Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 31 травня 2020 року

Постулат Гаутами

Переглядів: 11961
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Віктор САВЧЕНКО
ПОСТУЛАТ ГАУТАМИ
За ефективністю виконання найскладніших замовлень
кооператив «Експарка» не знав собі рівних. Ядро його
складали відомі всьому світові спортсмени — парашутисти,
планеристи, володарі призів найнеймовірніших раллі, ак-
валангісти з унікальними здібностями. Уже в перші роки
його заснування всяк, хто бажав скористатися з послуг
кооперативу, мусив записуватися в чергу.
Тим-то нікого не здивувало, що саме цей кооператив,
а не хто інший став брати замовлення на транспортування
вантажів до космічних об'єктів. Ну, там станцію на
Місяць доправити, в сузір'я Кассіопеї — гірниче устат-
кування, а назад — вантаж церію та лантанових металів.
Однак нові види послуг поставили й нові проблеми.
Якщо раніше рухоме й нерухоме майно складалося з
транспортних засобів і аеродромів, то нині до нього
долучилися міжпланетні кораблі, космопорти, скафандри,
вартість яких перевищувала вартість великого транспор-
тного літака. І колосальні амортизаційні відрахування...
До того ж майно, як і життя співробітників, не нава-
жувалося страхувати жодне агентство.
Зовні кооператив процвітав, але Віталій Тищенко —
його ідейний батько — відчував наближення занепаду.
І справа була не в зубожіниі банківського рахунку —
бувало й гірше, а в старінні ідеї. «Експарка» від моменту
її заснування трималася не так на технічному обладнанні
й навіть не так на високому професіоналізмі виконавців,
як на ентузіазмі. А ентузіазм живлять лише свіжі ідеї.
Свого часу такою ідеєю була космічна діяльність, що
вивела кооператив на новий, випрій виток... Та минув
час, і на зміну тим, хто загинув чи вийшов на пенсію,
пропонують свої послуги вже не ентузіасти, а авантур-
ники, в кращому разі — заробітчани... Тищенко бачив
майбутнє свого дитяти... в розпродажу майна.
За такими невеселими думками батька «Експарки» й
застали двоє відвідувачів, які зайшли до кабінету після
ввічливого стуку в двері. Обидва були невисокі на зріст,
один десь пенсійного віку, другий — молодик років
двадцяти п'яти. Одягнені просто — картаті сорочки,
штани, що не прасуються, кросівки, в руках по в'язці
рибальських снастей. З усього видно, рибалили на річці
й зайшли в «Експарку» по дорозі додому. «Заслужений
батько відважився вручити нам єдиного сина», — подумав
господар контори, окинувши пару досвідченим поглядом.
Відвідувачі опустилися в запропоновані їм крісла,
залишивши біля дверей снасті. «Скромні люди, —
відзначив подумки Тищенко, — інший поспішає
розсістися, закидає ногу на ногу... А ці почуваються в
гостях».
Голос подав літній:
— Незвично якось... Така велика організація, а ту-
литься в підвалі.
«Так... Зараз я відіб'ю у вас охоту найматися в
«Експарку», — подумав Тищенко і сказав:
— Кошти на будівництво офісу були. Але ми на раді
директорів ухвалили передати їх дітям і вдовам наших
загиблих товаришів... А чим погане це приміщення?
Літній чоловік ледь помітно посміхнувся. У світло-сірих
очах його з'явилась поблажливість. Він, мабуть, розкусив
господарів маневр.
— Та я — нічого, — відказав. — Приміщення як
приміщення... Просто в очі впадає невідповідність низької
стелі високим діянням організації*.
Він мав тихий, але виразний голос, голос того, хто
не звик говорити на вітер. До того ж у словах його
не було лестощів. Господар відчував це інтуїтивно. Тим
часом літній провадив далі:
— Ми прийшли до вас не найматися на роботу, а
навпаки — як замовники. Нам треба розшукати одну
особу.
Тищенко приготувався слухати, та спочатку він витяг
із шухляди столу картку й подав літньому.
— Це візитка кооперативу «Детектив», — пояснив. —
Там спеціалісти найвищого класу. Добудуть вашу особу
хоч із того світу.
— З того світу? — В очах відвідувача з'явився
холодок. Такий самий холодок Тищенко зауважив і в
чорних, з дивним блиском очах молодика. Повагавшись,
літній сказав: — Ні, з того світу не добудуть.
Бажання спекатися відвідувачів як не було. Господар
раптом помітив, що в обличчях обох чоловіків не вга-
дувалося жодної спільно» риси. Зате їх поєднувало щось
значно більше... Він зауважив, тамуючи посмішку:
— Але ж «Експарка» не має досвіду, як проникати
в потойбіччя.
— Нас не цікавить весь кооператив, — мовив поважно
літній чоловік. — Нас цікавить лише один з його членів,
а саме — ви.
— Я-а!? — здивувався Тищенко. — Але ж мені пізно
вже займатися оперативною роботою. Вік... А чому,
власне, я?
Відвідувач мить повагався.
— Чому ви? З усіх, кого ми знаємо, ви єдиний, хто
розробляв і особисто здійснював ризиковані операції на
землі, під водою і в космосі. Ви пройшли апробацію
ризиком, а головне — незвичністю ситуацій. Ми вивчили
всю пресу про «Експарку», не поминаючи відео. Ви
наділені талантом не втрачати самовладання за будь-яких
обставин.
Тищенко не був про себе такої високої думки. Він
за всюдиходами, скинутими яа парашутах, і сам стрибнув
у білу безодню. То був перший експорт в Арктику,
що й дав назву кооперативові. Тим часом слова
відвідувача, що прозвучали не як лестощі, .а як формальна
констатація, зняли офіціоз.
— Не знаю, на що ви мене сватаєте, — мовив
господар, — але, судячи з суворого добору, це має бути
щось особливо...
— Особливо відповідальне, — підказав літній.
— Але ж для виконання серйозних операцій самого
тільки досвіду замало. Потрібні ще певні сили, які
природа дарує людині лише в молодості. Це і зір, і
слух, і реакція... В «Експарці» пенсійний вік — тридцять
п'ять років. А мені, як вам, мабуть, відомо, тридцять
сім.
Відвідувач по-доброму всміхнувся. Мовляв, мені б твій
клопіт.
— Для діла, на яке ми вас запрошуємо, ці якості
зовсім необов'язкові... Ну, то як — згода?
Тищенка ие бентежило, що чоловік не поспішав
 
Наші Друзі: Новини Львова