Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 17 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Документ

100 видатних імен України :

Лисенко Микола Віталійович

Переглядів: 13392
Додано: 03.05.2004 Додав: Gandalf  текстів: 483
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Лисенко Микола Віталійович

(1842-1912)

композитор, піаніст, педагог, хоровий диригент, громадський діяч

Народився Микола Віталійович Лисенко 10 березня 1842 року в селі Гриньки
Кременчуцького повіту Полтавської області. Батько, Віталій Романович Лисенко,
офіцер орденського кірасирського полку, був людиною освіченою, з передовими
поглядами на розвиток суспільства, глибоко знав і любив літературу, народну
творчість. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду
Луценків. Навчалася вона в петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат.
Аристократичне виховання наклало свій відбиток на все подальше життя Ольги
Єреміївни, вигранивши її характер та світогляд. Розмовляла вона виключно
французькою мовою, в усьому намагаючись створити таку атмосферу, яка б не мала
навіть натяку на щось народне, українське. Село Гриньки належало двоюрідному
дядькові Ольги Єреміївни, поміщикові М.Булюбашу, у якого вона виховувалася. Він
надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього
справжньою радістю. Тут, у Гриньках, як згадував пізніше М.Старицький, над
М.Лисенком «...зіткнулись два цілком протилежних і навіть ворожих впливи; з
одного боку — французька мова, манери і аристократична манірність (мати й
гувернантка), з другого боку — українська мова... пестощі і зайва простота
манер. Перша сторона переслідувала не тільки простонародне слово, але навіть і
російське, забороняючи всякі зносини з «пейзанами», а друга, навпаки,
заохочувала всяку простоту, зацікавлювала розум і фантазію дитини казками
народними та піснями, а вечорами відпускала весь полк служниць для забав з
паничем; звичайно, забави ці полягали в різноманітних народних іграх. Протести
матері тут були безсилими, і вперта наполегливість і сльози дитини, які
енергійно підтримувала обожнююча свого внука бабуся (М.В.Булюбаш), переважали
протести, тим більше, що і батько став на сторону тітки». У такому середовищі,
серед таких людей і виростав майбутній ком- позитор. Але саме народна стихія,
культура і побут народжували у серці малого Миколи невгасиму любов до рідної
пісні, мови, мистецтва. У 1852 році хлопця відвезли до Києва в пансіон Вейля,
звідки він, провчившись усього декілька місяців, переходить до іншого — пансіону
француза Гедуена. У цьому закладі музика займала не останнє місце у вихованні та
навчанні. Одинадцятирічний хлопчина показав себе майже одразу як у здібностях,
так і в старанності. Літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. На
той час туди приїжджав з Полтавської гімназії і Михайло Старицький, троюрідний
брат М.Лисенка. Це товаришування зіграло свою благодатну роль у подальшому житті
обох велетів нашої культури. Після закінчення пансіону Миколу віддають до 2-ї
Харківської гімназії. У 1859 році Микола Віталійович вступає на природничий
факультет Харківського університету. Провчившись у ньому всього один рік, він
разом з батьками перебирається до Києва. Навчання в університеті, який він
успішно закінчив у 1865 році, М.Лисенко вдало поєднував з заняттями музикою, яка
все більше і більше захоплювала його. У цей же час він багато пише, притому
звертається не лише до дрібних інструментальних жанрів, але й до
музично-драматичних творів. Подорожуючи, композитор ніколи не втрачав нагоди
записати завершені зразки пісень до спеціального нотного зошита, з яким ніколи
не розлучався. Музика не тільки вабила М.Лисенка, а й поступово заповнювала все
його життя. Йому праглося більших і грунтовніших знань, хотілося вдосконалювати
виконавську майстерність. З 1867 по 1869 рік він навчається у Лейпцігській
консерваторії, а з 1874 по 1876 рік — у Петербурзі, у класі блискучого майстра
оркестру М.Римського-Корсакова. Повернувшись до Києва, Микола Віталійович, з
властивими йому енергією і запалом, поринає у твор-чість, не забуваючи при тому
педагогічну, виконавську та музично-громадську діяльність. На українському
народному грунті М.Лисенко творить високохудожні композиції на шевченків-ську
тематику, народні опери «Різдвяна ніч» і «Утоплена», оперу-сатиру «Енеїда»,
монументальну народну музичну драму «Тарас Бульба». Починаючи з 1869 року Микола
Віталійович продовжував невтомно виступати у концертних програмах. У 1904 році
М.Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913
року — ім. М.В.Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких
навчальних закладів. Разом з О.Кошицем організував у 1905 році музично-хорове
товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя. М.Лисенко був
засновником і головою ради правління «Україн-ського клубу» (1908 — 1911 рр.).
Серед огрому творчої спадщини композитора основне місце посідають опери:
«Різдвяна ніч» (1873 р.), «Утоплена» (1883 р.), «Тарас Буль-ба» (1890 р.),
«Наталка Полтавка» (1889 р.), «Енеїда» (1910 р.),«Ноктюрн» (1912 р.), дитячі
опери «Коза- Дереза» (1888 р.), «Пан Коцький» (1891 р.), «Зима й Весна» (1892
р.). Микола Віталійович Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів «Кобзаря»
Т.Шевченка, на тексти якого написав понад 80 вокальних творів різних жанрів.
Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних
зразків усної народної творчості. Смерть М.Лисенка, яка настала 6 листопада 1912
року, була непоправною втратою для української музичної культури.

