Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 20 листопада 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання  ::  Тексти > Тематики > Історична

Як Місяць

Переглядів: 5062
Додано: 21.01.2011 Додав: Студент1  текстів: 725
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Студент1 Джерело: Збірка прози
<
1
>
ЯК МІСЯЦЬ


Це я – Іван…Чого ви так дивитесь? Думаєте: не той… Не…Та я ще молодий. Ськіко годів? П’ять раз по п’ятнадцять… Ну, нехай Іван Омелянович… Не Путін, а Пíкун моя хвамилія. Це не той, шо пікає або пищить. Боєць я. Піку, значить, держу, чи шо… І предки мої: діти і прадіди держали… Тут… І батько, й мати тут… А там – кладовище…
І я всіх знаю: хто там жив, хто родився – усі там…
Як я женився? Я скіснявся жениться… Боявся ходить до дівчат… Одслужив армію у танковій дивізії. Двадцять восьмая гвардєйськая дивізія… А потóму мене перевели в авіацію… На самольоти. Чоловік я тєхнічеський… У мене були «Кобри»… «Дугласи»… На центральному аеродромі… В Одесі. А я написав, – був іще Сталін, – міністрові оборони: «Живу, тужу і плачу – живу бабу не бачу!» Отакої… І в п’ятдесят третьом году мене демобілізували… Може, шо подумали… А може, воно вже було й пора…
На танці? Кадá? Як був молодим? Я не ходив… Скіснявся. До мене ходили… У часть… Приходили по дві… У санчасть… І там охвицери лежали… Приходять: «Визовіть Пíкуна!» Кажу: «В чом дєло?» Чурки – патрулі… Ходили… Неруські… І комендант гарнізону: «Ти шо Родіну продáл? Почіму ти послі одбоя пошол з бáбами?» А там женщини, а не баби. Там училися. Вони й визвали мене. Один чувак зо мною пішов. Ну, я з ним ето всьо… «Дєвушки-подружки, не дайте мені помєрєть!» Тіко туди-сюди повернувся – їх проводжать… Трамвай… Так… А мене: «Іди сюди, воєнний!» І десять суток – мені… Так я сказав: «Ето дурак, шо ходе!..»

Анекдот розказати? Я ж не Штепсель, не Тарапунька!.. Німці сюди ходили на конях. Коні бельгійські – пушки тягли… А дороги не було. Стоять при автоматах… І мене заставляють: «Кіндер! Арбайтен!» Шоб я чистив дорогу. Один – до мене… Як ухватив я його – отак… У грязь… І тікати… Стріляв по мені… Не попав… А я втік… Ето в сорок первом году… Отак я прожив… І ось ходжу… Бачиш, рани… А живий… «Баби нєт, я дєвкам рад!» Ото вам і анекдот!
Я всіх артистів знаю. Бо я ж в Одесі ходив і в оперному театрі виступав. На сцені два бики ставляли… Піднімеш ти, ні?.. А вони – на помості… А я так: надіваю шлею… Підняв… А ті – прибрали… І бики на мені висіли… Недавно ось моя собственна корова коло Колі Дýри – в охоті була… До бика… А я не знав… Стою собі… А вона як почепиться мені на плечі… Я так: вище нóги піднімаю і кинув її… А потóму в обкомі був… Шофером… І всю Одесу, як п’ять пальців, зучив!.. І Москву я зучив… Із Одеси перевели мене в Москву. З нуля Лужники начинав… І холостий ходив. А в Одесі за мною ходили дєвки табуном… Як за хорошим жеребцем… А тут… Слухай… Я тобі скажу… Там Багата Галька жила… У Нінки Власенчихи… Там, де акації вирубані. Її хвамилія – Шуліка. Степановна вона… Її батько пастухом був… Наймався… Брат був… Три сестри було… Одну – німці кидали бомби – похоронили отам, де Бардаков живе… А я ішов од кирпичного заводу вже на танках…

