Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 20 квітня 2019 року
Тексти > Тематики > Дитяча  ::  Тексти > Жанри > Оповідання

Як жаба літала

Переглядів: 5258
Додано: 29.12.2011 Додав: misologus  текстів: 143
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: misologus Джерело: В.ГАРШИН. Як жаба літала. К, 1961
<
1
>


В.ГАРШИН
Як жаба літала

ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ УРСР
Київ 1961

ПЕРЕКЛАД М. ПРИГАРИ
Жила-була на світі жабка-скрекотушка. Сиділа вона в болоті, ловила комарів та мошку, весною голосно квакала разом із своїми подругами. І все життя вона прожила б щасливо,—звичайна річ, якщо б її не з'їв лелека. Але тут сталася пригода.
Якось жабка сиділа на сучку пенька, що стримів із води, і ніжилася під теплим дрібним дощиком.
«Ах, яка сьогодні прекрасна мокра погода!—думала вона.— Яка це насолода—жити на світі!»
Дощик капотів по її зеленій лакованій спинці, великі краплини спливали їй на живіт та на лапки. І це було страшенно приємно, так приємно, що жабка мало не заквакала, але, на щастя, згадала, що була вже осінь, а восени жаби не квакають — на це є весна, і що, заквакавши, вона може принизити свою жаб'ячу гідність. Тому вона змовчала і ніжилась собі далі.
Раптом тонкий уривчастий свист залунав над болотом. Є така порода качок: коли вони летять, то їхні крила, розтинаючи повітря, наче співають, або, краще сказати, посвистують. Ф'ю-ф'ю-ф'ю-ф'ю — лунає в повітрі, коли високо над вами летить табун таких качок, а їх самих навіть не видко: так вони високо летять. Цього разу качки, описавши величезне півколо, спустились і сіли саме на те болото, де жила жаба.
— Ках-ках! — сказала одна качка. —Летіти ще далеко, треба попоїсти.
І жаба відразу ж сховалась. Хоч вона й знала, що качки не стануть їсти її — велику й товсту скрекотуху, але про всяк випадок таки пірнула під пеньок. Проте, подумавши, вона зважилась вистромити з води свою лупооку голову: їй було дуже цікаво дізнатись, куди саме летять качки.
— Ках-ках! — сказала друга качка.— Вже стає холодно. Мерщій на південь! Мерщій на південь!
І всі качки стали голосно крякати, схвалюючи її слова.
— Шановні качки,—насмілилася сказати жаба,— що таке південь, на який ви збираєтесь летіти? Прошу вибачити, що я вас турбую.
Тут качки оточили жабу. Спершу їм захотілося її з'їсти, але кожна подумала, що жаба надто велика і не пролізе в горло. Тоді всі вони закричали й залопотіли крилами:
— Гарно на півдні! Тепер там тепло! Там є такі хороші теплі болота! Які там черв'яки! Добре на півдні!
Вони так галасували, що жаба мало не оглухла. Ледве-ледве вона змогла їх угамувати, і тоді попросила одну качку, яка здалася їй найтовщою і найрозумнішою, пояснити як слід, що таке південь. І коли та розповіла їй про південь, жаба аж застрибала від захвату, але потім все-таки запитала, бо була обережна:
— А чи багато там комарів і мошки?
— О, цілі хмари! — відповіла качка.
— Ква!—сказала жаба і враз озирнулася навколо, чи нема де подруг, які могли б її почути й осудити за те, що вона квакає восени. Але вона ніяк не могла утриматись, щоб не квакнути хоч разочок.
— Візьміть мене з собою! — попросила жаба.
— От тобі й маєш!— скрикнула качка.— Як же ми тебе візьмемо? У тебе ж немає крил.
— Коли ви хочете летіти? — спитала жаба.
— Скоро, скоро! — закричали всі качки.— Ках-ках! Ках-ках! Тут холодно! На південь! На південь!
— Дозвольте мені подумати тільки п'ять хвилин,— сказала жаба,— я зараз повернуся, я напевне придумаю щось хороше.
І вона шубовснула з сучка, на який знову була залізла, у воду, пірнула на дно й зовсім зарилася в мул, щоб ніхто не заважав їй думати. П'ять хвилин минуло, качки вже зовсім зібралися летіти, коли раптом із води, біля сучка, виринула жаб'яча морда. Вона сяяла так, що це важко було собі уявити.
— Я придумала! Я знайшла! — загукала жаба.— Хай двоє з вас візьмуть у дзьоби міцний прутик, а я почеплюся за нього посередині. Ви будете летіти, а я їхати. Треба тільки, щоб ви не крякали, а я не квакала, і все буде гаразд.
