Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 квітня 2021 року
Тексти > Жанри > Детектив  ::  Тексти > Жанри > Повість

Світильник Божий

Переглядів: 16106
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
— Бачить бог, ні,— відповів Райнак
— Хто жив у будинку після смерті вашого вітчима, крім Сільвестра Мейх'ю та його дружини?
— Дружин,—поправив Квіна господар, наливаючії собі ,\жин\ С'їльвестр був одружений двічі. Ви, мабуть, про це не знали, люба моя? Еліс, сидячи біля каміна, здригнулася.
— Я не люблю копатися в нещасливому минулому, та оскільки ми сповідаємось... Сільвестр ставився до матері Еліс погано.
— Я... здогадувалася,— прошепотіла дівчина.
— Вона була жінка норовиста й часто бунтувала. Та коли прийняла остаточне рішення й повернулася до Англії, це не минулося для неї безслідно, і вона невдовзі померла. Про її смерть писали нью-йоркські газети.
— Я ще була немовлям,— тихо докинула Еліс.
— Сільвестр, уже тоді неврівноважений, хоча й не такий відлюдкуватий, яким став згодом, одружився з багатою вдовою і привів її сюди. Вона приїхала з сином від першого чоловіка. На той час його старий батько вже помер, і Сільвестр перебрався з другою дружиною до Чорного дому. Скоро стало зрозуміло, що на вдові Сільвестр одружився заради її грошей. Він умовив дружину передати йому чимале, як на ті часи, багатство й своїм жорстоким до неї ставленням відразу створив їй нестерпні умови. І ось одного разу жінка забрала дитину й зникла.
— Може, зараз краще не треба про це?.. - запропонував Еллері, дивлячись на Еліс.
— Ми так і не знаємо, що сталося насправді — чи Сільвестр її прогнав, чи вона, не в змозі витримати знущань, покинула його сама. У всякому разі, через кілька років я випадково довідався, що вона померла в злиднях.
Еліс дивилася на Райнака з огидою.
— Невже батько міг так... зробити?
— Припиніть! — крикнув Торн. — Бідолашна дівчина скоро стане заїкою. Яке відношення це має до будинку?
— Містер Квін поцікавився... - відказав товстун. Еллері, мов зачарований, дивився на полум'я.
— Йдеться про те, Райнаку,— нагадав адвокат, що ви слідкували за мною з тієї хвилини, коли я ступив сюди ногою. Ви боялися залишити мене самого навіть на мить. Обидва рази ви посилали Кейта зустрічати й відвозити мене своєю машиною. Ви робили все, щоб я на п'ять хвилин не зостався зі старим господарем сам на сам. А потім ота його непритомність схожа на глибокий сон.
Говорити він уже не міг до самої смерті. Чому? Навіщо ви наглядали за мною? Бачить бог, я людина терпляча, але ви дали мені всі підстави підозрювати вас.
— Ви, судячи з усього, не згодні з Цезарем.
— Тобто?
— «Якби він був багатший...» процитував Раинак. Хай навіть настане кінець світу, джентльмени, але цс не причина, щоб ми залишалися без сніданку. Міллі! — гукнув він.
Повільно прокидаючись, Тори, мов старий мисливський собака, відчув якусь небезпеку. В кімнаті було холодно. У вікно зазирало бліде ранкове світло. Торн сягнув рукою під подушку й крикнув:
— Стій! Ні з місця!
— То у вас теж є револьвер? — почувся голос Еллері. Це я, Торне. Треба порадитись. Між іншим, зайти до вас непоміченим зовсім не важко.
— Що ви маєте на увазі? запитав адвокат, сідаючи в ліжку й відкладаючи набік свій старий револьвер.
— Я бачу, у вас тут замок теж зник як і у мене та в Еліс. Як зник Чорний дім і невловиме золото Сільвестра Мсих'ю.
Губи в Торна посиніли від холоду. Він натяг на себе ковдру й знову запитав:
— Що сталося, Квіне?
