Тексти
>
Жанри
>
Поезія
Із збірки «Каліграми»
УЗВИШШЯ
Одного дня понад Парижем
Зійшлись в бою два літаки
Один червоний другий білий
В зеніті ж пломенів над ними
Одвічний сонячний літак
Один літак моя ж то юність
А другий людське майбуття
Вони боролися запекло
Отак архангел сяйнокрилий
З Люцифером колись боровсь
Лічба з задачею так б'ється
Так ніч воюється із днем
Так б'є на те що я люблю
Моя любов так ураган
Кричуще дерево ламає
I раптом тихо стало й любо
Париж як молоде дівча
Зі сну потягується млосно
Безжурно стріпує волоссям
I пісню весело співа
Де ж там моя упала юність
Глянь торжествує майбуття
Я проголошую сьогодні
Усьому світу що вродилось
Нове мистецтво ворожби
Буваюгь люди як узвишшя
Що височіють над людьми
I вдалині прийдешнє бачать
Ясніш за всяке сьогодення
За всю минувшину чіткіш
Часів окрасо і шляхів
Минай триваючи невпинно
Нехай шиплять зловісні змії
Їх не боїться вітер з півдня
I псілли й хвилі полягли
О плин часу якби машини
Навчилися нарешті мислить
У самоцвітні береги
Знай били б золотії хвилі
Знов піна матір'ю була б
І над орла зліта людина
Відрада синявих морів
Вона в повітрі тіні сіє
I сплінів рвійну круговерть
В якій наш дух сягає мрії
Іде доба новітніх магій
I скоро скоро ми побачим
Мільйони див мільярди чуд
Які й не снились міфотворцям
Старих вигадливих віків
Свідомості страшні глибини
Вас завтра зглиблять дослідять
I хто зна скільки ще істот
Добудуть з темних тих безодень
А з ними скільки ще світів
Ось підіймаються пророки
Мов гори сині вдалині
Знання у них точніші будуть
Ніж у теперішніх учених
Вони нас скрізь перенесуть
Бажання то велика сила
Ходи тебе я поцілую
О ти легка неначе пломінь
Бо в нього ти взяла навіки
І муку й сяєво і пал
Настане час і ми спізнаєм
Усі можливості страждання
I то не буде ні одвага
Ні самозречення ані
Щось інше досі нам відоме
Багато знайдемо в людині
Не шуканих іще прикмет
До грунту вивчим людську волю
Яка народиться там сила
Без інструментів і машин
Між нами ходять добрі мани
I проникаються взаємно
Відколи час добіг до нас
Початки щезли і кінці
Глянь перстень в тебе на руці
Часи пустель і роздоріж
Часи майданів і узвиш
Прийшов я фокуси робити
Із мертвим ніби талісманом
Живішим за живе життя
Вже остаточно увільнився
Я від усіх природних пут
Хоч може вмру та не згрішу
Чого ніхто ще не торкався
Те я в руці отут держу
Я звідав те чого ніхто
Не може навіть уявити
На цій долоні я не раз
Життя ізважив невагоме
I можу вмерти сміючись
В таку шугав я височінь
Що все на світі ледве мріло
I дивовижі і фантоми
Невже ж тепер мене здивує