Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 квітня 2021 року
Тексти > Жанри > Детектив  ::  Тексти > Жанри > Повість

Світильник Божий

Переглядів: 16107
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
— Ну, хоч би хто це був...
— Не гасіть лампи. Коли я піду, поставте під дверну ручку стілець. — Еллері швидко обвів поглядом кімнату. - Між іншим, міс Мейх'ю, у вас немає нічого такого, що містер Райнак хотів би привласнити?
— Мене це теж дивує. Не уявляю, чого йому треба. Я така бідна, містере Квін, мов та Попелюшка. Крім того, що на мені, й речей, які я привезла, у мене нічого немає.
— Може, давні листи, юридичні папери, пам'ятні подарунки?..
— Лиш одна, дуже давня мамина фотокартка.
— Гм... Містер Райнак не справляє враження сентиментального чоловіка. Ну гаразд, на добраніч. Не забудьте про стілець. Запевняю, вам нічого не загрожує.
Еллері трохи постояв у холодному темному коридорі, впевнився, що дівчина підставила під двері стільця й пішов до себе.
В кімнаті на нього чекав Тори. У пом'ятому халаті, з розкуйовдженим волоссям, він був схожий на привида.
— О, а це що?! Мара! Вам теж не спиться?
— Спати? — здригнувся Торн. -- Як може чесна людина спати в цьому забутому богом місці? Я бачу, ви чогось дуже веселий.
— Не веселий. Живий. - Еллері сів і закурив сигарету. — Кілька хвилин тому я чув, як ви крутилися в ліжку. Що вас погнало сюди в такий холод?
— Нічого. Просто нерви. - Тори заходив по кімнаті. — До ви були? Еллері розповів.
— Дивний цей Райнак, — закінчив він. Але ми не повинні дозволити, щоб він нас перехитрував. Нам треба від усього відмовитися, Торне, принаймні поки що. У мене була надія... Та, на жаль, я дав бідолашній дівчині обіцянку. Завтра ми від'їжджаємо, і чим раніше, тим краще.
— А в березні нас, замерзлих, знайде рятувальна команда,- жалібно промовив Торн. — Чудова перспектива! Але краще замерзнути, ніж і далі лишатися в цьому страшному місці. - Він подивився на Еллері. - Сказати правду, Квіне, я трохи у вас розчарувався. Після всього, що я чуп про вашу професійну майстерність...
— Я ніколи не претендував, щоб мене вважали за чародія чи богослова,— стенув плечима Еллері. — Те, що тут діється,-- або найчорніша магія, або доказ того, що чудеса все ж таки трапляються.
— Ваша правда,— погодився Торн. — І все ж, якщо подумати, то це... суперечить законам природи, чорт забирай!
— Я бачу, юрист оговтується від страху, сухо сказав Еллері. — Та залишатися тут довше означало б остаточно себе зганьбити. На мою думку, тим часом краще визнати свою поразку.
— Тим часом? Що ви хочете цим сказати?
— Запевняю вас, Торне, ви ще не настільки оговталися від потрясіння, щоб як слід обміркувати те, що сталося, лагідно зауважив Еллері. — Сьогодні я сушив собі над цим голову. Розгадки я не бачу, але вона десь поруч. Зовсім поруч.
— Ви хочете сказати,-- збуджено почав адвокат,- що справді...
— Якби на мене мала вплив релігія... - не дав йому закінчити Еллері. — Це надзвичайно дивовижний випадок, - замислено говорив він далі. — Надзвичайно! Ні в англійській, ні в будь-якій іншій мові немає слова, яким його можна було б назвати. Він, як і всі великі справи, розпадається на дуже прості складові частини. Існує золото. Воно сховане в будинку. Будинок зник. Щоб знайти золото, треба спершу знайти будинок. Гадаю...
— Крім безглуздих маніпуляцій з Кейтовою мітлою, глузливо посміхнувся Торн,— я не пригадую, щоб ви зробили в цій справі щось варте уваги. Знайти будинок! Ви ж бо ще й пальцем не ворухнули, тільки сидите й вичікуєте .
— От-от! — докинув Еллері.
— Чого?
— Чекати — це для нас єдиний вихід, мій добрий, розгніваний друже. Лише окультний знак викличе духа Чорного дому.
— Окультний знак? — здивовано звів брови Торн. — Духа?
— Чекати! Тільки чекати! Господи, як я чекаю!
Торн вражено дивився на Еллері й, здавалось, підозрював, що той, незважаючи на нічний час, надумав пожартувати. А Квін сидів і спокійно курив сигарету.
