Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 10 липня 2020 року
Тексти > Жанри > Повість  ::  Тексти > Тематики > Дитяча

Чарівні окуляри

Переглядів: 36976
Додано: 14.03.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: flibusta.net
Всеволод Нестайко

ЧАРIВНI ОКУЛЯРИ
Правдиво-фантастична повiсть
про надзвичайнi пригоди київських школярiв
____________________________________________________________________________

Київ, "Веселка"; Тернопiль, "Навчальна книга - Богдан"; 2005.
Scan, OCR, Spellcheck - Smoke; оформлення - Dauphin; 2006.
____________________________________________________________________________

"Чарiвнi окуляри" - нова правдиво-фантастична повiсть славного
українського казкаря Всеволода Нестайка вiдкриє для читача неосяжний свiт
веселих казкових пригод двох хлопчакiв у шаленому ритмi сучасного життя.
Iскрометний гумор та захоплюючий сюжет зроблять подорож до цього свiту
яскравою та незабутньою.
Веселi, дотепнi, мудрi казки й повiстi Всеволода Нестайка знають i
люблять дiти й дорослi в Українi та в багатьох країнах свiту. Його герої
давно вже говорять не тiльки росiйською, бiлоруською, литовською, латиською,
грузинською, вiрменською, узбецькою... не лише англiйською, нiмецькою,
iспанською, румунською, угорською, словацькою, а навiть арабською i мовою
бенгалi.
Його трилогiя "Тореадори з Васюкiвки" стала українським бестселером. Її
внесено Мiжнародною радою з дитячої та юнацької лiтератури до Особливого
Почесного списку Г.-К. Андерсена "як один з найвидатнiших творiв сучасної
лiтератури для дiтей".
____________________________________________________________________________

ЗМIСТ

Пригода перша. Загадкова записка, з якої починаються чудеса.
Пригода друга. Знайомство з дивною Маргаритою Степанiвною.
Пригода третя. Дiд Мороз у пiдвалi. Ковалi щастя.
Пригода четверта. Двiрничка-чарiвничка.
Пригода п'ята. Суд у цирку.
Пригода шоста. "Дипломат" з доларами.
Пригода сьома. Георгiй Васильович i Миколай Чудотворець.
Пригода восьма. У Телебанiї-Заекранiї.
Пригода дев'ята. Перше кохання дiда Грицька.
Пригода десята. Анжелiка.
Пригода одинадцята. Козачок Гулька.
Пригода дванадцята. Чарiвник Часомiр та чаклун Зловред Поганський.
Пригода тринадцята. Викрадення.
Пригода чотирнадцята. Остання.
____________________________________________________________________________


ПРИГОДА ПЕРША
Загадкова записка, з якої починаються чудеса.

