Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 16 січня 2021 року

Новели :

Козацька корчма

Переглядів: 4716
Додано: 23.12.2010 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: http://www.ukrlit.vn.ua/lib/tarasuk/t6415.html
КОЗАЦЬКА КОРЧМА


– Чогось Марусяка не видно...

– А колись їх було півсела...

– Марусяків?

– ...Та ти шо, яких Марусєків?! Угій! Та же їх! Отих, по кім душа плаче...

Було село Василеве, а в нім – Василихи,

Не зосталось ані ляльки, тілько – торба лиха...

– Та де – півсела! Бі-і-ільше! Йой, шо за життє пішло...

Наїхали бусурмани, віпустили чорта,

там, де було колись село, зосталася корчма...

...Так! Набагато більше! Нині то важко уявити, але так було... Я ще пам’єтаю, як, бувало за колгозу, станеш на брамі – а вони все йдут і йдут – хто на поле, хто на ферму, хто в школу до дітий... Аж в очах мигтить, гейби тобі на якій параді... Єк зараз бачу... Або на свєто яке... Найбільше – на Великдень... Шо то вже за краса пишна та гожа! А коло клюбу, було?.. А коло клю-ю-юбу, мамко рідна, того цвіту-рясту – топчи не хочу! А коло церкви! Правда, май троха старші, але то не псує вражіння: сорочки, цятками вишиті, блищат, аж очі вбірає! А фустки! А горботки! А киптарі! А самі – одна одної файніша! Пане отамане, чи ви пригадуєте?..

– Ой Канадо, Канадочко, яка ти зрадлива,

Не одного чоловіка з жінков розлучила...

– А шо, хіба твоя в Канаді?

– Чи ти вчадів? То ж Зенкова в Канаді!.. А моя там, де твоя! Ти шо, забув? Та же разом в Італію проводжали!

– Я кому сказав: ні слова про них!

– Йййой! А під кептаря-ями... Пане Мірчо, дорогесенький, чого лиш не було під тими кептарями!.. Ви ж, маю надію, ще, слава Йсу, при пам’єті і теж можете собі дещо доброго згадати... Тц-тц-тц... Йййой! Єк згадаю!.. Нє, мус віпити...

– За шо п’єм? Бо я більше – з гризоти: я-я-як вони, біднятка, там? По тих Іта-а-а-ліях та Іспа-аніях? Най їм Бог здоров’є посилає та розуму прибавляє, абись не скурили, бо тоді вже – край!

– Ото ж бо! Я тим найбільше гризуси!

– Та де їм, бідняткам, до того за тою роботою клятою!

– Ага! Якраз! Вони ж як...коні! Бува вертаєся з корчми за північ, гадаєш, наробилася, спит... Ага! Якраз! Як своє не озиме – не засне...

– Йййой! Аж не віритси, що таке життє було... То може віп’єм, щоб ся вернуло?

– А я би віпив за Берлусконі, най би ше потримавси при кермі, бо як турнут, то ше не відомо, як за инчого нашим там буде... Віват Берлусконі!

– Ну тоді, вібачєйте, я підоймаю сей келішок за короля Іспанії, най йому гикнеться, бо моя там, у самім Мадриді.

– Е-е-е, як на таке вже пішло, то я віватую Клинтона! Бо моя як падалася до вуйка у Філадельфію ще за Клинтона, то там її і... зак!.. вібачєйте, ккклинтило...

– І де той Марусяк так довго бариться?..

– Мой, Ілю, шо з тобов? Яке – довго?! Та же, чоловічку, лиш пів до шестої! І то: ра-анку! Ран-ку, Ілю!

– Йой, не згадуй, Митре, сю годину, бо в мене вже в самого пів до шестої...

– ... І знаєте, що я собі гадаю, пане отамане і решта пречесне козацтво? А то, шо коли вони були, зовсім було инче: і життє инче було й інтерес до нього був. Хоч якийсь. А так... нема. Ніц нічо нема! Та що там казати! Отсе п’ю сю чарку, а вона мені, єк полин! Та ж іще ж позатогід, коли їх було аж цілих дев’ять, (я рахував, єк зараз пам’єтаю), то зовсім не так було, а набагато веселіше і чарка солодка, єк мід...

Весе-ге-ге-лосте моя, де ж ти ся поді-гі-ла?

Чи в море втону-гу-гу-ла, чи в гай полеті-гі-ла?

– Щось довго Марусяка нема...

– Нє, я вже не годен!.. Чого ти вчіпився в того Марусєка, Ілю? Тобі шо – нас мало?! Ади, усе село тут, а ти за Марусєком гинеш, єк за дівков! Ше біду накличеш! Ти же знаєш його життє!.. Рекрут та й решта! Та де?! Довбуш в кандалах!

– Ой по-пі-гі-д гай зелене-ньки-и-й ходит До-го-го-вбуш молоденьки-и-й...

– Нє, Зенку, таки шось тут не те, шо Марусяка нема. А може не вітримав терору тещиного та й собі за кордон з горя вслід за жінков мотанув?

– Та ти шо, Ілю?!. Та нє! Казав, що його скоро сама вертається... Та й мені не довго постити лишилось – моя за картою їде...

– Я-я-як прийшла ми ка-а-ррта!..

