Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 20 січня 2021 року
Тексти > Жанри > Поезія

Постмодернізм :

Риби

<
1
>

1
Топчучи древні мушлі вибілені святково
на розтрісканій тверді напівпустель азійських,
прагнеш уже не тіні, скільки змінити подих
на ворушіння зябер у течії Мальмстріму,
бути настільки іншим, жити настільки ново,
щоби не знати суші, не відчувати спраги,
не покриватись пилом, і не сльозити очі,
ставши великим тілом, що звикло лине з кручі
легше не вниз, а вгору, на мерехтіння неба,
на загадковий поклик місяця-черепахи.

2
Риби не можуть бути іншими, аніж риби.
Їм не потрібно глузду, глузд розмокає швидко,
"швидко" для риб змістовно, а всяке "бридко" - рідко,
винятком виступають зустрічі із руками.
Води, втім, очищають - суть священними ніби,
в разі, якщо зважати на моряків і Небо.
Тож і святий у водах кожен фрагмент Відбитка -
риби у першу чергу, й цим від срібного злитка
вирізняючись Блиском, - не даремно хрестами
не тяжіли на шиях і слугували з хлібом

першим із перших, котрі прагнули злитись з ними.
Сріблом ж охочі ситі - значить уже не перші,
ті, що й без Дива в сіті ловлять на заклик "герші!",
чи на ковток повітря з ароматом пустелі,
словом, на нонсенс в водах. Сіті тому, мов рими -
межі, кордони плину – далі надрив моторів,
і неодмінний вихід за осяйні поверхні,
де правлять крики птахів - вільні, різкі, мажорні.
Твориво цих горлянок безпомилково значать
втечу від усіляких риб'ячих кредиторів.

Втеча найголовніше, втеча - вінець ковзкого,
руху стрімкого тіла, сповненого жадання
бути чимдалі, бути - рибі не до вагання, -
врешті, ціна мовчанню й тут своєчасна втеча,
котра для риб, як вимір, є розкриттям "волого".
Видимо, з цього зору, води бувають різні.
Як і мовчання риби...
Рідкісний дар - мовчати.
Дар, що нічим не гірший вміння когось повчати,
передусім нащадків, в першу чергу найближчих,
дар, що батькам - спочинок й мирне життя - вітчизні.

Дещо гірше з коханням, і навпаки - з любов'ю:
не дорікнеш сердито, не вмотивуєш зраду,
і від рідні корисну не принесеш пораду.
Тільки й вітай очима звабу перед собою,
тільки пливи і ніжно пести її лускою.
Пести її торканням губ, плавниковим рухом,
водорості розклавши імператорським ложем,
вмов її до спочинку, а коли геть знеможе,
їй покажи як зверху повертаються люди,
втихомирені врешті, - дно і для них є домом.

Звісно, питання дому варто владнати вчасно.
І не важливо хто ти з огляду громадянства,
вибери гарне місце - тихе, без месіанства
рабина, мулли, ксьондза, без найменшого руху
всяких жонглерів слова, котрим властиве чванство.
Будь-які вправи рота тут, вочевидь, чесніші.
Наміри з'їсти швидко, не зіткавши з промови
сіті, капкана, сильця, не переносять лови
у різновид знущання, видно і в цьому сенсі
води є найсвітліші радники щодо їжі…

3
Сонце. Незносна спека… Вийти з води на сушу
під сонцепад проміння, щоби дійти пустелі,
щоби довкола кості окаменілі, мушлі,
політруки і зброя, пересувні оселі?
щоби пустельним вітром ночі сумні ридали:
“синю глибінь віддали, кинули, полишили…“?
Непереносна спека...
Обрію плавкі смуги...
Вивільненим легеням лінь римувати рухи.
Ким ми були, що мали - зовсім не однозначно.
О, вочевидь, зростали, неочевидно - стали.

Видно, тримались тіні, видно, зав’язли в глині,
і течія повітря зовсім не плин Мальмстріму.
Але ж було дитинство! І в ту ріку стрімливу
стрибав, спинивши подих, прагнучи дна сягнути,
каменя зачепившись, втриматись у глядінні
за осяйну рухомість надпрозорої глиби,
що лоскотала й далі, далі тягнула, ніби
ми дуже рідні й разом бути повинні, так як
риби не можуть стати іншими аніж риби.

2003

 
Наші Друзі: Новини Львова