Мене звуть Вася. Вася Богданець. Але в класi всi називають мене Рудий
Африканський Їжачок. Або Африканець. Або Рудий Їжачок. Або просто Їжачок.
Рудим Африканським Їжачком мене Ромка Черняк назвав, лiдер нашого класу. Ми
тодi Африку з географiї проходили. А волосся в мене справдi руде, як жар. I
настовбурчене, як голки в їжачка. Та я не ображаюсь на те прiзвисько. Рудим
мене змалку завжди називали, з дитячого садка. I я звик. Та й не в усiх це
слово звучить образливо. Мама, наприклад, називає мене "Сонечко моє
руденьке!". А бабуся каже: "Ти в нас особливий сонячний хлопчик!"
"Сонячний-то сонячний, - думав я. - Але краще б я був блондином або
брюнетом, чорнявим, як Ромка Черняк".
Ех! Як я заздрив тому Ромцi Черняку!.. Який вiн був меткий, спритний,
дужий!.. I удачливий!.. Як вiн на ковзанах, на роликах катався!.. Як вiн у
футбол грав!.. А я невдаха... На ковзанах, на роликах раз у раз i падаю. I в
спортивних iграх я не мастак, скорiше партач - i м'яч у мене одбирають, i
забивати не вмiю... Худенький я, слабосилий. Мене бабуся сметаною щодня
годує, але це позитивних результатiв не дає. Єдине, що мене рятує, - моя
легковажна вдача. Я нiколи довго не журюся. Позiтхаю трохи i за хвилину вже
смiюся. Це в мене спадкове, вiд дiдуся Грицька, маминого тата... Про дiдуся
я потiм ще розкажу. Вiн у нас дуже добрий i веселий - його всi люблять.
Зараз скажу тiльки одне: дiдусь мене завжди розраджує:
- Нiколи не вiшай носа, рижухо мiй дорогий! Ти в нас незвичайний,
особливий. А незвичайнi стають видатними, великими людьми: полководцями,
президентами, письменниками...
- Ага! Так для цього ж вирости треба, стати дорослим, - кажу я. - А до
того що робити? Не чув я, щоб школярi ставали полководцями, президентами чи
письменниками.
- Що ж, може, й почекати трошки доведеться, - усмiхався дiдусь. - Не
разем Кракув будувався, як кажуть поляки... Але незвичайна доля тобi
забезпечена! Я тебе запевняю!
Я тiльки зiтхав, чекаючи здiйснення його пророцтв. Нiчого незвичайного
в моєму життi поки що не траплялося. Хiба що пiсля дiдових розмов сни менi
почали снитися дивовижнi. Якось наснилося, що сиджу я за вчительським
столом, а до мене в черзi стоїть весь наш клас. I я всiм даю автографи -
пiдписую новенькi пiдручники з хiмiї. I я собi думаю: "Таки став я
письменником! Але чогось написав не "Кобзар", не "Миколу Джерю", не "Лiсову
пiсню", а пiдручник з хiмiї, яку я нiколи особливо не любив i з якої гарних
оцiнок нiколи не мав..."
А то якось наснилося, начебто стою я посеред трибуни на Майданi
Незалежностi. А внизу, бiля трибуни, на вiдкритiй машинi у генеральському
кiтелi i кашкетi, але без штанiв, у самих лише плавках Ромка Черняк
доповiдає:
- Пане Президенте Африканської держави! Вiйська для параду вишикуванi!
"О! - думаю я собi. - Я таки став президентом. Але чогось африканським.
Проте зрозумiло, чого Ромка без штанiв, - бо спека".
"От бачиш, Ромко! - думаю я собi далi. - Ти мене обзивав Рудим
Африканським Їжачком, а тепер стоїш передi мною без штанiв i рапортуєш.
Отакечки, як каже мiй дiдусь!"
Крiм снiв, нiчого незвичайного у моєму життi не вiдбувалося. I от
раптом...
Якось, виймаючи з сумки на перервi пiдручник з української мови, я
побачив, що з нього стирчить рiжок аркуша iз зошита в клiтинку. Аркуш був
складений учетверо. Я розгорнув його, бачу - записка. Читаю: "Якщо ти хочеш,
щоб з тобою сталося щось несподiване й незвичайне, шукай чарiвнi окуляри!" I
пiдпис: "Ритас".
Тю! Що за дивина?! Мене аж у жар кинуло. Чарiвнi окуляри!.. Де ж їх
шукати?! Хто це написав?! "Ритас"!.. Я обвiв очима клас. I погляд мiй
зупинився на Маргаритi, тобто Ритi Скрипаль. У мене перехопило подих. Рита
Скрипаль була першою красунею у нашому класi. Струнка, голубоока,
чорноброва... Горда i неприступна. Нiкому i нiколи вона не писала записок.
Навiть Ромка Черняк губився i нiяковiв перед нею. Iнших Рит у нашому класi
не було. Серце моє калатало, як дзвiн... Невже, невже це вона написала менi
таку дивну записку?!
Питати її я, звичайно, не наважився. На наступнiй перервi я кiлька
разiв пройшов повз неї, загадково усмiхаючись. Один раз навiть приставив до
очей згорнутi окулярами пальцi. Вона тiльки презирливо скривилася i
зневажливо пхикнула. "Оскiльки йдеться про щось загадкове i таємниче, годi й
думати, що вона признається", - подумав я.
Мене розпирало вiд незвичних хвилюючих почуттiв. Я ходив i блаженно
усмiхався.
Ромка Черняк здивовано глянув на мене:
- Чого це ти либишся?
 
Наші Друзі: Новини Львова