Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 04 серпня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія  ::  Тексти > Жанри > Лірика

Мої рубаї. Вибране

Джерело: http://ukrart.lviv.ua/poets1031.html
Омару Хаяму
О нині плоть твоя, мабуть, святий оазис.
Не вірю друже, що земного твого абрис -
“не гріх і тут втішатися небес дарами…”,
“присядемо ж удвох...”- лише над прахом надпис.


Рубаї

* * *
Ні осінь пізня, ні вітри, ні хмурі далі
не оп'янять мене терпким вином печалі -
допоки в погляді твоєму жарке літо
ні мудрості в мені, ані моралі!



* * *
Говорить розум про подій кінцеві дати,
конечно все - не варто навіть починати.
А в серці Мила, серцю радісно кохати:
одне вбирати, зовсім інше віддавати.



* * *
Весь білий сніг моїх неходжених доріг,
і ти, що сліду не лишаєш в ньому ніг,
в хмільному келиху моїм - сльозою лих,
гірким ковтком - я не з тобою, хоч і міг.



* * *
Повір мені - про гаманець не йдеться,
коли цілющий дощик з неба ллється,
чи як любов знаходить нас - тут, словом,
не все купляється, чи продається.



* * *
Що з нами завтра станеться? Напевно,
життя продовжиться, цілком буденно.
Хто жив до нас вважали схожим чином.
Лише в кінці нам кожна мить священна.



* * *
Піски пустелі, моя звабо, - це красуні,
що нами тут перебирали, тілом юні,
а потім вже перебирали тільки ними!
Моєю стань! а не піщинкою Фортуні.



* * *
Я залицятимусь до вас у дні зимові,
я вигадаю вас, і хміль до крові
вливатиму любовний до тих пір,
доки весна нас не зведе в розмові.



* * *
Поглянь - негода за вікном і ллють дощі,
така нагода, наливай вина мерщій!
І ще обіймів хмелю, мила, - для душі!
Бо геть тверезому кінець мені... Меrсі...



* * *
Кажуть, закінчилось літо й осіннє тепло
схоже на жінку твою, на твоє ремесло...
Добре - у бочках нове визріває вино,
осінь - початок, Майбутнього першочисло.



* * *
І як повинен був я жити навесні?
Не знати спраги? в собі втримати пісні?!
Красуні сад щоночі не садити?!!
А осінь знову дорікатиме мені!..



* * *
Довірся, панночко, незнаному на мить,
та й обійми мене, забудь про свою кліть!
Не бійся, що не з птахоловів - поверну,
раз найсолодше в ній твій голосок звучить.



* * *
Що виклик долі - слабосилому мені -
нагода озирнутись? в далині,
між скелями, узріти просинь моря?
я ж тільки відгомін його, чи ні?



* * *
Твоя загадка, мила, - в образі питання:
принишклий сад між хмурих стін складного вчення.
Тут тільки доля відповідь - вогонь кохання
та розсуд твій сухий – ще те єднання!



* * *
Ви тішите себе думками плоті?
Вважаєте, що головне у роті?
А далі як забутися в покуті
у пащах тих, що жнуть незрілі суті?



 
Наші Друзі: Новини Львова