Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 17 листопада 2019 року

Три зозулі з поклоном

Переглядів: 197968
Додано: 24.02.2006 Додав: Юлія  текстів: 1844
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 3
Любовi всевишнiй присвячується



Я виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмi (три вагони цегли
розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) i з чемоданчиком у
руцi. I перше, що бачу-хату Карпа Яркового. А перед неюмолоденька сосна
рiвними рядочками на жовтому пiску. На ганку Карпової хати стоїть Марфа
Яркова i веде мене очима. Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса -
колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю
собi, волосся умирає ранiше, нiж людина...
Пiдiйшовши ближче, я вклоняюся Марфi й кажу через молоденьку сосну;
- Здрастуйте, тiтко.
Марфа ворушить губами I проводжає мене далi, аж доки я не увiйду в
сосну "велику" (у нас її називают .....
 

Відгуки 3

Щоб лишити відгук авторизуйтесь: Ввійти Зареєструватися
 
 
  • 0 0

    Контакт : klarabannyfinance@yahoo.com : для вашого кредиту сьогодні , ми до ваших послуг.

    Вам потрібен КРЕДИТ ? ЯКЩО ТАК E - mail : klarabannyfinance@yahoo.com : для вашого кредиту Сьогодні ми до ваших послуг.
  • 1 0
    Новели Тютюнника як завжди неперевершенi)))
  • 2 0
    Тут відсутній останній абзац новели:
    Останній лист від тата "Софіє! Соню! Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею - ні, не іній... Більше не дивитимусь. Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері фільончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі. А руки як не свої... Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п’’ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдяганка звичайна, селянам до неї не звикати. Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, і вища. Сосна - а за нею річки синє крило. Ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтесь. Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога не називає. До кого молиться?... Соню! Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зінківських бандуристочка сліпий, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу. ("Сибір неісходиму" було нерішучою рукою закреслено густим чорним чорнилом, а вгорі тою ж рукою написано знову: "Сибір неісходиму".) Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму... " Коли се було... А я й досі думаю: "Як вони чули одне одного - Марфа і тато? Як?..." А ще думаю: "Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?" "Тоді не було б тебе - шумить велика "татова" сосна".
    Враження незвичні - окрім малого розміру та наголошення на деталях на новелу не схоже...
Наші Друзі: Новини Львова