Микола Віталійович Лисенко — засновник національної музично-творчої школи,
основоположник української класичної музики. Значення його для української
музичної культури неоціненне. Своєю творчістю він вперше спробував підсумувати
величезний період розвитку вітчизняної музики на підвалинах глибокого і
всебіч-ного вивчення народного життя і народної творчості. Величезний пласт
народної музики, ряд поодиноких талановитих музичних творів різних жанрів
сприймалися тепер зовсім інакше, по-новому, знайшовши логічне і справедливе
обрамлення титанічною діяльністю М.В.Лисенка, який встановив чітке й однозначне
визначення цьому феномену — українська музична культура. Музиці М.Лисенка
притаманна органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока
композиторська майстерність. Невтомний організатор, закоханий у свою справу
подвижник, талановитий художник, палкий і активний пропагандист української
музичної культури, М.Лисенко за-вжди і всюди ставив собі за мету, визначав як
найважливе завдання — відкривати громадськості невичерпні художні скарби
українського народу. Потрапивши у 1874 році до Петербурга, Микола Віталійович
майже одразу ж включився в дієву репрезентаційну працю. Він починає влаштовувати
концерти, в яких демонстрував у хоровому виконанні кращі зразки музичного
фольклору. Згодом він включив у ці виступи власні композиції на твори близьких
йому за духом представників «Могучої кучки»: М.Балакірєва, М.Мусоргського,
О.Бороді-на, М.Римського-Корсакова. Ця плеяда надзвичайно обдарованих музикантів
зростала як гідне продовження тих художніх принципів, які свого часу заклав
геніальний М.Глінка. Тож не випадково пізніше самого М.Лисенка порівнюватимуть з
великим росіянином, називаючи його українським Глінкою. На початку 1875 року до
Петербурга вперше приїхав відомий український народний співак-кобзар Остап
Вересай. М.Лисенко в усьому допомагав знаменитому землякові. Перший виступ
Остапа Вересая відбувся у Географічному товаристві. Безсумнівно, через те, що
поруч була давно знайома, чуйна, правдива, дорога і поважна людина, яким був для
кобзаря Микола Віталійович, співак почував себе значно вільніше, розкутіше і з
величезним піднесенням та натхненням виконав програму, проспівавши українські
народні пісні та думи. Враження від концерту було надзвичайним. Мовби самі
животворні вітри далеких епох і велич народу потужним поривом пронеслися через
душі й серця слухачів. Особливого відчуття тому враженню надавало ще й те, що
перед початком вечора було виголошено вступне слово відомого російського
фольклориста професора О.Міллера, в якому поруч із загальними роздумами було
сказано багато добрих слів і про М.Лисенка як про видатного вченого, збирача
української народнопісенної творчості. Згодом О.Вересай з величезним успіхом
виступить у так званому «Соляному Городку» в загальнодоступному концерті. У
березні 1875 року в тому ж залі «Соляного Городка» — місці проми-слових і
кустарних виставок — від-бувся концерт слов’янської музики, організований
М.Лисенком. Виконувалися українські, російські, польські, сербські пісні,
композиції самого Миколи Віталійовича. Виступав тут і кобзар Остап Вересай. Його
спів супроводжувався «туманними картинами» з діапозитивів, які заздалегідь, на
замовлення М.Лисенка, виконав український художник П.Мартинович, що навчався
тоді в Академії мистецтв північної столиці. І знову — вражаючий успіх і добра
слава про невичерпне багатство українського фольклору. Все це відігравало свою
позитивну і конструктивну роль у формуванні в суспільстві цілісного і правдивого
враження про справжній стан такої важливої особливості, показового фактора
 
Наші Друзі: Новини Львова