Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 20 листопада 2019 року
Тексти > Жанри > Поезія  ::  Тексти > Жанри > Лірика

Над озером холодної води

Переглядів: 13379
Додано: 13.05.2009 Додав: dukuj  текстів: 10
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: Богдан Гордасевич Джерело: авторська збірка
Галина Гордасевич

Над озером холодної води

Поезії

Присвячується видатній
співачці України –
Ользі Басистюк

Над озером холодної води

Над озером холодної води
Стоїть туман осінній нерухомо.
Не говори ніколи і нікому,
Що більше ми не прийдемо сюди –
Над озеро холодної води.

А в тій воді купалися зірки.
Вона від них так ніжно золотіла,
І чайка над тим озером летіла,
Здавалося, на відстані руки,
Коли в воді купалися зірки.

Тоді «Моя-а!» – кричав ти, і луна
Тобі покірно «Я-а!» – відповідала,
А я сміялась тихо і не знала,
Що скоро так закінчиться вона,
Ота покірно-лагідна луна.

А може, озера того нема?
Й тебе нема? Я вигадала все це?
Туман холодний проникає в серце.
«Твоя-а!» – кричу я. А луна німа,
Бо ні тебе, ні озера нема.

* * *

Розплющу широко очі,
Бо ж я таки зовсім не сплю,
...Було, що якоїсь ночі
Ти говорив: – Люблю!

І раптом, зовсім не до речі,
Сумнівів зимна змія.
...А ти обіймав за плечі
І говорив: – Моя!

Сивий туман мій обрій закрив,
Міцно затисну повіки.
...А ти ж говорив, ти говорив,
Ти говорив: – Навіки!

Записка з дороги

Минають дні. Вже стільки їх минуло.
Пора вже рахувати на літа.
До серця прислухаюсь – не заснуло?
Дивлюсь – а в небі зірка золота.

Колись на неї ми удвох дивились.
Тепер одна дивлюся. Та дарма!
Надії зникли, як і появились.
Нема надій – розчарувань нема.

Ще не радію, але вже не плачу.
Не жаль мені моєї самоти.
Тебе я вже ніколи не побачу,
А як побачу – будеш вже не ти.

* * *

Клич не клич – ніхто не озветься.
То ж на порозі марно не стій.
Чи ж тобі без мене щасливо живеться,
Несуджений мій?

Не журавель ти та й не синиця,
Скорше ти стриж сизо-стрімкий.
Чи тобі без мене спокійно спиться,
Нелюблений мій?

Чого ж у сни мої прилітаєш?
Чого витискаєш сльозу з-під вій?
Чи ти ще хоч трохи мене пам’ятаєш,
Незабутній мій?

* * *

Як прекрасно серце болить,
Захлинається щемко болем!
Повний місяць пливе над полем,
Наче хоче болю долить.

І пусті нікчемні слова
Облітають, як листя, додолу.
І душа повстає жива,
І вертає в любов, як додому.

Повертає в царство своє,
Де зріють рясні полуниці,
І з дитинства живої криниці
Чисту воду надії п'є.

Можна все минуле спалить
В дні безрадісні, одинокі.
Та цієї срiбної ночi
Як прекрасно серце болить!

Втеча

Сміюся, що все по плечу.
Хвалюся, яка я сильна.
Утечу, утечу, утечу...
Вже більше несила!

Заховаюся в тишу доріг,
Невідома, незнана.
На холодній ранковій зорі
Прикладу подорожник на рану.

 
Наші Друзі: Новини Львова