Хоч мовчати й нести товсту жабу аж три тисячі кілометрів і не дуже-то приємно, та ця вигадка так сподобалася качкам, що всі вони згодилися нести жабу.
Вирішили змінятися кожні дві години; а оскільки качок було багато, а жаба одна, то нести її доводилось не дуже часто. Знайшли гарний міцний прутик, дві качки схопили його дзьобами, жаба вхопилася за нього ротом посередині, і весь табун знявся в повітря. Жабі навіть дух перехопило, так високо вони знялися, а до того ж качки летіли дуже нерівно і страшенно смикали прутик. Отже бідна жаба гойдалася, мов на гойдалці, і щосили стискала щелепи, щоб не відірватися та не гепнутись на землю. Проте вона швидко звикла до свого становища і навіть почала роздивлятися навколо. Під нею мигтіли поля, степи, ріки й гори, які жабі, правда, важко було бачити, бо, висячи на прутику, вона могла дивитися тільки назад і трохи вгору, але і з того вона дуже пишалась і раділа.
«От як я чудово придумала!»— міркувала вона.
А качки, що летіли слідом за нею, на всі голоси кричали та вихваляли жабу.
— Напрочуд розумна голова наша жаба! —кричали вони.— Навіть поміж качками мало таких знайдеться.
Почувши такі слова, жаба ледве стрималась, щоб не подякувати, але вчасно згадала, що, розкривши рота, вона впаде із страшенної висоти, і тільки міцніше стисла щелепи й вирішила терпіти. Вона летіла так цілий день. Качки, що її несли, зміняли одна одну в повітрі, спритно підхоплюючи прутик, і це було дуже страшно. Кілька разів жаба мало не квакнула від жаху, але треба було мати мужність, і вона була хоробра. Увечері всі качки зупинилися на якомусь болоті: удосвіта вони знову рушили в путь разом із жабою, але цього разу мандрівниця, щоб краще бачити, причепилася головою вперед, а черевцем назад.
Качки летіли над вижатими полями, над жовтими лісами, над селами, де стояв хліб у скиртах; звідси чути було людський гамір та стукіт ціпів, якими молотили жито. Люди дивились на табун качок і, помітивши щось чудне, показували на нього руками. І жабі страшенно хотілося летіти ближче до землі, показати себе та послухати, що про неї кажуть. Увечері вона сказала качкам:
— Чи не можна б нам летіти не так високо? Мені від цієї висоти стає млосно, і я боюся впасти на землю.
І добрі качки обіцяли їй летіти трохи нижче. Другого дня вони летіли так низько, що чули голоси.
— Дивіться, дивіться! — кричали діти в одному селі,— качки жабу несуть!
Жаба почула це, і в неї закалатало серце...
— Дивіться, дивіться! — гукали в другому селі дорослі,— оце так диво!
«Чи знають вони, що це вигадала я, а не качки?»— подумала жаба.
— Дивіться, дивіться! — гукали у третьому селі,— ото чудасія! І хто це вигадав таку хитру штуку?
Тут жаба вже не витримала і, забувши всяку обережність, закричала щосили:
— Це я! я!
І з цим криком вона полетіла догори ногами на землю. Качки голосно закрякали з переляку, одна з них хотіла схопити жабу за ногу, але промахнулась. Жаба, дриґаючи всіма чотирма лапками, стрімголов падала на землю. Але, позаяк качки летіли дуже швидко, жаба впала не прямо на те місце, над яким закричала та де був дуже твердий шлях, а набагато далі. Це було для неї великим щастям, бо вона шубовснула простісінько в брудний ставок на краю села.
Вона швиденько виринула з води й загаласувала:
— Це я! Це я вигадала!
Але круг неї нікого не було. Налякані несподіваним плюскотом, жаби з цього ставка поховалися в воду. Тільки незабаром вони почали вилазити з води, здивовано поглядаючи на нову жабу.
І вона розповіла їм чудесну історію про те, як вона думала все життя і нарешті вигадала новий надзвичайний спосіб—мандрувати на качках; як у неї були свої власні качки, що носили її, куди вона схоче; як вона була на чудесному півдні, де таке гаряче сонце і такі прекрасні теплі болота і де є сила-силенна гарних комарів та мошки і всяких інших смачних комах.
— Я заїхала до вас подивитися, як ви живете,— казала жаба.— Я пробуду тут до весни, поки не повернуться мої качки, яких я відпустила.
Але качки вже ніколи не повернулись. Вони думали, що жаба розбилась об землю і дуже за нею жалкували.

 
Наші Друзі: Новини Львова