Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 21 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Есе

Бог не під силу хреста не дає

Переглядів: 9232
Додано: 30.08.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
БОГ НЕ ПІД СИЛУ ХРЕСТА НЕ ДАЄ
(есе про поетів Придніпров'я)

Видання цієї книги зумовлене двома основними чинниками: передусім дедалі зростаючим потягом молоді до літературної творчості, а відтак прагненням до знайомства із зразками сучасної літератури; програмою вивчення літератури рідного краю в школах і відсутністю відповідних посібників.
Протягом останніх років з об’єктивних обставин письменникові-професіоналу надрукувати свою книжку стало важко. Через те на очі молоді дедалі частіше потрапляють видання сумнівної якості. Видає-бо книгу здебільшого не той, хто має хист, а той, хто має гроші. Отож читачеві часом важко відрізнити справжню літературу від підробки, а то й від антилітератури. А це вже гірше: прищеплюється несмак, банальщина; і з таким “наповненням” молода людина вирушає у творче життя.
Не краще і вчителю. Щоб познайомити учня з творами письменника-земляка, йому доводиться найчастіше звертатися до самого ж письменника, адже не всі бібліотеки комплектувалися його книгами. Оскільки переважна більшість майстрів слова мешкає у містах, то й літературним процесом охоплено лише міську молодь.
Свого часу (1993 р.) Дніпропетровська організація Спілки письменників України підготувала до друку і видала збірник “З любові і муки”, який став настільною книгою для вчителів (кому пощастило його придбати). Але це –видання літературознавче та біографічно-енциклопедійне. Грунтовно аналізуючи доробок письменників і досліджуючи їхні долі, автори книги “З любові і муки” водночас привертають увагу і до творчості цих письменників.
“Антологія поезії Придніпров’я” покликана дати уявлення про здобутки поетів, як тих, котрі вже пішли з життя, так і тих, хто працює у цьому жанрі нині.
Основним критерієм, що ними керувались упорядник та редколегія при доборі поезій, були їхній професійний рівень і приналежність автора до Дніпропетровської письменницької організації.
До книги увійшли також вірші поетів, які з тих чи інших причин покинули Придніпров’я і тепер живуть в інших містах, але які були рекомендовані до Спілки письменників України саме Дніпропетровською організацією.
Автор цих рядків не бере на себе сміливість підходити з критичними мірками до поезій, що склали збірник, але дати уявлення про індивідуальні особливості, творчу манеру, тяжіння до психологізму чи словесної барвистості тощо потрібно.
Порядок розташування авторських добірок здійснено за алфавітом початкових літер прізвищ поетів.
Для бодай поверхового знайомства з особою автора наводиться його коротка творчо-біографічна довідка та світлина.

Щоб стати поетом, самого лише бажання замало. Треба ним уродитися. Вища Сила вкладає в сутність людську, ще до появи її у світ, кому більше, кому менше, талану проникати в невидимий для земної людини план буття. Уміння вправно заримовувати думки –це ще не поезія. Поезія починається з одкровення –спершу для автора, а потім і для читача. Біблія була написана у віршах, тому в її текстах стільки метафоричного й сугестивного –того, що бачиться не очима, а серцем. Через те й судилося їй стати вічною книгою людства. Поезії найвидатніших українців Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки позначені отим біблійним підтекстом, за яким угадуються обриси майбутніх подій. Пророчими можна назвати деякі твори Максиміліана Волошина (Кирієнка), надто поему “Шляхами Каїна”, де він з дивовижною точністю простежив перебіг подій від найдавніших часів до жовтневого сатанизму.
Коли читаєш справжню поезію, то складається враження, що спілкуєшся з людиною, котра побувала там, у іншому вимірі.
Не кожен, навіть видатний майстер жанру, може піднестися до пророцтва, але бодай один такий твір у його доробку знайдеться, якщо це, справді, майстер. Бути поетом –це нести хрест відповідальності не лише за себе, а й за людей. Тому у всі часи найбільше розпинали поетів. Як сказано, “Бог не під силу хреста не дає”, а поетичний дар –це хрест.
Звісно, якщо до видання “Антології...” підходити з такою міркою, то матеріал довелося б по крихтах виловлювати з океану світової поезії.
У цій книзі зібрані майстри слова, котрі в тій чи іншій мірі наділені здатністю за окремою деталлю побачити ціле, за миттєвостями сучасного розгледіти майбутнє. І не тільки розгледіти, а й скласти про те формулу почуття і думки –поетичні рядки.