По-вкраїнськи? Як не розговарюваю?.. Та я шпрехаю на любом язикє… І по-молдаванськи… Ла мулць ань! Многая лєта, значить…У Расєї живу… А в мене четверо внуків у Харкові… У Києві – внук… Кончив на «п’ять» університет… Буде жениться… Привозив сюди… Другий робе – комп’ютерщиком… Програмістом. Отакоє дєло… Був у Англії… В Парижі був… А невістки нема… Похоронив… Отут. Онук каже: «Женюсь, у Данію поїду…» А в них мобільні телефони… Корову ж держу, молоко виливаю… Молочар приїжджа, забирає… Ви корову мою знаєте… Луччих тут немає, як у мене… Усі ходять у кізяках… А я їй буряків накришив. І здоїв її… І не прив’язую… Де хоче, там і ходе… А звать її Катюша… Я без корови, як без матері. Вона мене годує, а я – її… Вона мені жисть дає, а я – їй… Нада самому берегтись і скотину берегти… А єслі ти не в курсі дєла, значить, не буде нічого… Тут корова йшла сіра… Восени… А моя вийшла й стоїть… А та її – рраз! – в бік ударила… Так я узяв літру самогону… Розтер усю… Прийшов тут врач єсть… Такий… Живе… Якийсь, не знаю… «У мене лікарства нема!» Який же ти врач?.. Я пішов у анбулаторію. Вони приїжджають, два: «П’ятсот рублєй давай!» За те, шо вкол і капельницю… А я тоді літру самогону… Скопитару взяв півлітру… Розтер їй ноги, спину… Шість день не піднімалась… Я в курсі дєла… Із телят я держу їх із сорок первого года… Так шо в мене були чорно-рябі німецького завода… Зараз – красно-ряба… Балакаю з нею… По-нашому… По-вкраїнськи…

А телевізора в мене нема… Нáшо він мені? В мене одна лампочка… Оце я все перевів на дочку… Оказалося, баба вже негодна… Пупова грижа була… А чого?.. Коли ходила несвободна, кішку била ногою… Нікадá ніззя… Ні собаку, ні кішку… Я прочитав: «Отче наш, жи їсє на нибісє, значить, святіться їм’я твоє да прийде царство, да будєт воля твоя яко на нибісє, на землє… Хлєб насушний даж нам днєсь… Оставляєм должником нашим… І не ввіді нас во іскушеніє… Ізбав нас од всєх лукавих… Глазно-зівно дівоцтво-парубоцтво… Визиваю-викликаю на очеретá, на болотá… Шоб кровí не мутило й костí не сушило!..» Іще прадід у мене був… Скотина заболіла… Так він таке казав, а я записав: «На морі-окіяні, там дєвки гуляли… Вони ш’ють-вишивають, красну кров вимовляють…» Шоб не боліли!..
Чи вмію приворожить? Кого? Тіб’я?.. Наговорили… Це Катька Бурячка… Бурячка, – знаєш таку? – у неї були і євреї, і армяни, і грузини… Всє… І одного сина в тюрмі нажила… А в неї хвамилія Кузьменко була… По батькові… Батько був туберкульозний… А вона була Скоричка… Мати… Матрона Хйодоровна… Я все знаю от і до!.. Йду мимо. А вона дивицця, Катька. Я пройшов собі… Каже: «Ти цвіркунів міні наслав у хату!..» О, японський бог! Говорю їй: «Я такий цвіркун здєлаю, шо ти будеш свістєть, пірдєть і радувацця…»
Я остався гол, как сокол. Но шоб мої діти і моє поколєніє було образованим! Отак. Я не дивлюся. Люди позагоражуються. Он сусід… Він же вєрующий… І мати в його… А я… Чи вєрующий? Я вєрую, знаєш як? Он Місяць… Є Місяць і Сонце. Сонце – ето Бог. Чого Місяць міняється двадцять вісім раз у году? Не знаєш? І я не знаю, чого…
Маня була. Я її з отаких… Воно було кволе… А це приходе до мене: «Скажи, чи скоро я умру?» А я глянув: от тобі три лінії… Лінія голови, лінія серця і… Отут уся планида записана… Це хіромантія називається… Я їй усе пояснив: «Крізь пальці тече, і щастя твоє втече…» У тебе, кажу, покоління нєту, дітьов нєту… Од мужика ти ізбігала… А він до других бігав… А чого? Га? А того, шо ти неспопособна для його жисті… Нада, шоб була душа в душу… Тоді… А вона каже: «Прийди, міні покоси в дворі!» Слухай, чого я до тебе буду ходить косить? В тебе сусєди є… Це напроти – Андрій живе… А там Світличний… Іще такий, як я… І ще дальше… На «Ниві» до неї їздять… І води принесуть… Я не вточняю, хто… Говорю їй: «Ти – експлуататор, ледар…» Каже: «У мене й ноги болять!» А я їй: «Нада босяком ходить. І фіззарядкою займацця – ноги, руки розкидать, до шішнадцяти щитать… По-воєнному… А не такички…» А вона: «Та в тебе ж і пуза нема…» А я: «Пузо у тих, которі дармоїди…» Одпускають пузо такі, як Коля Дура, знаєш? Придсідатель наш… І п’ють, і не роблять нічого. А я горóд скопав… І посадив… І бур’ян повиривав… І коровку вхажую… І почистив… І кізяків нема… Ось сусєд збоку: і гусей, і свиней, і дві корові… Куди ви багатієте? «Запорожець»… І «Лада»… А це – кацапи!.. А кацапи – хитромудриє… Шо цигани, шо армяни… Усіх я їх знаю наперечот… Тіки гляну… От любý женщину гляну – іде… Корольок, костянка, верещанка, ціповка, вінігрєйка… Зразу оприділю… Я зразу бачу… Де корольок… Де костянка… Де верещанка… Де дурманом начинають дурить людей… Мужиків… Я люблю чесно, одкровенно і справедливо… Дєвушки-голубушки, у вас по чотири губушки… Дві хліб їдять, а дві на реб’ят глядять…

