Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 25 травня 2020 року
Тексти > Жанри > Есе

Бог не під силу хреста не дає

Переглядів: 9947
Додано: 30.08.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
у пору супокою,
у пору гармонії її синів, дочок,
трав і лісів,..

Схоже, що М.Семенюк зовсім відмовився від усталеної форми поетичного рядка (як римованого, так і неримованого) і шукає власну ритмомелодику.

Свою першу серйозну добірку Олександр Твердохліб опублікував у колективній книжці поезій “Ранкові вікна” (“Промінь”, 1988 р.). Доти його ім’я було відоме з окремих публікацій в журналах “Юность”, “Молодая гвардия” та інших. В одному із шести “вікон” тієї книжки поетичний профіль О.Твердохліба чітко вирізнявся поміж інших. У літературу прийшов поет з власним оригінальним баченням. Подальші збірники автора стали тільки підтвердженням цього.
Якби існували терези, на яких можна було б зважувати поетичні рядки, то стало б видно, що поезіям О.Твердохліба властива велика питома вага. У свідомість читача вони падають важкими згустками почуття і думки.

По пескам и черноземам, по суглинку и навозу
ходит ворон, черный ворон, ходит –нет ему износу.
От сохи –такая мода –с пылу-жару заводского
весь он вышел из народа, но не знает –из какого.
Весь проклятьем заклейменный, сукин сын семьи единой,
очень ворон, очень темный, непрозрачный, негативный.
Ничегошеньки не помнит, да и что за память –в триста,
то себя Эдгаром По мнит, то воронежским гэбистом.

Вірш “Метаморфози”, уривок з якого наведено, засвідчив здатність поета синтезувати минуле й майбутнє, бачити серцем те, що не піддається логічному осмисленню, але яке може бути пояснене метафорою, символом, поетичною схемою.

Сизый оборотень сивый, вроде вечного шпиона:
он же Феникс, он же Сирин, он же белая ворона.
Словно взялся воплотиться в разнополых, разномастных
типах, образах и лицах, формах, массах и гримасах.
Чтоб лепить из грязи-пыли жизнь без цели, смерть без спроса.

Втім, усе багатство поетичних засобів не привело б до поставленої автором мети якби не енергетика, яка струмує у кожному рядку поезій О.Твердохліба, і яка ще зветься експресією. Марно пояснювати таку здатність двома вищими освітами –філологічною та спеціальною –літературною. З цим талантом треба вродитись.

Ну, что, славяне, выпьем “на коня”,
и разойдемся по углам исконным,
к своим иконам и корням искомым,
живых не хая, мертвых не кляня.
Когда идет великая грызня
меж смердами, кровями и князьями,
давайте хоть расстанемся друзьями,
и как славяне –выпьем “на коня”.
Іван Данилюк огранювався як поет також на літоб’єднанні при Дніпропетровській письменницькій організації в той час, коли студією керував В.Корж. Саме огранювався, бо поетом він уже був. Заради того, щоб посидіти півтори-дві години в колі однодумців-літераторів він приїздив аж із Павлоградського району.
І.Данилюк не належить до тих, хто шукає нової, незнаної доти, форми вірша. Його пошук це –пошук оригінального образу, порівняння, поетичної думки. У широкому спектрі тем пріоритет він віддає інтимній ліриці.

Припливами любові й ненавиддя
У цьому домі ти давно живеш.
То скинеш мої руки, наче гиддя,
То враз засяєш, ніби срібна креш.
Колись мене цим поглядом зманула,
Так обирають тих, хто був любіш.
Чого ж в очах знеможених минуле
Вже прогляда, як втрачений рубіж?

Другий –невидимий план буття – поетична творчість у І.Данилюка – часом переплітається з побутовими картинами, приземлюється ними, але поетичний образ від того тільки виграє.

Всі почесті одержав перед смертю,
Бо не вписався в правила момент.
Затрушені лупою, наче дертю,
Чиновники складали документ
Про видатні і ще якісь заслуги,
Ну, й про любов до п’яного села.
...Тим часом він кінчав вже пляшку-другу
І думав, чи мотузка не гнила...

Поетичний голос Михайла Кудрявцева вперше виразно пролунав коли вийшла в світ збірка \"Ранкові вікна\". (\"Промінь\", 1988 р.) Хоч у книжці було ще п'ять авторів, поетичний голос жодного з них неможливо було сплутати з іншим. Якщо сусіди по збірці С.Андреєв і О.Твердохліб \"вливають свої поетичні задуми в перевірену форму - риму, по-своєму їх трансформуючи, то М.Кудрявцем обирає менш уживану3 форму - білий вірш Проте це - білий вірш М.Кудрявцева. Риму йому заміняє пластичність слова. Це не просто рефлекторні, незбагненні для читача спалахи образів (як часто трапляється у поетів), це думка, яка \"тече\" білим віршем.

