Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року

2001 / Переклади з польскої у книзі Кароля Войтили «Святиня» : Каменоломня : III. :

Участь

Переглядів: 2567
Додано: 11.10.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
УЧАСТЬ

Це світло сирої дошки, зі стовбура щойно добутої,
огромом натужної праці впливає в твою долоню.
А груба напруга долоні на той достеменний оперта Акт,
що все в людині пронизує та нищить дощенту.

Людина змучені очі ховає під заламаність брів.
Каміння має гострі краї, що тнуть як ножами.
Струм електричний пронизує стіни, ніби невидимий бич
сонця, липневого сонця. Приска ґраніт білим жаром.

Чи руки мої належать ще світлу, котре протинає
колію, кайла й зніміле над нами перекриття?
Мої руки належать серцю, а серце не проклинає —
(серце від уст відхиляй, якщо враз по-простацьки кленуть!).

Знаю вас, люди прекрасні, без усіляких манер і форм.
Вмію дивитись у серце незалежно
від пози й обставин.
Чиїсь руки належать праці, а чиїсь хресту належать.
Над вами перекриття — там надщерблені брили
зостались.

У брилах бувають пустоти —
будь обережний з ними!
Підтяте ударом ошміття шугає униз канчуками.
Молодь шукає шляхів. У серце моє нестримно
влітає народу шлях. Чи вибачить камінь?
Слухай, якби світ спинився в тій рівновазі рук,
яку перед кожним вибухом каменю і людини
ти незмінно утримуєш, адже за якийсь крок
— там дитя необачне іноді перебігає…

Лиш рівновага та, що її досяг самотою,
здасться водночас і заблизько, і задалеко.
Миттю потрібно згинатися й враз підійматися.
(Дитя ж таке легковажне, і легко йому перебігти).

І знову триває мовчання
між каменем, серцем і деревом.
Кожен в них може ввійти. Ввійшовши, стане собою.
Якщо не ввійшов, то, попри видимість,
у справах Землі
не братиме участі.

 
Наші Друзі: Новини Львова