Еллері припалив сигарету й хвилину дивився у вікно на густий сніг, що падав без упину вже другий день.
— Дивна виходить річ, Торне, хоч із якого боку поглянути. Дух і матерія змішалися так, що аж не віриться. Знаєте, я щойно провів розвідку. Вам буде цікаво довідатись, що зник і наш юний велет.
— Зник Кейт?!
— На його ліжку ніхто не спав.
— Учора його теж майже цілий день не було.
— Отож-бо. Наш похмурий геній, який ніби втілює собою світову скорботу, час від часу кудись зникає. Куди? Багато б я дав, щоб дістати відповідь на це запитання.
— По таких заметах він далеко не зайде,- промовив адвокат.
— Як кажуть французи, треба думати. Наш приятель Райнак також зник. Торн аж закляк від подиву.
— Атож. Правда, в його ліжку хтось спав, але, на мою думку, не довго. Як вони зникли — разом чи окремо? Справа стає надзвичайно заплутаною, Торне.
— Я цього просто не можу збагнути, - промовив, здригнувшись, Торн. —
І ладен уже відступитися. Я не бачу змоги довести цю справу до кінця. Крім
того, весь час щось порушує рівновагу. Будинок зник...
Еллері зітхнув і глянув на годинник. Була одна хвилина на восьму. Торн відкинув ковдру й нахилився, щоб узяти з-під ліжка пантофлі.
— Ходімо вниз! — рішуче сказав він.
— Чудова грудинка, місіс Раинак, - мовив Еллері. — Завозити сюди харчі, мабуть, нелегко?
— У наших жилах тече кров перших поселенців,— бадьоро похвалився Раинак, перше ніж здобулася на відповідь його дружина. Він зі смаком їв яєчню-бовтанку з грудинкою. — На щастя, запасів у нашій коморі вистачить надовго. Зими тут суворі, ми це торік відчули.
Кейт на сніданок не прийшов. Зате за столом була стара місіс Фелл. Вона їла з неприхованою пожадливістю старої людини, в якої в житті не лишилось іншої втіхи, крім заповнити шлунок. Місіс Фелл жувала мовчки, не відводячи погляду від зляканого обличчя Еліс.
— Я дуже погано спала,- поскаржилась Еліс хрипким голосом, нервово покручуючи кавову чашечку. Та ще оцей осоружний сніг!.. Сьогодні ми не зможемо звідси вибратися?
— Боюся, поки йтиме сніг, не зможемо, — лагідно відказав Еллері. — А ви, докторе? Ви теж погано спали? Чи те, що з-під вашого носа зник цілий будинок, не вплинуло на ваші нерви взагалі?
Товстун прикрив почервонілі очі важкими повіками й, усміхнувшись, промовив:
— Я? Я завжди сплю добре. Сумління в мене чисте. А чому ви питаєте?
— Просто так. А куди це зранку подівся наш приятель Кейт? Він дуже потайний хлопець, правда ж?
Місіс Райнак проковтнула, не розжувавши, шматок гарячої булочки. Господар зиркнув на неї, і вона, похопившись, кинулася на кухню.
— А хто його знає,— відказав нарешті Райнак Він хлопець загадковий. Не турбуйтесь, з ним нічого не станеться. Еллері зітхнув і вийшов з-за столу.
— Минула вже ціла доба, а ця дивна подія зрозумілішою не стала. Якщо не заперечуєте, піду ще раз подивлюся на будинок, що так таємниче зник. Торн також хотів був підвестися.
— Ні, ні, Торне, краще я піду сам. Еллері тепло вдягнувся і вийшов.
Кучугури вже сягали вікон першого поверху. Дерева майже сховалися під снігом. Стежка, яку недавно хтось розчистив на декілька кроків від входу, тепер була знову наполовину засипана.
Еллері зупинився на стежці, глибоко вдихнув холодне повітря й подививсь на прямокутник праворуч, де колись стояв Чорний дім. Через цей прямокутник до узлісся вели ледь помітні сліди. Щоб захиститися від пронизливого вітру, Еллері звів комір пальта й пірнув по пояс у глибокий сніг.
