Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 04 липня 2020 року
Тексти > Жанри > Повість

Мазепа

Переглядів: 16785
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Гнат Хоткевич
ІВАН МАЗЕПА


У1654 році, вибившися з-під польської неволі, гетьман Богдан Хмельницький
вступив у союз із Москвою на правах рівної держави. Се не була навіть автономія,
се була чиста федерація. Так думав Хмельницький — та не так думала Москва. Вона
зразу ж почала дивитись на Україну як на свою провінцію і всю свою діяльність,
весь свій розум уживала тільки на те, як би убити в українськім народі дух
самостійності і зробити українців такими ж рабами, якими вічно були москалі.
І Хмельницький скоро, зараз же побачив, що союз демократичної України з
самодержавною Росією добра не дасть. А коли Москва першим же ділом ввела в Київ
сильний свій гарнізон і поставила .там свого воїводу, побачила біду й старшина
козацька — і от з того часу нема вже союзу України й Москви, з того часу—тільки
боротьба: Москва хоче наложити руку на всі права і свободи українського народу,
а народ в лиці кращих своїх людей бореться протів того. І ся боротьба червоною
ниткою проходить через всю дальшу історію України. Проти московських кайданів
повстають і Виговський, і Юрій Хмельницький, і Тетеря, і Брюховецький, і
Дорошенко; свідома інтелігенція козацька чує всю гіркість будучої неволі свого
народу і бореться за свободу. Але ворог показався сильнішим, ніж Польща — і шаг
за шагом, рік за роком Україна тратить свої права, Москва забирає все в свої
руки і обертає вільну, незалежну Україну в свою область.
Послідні сплески сієї боротьби за долю свого народу бачимо три гетьмані Мазепі,
але Москва жорстоко роздавила сю послідню спробу — і від того часу нема України.
Загибло й саме ім'я її, викреслилася вона з історії вселюдської. Поділила Москва
Україну на «губернії», убила не тільки дух свободи, але й душу саму, вирвала
язика — і став наш народ безграмотнішим серед безграмотних, темніший серед
темних, рабом рабів.
Але прийшли інші часи, розбилася віковічна московська тюрма, висипали на вільне
повітря всі віками томлені невольники, а серед них і Україна. То ж настав час
спомянути всіх наших борців за долю народню, а в їх числі і гетьмана Мазепу.
Може, й не весь він чистий, як Христос, може, й не один гріх є на його душі, але
все ж його ім'я серед борців, а не серед тих, хто «за шмат гнилої ковбаси»
продавав і рідний край, і народ, і його будучність, і свободу, а гетьмана Мазепу
узивав зрадником і анахтему йому в церкві возглашав.
25 червня 1687 року, тобто через ЗО літ по смерті Хмельницького, у Глухові був
вибраний гетьманом військовий осаул Іван Мазепа. По звичаю, гари виборі і новий
гетьман, і московське правительство підписували мовби договори такі — що кожна
сторона зобов'язується робити і чого робити не сміє. Був такий договір
підписаний і Мазепою, а зі сторони московського правительства воєводою князем
Василем Голіциним (тоді на Москві царя не було, а були тільки царенята: Іван і
Петро; правила державою старша їх сестра Софія, а що Софією правив князь Василь
Голіцин, то властиво царем московським був він). От головнійші з тих
пунктів—усіх їх 22.
Пункт 1. «Щоб український народ мав усі свої права і свободи, про які договорено
було ще при Богдані Хмельницькім». На се московське правительство дало згоду, бо
що ж? В такій ширині усе можна признати на папері, але в життю можна з того
нічого не дати—так московське правительство і робило: на бомазі признавало всі
права, а в дійсності не давало ніяких (так воно робить і в сю хвилю—середина
1917 року).
Пункт 2. При Хмельницькім царський воєвода сидів в Київі, але згодом царі,
«чтобь впредь в Малороссійськихь городахь замышанія й измьны ни оть кого никакія
не было», поставили своє військо і воєвод і в Переяславі, і в Ніжині, і в
Чернігові, і в Острі. Так от пункт 2-й просив, щоб хоч нехай тільки не давали їх
більше, у другі міста. А що до сих воєвод, то пункт 2-й просив, щоб вони прав
українського народу не нищили і в суди не мішалися. На се теж була згода
правительства, бо все одно фактично воно і не думало переставати мішатися . в
усе.
Пункт 6. «Щоб гетьман був обраний вільними голосами». Се був один з головніших
пунктів автономії України: право вибрати собі президента своєї республіки на тлі
вибирання всіх нижчих правителів — се ж уже велика річ. І досі гетьмани наші
