Тексти
>
Жанри
>
Поезія
Вірші (пер. Леонід Первомайський)
Тривалого нема -
Палатиме в серці літо,
А личко зв'ялить зима.
* * *
Кохає дівчину хлопець,
А в дівчини інший є;
Той інший кохає іншу
I з нею до шлюбу стає.
I дівчина з горя заміж
За першого стрічного йде.
Карається й тужить хлопець
I щастя вже не жде.
Стара ця байка чи казка,
А все завжди нова:
Як станеться з ким - надвоє
Серце тому розбива.
* * *
Чомy троянди немов неживі,
Кохана, скажи мені?
Чомy, скажи, в зеленій траві
Фіалки такі мовчазні?
Чомy так гірко дзвенить і співа
Жайворонком блакить?
Чомy в своєму диханні трава
Тління і смерть таїть?
Чомy холодне сонце поля
В задумі похмурій мина?
Чомy така пустельна земля
I сіра, мов труна?
Чомy мене, мов безумця, в пітьму
Моя печаль жене?
Скажи, кохана моя, чомy
Покинула ти мене?
* * *
Самотній кедр на строми?ні
В північній стоїть стороні,
I кригою, й снігом укритий,
Дрімає і мріє вві сні.
I бачить він сон про пальму,
Що десь у південній землі
Сумує в німій самоти?ні
На спаленій сонцем скалі.
* * *
Троянду і сонце, лілею й голубку
Любив я колись, мов укохану любку.
Тепер не люблю їх - люблю до загину
Єдину, безвинну дитину, перлину;
Віднині й навіки мені моя любка -
Троянда і сонце, лілея й голубка.
* * *
Всю душу свою до краю
Я лілії віддаю,
Хай дзвінко вона співає
Пісню про милу мою.
Щоб пісня завжди тремтіла,
Як досі цілунок тремтить,
Яким вона спалила
Мене в незабутню мить.