Іти було важко, але щоб неприємно, то ні. Еллері швидко зігрівся. Його оточував білий, мовчазний, незнайомий світ.
Коли він, подолавши відкрите місце, почав заглиблюватись у ліс, світ знову дивовижно змінився. Все було спокійне, незаймано біле, прекрасне Сніг, що лежав на деревах, надавав їм нових, незвичайних форм.
Раптом з низької гілки впала снігова шапка. Тут, під деревами, таємничі сліди замітало не так швидко, як на галявині. Вони рівною пунктирною лінією вели кудись у далечінь. Схвильований передчуттям відкриття. Еллері наддав ходи.
І раптом світ зробився чорним.
Це була справжня дивовижа. Спочатку сніг став сірим, потім, поступово, темно-сірим і нарешті чорним як смола -- так ніби його залили друкарською фарбою. Щокою Еллері підсвідоме відчув холодний, мокрий поцілунок замету.
Розплющивши очі, він зрозумів, що лежить горілиць на снігу. а над ним схилився в своєму картатому пальті Торн.
— Квіне! —термосив його за плечі адвокат. Що з вами? Еллері сів, облизав губи.
— Те, чого й слід було чекати, - простогнав він. Що мене вдарило? Це було мов грім серед ясного неба. - Він потер потилицю й важко звівся на ноги. —Ну, Торне, здається, ми дійшли до межі зачарованої землі.
— Ви не марите? — стурбовано запитав адвокат. Еллері подивився на сніг. Крім подвійної лінії, в кінці якої стояв Торн, ніяких інших слідів не було. Мабуть, він сам довго лежав непритомний.
— І цю межу переступати не можна, - вів далі Квін. Табу! Зась! Робіть своє діло! За цією невидимою межею і казковий палац, і пекло, й ангел безодні. «Облиште будь-яку надію ті, що входять сюди...» Даруйте, Торне, ви, здається, врятували мені життя?
— Не знаю. Не думаю,— сказав Торн, пильно вдивляючись у спокійний, мовчазний ліс. — Я знайшов вас тут самого. Спочатку мені здалося, що ви мертвий.
— Я дуже просто міг ним бути, кинув Еллері, тремтячи від холоду
— Після того, як ви пішли, Еліс подалася нагору, Райнак сказав, що хоче поспати, а я надумав прогулятися. Спершу побрів був на дорогу, а тоді згадав про вас і повернув назад. Ваші сліди вже майже засипало, але їх ще було видно. Я перетнув проїзд, дійшов до узлісся і незабаром натрапив на вас. Тепер ваших слідів уже й не видно.
— Мені це зовсім не до вподоби, - спохмурнів Еллері. І все ж я задоволений.
— Що ви хочете цим сказати?
— Я не вірю,— всміхнувся Еллері,— що сили господні так низько опустились і напали на мене.
— Так, це вже справжня війна,— погодився Торн. — Хоч би хто це був, він не зупиниться ні перед чим.
— У всякім разі, війна милосердна. Я був цілком у його руках. Мене можна було вбити, як...
Еллері замовк. Спершу йому почувся звук, схожий на тріск соснового поліна у вогні чи зламаної мерзлої гілки, тільки куди гучніший. Згодом долетіло й слабке відлуння.
То був звук пострілу з револьвера.
— В будинку! — вигукнув Еллері. — Ходімо! Вони кинулись заметами до будинку.
— Мій револьвер! — раптом пополотнів Торн. — Я забув... Я залишив його в спальні під подушкою. Ви гадаєте... Еллері дістав із кишені свій.
— Мій при мені. Але... Чорт, я обеззброєний! — Він покрутив закоцюблими пальцями барабан. — Патрони вийнято, а запасних у мене немає.
Перелякані жінки і Райнак металися по кімнаті, самі не знаючи, чого шукають.