Різними стежками прийшли в літературу автори. Одних привело прагнення слави, інших –душевний біль за долю народу. Та зрештою кожен збагнув примарність побутових утіх і абсолютну вартість слова.

Рушай, рушай...
І надто не дивись,
Які є в світі втіхи та принади,
в твоїй душі -
і низина і вись,
забудь себе, достоїнства і вади,
прозріє серце -
і не стане тьми,
хоч і страждань не щезне чорна стріха,
спізнаєшся із добрими людьми,
з лихими теж...
Добра нема без лиха...
Не вір очам, а тільки серцю вір,
не нарікай, коли не вдасться пісня,
на перші дні тобі позичу зір -
рушай, рушай!..
Допоки ще не пізно...

З такими словами звернувся до поета кобзар Вересай, який примарився йому вві сні. Той, хто любить і знає поезію, одразу впізнає в цих рядках Віктора Коржа - поета-шістдесятника, літературного батька цілої генерації січеславських майстрів поетичного слова; у свідомості кожного з них, у кого більше, в кого менше, є від поетичної сутності В.Коржа. А вірш “Вересаєві сувеніри” може стати програмою творчості для будь-кого з поетів.

Двома роками раніше, 1964-го стартував у літературу своєю першою збіркою Сергій Бурлаков, котрий відомий, як майстер ліричної поезії.

Яблука холодні від роси,
Ми зриваєм теплими руками,
Ранніх птиць прощальні голоси
Слухаєм під стихлими гілками.

Сергій Бурлаков також причетний до підготовки молодих поетів. Працюючи у видавництві “Промінь” (нині –“Січ”), вони з В.Коржем по суті формували поетичний цех на Придніпров’ї.

Але була людина, яка впливала і на їхню свідомість. Це – Михайло Чхан. Без перебільшення можна сказати, що немає на Придніпров’ї поета, на творчності якого не позначилися б патріотизм, громадянська свідомість, біль М.Чхана. Він був наділений великим даром переконувати. Під його впливом патріотами ставали не лише близькі йому за духом люди, а й байдужі, і навіть супротивники. Це Михайло Чхан “вдмухнув”у свідомість поетів, котрим пощастило з ним спілкуватися, таке, чому не навчать ні школа, ні будь-яке оточення. Через цей вплив, який зводив нанівець виховання в талановитій молодій людині, за кодексом“будівника комунізму” тогочасна влада ставилась до М.Чхана вороже –забороняла виступи, чинила перешкоди при виданні його книг. Можна багато говорити про цього патріарха духу; кожен вірш його заслуговує на те, щоб на нього звернути увагу, але процитуємо тільки такі –пророчі рядки:
Де лишився прапора клапоть,
Там палатиме знамено...
Уперше М.Чхан прийшов до читача збіркою “Не заходить сонце” (1959 р.).

А 1961 року на поетичному небосхилі зблиснуло нове ім’я –вийшла друком книжка віршів Ганни Світличної “Стежки неходжені весняні”. Той, хто особисто знав цю поетесу, може підтвердити, що й на її творчості був відбиток чханівського духу. Щоправда, проявити сповна могуть свого творчого потенціалу цій кволій здоров’ям жінці не дозволяла все та ж влада, котра попри сяку-таку матеріальну підтримку, тримала “кисневий балон” у своїх руках, і коли в поезії Г.Світличної з’являлися не ті мотиви, чиясь кістлява рука починала перекривати “вентиль”.
Г.Світлична, без перебільшення, непересічне явище. Своїм існуванням вона немов би демонструвала тезу про первинність духу і вторинність матерії. Інвалід з дитинства, квола тілом, ця жінка була велетнем духу. В її поезіях, крім ліричних і громадянських мотивів, вчувався потужний пломінь жіночності.


Докінчилася вистава. Ліс пригас.
І свято осені – уже відшумувало.
Ми все зробили, милий, щоб у нас
Тих свят все менше з року в рік ставало.
...Для нас палив свічки свої кленові,
Беріг разки шипшинових прикрас,
Спізнились, милий. Нашої любові
Збулося свято, тільки, жаль, –
без нас...

Рядки ці присвячені одному прекрасному поетові, в якого, був час, закохалася Ганна. Це було трагічне кохання...
Померла Ганна Світлична на п’ятлесят сьомому році життя, і поховали її як героя. Місто доти не знало такого багатолюдного похорону. До влади в Павлограді прийшли вже ті, хто вчився у Ганни мужності зі шкільної лави і отже розуміли значення її слова і власного прикладу.

