Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Поема

Пробудження

Переглядів: 3852
Додано: 13.10.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: Літературна Україна” № 3 (5291), 22.01.2009 р.
Віктор Грабовський
ПРОБУДЖЕННЯ

Поема для хору з оркестром

/Олені Шапошниковій/

ЗАСПІВ

(на три голоси)

Той тремт леткий, що пробігає росинкою
твоїми пелюстками, лиш відлуння
музики Неба.
Тиха рапсодія ранку –
в сяйві його першопроменя –
триває недовго...
Та як же урочо дзвенять оркестранти!
Гіллясті й крилаті, вони всеньку вічність
цій миті пророчать,
ніби й геть не підозрюючи
про вічну мстивість пілатів...
А хто ж се кличе-кигиче крізь добро піднебесне?
Не проміняй! Не проміняй! Не проміняй мене
на красне проміння земне.
То матінка віри – Зоря,
що трива, миттю мить подолавши...
Така дивовижна тривкість невловного світу
вселяє підозру
про мужню безмежність Вічності –
Двоє в Одному
засвітять нові світи.
Око Господнє миттю стає твоїм, а серце...
А серце б’ється зеленим прибоєм у горло
вселенського жайвора,
що зліта крізь літа пер-шо-про-ме-нем:
не проміняй! Не проміняй! Не проміняй мене!
Спогад про бурю безмежжя
просвердлює дужче,
ніж ревіння ведмеже чи й мамутове,
ніж сам ураган –
він породжує страх.
У цьому кожусі не підеш на лови козуль а чи гав.
Отож, не бійся.
Се правда, що страх
денно і нощно
кільцює стовбури й душі,
але ти – не бійся, не потішай буре своє нутро –
опромінюйся променем віри!
Смійся у вишкір
бурого звіра – твоє співчуття спопеляє зло.
Хай серце співає
жайвором!


МАГДАЛИНА

(соло зі скрипкою)

Коли лілеєю світанок озивається –
се тільки немовля.
Та перший крик засвідчує,
що промінь роз-ви-ва-єть-ся,
що він рос-те-е.
І світ насправді звик
до благодаті росяних світанків,
до гроз і райдуг, що цвітуть самі…
Але вмирає від малої ранки –
ще до святої Віроньки…
Амінь.
Віхола білих пелюсток, мов сонячна хмара,
танцює й співає довкола Лілеї.
Ось вони її накривають – і нас осяває Сонця бутон.
Її першопочаток – джерело Любові, Краси й Віри,
основа усього Сущого.

(хор)
Як неймовірно боляче нести в собі Красу,
знати, що саме у ній –
неділимая суть,
і – вірити, вірити, вірити, що буря її не злама,
не задушить...
Як неймовірно боляче й страшно Любові променем летіти у вічність.
Як неймовірно страшно…
Але бійся тільки зневіри, тільки зневіри,
а не світла Космічних оркестрів.
Муза і музика їхня –
також для тебе,
Лілеї,
злеліяної Небом.


МАГДАЛИНА

(соло)

Найкращі квіти завше гинуть перші.
А прагнення шикарно затоптати
ще животіє…
Маленька вавка – репана байдужість,
що, мов бацила, червиться в серцях.
От уявіть собі,
яка потрібна мужність,
аби прийти до знаного Мерця,
що ним була давно земля оця,
із Вірою, Надією, Любов’ю.
Прийти навіки –
через вічний труд
ростити душі,
аби з людей верстались
чо-ло-ві-ки
не тільки тілом – Божим Духом дужі.
Як поєднати
хіть земну й небесну,
Як возвеличити лілеїну Любов?
Адже я знаю, що колись воскресну
і знов прийду під промінь корогов
Твого Вчення. Й кохатиму нетлінно
всецю стягу – крізь пагубу та біль,
і знову цілуватиму коліно
Єдиному Навчителю –
 
Наші Друзі: Новини Львова