Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 20 квітня 2019 року
Тексти > Жанри > Стаття

!_Статті про автора :

Біографія (авт. В. Пащенко, Н. Пащенко)

Переглядів: 5781
Додано: 08.06.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
ГЕСІОД
(к. VIII - поч. VII ст. до н. є.)
давньогрецький поет


Після Гомера першим поетом, історичне буття якого не викликає жодних сумнівів, був Гесіод. Його історична поява спричинилася самим часом, точніше, дальшим розкладом общинно-родового суспільства, що засвідчив уже Гомер у своїх поемах. Дедалі поглиблювався конфлікт між аристократією та селянством. У самій общині почався соціальний поділ, розшарування землеробів, що призвело до появи середнього та біднішого селянства. Нові соціальні групи вже не задовольнялися традиційними темами щойно народженої літератури. Розвиток сільського господарства змінював психологію селянства, вже міцно зв'язаного з клаптиком власної землі, якої раніше в нього не було. Тепер цьому селянинові потрібні були твори, які б розповідали не про війни і подвиги міфологічних героїв, значною мірою вже йому чужих, а про мирний побут і працю, твори, які би практично йому допомагали у важкій повсякденній роботі.

Виразником нових духовних запитів землеробів і став Гесіод, засновник дидактичного епосу (давньогрец. «дидактос» — настановчий, повчальний).

Час життя Гесіода визначити неможливо за браком точних відомостей. Але, найімовірніше, він жив наприкінці VIII і на початку VII ст. до н. е., хоча дехто з учених і припускає, що Гесіод міг бути молодшим сучасником Гомера. Як розповідає сам поет у своїх творах, батько його був мореплавцем, але через деякий час мусив відмовитися від цієї небезпечної професії, придбав шматок землі в малопридатній для сільськогосподарської праці Беотії (одна з центральних областей Греції з головним містом Фіви), збудував хатину. З дитинства Гесіод допомагав батькові хазяйнувати, випасав його невеличку отару овець біля гори Гелікон. За міфами, на ній проживали покровительки мистецтв — прекрасні Музи. Цікаво, що свій поетичний талант Гесіод пов'язує з цими богинями:

Пісень прекрасних своїх

научили вони Гесіода

У ті часи, як овець під священним

він пас Геліконом...

З буйнозеленого лавра

і посох чудовий зробили,

Дали мені, божественних пісень

надихнули в дарунок,

Щоб я оспівував в піснях тих

те, що було і що буде.

Плем'я блаженних богів

величати мені наказали...

(«Теогонія». 22-23, 30-34, тут і далі пер. Н. Пашенко)

Після смерті батька Гесіод з молодшим братом Персом поділили його спадщину. Гесіод продовжував господарювати і нажив певних статків. Інакше сталося з Персом. Він виявився людиною легковажною і швидко розтринькав усе, що отримав у спадок. До того ж, ще й підкупив нечесних суддів і відібрав у брата значну частину його батьківщини. Цей учинок дуже образив його, і коли Перс звернувся за допомогою до Гесіода, той вирішив допомогти братові, але не матеріально, а... у формі моральних повчань. Для цього він і створив свою дидактичну поему «Роботи й дні». Мабуть, перед цим поет склав велику поему «Теогонія» («Походження богів»), від якої збереглася лише початкова частина (трохи більше тисячі рядків). Традиційно прославивши спочатку Муз («Музи навчили мене незрівнянні заспівувать гімни»), Гесіод розповідає, як із безодні Хаосу постають Гея (Земля), підземне царство Тартар, сила любові (Ерот). Від Геї народжується Уран (Небо), Ереб (Пітьма) і Ніч, а від Ночі — Ефір і День. Від союзу Урана та Геї з'являються титани, яких очолює могутній Крон, батько Зевса. Далі Гесіод розповідає про народження інших богів, боротьбу Зевса з Кроном, якого Зевс скидає з трону в Тартар і стає володарем землі та небес, про війну з титанами тощо. Інколи поет обмежується простим переліком імен богів, що народжувалися, але часом створює цікаві та складніші в художньому плані картини — такі, як покарання Кроном свого батька Урана, врятування Реєю сина Зевса, боротьба Зевса з титанами, з потворним велетом-драконом Тіфоном, подвійний обман Зевса хитрим Прометеем. На жаль, основна частина «Теогонії», що давала повний родовід богів і героїв, до наших днів не дійшла.

Можливість чітко уявити особистість самого поета дає поема «Роботи й дні», в якій він постає простою, мудрою і працьовитою людиною, котра, глибоко шануючи працю землероба, сама звикла до суворих умов життя, важкої фізичної праці. Свій твір Гесіод адресував Персу, котрого хотів залучити до корисної праці, і з цією метою дає низку настанов. По суті ж, поема є зведенням правил народної мудрості, які має виконувати звичайний беотійський селянин. Тобто поет звертається (і водночас сам виступає як виразник його інтересів) до такого землероба, у якого вже є ділянка землі, хата з добром, пара волів. Але він ще не такий багатий, щоби придбати одного-двох рабів, у нього навіть немає наймитів, яких, як радить Гесіод, слід залучати до робіт лише у короткий період жнив, щоб зібрати врожай швидко і без усяких втрат. Отже, головним знаряддям праці цього селянина стають його власні руки та руки його домочадців.

