Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 04 серпня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Поезії

Переглядів: 6764
Додано: 18.03.2008 Додав: Гавчик  текстів: 35
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: Поетика

* * *

В бризках променя купаються
Вже прив’ялії квітки,
Листя жовкне і згортається,
І знесилено схиляються
Пелюстки.
Бризки променя нелітнього

Золотять пожовклий лист,
І між рястом оксамитного,
Ще не зблідлого, тендітного
Уплелись листки новітнього,
Мов разки намист.


1918 - 1919




* * *

Ви прийшли до мене нагадать минуле,
Засмутити спокій в віхорі уяв:
Як Ви огрубіли — стали наднечулі...
Я напружив згадку... Я Вас не пізнав.

Не зів’яли весни, не розтали зими,
Не пролинув років різнобарвний ряд.
— Але ми не ті вже, зовсім вже не ті ми,
Нам не повернутись, не піти назад.

Так чому схилили смучене обличчя
І сховали в хорі непритомний жаль?!
— Я Вас добре знаю — Ви не таємнича,
Ви мені розкажете, якщо є печаль...


(1918)



* * *

Відбились далі в душі моїй,
У сірім колі вони цвітуть,
Неясний обрій далеких мрій,
Безбарвна, тиха і довга путь.
Дивлюся в далі — душа болить,
Така неясна туманна даль,
Дивлюся в душу — вона летить,
Як сіра птиця — німа печаль.
І сіра птиця — душа моя —
Мене печально у даль стремить,
А я, безвольний, безцільний я
Стискаю менти, хвилюю мить...

(1918)



* * *

До неба фіалкова риза
Півкругом зірками приколота,
І сіється золото сизе,
На землю — прозоре золото.

Тумани на вітрі протряхли
В степу, понад шляхом синім:
Мої ноги і руки пропахли
Гірким і солоним полинем.

Я обвітрив обличчя і груди;
Засмагли плечі і руки...
— Там ходять лисиці і люди,
Де стежки повзуть мов гадюки.

Де ходять ведмеді і звірі,
— Там шляхи прямі й широкі...
У небі — в фіалковій шкірі —
Горить половина ока...

(1918)



* * *

Проступило небо зорями,
Місяця погнувся лук,
Обрій заснувавсь прозорями,
Мов павук.

І земля стоїть дзвіницею,
І вода — як в вікнах скло,
Віз прищуливсь над криницею
І вмочив своє жало...

Розпростерлась тиш лелекою
І крилом укрила все,
Лиш луною недалекою
Дзвін ручаю донесе.

Та от ми ще — непокаяні,—
Обійнявшись обіруч,
Ходим місяцем осяяні,
Котим зоряний обруч.

І куди його докотимо
До ранкової зорі
Срібносугими золотами
Огнесерді котарі?


(1918)



 
Наші Друзі: Новини Львова