Женився я-таки… Свальбу не справляв… Не сватався… Я прийшов, де вона жила… В Москві… Подивився… Сидять дівчата… Не наравляться… Одна, друга… А там була така вже, тридцять… Іще й одна муха не сиділа на ній… Ніхто не катався… Показав їй паспорт. «Оце, – каже, – буде мій…» А звать Зоя… На текстильній фабриці робила… Воронезька… Чорнява, симпатична… Думаю: як її пригладити? Я – парень простой: не сєвер жонатий, на юг холостой… Узнав її по очах… Кажу їй: «Ти ходиш по крутой горє, шукаєш по своїй дирє… Тобі не здобрувать – од малого будеш худать, од большóго – пропадать…» Отаке дєло… Дивлюся… Строк закінчився… Поїхала в Воронеж… Паняй!.. Шо ж… Зоя Марковна… Чорнява… Такої баби тут не було… Кажуть: «Вона в тебе циганка!» А її Шегеда хвамилія… Пише: гроші вишли, скучила… Приїхала…
Подав заяву… Два тижні подумав… Приїхав на машині… Їй штамп поставили в паспорті… Й мінí… Говорю: «Спасіба й досвіданія… Цілувацця ніколи – я на роботі…» Свальбу не справляв… Яка розпись? Я ж чорнилом не розписувався… А сам собою, вдень і вночі… Не чорнилом, а собою… Ні боярина, ні світилки… Така була жисть, тіко сам себе держись!.. А друззя до хорошого не доводять… Женщина п’яна – вона буде чужа… А нашо мінí чужа, подумай!.. Її треба обласкать, загнуздать, шоб вона була твоя… Як кішку гладити… Тоді вона: «Мур-мур…» – і буде з тобою жить… А якшо гир-гир!.. Та ще б’єш… А я сказав: «Будь матір’ю своїх дітей… Матір’ю й хазяйкою…» Тоді будеш і для мене, і для дітей… І люди дивитимуться як на порядошну… Глянув їй на руку: «Більше в тебе не буде дітей… Двоє!» І за те спасіба…

Я й на машині п’ятдесят год проробив. Не вилазив… Дивись, їздив: Горький, Москва, оце… У Ленінград… Через Калініно їхав… І дєвушок саджаю, а та голосує. Сідає: «Звертай у сторонку!..» Питаю: «Шо ми будем дєлать?» А вона: «Сажу трусить!» А я, кажу, не проти… А там їдеш – ліси, тайга… Осюди, на Новгород. Од Брянська – Барановичі… Молодечина… Потóму Вільнюс, Каунас… Мінськ. Я пройшов до Нємана-ріки… У Чернівцях. А там – молдавани, бессараби… Ла мулць ань, одне слово. І в Москві… По набережній… Де Кримський мост… Од Лужников ідьоть… Садовоє кольцо… І де гроші роблять у Москві... На Калузькой площаді… Монетний двор… І на Лєнінських горах… «Мосфільм»… Лєнти… І артисти виступають… І я там… Не такий я вже холуй, шо тут рогачем упирається… Ну, а шо ж… І внуки у мене, бачиш, у Парижі, в Англії… Я сказав: «Учіться! Остануся без сорочки, без штанів…» А батько в мене був у Денікіна замєстітілєм… Командуючий був контррозвєдки… Батько мій… Він на дікіх стєпях Забайкалля був… Де золото ро… Там був начальником лагєрєй… З шабльою, в папасі… Це було в восімнадцятом году… А тоді, коли загнали камуністи, гроші присилав… Я в первий клас ходив… Міні одинадцять год було…
А моя хата була, де Хрюкало живе… Отам я родився… І там дід жив… Прадід жив… А вони козаки були… Заїхали сюди… Батько родився, і я родився… Колхози були… Мою жінку заставляли буряки полоть… А я подумав: «Я їх не сіяв, і моя жінка ні одного дня не піде, і я не піду… Потому шо я не доволєн на вашу совєцькую власть…» Так і сказав би… Того шо мого батька вислали… Я остався отаким-о гавриком… Ні їсти, ні пити… Ні вдягтись, ні вбуцця… Отут комора стояла… Відтіля вигнали, я в сільсовєті жив… Прийшли сорок душ активістов-камуністов… Забрали пару коней, дві корові… А тут сукновалка… Батько сам зробив… І людей не наймав… Ото й анекдот!.. Я як матюкаюсь, я поправляюсь… А не як отакі, жмурики… Воно ні собі, ні людям… Так і дивиться, де вкрасти, де обманути… Шоб на халяву прожити… Я не люблю так… Газу нема… Дров напиляв… І топлю… І живу…