Поет не приховує труднощів, пов'язаних із сільськогосподарськими роботами, часом він взагалі досить песимістично оцінює все життя селянина. Попри пануючу в суспільстві несправедливість, невідповідність витрачених зусиль плодам роботи, поет усе ж єдиний вихід зі скрути бачить у важкій і часом невдячній, але чесній праці, яку все одно поважає, любить і цінує, а працелюбність уважає чи не найголовнішою чеснотою людини.

Поему «Роботи й дні» можна умовно поділити на чотири частини. У першій (1—212) Гесіод після звернення до брата розповідає йому кілька притч і одну байку, мораль яких — у світі панують несправедливість, неправда, і людські справи на землі безперервно погіршуються. Це історія двох сестер Ерід, одна з яких сварить людей, вносить в життя суспільства жахливі війни, «злу ворожнечу», а друга, навпаки, допомагає селянам у їхній мирній праці, корисній практичній діяльності і навіть намагається підштовхнути до мирного змагання:

Здатна вона і ледачого навіть

примусить до праці;

Бачить ледащо, як поруч

сусіда його багатіє,

Й сам почина поспішати

з сівбою, посадкою, краше

Щоб було в хаті. Змагання

вони починають і кожний

Прагне багатства. Корисна оця

лиш Еріда для смертних.

(20-24)

Друга історія — це легенда про зловісну та хитру Пандору, жінку, створену й оживлену богами і послану Зевсом на землю як покарання людям за вчинений Прометеем злочин — викрадення з неба вогню і передання його смертним. Прийшовши до домівки Епіметея, Прометеевою брата, Пандора стала його дружиною. Через деякий час, незважаючи на заборону Зевса, відкрила подаровану ним скриньку, звідки вилетіли всі нещастя, лиха і хвороби й упали на людський рід. Налякана жінка вмить закрила кришку, і в скриньці залишилася лише надія. Досить песимістично звучить думка Г. з цього приводу:

Напасті інші без ліку

кругом поміж нами блукають,

Повно-бо їх на землі,

та й на морі великому повно.

Слабості всякі між люди

і вдень, і вночі без зазову

З власної волі приходять,

приносячи смертним нещастя...

(Тут і далі пер. В. Свідзинського. 100-103)

Третя оповідана Гесіодом легенда торкається проблеми зміни людських поколінь. Він першим в античності порушив це питання і, виражаючи позицію ранніх грецьких філософів, прийшов до невтішних висновків: людське суспільство деградує, і в майбутньому його чекає регрес, поступова втрата всіх людських цінностей, і, передусім, моральних. Поет уважає, що спочатку існувало найпрекрасніше золоте покоління людей, подібних до богів, якому земля постачала вдосталь всього необхідного для життя, кілька разів на рік давала врожаї, її не потрібно було обробляти, люди проживали в мирі та злагоді. Проте вже срібне покоління було іншим, не схожим на золоте. Надто погордливе, воно навіть відмовлялося від своїх богів. Йому на зміну прийшло грізне покоління людей-воїнів, закутих у бронзу, вони розпочали криваві війни. На короткий час поліпшилося життя у вік героїв, людей-напівбогів, але він виявився надто короткочасним, бо «люта війна і страшні бойовища звели їх зі світу». Поет має на увазі як Троянську, так і Фіванську війни за спадщину царя Едіпа, у них і загинули могутні герої Греції. Гесіод особливо бідкається, що йому доводиться жити серед людей найжахливішого — залізного покоління:

Нащо ж судилося жити

мені серед п'ятого роду?

Чом я раніш не помер

або чом не родився пізніше?

Нині-бо плем'я існує залізне.

Ні вдень, ні вночі вже

Не перепочити йому від труда,

позбутися смутку.

Долі не має. Турботи тяжкі

від богів йому дані...

Першу частину поеми завершує байка «Про солов'я і яструба». Яструб несе нещасного співця лісів, уп'явши в нього свої пазурі, і той пищить від болю. А яструб йому говорить, що він значно сильніший і, отже, доля пташки залежить від бажання хижака:

Я й пообідати можу тобою й пустити на волю.

(Тут і далі пер. Н. Пащенко. 209)

Алегорія цієї байки досить прозора. Гесіод говорить про сучасні йому відносини між людьми, коли родові аристократи були ще всевладні, а бідніші люди перебували в цілковитій залежності від них. Можливо, й сам Гесіод відчув на собі «справедливість царів», але його песимістичний висновок звучить як протест проти існуючого порядку (до речі, ці слова з гордістю промовляє яструб):

Розуму в того нема, хто хотів би

змагатися з сильним:

 
Наші Друзі: Новини Львова