обиралися вільними голосами на підставі загального рівного козацького
голосування. Але тепер московське правительство положило лапку і заявило, що
вибирати гетьмана можна буде тільки після «челобитья», тобто після того, як
московське правительство розрішить: «А безь» челобитья й безь Указу Великихь
Государей гетмана не обирать»... От тобі й свобода виборів.
Пункт 7. Се теж був важний пункт в автономнім укладі України і про нього дуже
дбав ще Хмельницький.— <Щоб гетьманові вільно було писати до чужих монархів і
від них листи відбирати». Право зносин з чужими державами — се ж велике право і
цілком іреальне, але Москва, милостиво згоджуючися на пункти, які мало мали під
собою реального грунту, на все важне накладала руку. Наложила і на сей пункт,
заявивши: «ни сь которыми государи такихь. ссылокь чинить не велено для того,
что оть того чиняться вь Малороссійскихь городьхь многіє ссоы». Замісць того
повелівалося всі листи й документи від сторонніх держав посилати не розпечатуючи
в Москву. От тобі й автономія.
У сім же пункті заборонялося українцям вести торговлю з Кримом:—«остерегать того
накрьпко, чтоб изь малороссійскихі городовь, вь Крымь сь торгами й со всякою
живностью не ьздили и лошадей вь Крымь не продавали». Се вже лапка й на
економічну сторону життя України.
Пункт 8. Щоб військо московське не ставало у козаків постоєм, «й мужиками й
измінниками ихь не називали». Се знов такий загальник, на який московське
правительство цілком могло погодитися.
У сім же пункті говорилося й от про що. Україна була краєм свободи й рівності, і
тому багато москалів, не зносячи царського тюремного режиму, переселялося жити в
Україну. Але Москва історично все мала претензії бути краєм благоденствія для
всіх, а хто не хотів благоденствувати, того били кнутом і сажали в тюрму. Так
московське правительство робило і з отими своїми переселенцями: розшукувало їх
через своїх шпіонів на Україні і хоч чоловік нічого нікому злого не подіяв,
тягло його в Москву, а там уже коротка розправа: «да не імел лі глова какова
умисла на Єво Царская Велічества, да не чініл лі с кєм угавору» і т. д... А що
єдиним способом діяти правди, був кнут та муки, то били й терзали чоловіка не
знати за що й про що. Так от пункт 8 просив, щоб «русскихь людей, которые на
Украйну зашли давно, изь Украйнн не виводить». Але цар, як одвічний кат,
очевидно на се згодитися не міг і повелівав нікого на Україну не приймати, а які
єсть московські люди — видати їх Москві головою.
Пункт 9. В нім новий гетьман хотів забезпечити й своїх людей. Річ у тім, що
Москва по якому-небудь доносу, а то й просто по капризу воєводи забирала наших
людей до себе (так само, як і досі робили губернатори) і там мучила, держала в
тюрмах. Часом такий нещасливець вирвався й тшав додому, але гірка його була
година, коли він по раз другий попадався в московські руки. Так от пункт 9-й
просив, щоб хоч тих, що вернуться на Україну «не учиня никакого воровства» — щоб
хоч тих не забирала Москва назад та не мучила. І царське правительство
великодушно на се згодилося.
А от пункти, які вставляло саме правительство московське. Таким є, наприклад,
пункт 14. В нім говориться от про що.
Наші торгові люди їздили з торгом і до Москівщини, між іншим продавали тютюн і
горілку. Але ж царі московські—то одвічні шинкарі, і цар заявив, що від того
торгу українських купців «кабацькими сборамь чинитца поруха й недоборі». Так от
цар вимагав, аби гетьман «подь жестокимі наказаньемь» заборонив українським
купцям торгувати в Москівщині. Що ж гетьманові робити? Мусів згоджуватись.
Але найцікавіший то є пункт 19-й. Річ у тім, що для плати війську московські
царі робили в Сєвську спеціальні «чехи» — мабуть, щось не краще отих наших
теперішніх марок та бонів. Але на Україні народ тих «чехів» не хотів приймати,
бо то ж було сміття. Так от цар і вимагав, аби гетьман звелів ті «чехи»
приймати. «А естьли бь кто піротивень учинился — й тьмь чинить смертная
казнь»... Московська розправа коротка: не захотів московського п'ятака прийнять
— голову геть.
В сім же пункті повелівалося—і се власне і показує всю московську політику від
давніх часів до послідніх днів — «народь Малороссійській всякими меры й способы
сь Великороссійськимь соединять й вь неразорванное й крепкое согласіе приводить
супружествомь й инымь. поведеніемь».
 
Наші Друзі: Новини Львова