— Чекати! Чого чекати, чоловіче? Ви дратуєте мене більше, Еллері, ніж ота гладка потвора. На що ви сподіваєтеся? Чого хочете дочекатись?
Еллері підвівся, кинув у камін недокурок і, дивлячись на адвоката, поклав руку йому на плече.
— Лягайте спати, Торне! Якби я вам і сказав, ви б однаково не повірили.
— Ви повинні мені сказати, Квіне! Якщо я не побачу невдовзі виходу з цього становища, то збожеволію.
Торнові здалося, що Еллері ці слова чомусь приголомшили. Потім він раптом поплескав Торна по плечу й засміявся.
— Ідіть спати! — сказав він, усе ще сміючись.
— Але ви повинні мені сказати! Еллері зітхнув і вже серйозно додав:
— Не можу. Ви сміятиметеся.
— У мене не той настрій, щоб сміятися.
— Та й справа зовсім не смішна, Торне. Хвилину тому я згадав про релігію. Так от, коли б на мене, нещасного грішника, мала вплив релігія, то за ці три дні я став би щирим віруючим до кінця свого життя. Навіть я, безнадійний атеїст, вбачаю тут втручання неземної сили.
— Комедіант,—буркнув адвокат.—Вбачати руку господню в... Не святотатствуйте, чоловіче! Не всі ж ми тут невігласи!
Еллері виглянув у вікно. Серед безмісячної ночі тьмяно мерехтів сірий, повитий сніговою пеленою світ.
— Руку господню? — проказав він. — Ні, не руку, Торне. Якщо цю справу ми взагалі доведемо до кінця, то допоможе нам... світильник.
— Світильник? — тихо перепитав Торн. — Який світильник?
— Атож. Образно кажучи, божий світильник.


РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Наступний день, як і попередній, починався сірим, похмурим світанком. Як і напередодні, падав густий сніг, так наче помалу обсипалося небо. Більшу частину дня Еллері провів у гаражі, копаючись у великій чорній машині Торна. Двері гаража стояли широко відчинені, і кожен, хто хотів, міг бачити, що робить Квін, Він не дуже розумівся на автомобілях, і спочатку йому здавалося, що всі його зусилля марні.
Але десь по обіді він, кілька годин невдало поекспериментувавши, раптом натрапив на маленький дротик, що здався йому не на місці. Дротик просто звисав, мов непотрібна річ. Логіка підказувала, що він має бути до чогось приєднаний. Еллері спробував це зробити, і йому пощастило.
Коли він увімкнув запалювання, запустив стартер і почув, як холодний двигун ожив, світло, що падало від дверей, заступила чиясь тінь. Еллері вимкнув запалювання і швидко обернувся. У дверях стояв, широко розставивши ноги, Кейт. Його темна постать чітко вимальовувалась на тлі білого снігу. В обох руках він тримав по каністрі.
— Моє шанування! — озвався Еллері. " Бачу, ви знову прибрали людської подоби, Кейте. Вийшли в цей світ прогулятись? З вами це трапляється не часто.
— Збираєтесь кудись їхати? — спокійно запитав Кейт.
— Звичайно. А ви що, маєте намір мені перешкодити?
— Це залежатиме від того, куди ви зібралися.
— О, ви погрожуєте! Гаразд, а якщо я вам скажу куди?
— Кажіть що завгодно, але поки я не знатиму, куди ви зібралися, ви залишитесь тут.
— Мені подобається така відвертість, усміхнувся Еллері. Я задовольню вашу цікавість. Ми з Торном збираємось відвезти міс Мех'ю до міста.
В такому разі все гаразд. На Кейтовому поличчі Гіуло видно сліди тривоги і втоми. Він поставив кани. гри на цементну підлогу гаражка. Можете взяти. Це бензин.
— Бензин? Де ви його дістали, чорт забирай!'
Вважайте, що знайшов у давній індійській гробниці, відповів Кейт.
— Чудово!
— Бачу, ви полагодили Тернів автомобіль. Даремнії іаяли чік . Цс міг би зробити я.
— Чому ж не зробили?
— Мене ніхто не просив.
Велет повернувся й пішов. Еллері .замислено посидів трохи в машині, потім вийшов, перелив бензин із каністр у бак, знову сів у машину, запустив двигун і, залишивши його воркотати, мов великого кота. рушив до будинку.
Еліс була в своїй кімнаті. Вона стояла, накинувши на плечі пальто, біля вікна. Обернувшись на його стук, дівчина запиталс»:
— Містере Квін, ви завели машину містера Торна?
