Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 26 травня 2020 року
Тексти > Жанри > Поема

Пробудження

Переглядів: 4235
Додано: 13.10.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: Літературна Україна” № 3 (5291), 22.01.2009 р.
Єдиному Навчителю –
Т о б і.


ЗУСТРІЧ

(соло зі скрипкою
і оркестром)

Була я гнана вдень всіма і звідусіль.
Лиш поночі мене жадали хтиво
всі ті, хто знали, чим корисна сіль,
але… не вміли дорожити жнивом.
Так само й Він…
сливе без прихистку блукав,
осміяний кретинами щоднини…
Але вночі, хто серцем не лукав,
у Нім шукали Божої Дитини.
А Він учив, аби ніхто й ні перед ким
не плазував од надміру любові,
що треба берегти не тільки передки, а й гідність власну.
В кожнім Його Слові
я відчувала й чула
ту Любов святу,
якої прагло щире моє серце…
Тож крадькома прибралася…
і з вигуком \"рятуй!\"
пішла до гурту зі своїм відерцем…
Мій вигук не ряхтів на спалених устах,
а цвів у серці, мов жива жарина…
Та Вчитель все збагнув. І рвучко встав.
І мовив: \"Нас вітає Магдалина\".
Він учневі сумлінному звелів:
\"Золи черпни-но жменю
та й віднеси тій жінці, аби було на що
її намисто поміняти… Воістину, в золі оцій
ще світиться тепло,
якого й не бувало в тім намисті.
Бо із золи цієї Я зможу сотворити діамант,
а з діаманту – тільки пил. Нічого більше…\"
Та я почула:
Підіть і приведіть її. Але скажіть,
що мов обман ячить її намисто.
А що для нас коштовність міражів,
коли є серце, що пала пречисто?
Моє \"рятуй!\"
у зболених очах
сказало Йому більше, ніж хотіла…
Я йшла немовби по жалу меча –
летіла серцем, а не шалом тіла.


ПЛАЧ КВІТІВ
БІЛЯ СИНЕДРІОНУ

Біла летюча хмара пелюсток вкриває майдан лицедійства –
Лілея б’ється в цій круговерті самотньою блискавкою.

(хор)
У кожному суцвітті – моря світів і мітів,
гармонія, що Всесвіт утримує в шлеї.
А ви берете квіти у руки перегріті
вином, захланням, хіттю чи з ласки нереїд.
А ви рвете нас!
Ріжете!
І подумки маніжите
своє неперетравлене чуття,
навикле просто нищити,
аби не перевищити
ліміту, що відведений буттям.
Як гірко ми страждаємо, що за людей вас маємо –
бо люди ви – да-а-ле-е-еко не завжди.
Ви гідність нашу топчете і голови морочите
самим собі лихварським чадом – жди.
Ми вас красою тішимо,
хоч золота й не лічимо,
бо ми таки – найщасливіший крам,
що виростає сонячним
і за негоди гоячи
нещасні душі, що повірять нам.


ЛІЛЕЯ-МАГДАЛИНА

(соло зі скрипкою й віолончеллю)

Я засвітилася лілеєю в цім світі,
аби цвіли Любов, Краса і Віра,
що їх нам шлють щомить далекі зорі.
Ми, квіти, з ними зріднені справіку
так само як жінки – своєю суттю.
Народить жінка – спалахне зоря,
що провістить нам зоряне майбутнє,
і все прекрасне, праведне, посутнє
заквітне в душах маєстатом Віри,
що спопелить роз’юшену сваволю,
спроможну тільки гідності зректися.
Тому й дано нам квітами згорять…
А скільки ж напосілося зривать,
аби лиш мить потішитись.
Як таті, що тільки чужиною дорожать.
Зривати квітку – погубити долю…
Мереживо суцвіть у світі всьому –
саме життя. В захмарному й земному,
що помислом Господнім зародилось.
Ударом думки в простір неосяжний
викрешується іскра життєдайна,
запліднюючи Всесвіт ярим світлом,
що – водночас – і Віра, і Любов.
Якби не було спільності святої,
що нас єднає в радіснім огромі,
сузір’я квітів стали б, як сніжинки,
а зорі та жінки – покам’яніли б.
Це Він мене навчив любові Неба,
що пломеніє в серці, а не в тілі,
що сяє,
возвеличує й возносить
у обшири ясні Святого Духа,
в небесну благодать.
Я – лиш лілея…
Сонця бутон вибухає! розпускається білим промінням –
 
Наші Друзі: Новини Львова