Про снаряди?.. Я розкажу… Німецькі машини остановилися… Повна машина снарядів «Ванюші»… Я прийшов… А тут провалля було…
Оце все кладовище було… До Власенка… На гробках хати поробили… Викопували пісок… Там багатирі жили два… На луки не проїдеш, так вони тут… Пісок брали… «Мєжколхозстрой» возив… А на пасіках там у два ряди жило… За сосною… Вони згребли і пропили… Кармани набили… Пострілялись… Оті, шо в «Мєжколхозстрої» робили… Чухранов, Хмільной, чи Хлібной, чи якой… Сам себе застрелив…
А снаряди які? Ванюша… Он стоїть… Приїждяють… Міньори… Отут, – кажу, – були кості, голови, руки й ноги… І ризи були… У тридцять читвьортому рили… А я малим був… І брали пісок… Шоб отуди до Луговки, до Хотмижа вимостити дорогу… Дороги не було ж… А вузькоколєйка проходила од Хотмижá до Лукашóвки… Дрезина возила… Я ж усьо помню… Ти не думай, шо я такий… Записано в мене у крові, в голові, в мозку… Отак… Я порозряджав… Отута закопав… «Якоє у тіб’я оружіє є?» А я кажу: «Якоє тобі треба?» Виносю йому дві толових шашки: «Ось шашки… Которі протівопіхотні…» Дальше він каже: «Дай шнур!» А я: «Шнур іще кудись знадобиться…» А тут я цілу машину снарядів розрядив… У рост тіб’я… Як бомби… Я їх отуди поховав… А тоді порозряджав… Порох повитягав… Приїждяють: «У нас нєту міньоров, сапьоров…» А числяться… Хто? Зайченко, потóму Ягорець… Ягорця знаєш? Ні? Михайленко… У сільсовєті, як хто вмре, він виступає, ходе як индик… Я йому говорю: «В яких ти родах вóйська служив? Де ти записаний? Часть? Де ти був – в городі, чи шо?» А він: «Я збирав патрони… Воєнкомат мене посилав». Він же прийшов, вроді його осколком по черепку вдарило… «Осовіахім» був… А тоді ж він пристав у прийми до тії… До Мухи… Коло Кабáчки живе… Пішов у прийми… А його розкулачили… У батька вітряк був… Отам на бугрі стояв… Він получив гроші… За те, шо його розкулачили… А в мене – батька… Я писав у ФееСБе, отак і так… Мол, у батька була сукновалка… А мінí – нєт тіб’я у списках… І в архівах нєт… Отак… Як виганять, так я є… А як назад – нема… У списках… І в архівах… А Федоренчиху знаєш? А в неї, коло Гоци… У клуні була коняка… Просо драла на пшоно… Так вона получала два рази… Хто кого обдуре… А не обдуриш – тебе десять раз обдурять… Всьо… Город Ростов… Уліца Страданія… Дом Ожиданія… Кватиря Свіданія… На етом пока… Досвіданія!.. Я чоловік хороший… Міні нужнí гроші… І харчі хороші…