— Ви теж чули?—вигукнув товстун, коли Квін і Торн убігли до будинку. — Хтось стріляв! — Вигляд у нього був надзвичайно схвильований.
— Де Кейт? — крикнув Еллері, нишпорячи поглядом по кімнаті.
— Не знаю. Міллі каже, нібито стріляли десь за будинком. Я дрімав і нічого напевне не знаю. Револьвери... Але ж він вийшов надвір.
— Хто? — запитав Еллері.
Товстун стенув плечима. Еллері пішов до кухні й відчинив двері чорного ходу. Сніг за порогом був гладенький, незайманий. Коли він повернувся до вітальні, Еліс, поправляючи тремтячими руками шарф, рішуче заговорила:
— Я не знаю, скільки ще сидітимете в цьому жахливому місці ви, але з мене вже досить. Дякую! Містере Торн, я вимагаю, щоб ви забрали мене звідси! Негайно! Я не залишуся тут і хвилини!
— Заспокойтеся, міс Мейх'ю,— жалібно озвався Торн і взяв її руки в свої. —Я теж хочу того самого, але ви ж бачите...
Далі Еллері не слухав. Перестрибуючи через три східці, він збіг нагору, штовхнув ногою двері до Торнової кімнати й потяг носом повітря. Потім спроквола всміхнувся, підійшов до зім'ятого ліжка й відкинув подушку. Довгоствольний Торнів револьвер старого зразка лежав на місці. Барабан був порожній. Еллері підніс до носа дуло й понюхав.
— Що? — спитав від дверей Торн. Поруч з ним стояла Еліс.
— Так,— мовив Еллері й відклав револьвер. — Ми стоїмо тепер не перед уявним фактом, а перед реальністю. Ви мали рацію, Торне, це війна. Стріляли з вашого револьвера. Дуло ще тепле. Коли принюхатись, то можна відчути запах пороху. А патрони зникли.
— Що все це означає? — простогнала Еліс.
— Це означає, що хтось надзвичайно дотепний. Це була невеличка хитрість, щоб примусити нас із Торном повернутися до будинку. Можливо, постріл був не лише приманкою, а й застереженням.
Еліс сіла на Торнове ліжко.
:— Гадаєте, ми...
— Так,— не дослухав її Еллері,— відтепер ми полонені, міс Мейх'ю. І не маємо права виходити за межі в'язниці. Цікаво знати, чому? — додав він, насупивши брови.
Поволі тягся той імлистий день. Дедалі виростали снігові замети. Все заволокла суцільна біла пелена. Здавалося, небеса розверзлись, і всі запаси снігу, що там були, падали на землю.
Опівдні раптом з'явився Кейт. Він похмуро й жадібно поїв гарячого і пішов до себе в кімнату. Райнак, трохи потоптавшись, теж зник і з'явився аж надвечір, мовчазний, брудний, геть мокрий. Що ближче до ночі, то менше всі розмовляли. Торн у розпачі налягав на віскі. О восьмій вечора Кейт зійшов униз, зварив собі каву, випив три чашки й знову пішов нагору. Похмурий, аж сердитий господар, здавалося, втратив своє почуття гумору і розтуляв рота лише для того, іцоб гримнути на дружину.
А сніг усе падав і падав.
Розійшлися всі рано й мовчки. Опівночі залізні нерви Еллері не витримали. Він почав нервово міряти кроками кімнату й, перескакуючи думками від неможливого до фантастичного, час від часу ворушив вогонь у каміні, аж поки в нього страшенно розболілася голова. Спати він не міг.
Скоряючись пориву, якого він навіть не намагався пояснити, Еллері надяг пальто й вийшов у холодний коридор.