— Так, нарешті завів,— усміхнувся Еллс'рі. Ви готіві?
— О. звичайно! Від самої думки, що ми кінець кінцем поїдемо звідси, мені стало краще. Гадаєте, ми проїдемо? Я бачила, містер Кейт ніс каністри. Він дав вам бензину? Як це мило з його боку! Я ніколи не вірила, що гакни приємний юнак...
Еліс почервоніла. Вперше за ці дні погляд її став веселішим, а голос не таким хрипким.
— Долати замети буде важко, але в Горновій машині є ланцюги для коліс, та й двигун потужний...
Еллері раптом замовк і втупив здивований погляд у потертий килим під ногами.
— Що таке, містере Квін?— Що таке? -- Еллері підвів очі й глибоко зітхнув. Нічого особливого. Бог на небі, і в світі все гаразд! Еліс і собі глянула на килим.
— О, сонце! — радісно вигукнула вона и повернулася до вікна. Містере Квін, сніг нарешті вщух. Заходить сонце.
— Давно б так,—жваво відказав Еллері. Одягайтеся, будь ласка! Він підхопив її валізи й стрімко, а задвиггіла стара підлога, подався через оридор до своєї кімнати, що була напроти кімнати Елю. Потім заходився, насвистуючи, складати в саквояж свої речі
У вітальні, як завжди буває перед від'їздом, стояв гамір. Складалося враження, що це звичайна родина у звичайних обставинах. Еліс була весела, мовби й не залишала багатства, яке можна знайти будь-якої хвилини. Вона поклала сумочку на камін поруч із материним портретом, поправила капелюшок, обняла місіс Райнак, цмокнула в суху щоку місіс Фелл і, ніби вибачаючись, ніяково всміхнулася до доктора Райнака. Потім знову підійшла до каміна, взяла сумочку, затримала довгий, загадковий погляд на Кейговому обличчі и, паче тікаючи від нечистої сили, поспішила з будинку.
Торн уже сидів у машині. Його обличчя світилося такою щирою радістю. немов йому в останню хвилину скасували смертний вирок. Дивлячись на призахідне сонце, він щасливо всміхався.
Еллері неквапливо йшов слідом за Еліс. Речі були вже в машині. Він сів за кермо, запустив двигун і зняв ручне гальмо
Товстун, стоячи в дверях будинку, давав поради:
— Дорогу ви знаєте, правда ж? У кінці проїзду повернете праворуч і поїдете прямо. Ви не заблукаєте. Па шосе будете десь через...
Останні його слова потонули в гуркоті двигуна. Еллері помахав рукою. Еліс сиділа на задньому сидінні поруч із Торном, крутилася і весь час майже істерично сміялась. Торн мовчки всміхався, дивлячись у потилицю Еллері.
Квін вивів машину на дорогу й повернув праворуч. Темніло, їхали повільно. Велика машина, незважаючи на ланцюги на колесах, раз у раз буксувала Невдовзі Еллері ввімкнув потужні фари. Він зосереджено стежив за дорогою. Всі мовчали.
Здавалося, минула ціла вічність, перше ніж вони вибралися на шосе. Тут уже пройшов снігоочисник, вони помчали швидше і незабаром уже в'їжджали до сусіднього селища. Еліс, побачивши електричні вогні, асфальтовані вулиці й масиви великих будинків, скрикнула від радості. Еллері зупинився біля бензоколонки й долив у бак пального.
— Вже недалеко, міс Мейх'ю. Скоро приїдемо. Незабаром міст Трайборо... — заспокоїв дівчину Торн.
—- О, як це чудово — жити!
— Ви, звісно, зупинитесь у мене. Моя дружина буде дуже рада. А потім...
— Ви такі добрі, містере Торн! Не знаю, як вам і дякувати... Дівчина здивовано замовкла. — Що сталося, містере Квін?
Еллері поводився досить дивно. Зупинившись на перехресті, він про щось тихо запитав у полісмена. Полісмен уважно на нього подивився, відповів і показав напрямок рукою. Еллері повернув машину й повільно рушив у той бік, куди показав полісмен.
— Що сталося? — знову запитала, нахилившись уперед, Сліс. Торн докірливо зауважив:
— Збитися з дороги ви не могли. Покажчик чітко...
— Не в тім річ,— пояснив Еллері. — Розумієте, мені дещо спало на думку. Адвокат і дівчина здивовано перезирнулись. Еллері зупинив машину біля великого кам'яного будинку з зеленими ліхтарями біля під'їзду, зайшов усередину й за чверть години, насвистуючи, вийшов.
