Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 24 вересня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Фауст Частина перша

Переглядів: 302927
Додано: 06.05.2009 Додав: greta  текстів: 95
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 1
Сканував: greta Джерело: Київ, "Веселка", 2001
Міняють кінви золоті!
На благовісних крилах мають,
Споруду всесвіту проймають
У гармонійній повноті!
Яка картина! Ах! Картина лиш...
Природо безконечна! Де ж, коли ж
Знайду ту грудь, що нею світ ти поїш,
І небо, й землю – все живиш?
Невже ж ти болю в серці не загоїш,
Жаги палкої в нім не заспокоїш?

(Перегортає нетерпляче книжку
й натрапляє на знак Духа Землі).

Цей знак на мене має інший вплив!
Ти, Дух Землі, мені рідніший,
Я став відразу мов сильніший,
Мов хміль вина мене сп’янив;
І я ладен пірнути в світу море,
Знести земні і радощі, і горе;
Ні грім мене, ні хвиль виття суворе,
Ні згуби страх, ні буря не поборе!
Нахмарило кругом –
І місяць заховавсь,
І лампа згасла!
В імлі встає над головою
Червона заграва...
Холодний жах згори війнув,
Мене пройняв!
Це дух летить, це дух благання вчув...
Одкрийсь мені!
Твій повів серце стрепенув
І владно тягне...
Усе єство до тебе прагне!
Тобі віддав навік я серце й душу,
Нехай і вмру – тебе побачить мушу!

(Бере книгу і промовляє таємничі заклинання.
Займається червона заграва,
і в полум’ї з’являється дух).

Д у х

Хто зве мене?

Ф а у с т
(аж відсахнувся)

Лице страшне!

Д у х

Ти притягнув мене так владно,
З моєї сфери пивши жадно,
І ось...

Ф а у с т

Жахаєш ти мене!

Д у х

Благав ти ревно і незмінно
Побачити вид мій, почуть мою річ;
Вразив мене відчайний клич, –
Ось я... То чом же, надлюдино,
Ганебно так дрижиш? Де дівсь душі порив?
Де велет сміливий, що світ в собі створив,
Носив, плекав; що помисли жили в нім
Із духами у всьому стати рівним?
Чи ж ти той Фауст, що ждав і сподівавсь,
Нестримано до мене поривавсь?
І ось, як я дихнув на тебе палко,
Відразу знітився ти жалко,
Гробак нікчемний, боязкий?

Ф а у с т

Ні, я знесу вогонь чарівний!
Це я, це Фауст, тобі я рівний!

Д у х

В життя потоках, у морі дій
В’юся вгору, вниз,
Ллюся всюди й скрізь!
Народження й смерть –
Океан і твердь,
Ткання мінливе,
Життя бурхливе, – (5)
Я тчу на грімкому верстаті часу
Богам на одіння живую красу.

Ф а у с т

По всьому світу ти снуєш,
Діяльний дух, як я близький до тебе!

Д у х

Близький до того, що збагнеш,
А не до мене!

(Щезає).

Ф а у с т

(падає додолу).

Не до тебе?
А до кого ж?
Я, подоба Божа,
І не близький до тебе!

(Хтось стукає у двері.)

О смерть гірка! Це йде мій помічник (6),
Докучливий сухий влазл'ивець!
І щастя обернулось внівець,
І привид вимріяний зник!

 
Наші Друзі: Новини Львова