Сад світиться в грушевій позолоті
І стали ранки, як відлуння літа.
Життя, мов книгу, відкриваю знову,
Гортаю перечитану сторінку.
Так легко,
сонячно,
а над дахами
По вітру в’ється – рветься павутиння.

Читаючи вірші М.Кудрявцева, часом забуваєш, що вони не римовані. Риму їм заміняє якийсь внутрішній ритм, який досягається звучанням слів. Автор, здається, торкається струн, назва яким «слова».

Олександр Ратнер спочатку став відомим як перекладач з української. В його перекладах уперше зазвучали російською мовою вірші Д.Павличка, та так, що розчулили самого автора оригіналів –людину, вкрай вибагливу до слова. Жодне творче перо не зазнає такого навантаження, як перо перекладача; це і пошук засобів для адекватного перенесення твору з однієї мови в іншу, і збереження “форми” оригіналу, та найголовніше – передача підтексту, на який, до речі, багата поезія Д.Павличка. Щоб з усім цим упоратись слід бути самому неабияким майстром.
Проте з виданням власної книжки Олександр не поспішав.Він немов-би відточував стило і водночас учився в майстрів: крім Д.Павличка, перекладав М.Шашкевича, Л.Українку А.Бортняка, В.Коржа та інших. Проте вчився не писати, а зважувати слова, визначати їх кольорову і звукову гамму, смислову вартість. Для поета думки, яким є О.Ратнер, це вкрай важливо.
Як показали збірки його вже оригінальних віршів, в літературу прийшов, справді, обдарований поет, однаково вибагливий до суті й поетичного образу. Точність мислення йому дає технічна освіта (він, до речі, закінчив той самий факультет Дніпропетровського металургійного інституту, що й М.Чхан), а образність, метафоричність – те, з чим він прийшов у світ – талант.

Несу я не один, а два креста.
Один бы нес, наверно, лет до ста,
Но оба и до старости не сдюжу.
И слышу отовсюду, их неся:
–Ты надорвешся, милый! Так нельзя!
Не погуби раздвоенностью душу!
...Так и хожу по собственным следам,
Слывя слугой не двух господ, а дам –
Науки и Поэзии, –при этом
Я их люблю и, зная, что дана
На две любви мне жизнь всего одна,
Мирю в себе ученого с поэтом.

Основними темами поетичної творчості Валентина Бурхана, починаючи з першої його збірки “Тривожна радосте моя” (1978 р.) були любов до рідної землі і біль за те велике лихо, що його принесла Друга світова війна – це чи не найпотужніший емоційний пласт його поетичної свідомості.

Де могила твоя,
Я не знаю...
Батьку, батьку,
уже скільки літ,
Як над нею в журбі опадає
Дум земних
золотий первоцвіт...

В.Бурхан належить до покоління дітей, на долю яких випали всі страхіття довоєнного, воєнного і повоєнного періодів: сирітство, голод, поневіряння. Це люди мічені лихом. З роками у більшості з них ті сліди зарубцювались. Але тільки не в поетів.

В очах - ще й нині відблиски заграви.
Жита, що топчуть чоботи чужі,
На всі мої літа той біль кривавий
Лишився
у стривоженій
душі.

Рівень поетичної творчості В.Бурхана зростає з кожною новою книжкою. Він не шукає карколомних поетичних засобів. Його творчість спокійна, як спокійна людська доброта. Це і є першопричиною світлого ліричного образу в його поезії.

Достигло літо стоголосе,
Блакиттю в обріях бринить,
Чатує, ловить щедру мить,
Як дзвоном сповниться колосся....

Вірші В.Бурхана несуть у собі пісенну мелодику, через те ними цікавляться композитори. До багатьох з них уже написано музику.

Вірші Валентина Собчука можна назвати верлібрами, але можна – й медитативною лірикою. Тому його радо визнали О.Завгородній, М.Семенюк та інші майстри цього напрямку, коли вийшла в світ перша збірка поета “Вокзали душ”. Проте, попри медитативні спалахи, в його поезіях присутня логіка, яка і об’єднує окремі рефлекси в струнку поетичну схему.

Під темними соснами
золотиста стіна –
 
Наші Друзі: Новини Львова