Двері до адвокатової кімнати стояли зачинені, чути було, як Торн стогне й совається уві сні на рипучому ліжку. Повертаючись у непроглядній темряві до своєї кімнати, Еллері зненацька спіткнувся об порваний килим, утратив рівновагу й, глухо гупнувши, вдарився в стіну: Ще не встиг він випростатись, як почувся короткий жіночий крик — десь наче з кімнати Еліс Мейх'ю. Вихопивши з кишені сірники, Еллері кинувся коридором до дверей кімнати Еліс, рвучко їх розчинив, черкнув сірником і від подиву завмер на місці.
Дівчина, накинувши на плечі стьобану ковдру, сиділа в ліжку. Очі її блищали в тремтливому світлі від сірника. Біля великого комода невиразно вимальовувалася постать Райнака. Він стояв, засунувши руку до висунутої шухляди. Одягнений, у мокрих черевиках, господар збентежено дивився примруженими очима на Еллері.
— Прошу залишатися на місці, містере Райнак, спокійно наказав Еллері, коли сірник догорів.—Мій револьвер загалом вогнепальна зброя, але ним можна скористатись і як тупим знаряддям. - Він підійшов до столу, на якому встиг помітити гасову лампу, новим сірником запалив гніт і знову відступив до дверей.
— Дякую вам! — прошепотіла Еліс.
— Що сталося, міс Мейх'ю?
— Я... не знаю. Я спала. Прокинулась, коли почула, як зарипіла підлога. А тоді з'явилися ви. — Еліс заплакала. О боже!..
— Ви закричали.
— Закричала? — Вона по-дитячому зітхнула. Я... Дядечку Герберте, що все це означає? — раптом гнівно запитала вона. Що ви робите в моїй кімнаті?
Силувано посміхаючись, товстун глипнув на неї, висмикнув із шухляди руку й незграбно випростався.
— Що я роблю, люба моя? - перепитав він, дивлячись на біле плече Еліс, що виглядало з-під стьобаної ковдри. Я зайшов поцікавитись, як ви себе почуваєте. Сьогодні ви були така схвильована... Просто це вияв родинного почуття, дитино моя. Пробачте, якщо я налякав вас.
— Бачу, я вас недооцінив, докторе, зітхнувши, промовив Еллері. Дуже невдало з вашого боку. Просто грубо. Я, звичайно, можу віднести це за рахунок вашого збентеження, що природно. Але навряд чи була рація шукати міс Мейх'ю в шухляді комода, хоч би який великий він був. Цей чоловік вас чіпав? — різко запитав він дівчину.
— Чіпав мене? — вона з огидою повела плечима. Ні. Якби він доторкнувся до мене в темряві, я померла б.
— Який чарівний комплімент! — промовив Райнак з іронією в голосі.
— Отже, що ви тут шукали, містере Райнак? запитав Еллері. Господар повернувся правим боком до дверей і всміхнувся.
— На жаль, я трохи недочуваю на праве вухо. На добраніч, Еліс! Приємних снів! Ви дозволите мені вийти, рицарю?
Еллері мовчки дивився на усміхнене обличчя товстуна, поки за тим зачинилися двері. Якийсь час у кімнаті стояла тиша. Потім Еліс, притримуючи край ковдри, лягла.
— Містере Квін, благаю вас, заберіть мене звідси завтра! Я кажу серйозно. Я не можу вам пояснити, як... як мені страшно. Я весь час думаю, що... що... Ми всі збожеволіємо, якщо залишимося тут ще трохи. Ви мене заберете? Еллері сів на край ліжка.
- Вам справді так страшно, мі Мех'ю? - запитав він лагідно.
— Дуже страшно, — пошепки відповіла дівчина.
— В такому разі, завтра ми з "Горном зробимо все що зможемо. — Він потиснув їй руку крізь ковдру. -- Я подивлюся, може, пощастить полагодити його автомобіль. Він казав, що там залишилося трохи пального. Проїдемо, скільки вистачить, а далі підемо пішки.
— А якщо пального зовсім мало?.. А втім, мені байдуже! — Вона подивилася на Еллері широко розплющеними очима. Гадаєте, він... нам дозволить?
— Він?
— Ну, хоч би хто це був...
 
Наші Друзі: Новини Львова