Був тридцять третій год… Розкулачували… Виганяли… Україна вся пропала… Сталін подушив… Росія була до Лукашовки. Сім кілометрів… Я був обездолений… Батька вислали, за те шо охвицером був… Я в школу не ходив, коли його вислали… Кізяки збирав, топив… Хмиз носив із лісу… Прийшли сорок душ – і сундуки забрали… І шо в сундуках було… І зерно забрали… От ето строїли совєцьку власть… Колективізація була… Живи, як хочеш… Сображай на своє сображеніє… Хто кого обдуре, той живе… І щас так… Люди вмирали… Отут жила женщина з мужиком, Духанша… Чи по-вулишному, чи як… Вона даже мужика вбила… І варила, й їла… І дітей начала… Її вислали… За це дєло… А кого нада було висилать?.. Три колхоза було… Люди вмирали… Їх розкулачували… У них позабирали все… Ховать було нікому… Одвезти ні на чому… І в войну так… Отак при Сталіну жили… Новая політика… «Інтернаціонал» був… Шо такоє «Інтернаціонал»? Вставай, проклятий, закліймьонний… Весь мір голодних і рабов… Кіпіт наш разум возмущонний… І в смертний бой всігда готов!.. Ви зучали?
Хата в мене з шістдесят хторого года… А то я був пролетарія… Голодранція… Україна, соєдіняйтесь!.. Вони соєдінилися… Вп’ять розсоєдінилися… Порвали всі республіки… А їх шістнадцять було… А жили вони… Отак, примєрно, при Сталіну… Як опоздав на роботу… Жетони вішали… Дошку закрили… Чотири місяці тюрми дали… Отак… Приїждя участковий. На коні… Щас усі на самольотах, на машинах, на мотоциклах, на мопедах їздять… А тоді всі на конях… Придсідатєля, секретаря райкома… Возили на конях… Не було транспорта… У нас робили «Універсали», тракторá… І ХеТеЗе… Хер Тут Заробиш!.. Оце так називалося харківське ХеТеЗе… Я в курсі дєла… Я пройшов пєша… Весь Харків… І пєша на Харків ходив… Відціля, з Грайворона… У сорок хтором году… Та воно однаково було… Шо в сорок хторому, шо в тридцять третьому… Їсти нічого… Не жисть – рай, нема грошей помирай!.. Борщ посолити нічим…

У сорок первому худобу гнали з України… Прямо стадами… Куди ви женете? Дощі, грязь… А Україну… Шоб вона голодна… Шоб Гітлеру не досталося… Стояло зерно немолочене… Оставалися підривники… Палили мельниці… Одну, другу… Три мельниці отут, під Грайвороном спалили… Нашо?.. Вони, камуністи… І скирти палили… Шоб німцю не досталось… А в його запасу було отак!.. А восени німці прийшли… А тоді їх тричі проганяли… Дойде німець до Красної Яруги, до Бєлгорода… А його вп’ять проженуть… Прийде… І його назад… Мене в сорок третьому забрали… Привезли в товарняку… В Одесі… Дають форму… Пілотка… Всьо на світі… Направили в танкову дивізію… А тоді в авіацію… Суворов командував… Ні, не той… Которий полковник…
А тоді вже, як робив… Опоздав на роботу… Я був у Вологді… Їхав із Воркути… А я одправляв заключонних… Туди, у Воркуту… Од Валуйок… Там режимна тюрма була… Сиділи – которі указники, двадцятип’ятилєтники, женщини, которі аборти робили, колосок зерна взяла яка… Я сопровождав… Цілий состав – шістдесят вагонів… У вагоні – шістдесят три душі… Охрана зо мною їде… А моє дєло – накормить, напоїть… Теплушка така… Там чавунна плита… Туди дрова кидаєш… І вони там жили… Шістдесят градусів… У тому, у Воркуті… А я їхав два тижні від Валуйок до Воркути… Шоб вони були ситі… У мене два вагони були… Женщини, которі з ФеЗеУ тікали. Заключонні… Півтора годи, шість місяців… Два місяці… І вони були в мене як обслуга… Повара їдуть, женщини… Охрана воєнізірована… Дві вівчарки, собаки… І оце всі їхали зо мною… Прожекторá… А в мене два вагони хліба печеного, крупа… Вівсянка, орох… І м’ясо… І олія… Давали їм шістсот грам хліба… В сорок сьомому… Розумні були… Живи – не хочу… Мене голодом морили, а я людей за це годував… Раб божий Іван… Отака моя судьба… Оце я такий щасливий!.. Ой, горе – не Хведóра!.. Хай хоч дітям та внукам лучче буде… За Землю держуся. Як Місяць… Ми з ним удвох… Тіко він, як корова, Катька моя… На налигачі… А я сам по собі…

21-22 липня 2007 р., с. Гора-Поділ на Грайворонщині – 19.08. 2007 р. м. Харків.


 
Наші Друзі: Новини Львова