– Ша, Митре, співати! Чи ти не чуєш, чоловічку, що чоловік каже? Жінка за картов їде! А це значить, що – біда: спершу карта, леґалізація, далі – від на жітєльство, тоді дітей забере, як твоя Півонька, а там і громадянство, і – фертик: і по жінці, і по сім’ї, і по всьому... Ти ж по собі знаєш!

– Слухай, Зенку, не лякай мене із самого ранку, бо ти не знаєш мої Вероньки... Моя жінка не така. Та й я – не Митро, аби взяв та й відпустив дітей своїх у світи! І де той Марусяк? Вже день білий, а його не видко?!.

– Що ти мені, Ілю, очі колиш моїм горем? Чи я мав тих дітей прив’єзати, чи по мамі з гармати стріляти? Йой, пане отамане, лиш ви знаєте та ця корчма, що я тоді пережив! Коби не ви і не військо наше, то не прожив би й дня! Віку собі вкоротив би враз! За те я вас, пане отамане, і шаную, і готов хоч уже за вами у бій, з ким би ви там не билися! А поки що вип’ємо за пана отамана. Віват йому!

– Віват пану отаману!

– І я вас, пане Митре, шаную, тому сю чарку п’ю до дна. Але головно за вашу мужність. І прошу: не бануйте так за тою свою, най не кажу, Півонькою і дітьми. Ви ще молодий – нових настараєте. От ми на Йордана поїдемо з вами на Козацьку раду до столиці і таку знайдемо вам козачку, що аж-аж..

– А раніш не можна?

– Та можна й раньше, але де?! Як по цілій Україні – порожньо, лиш в Києві – скільки хоч!..

– Я кому сказав: ні слова про жінок!

– Зенек правду каже: лишіться з тими бабами! Шо я хотів, то це про пана отамана продовжити. То дуже мудро, шо ви, пане Каправко, козацтво ширите не лиш на східні, а на західні креси України. Бо ж то непевний час з тим НАТО?! Одні – туди, другі – звідти! А так – хоч якийсь порядок!

– ... Я ж кажу: спершу ще нічого було: най, думаю, їдут одна-друга на рік-два... може й справді шось зароблят, а нє – то назад домів... А воно, як ви, знаєте, преславне козацтво, не жарти: далі рахунок пішов на пальцях: вісім, сім, тогід – п’єть. А молоді?! Не вспіло в пір’є вбратись, єк вже повіялось - єк не до столиці, то гет за готар до мамів своїх!.. То чо дивувати, що з весни зосталася в селі лиш Марусякова теща та стара Верґунка?

– Пане Мірчо, прошу перемкніт на другий канал, бо від вашої бесіди моральної мені вже шось робиси з головов! А рука сама до келішка тягнеси. То шо – “будьмо!” чи як?

– Та же ніяк – лиш “будьмо!” Та аби вороги нас боялися!

– ... Та же я й кажу: война! Третя світова, братчику... Жодної жінки в селі, лиш Марусякова теща, грім би її побив, шо за шуцман! Наймудріше було б її одну відправити за всі межі й границі, а решту лишити... Та хто зо мнов, бідним Мірчом, радиси? Роб’єт собі, шо хотє, а тоді дивуютси, чо’ воно на дурне віходит!.. О! А от і вона, про вовка помовка, суне! Тещисько Марусєкове. Як бетеер! І просто сюди!

– Я ж попереджав: Ілю, накличеш біду!..

– Нє, ти мене, Зенку, таки доґоґаєте! Та хіба я тещу Марусякову візирав? Я ж Марусяком ся журю!

– І куди воно суне на розсвітті? Най вже мене, сараку, горе сночі сюди пригнало... А що жене світами те чудисько?! Сиділо би-м собі за шпарґатом і у вус не дуло: дочка добрий гріш присилає регулярно, і на дітей, і на Марусєка. Шо ше треба? Живи! А воно само мучися й других мучит. І то всьо лиш хапає та хапає, та пхне в панчоху, тещисько захланне, та гризе і гризе бідного Марусєка! Марусєк сам казав: абись, казав, тоті всі гроші, шо моя за всі роки, звідколи моя там, заробила та мені в руки – багач би був! На “вольві” їздив! Але ж – воно, те батярисько в горботці, тещисько те... най мене пан Біг простит, руками б оцими-о задушив... не знає пардону. О! таки пре і таки сюди, прямою наводкою, єк каже бідний Марусяк. А що бідний то бідний, бо я, хоч не Митро й не Ільо, а на його місці вже шось би собі зробив. Я на нерви змалку слабую... Альбо в буцегарні вже сидів.

– Та за таке й не шкода...

– То шо, будемо ся ховати, чи приймем удар, як каже бідний Марусяк? Але на шо то мені, при мому здоров’ї? Угій!

– Нє, думаю, чесне козацтво, що наймудріше буде – віпити за Марусєка...

Але за столом у корчмі не поворухнулися. Лиш Ільо спитав задумливо:

– Мене одно тривожит: чи не прив’єзала теща Марусяка до припічка, а ще гірше, як в пивниці зачинила, а сама рушила й по наші душі... .

Понад круті гори-и-и літають соколи-и-и.

Полапали новобранців – сидять у неволи-и-и...

 
Наші Друзі: Новини Львова