— Що все-таки сталося? — невдоволено запитав Торн, дивлячись на золені ліхтарі.
— Те, що має бути доведене до кінця.
Еллері рушив назад, доїхав до перехрестя й повернув ліворуч.
— Ви не туди їдете! — захвилювалася Еліс. - Ми щойно звідти приїхали. Не може бути, щоб я помилилась.
— Ви не помиляєтесь, міс Мейх'ю. Так воно й є... Дівчина відкинулась назад і зблідла. Здавалося, сама думка про те, що вони повертаються туди, вселяла в неї жах.
— Річ у тому, що ми справді їдемо назад, — доказав Еллері.
— Назад?! — спалахнув Торн, випростуючись.
— Ох, невже ж не можна забути про тих страшних людей? простогнала Еліс.
— Я маю погану славу впертої людини,— всміхнувся Еллері. - Крім того, ми дістали підкріплення. Огляньтеся назад, і ви побачите, що за нами їде поліційна машина. А в ній—шеф місцевої поліції і кілька надійних хлопців.
— Але чому, містере Квін? — стривожено вигукнула Еліс. Торн мовчки дивився Еллері в потилицю.
— Тому,— відказав Еллері,— що я маю почуття професійної гідності. Тому, що надзвичайно здібний чарівник зробив зі мною фокус і насміявся з мене
— Фокус? — вражено перепитала Еліс.
— А тепер я сам стану чарівником,-- лагідно всміхаючись, провадив Еллері. — Ви самі бачили: будинок зник. А я зроблю 'гак, що він з'явиться знов.
Торн і Еліс були такі приголомшені, що не могли вимовити й слова.
— А крім того,— твердо вів далі Еллері,-- навіть коли й знехтувати таку дрібницю, як дематеріалізований будинок, то ні в якому разі не можна залишити поза увагою... вбивство.


РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Серед лісу знову стояв Чорний дім. І це не був привид. і не складалося враження, що цей міцний, потемнілий від часу будинок розпростував крила й злітав у космічний простір. Він нерухомо стояв на своєму місці.
Вони побачили Чорний дім, як тільки звернули із засніженої дороги на проїзд. Темна маса будинку в ясному місячному сяйві була доказом того, що в світі реальних речей ніяких змін не сталося.
У Торна й дівчини відібрало мову. Вони були, здавалося, більше вражені тепер, коли Чорний дім з'явився знову, ніж тоді, коли він зник.
Еллері зупинив машину, вискочив на проїзд і, давній знак тим, хто їх супроводжував, поспішив до Білого дому. Його вікна були освітлені зсередини гасовою лампою та полум'ям у каміні. Намагаючись не відставати від Еллері, до будинку побігли детективи з поліційної машини; вслід ча ними рушили приголомшені Торн і Еліс.
Еллері рвучко відчинив двері. З того, як він стискав у руці револьвер, було видно, що в барабані знову е патрони.
— Ще раз вітаю вас! — голосно сказав Еллері й рішуче ступив до вітальні. Я не примара. Я — син інспектора Квіна, власною персоною. Для вас, певно, Немезіда. Доброго вам вечора! Не бачу привітної усмішки, містере Райнак!
Товстун завмер, не донісши до рота склянку з віскі. Рум'янець помалу сходив з його обвислих щік, і вони на очах сіріли. В кутку скімлила місіс Райнак, тупо дивилася місіс Фелл. Лише Нік Кейт не виявляв великого подиву. Він стояв біля вікна, закутавшись по вуха шарфом. На його обличчі було розчарування, захоплення і, хоч як це дивно, полегкість водночас.
— Причиніть двері! — наказав Еллері.
Детективи мовчки розійшлися по кімнаті. Еліс, напружено дивлячись зляканими очима на Райнака, непевно підійшла до стільця й сіла. Різкої стукнула віконна рама. Один з детективів кинувся туди, де щойно стояв Кейт, але гой уже швидко, мов дикий олень, мчав по снігу до лісу.
— Не дайте йому втекти! -- крикнув Еллері
Три детективи, тримаючи напоготові зброю, зникли вслід за велетом у вікні. Знадвору долинули постріли.
Еллері підійшов до каміна й простяг над вогнем руки. Райнак повільно, дуже повільно сів у крісло. Торн теж опустився на стілець і обхопив руками голову.
Еллері відвернувся від каміна й сказав до офіцера поліції:
 
Наші Друзі: Новини Львова