Слід пам’ятати, що першу рецензію на першу книжку Г.Світличної написав Павло Кононенко, якого в часи хрущовської відлиги випустили з концтабору. Це була не просто рецензія, а дружня підтримка молодого таланту. Ганна пам’ятатиме її все життя.
Постать П.Кононенка є також визначальною на Придніпров’ї. Упродовж багатьох років його ім’я носить літературне об’єднання при Дніпропетровській організації НСПУ. Але найважливіше –це вплив П.Кононенка на формування громадянської свідомості поетів. Прикладом були не стільки його вірші (він, піднаглядний КДБ, не мав перспективи ні писати, ні друкувати те, що хотів би), як потовчена, але не знівечена особистість, його поетична сутність, збагачена досвідом перебування в пеклі. До нього тягнувся всяк, у кого в душі зріло зерно справедливості.
Поезії П.Кононенка означені світлими, щирими почуттями.

Де б не був і куди б я не йшов -
Навіть в чорну нічну хуртовину
Відчував я, що віра й любов
Ллється в серце, як полиск бурштину,

Зором вірності душу мою
Ти сердечно на відстані гріла
І любов непідкупну свою
Зберегти від зневіри зуміла.

Якщо казати про впливи...
В поезії, як у жодному з літературних жанрів, молода особистість легко підпадає під вплив. Правда, з часом вона виходить з того впливу, бо хто не вийде –поетом не стане. Отож для придніпровської поезії шістдесятих прикладом світлої, ясної лірики були вірші Дмитра Демерджі. Його учнями стали більшість із тогочасних молодих талантів. Зі своєї батьківщини –Приазов’я він приніс до індустріального краю в поезіях непотьмарене блакитне небо, білокрилу чайку в нім, а також людяність і батьківське ставлення до тих, хто прагнув осідлати Пегаса.
Ніч серпнева берег обгортає –
Зоряна, безвітряна, п’янка.
Над Білосарайкою моргає
Невсипуще око маяка.
По воді з-під місяця тремтлива
Стежечка прослалася жива.
Селище рибальське під обривом,
Ніби тиха чайка, спочива.

Першим, кого він підсадив на коня, був Ігор Пуппо. Від Д. Демерджі він узяв манеру творення ясного поетичного образу, а від журналістики, де заробляв собі на хліб, точність думки. Майже всі поезії І. Пуппо –це малі чи великі сюжети. А поетичні засоби –як то: метафора, образ, перспектива підпорядковані ідеї, думці, сюжету. Щоб переконатися в цьому, досить прочитати поему “Березань” про лейтенанта Шмідта, яка через великий обсяг не увійшла до “Антології...”, чи вірш “Солдат № 191” про Т.Шевченка в засланні. Ось кілька рядків з нього:

...В десяток казенных бумаг занесен,
Острижен, унижен, но непобедим, -
“Оце тобі “Льох” І оце тобі “Сон”,
Солдат № 191.
Лобастый солдат, коренастый солдат.
В косматых бровях –паутина седин,
Куда ты нацелил свой сумрачный взгляд,
Солдат № 191?’

Через оцю зрозумілість І.Пуппо рано став відомим широкому загалові читачів.

Семен Данилейко прийшов у літературу “від станка”, як тоді полюбляли казати, але це був сформований поет, з власним поетичним баченням. А головне –з болем... У той час по всій Україні тисячами переводилися на російську мову українські школи. Він був одним із тих, хто не боявся про це казати, через що нажив немало недругів поміж тих, хто виконував цю брудну роботу.
У С.Данилейкові однаково поєднувалися поет і громадянин.

Я – син землі, яка багато літ
Для нас, людей, цвіте і плодоносить,
Я –син землі, прекрасної, як цвіт –
Весняний цвіт, що радощі приносить.

Олександр Зайвий – першу збірку “Молодик” видав 1962 року. Його читали, але вабила не стільки книжка, скільки сам Сашко –своєю “неотесаною” простотою. Читав вірші грубувато і водночас щиро. О.Зайвий був чи не єдиний, кого на літературному об’єднанні при СПУ не втомлювалися слухати. Бог дав йому щедрою рукою. Не маючи вищої освіти, він бачив серцем те, чого багатьом не дано було побачити навіть очима. Траплялося й помилявся, та зрештою могутня інтуїція виводила його з манівців. А цьому сприяло знайомство з П.Кононенком, якого доля провела всіма колами пекла.
Шлях Чумацький –то над нами
 
Наші Друзі: Новини Львова