Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року

2001 / Переклади з польскої у книзі Кароля Войтили «Святиня» : Каменоломня : II. :

Натхнення

Переглядів: 2483
Додано: 11.10.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
НАТХНЕННЯ

1.
Праця зроста зсередини
і стільки сягає назовні,
що враз огортає долоні й означує подиху межі.
Ось поглянь: влучила воля в каменю дзвін
незглибим.
Щойно мисль однайде власну силу,
разом ту ж мить вершини серце й долоня сягнуть.

За цей виквіт — певність задуму й ока несхибність
щедра рука заплатила.
Камінь віддав свою міць,
а праця зростила людину,
вірна віддавна трудного добра натхненню.

З праці усьому початок, що громадиться в серці та мислях,
що стільки виповнює справ і стільки люду тримає
— яка ж любов у молотах зріє!
Зграйки дітей понесуть її в завтра,
співаючи: “наших батьків серця
безмежна сповнила праця\".

2.
Те натхнення в долонях не гасне.
В крем’янисте коріння
спливає крізь серце людини, що творить
осібний корінь.
Це від нього в землі вироста історія каменю,
а в людях — та рівновага, що любов осяга
через гнів.

Ці стихії людські невичерпні у людстві справіку,
не маліють в напрузі рамен, ані в серця гласі
таємнім,
а, взаємним злютовані нуртом,
спричиняють такі землетруси,
котрі думку і рух переплавлюють в суть нероз'ємну.

Тож якщо хочеш здалеку втрапити, і ввійти,
і в людях тривати,
мусиш обидві ці сили поєднати в дохідливій мові
(твоя поза не може приснути напругою
каменепадів,
що виплоджує гнів і любов).
Тоді вже ніхто з людини Тебе не вирве,
не одірве від неї ніколи.

 
Наші Друзі: Новини Львова