омріяна трансформація неможлива без небувалого розвитку людської свідомості. Поки що в цю трансформацію можна лиш вірити, що, власне, послідовники Будди (як, до речі, й послідовники Христа) роблять, вважаючи, подібно до багатьох віруючих, що віра — це і є головна, найважливіша річ. Віра справді велика річ: вона додає певності, а проте вона є лише замінником справжнього розуміння дійсності, що його християни мудро переносять у життя прийдешнє. Це «прийдешнє» життя, власне, і є тим омріяним майбутнім людства, що його передбачила релігійна інтуїція.

Будда зник з індійського життя й релігії більшою мірою, ніж Христос міг би зникнути при найфатальнішому крахові християнства, більшою мірою навіть, ніж релігія стародавніх греків та римлян зникла з сьогоднішнього християнського світу. Не можна сказати, що Індія не шанує своїх мислителів. Останнім часом помітно пожвавився інтерес до класичної філософії. Університети, такі як Калькуттський чи Бенареський, мають поважні філософські відділення. А проте головна увага приділяється класичній індійській філософії та обширній літературі, створеній на санскриті. Палійський канон не потрапляє в коло академічних зацікавлень. Будда не справжній філософ. Він кинув виклик людинії Це не зовсім те, чого хотілося б філософії. Як і будь-яка інша наука, вона воліє займатися вільними інтелектуальними іграми, а не різними там людськими та морально-етичними домішками. Та й маленьким, пересічним людям треба якось давати з усім отим раду — без фатального прилучення до великих питань, надто для них нестерпних і незбагненних. Вони, зрештою, на правильному шляху, хоч це воістину lonfissima via. Божественна нетерплячість генія непокоїть і навіть дратує маленьких людей. Але за кілька поколінь він утверджує себе нездоланною могуттю мільйонів, і в цьому теж є своя справедливість.

А тепер я хотів би сказати дещо, чим, можливо, ображу моїх індійських друзів, хоч і зовсім не маю наміру їх ображати. Я помітив — принаймні, мені так здається — дивовижну річ: Індійці, наскільки вони взагалі є індійцями, не думають чи, в кожнім разі, роблять не те, що ми позначаємо словом «думати». Вони радше відчувають думки. У цьому відношенні вони подібні до примітивних племен. Я не кажу, що вони самі — примітивні, я кажу лише, що їхній спосіб мислення нагадує мені процес примітивного вироблення думок. Сам процес міркування у примітивних племен є функцією неусвідомлюваною, вони сприймають в основному лише її результати. Цю дивовижну рису ми можемо догледіти в усіх цивілізаціях, чий розвиток, по суті, не переривався від первісних часів.

Наша західна еволюція від первісного рівня була раптово порушена зіткненням із психологією і духовністю значно вищого рівня цивіліяації. Наше становище, звичайно, не було таке кепське, як становище негрів чи полінезійців, що опинилися раптом віч-на-віч із безмірно вищою цивілізацією білих людей, а проте за своєю суттю ситуація загалом подібна. Нас зупинили посеред нашого поганського політеїзму, що відтоді заборонявся і викорінювався впродовж століть — по суті, донедавна. Ця обставина, на мій погляд, надала особливої гнучкості західному способу мислення. Наше розумове життя перетворилось на щось таке, чим воно ще по суті не стало і чим по-справжньому й не могло стати. Усунути цю невідповідність можна було, лише навчившись розрізняти свідому і несвідому частину мислення. Фактично це стало визволенням свідомості з-під гніту ірраціональності та Інстинктивних Імпульсів — за рахунок втрати цілісності особи. Людина розкололася на свідому і несвідому частини, її свідому частину можна було тепер приручити, відділивши від істоти природної й примітивної. Таким чином ми зробилися вельми дисциплінованими, організованими й раціональними, з одного боку, а з іншого — залишилися пригнобленими дикунами, відрізаними від будь-якої освіти й цивілізації.

Цим, власне, й пояснюються наші численні рецидиви щонайбрутальнішого варварства, як і той справді страхітливий факт, що чим вищих вершин ми сягаємо у наших науково-технічних здобутках, тим небезпечнішого й пекельнішого застосування їм надаємо. Що зробили ми з найбільшим досягненням людського розуму — літальними пристроями,— адже збулася, здавалося б, віковічна мрія людства! Чого варті самі лише рейди бомбардувальників у новочасних війнах! Невже це і є цивілізація? Чи ж не свідчить усе це про те, що, поки наш світлий розум опановує небеса, інша його частина — ота варварська, ув'язнена в темряві іпостась — простує ще глибше в бік пекла? Наша цивілізація може справді пишатися своїми здобутками, але вона має й не менше підстав їх соромитися.

