Розділ 27
Сканував: Видавництво Критика
Джерело: utoronto.ca/elul
мистецтво! У мене чимала мистецька збірка, і, якщо до неї включити ще також і мою дружину-співачку, то мою збірку годилося б визнати за вельми коштовну і з смаком підібрану. Це вже, — зауважив він, — комплімент на власну мою адресу!
Ми сміємося з цього жарту і ще деякий час розмовляємо, тоді я дивлюсь на годинник.
Я приголомшений:
— Невжеж, — перепитую, — вже п'ята?!..
— А так, — стверджує професор.
Я схоплююсь з місця. Я підходжу до господині й цілую їй руку:
— Я зовсім втратив, — кажу я, — сьогодні почуття часу. Сьогодні вранці я прокинувся ні світ, ні зоря. На збори я прийшов надто рано і саме тому спізнився. Тут я засидівся до безмежности.
Але Лариса не хоче відпускати мене.
— Ви лишаєтесь у нас обідати, і по обіді ми маємо ще в своєму розпорядженні вечір. Що ви робите ввечорі?.. — питає вона мене.
Я кажу, що ввечорі я не роблю нічого і цілком до її послуг, але лишитися обідати я аж ніяк не годен.
Господар енерґійно підтримує пропозицію своєї дружини, щоб я лишався в них обідати, але я од обіду відмовляюсь категорично.
Лариса йде на поступки.
— Ну, то гаразд, — каже вона, — на цей раз хай буде по-вашому. Йдіть собі з миром, якщо вам на тому так залежить, але свій вечір, хочете ви того чи не хочете, ви віддасте мені!
— Я щасливий зробити це!
— Домовилися! — підсумовує Лариса і, сміючись, додає: — Я заходжу за вами. Вечір ми проводимо разом. На жаль, мій чоловік надто занятий і не зможе мене супроводити. Я примушена принести за нього пробачення. Я прийду сама!.. Ви спинилися?..
Я називаю готель і номер кімнати.
Господар покірно прийняв це застереження щодо себе від своєї дружини. Не знаю, чи часто він звик чути од неї подібні заяви, але, прослизнувши швидким поглядом по його обличчю, я не зауважив, щоб він якось зареаґував на сказане. В усьому, що відбувалося, не було нічого, що його бентежило б.
Признаюся, я не люблю умовлянь про побачення, якщо вони відбуваються в присутності чоловіка. Але Лариса воліла йти напрямки й одверто. Очевидячки, більш-менш одверто, як і кожна жінка, особливо ж, якщо вона до того ще й гарна жінка.
Господар провів мене якнайлюб'язніше до східців, потиснув на прощання міцно мені руку і, стоячи на площадці, схилившись над ґратами бильців, кликав мені навздогін, коли я сходив вниз, щоб я неодмінно заходив до них першої-ліпшої години.
— Ми завжди будемо раді привітати вас у себе!
Він, видно, призвичаївся бути вишукано люб'язним з Ларисиними приятелями. Його сповнювало почуття доброзичливости.
Я подякував. Висловив сподіванку, що ми бачимося не востаннє й матимемо нагоду зустрітися.
Внизу в вестибюлі, одкриваючи двері, щоб вийти на вулицю, я відчув, що червонію. Я згадав про люб'язне його запрошення.
Так, є чемність, що завжди має в собі присмак двозначности. Є люб'язність, від якої почуваєш себе ніяково.
Певне, мені ніколи не бракувало сором'язливости!..