А тим часом згаданий шлях розвитку цивілізації аж ніяк не єдиний, у кожнім разі, він аж ніяк не ідеальний. Існують і інші, прийнятніші можливості. Замість виокремлення й розвитку однієї людської іпостасі, можна розвивати людину в цілому. Поклавши на людську свідомість земний вантаж її первісної, примітивної половини, можна уникнути фатального розщеплення людини на високе й низьке. Зрозуміло, не йдеться тут про насильницьке «перевиховання» сьогоднішніх білих людей у зазначеному напрямку. Нічого, крім ще катастрофічнішого загострення існуючих моральних та інтелектуальних проблем, це не дасть. Однак, якщо біла частина людства не хоче занапастити себе своїми щонайкращими намірами, вона мусить нарешті серйозно взятися за цілісну програму самоосвіти й самовиховання.

Та хоч би яку долю собі приготовляло біле людство, воно повинно врахувати принаймні одинурок цивілізації, що зберегла всі основні риси первісності, включивши у себе й цілісну, в усіх її аспектах, людину. Цивілізація і психологія індійців схожі на їхні храми, що моделюють Всесвіт своїми скульптурами і, зокрема, людину в усіх її проявах — від найвищих до найнижчих. Ось чому Індія виглядає ніби напівсонною — на межі того несвідомого, неприкрашеного, нецивілізованого, первісного світу, який нам лише сниться, відколи наша свідомість його відкинула. Індія представляє нам цілком інший шлях розвитку цивілізації: без пригнічення несвідомого, без насильства над ним, без раціоналізму. Зовсім поруч — у тому самому місті, на тій самій вулиці, у тому самому храмі, на тій самій квадратній милі землі — ви можете побачити зразки мислення щонайвитонченішого і щонайпримітивнішого. У найвишуканіших філософемах індійських мислителів ви догледите життєву первісність, а в меланхолійних поглядах неписьменних напівголих селян помітите неусвідомлюване знання сокровенних істин.

Я кажу все це, аби пояснити, що я маю на увазі під індійським «не-думанням». Я вважаю, що ми повинні дякувати небесам за те, що ще залишились люди, які не навчились мислити, зате вміють відчувати свої думки, сприймати їх як щось живе й наочне; люди, які перетворили чи перетворюють своїх богів у зримі мислі, закорінені в реальності інстинктів. Вони визволили своїх богів, і тепер ті живуть з ними. Це правда, що в тому ірраціональному житті чимало злиденного, грубого й просто бридкого, чимало хвороб і смертей, але й чимало цілісності, вмиротвореності і безмірної емоційної краси. Це правда, що індійська логіка досить специфічна, і шматки західної науки цілком мирно вживаються тут із тим, що ми короткозоре називаємо забобонами. Індійці спокійно ставляться до найнепримиренніших, здавалося б, суперечностей. Усі вони, зрештою, є лише особливостями певного мислення, людина не відповідає за них. Вона взагалі уникає їх, як тільки та чи та думка по-справжньому їй відкривається. Індієць не докопується до найдрібніших частин універсуму. Він прагне осягнути його в цілому. Він ще не знає про ваше вміння затиснути живий світ між двома протилежними поняттями, двома жорсткими категоріями-концептами. Чи замислювались ви коли-небудь, скільки завойовницького (щоб не сказати злодійського чи грабіжницького) криється у самому терміні «концепт»? Він походить від латинського concipere - «брати щось, міцно стискаючи». Ось так ми й сприймаємо світ. Тим часом індійське «мислення» — це розширення зору, поглиблене бачення світу, а не грабіжницькі наскоки на ще не завойовані володіння природи.

Якщо ви справді хочете засвоїти головний урок Індії, рушайте, закутавшись у плащ своєї моральної зверхності, до Чорної пагоди у містечку Конарак, сідайте у затінкові величних руїн, усе ще прикрашених найчарівнішою на світі колекцією непристойностей, і почитуйте собі старий симпатичний мюрреївський «Путівник по Індії», з якого довідаєтесь, як вам найкраще зазнати потрясіння від цього жалюгідного видовища і як підступатись до храму увечері, враховуючи, що при штучному освітленні він виглядає «ще соромітніше» (зате як прекрасної); а тоді проаналізуйте якомога чесніше й уважніше свої реакції, свої почуття і думки. Це займе у вас немало часу, але в кінці, якщо зробите все як слід, ви довідаєтесь про себе і взагалі про білу людину щось таке, чого ви ніколи не чули раніше. Я певен, що подорож до Індії, якщо ви тільки можете її собі дозволити, є найповчальнішою, а з психологічної точки зору — і найкориснішою, хоча вам при цьому й може розболітися голова.

--- КІНЕЦЬ ---


 
Наші Друзі: Новини Львова