Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 квітня 2021 року

Брехня

Переглядів: 76455
Додано: 24.02.2009 Додав: BARSUK_k15stya@  
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: BARSUK_k15stya@ Джерело: бібліотека ім Короленка
Наталя Павлівна. Тосю! Боже мій?.. (Раптом спиняється). Фу, фу. Ще істерики бракує. Зовсім все було б добре.
Тось. Коли ж ти покинеш Андрія?
Наталя Павлівна (дивиться нц_ нього). Тосік не вірить, правда?
Тось. Я повірю тоді, коли ти це зробиш.
Наталя Павлівна. А як не зроблю?
Тось. Значить, ти мене дурила, як і завжди.
На таля Павлівна (тихо). Зроблю, Тосю. Я зроблю, а ти своє слово пам'ятай. Чуєш? І пам'ятай, що б не сталося, чуєш, що б не сталось, що Тася тебе любила і зробила... і... - Словом, інакше не могла вона. Чуєш?
Тось. Що «не могла»? Що б сталося? Що ти не покинеш Андрія? Так?
Наталя Павлівна. Я тобі говорю, що б не сталось. Я не знаю, що може статись. Годі. (Стомлено). Ох, швидше б, швидше!
Тось (обнімаючи Щ. Я не смію, Тасю, вірити своєму щастю... Тебе ж не вгадаєш...
Наталя Павлівна. І не вір, котику. Вір тільки, що я люблю тебе. І все буде добре... Чекай, здається, йдуть. Ти, розуміється, не будеш тікать? Ти мусиш тут бути сьогодні. Сьогодні будемо веселі. Добре? Обіцяєш?
Тось. Обіцяю.
Дзвінок.
Наталя Павлівна. А потім... Що буде, то буде. Коханий, єдиний мій. (Хапає голову Тося, дико, жагуче цілує і біжить у сіни).
Тось в радісному непорозумінаі. Входять Наталя Павлівна, Андрій
Карпович, Саня й Іван Стратоновнч. Всі радісні, сяють,
?крім Івана Стратоновича.
Андрій Карпович. Тасю. (Обнімає її, цілує). Наталя Павлівна. Наша взяла, Адю? Андрій Карпович. Наша! Де лист? Наталя Павлівна (біжить до столу, подає). ОсьІ Андрій Карпович (до Івана Стратоновича). Ану,
194
про віщо воно шкрябає... (Щасливо сміється. Обидва чи-іають).
Іван Стратонович (хмуро, байдуже). Нічого.
Андрій Карпович (обурено). «Нічого». Він каже, «нічого». Ну, ви подивіться на цю мару. (Побачивши Тося). Доброго здоров'ячка, Тосю! Ну, ви подивіться на цього... на цього песиміста. Ну? Я мало не підскочив вище ліхтаря на вулиці, як зустрівся з Санею, а зустріли його, і ось вам... Хмара хмарою. Та ви розумієте, чоловіче, чим це пахне? І'а?
Іван Стратонович (з посмішкою). Десятьма тисячами. І ще чим-небудь. (Зиркає на Наталю Павлівну).
Андрій Карпович. «Десятьма тисячами». І це йому так, наче він щодня має по двадцять тисяч... Ні, я з таким чоловіком не зговорюсь, Тасю! Сьогодня у нас бенкет, сьогодня ми... Пульхеро!
С а н я (біжить до дверей в кухню й гукає). Пульхеро! Пульхеро?
Андрій Карпович. Тасю, сьогодня бенкет. У нас ч хоч трохи грошей?
Наталя Павлівна (весело). Рублів десять знайдеться!
Андрій Карпович. Тільки всього? Ех, жаль. Шам-панії б жарнуть.
Наталя Павлівна. Позичить можна... Тосю, у тебе нема?
Т о с ь (з силувано-веселою усмішкою). На таке благе діло мусить бути. (Виймає гаманець, рахує). П'ятнадцять рублів і двадцять копійок.
Входить Пульхера.
Андрій Карпович (до Тося). Чудесно! Знаменито!.. Давайте сюди, давай, Наталю, твої. Пульхеро! Сьогодні у нас буде бенкет, чуєте?
Пульхера. Та чую. Той, що з кокардою?.. Колись приходив...
Всі регочуть.
Пульхера (удаючи сердиту). Еге ж, засмійтеся. Може, що стара догадається, що він за один, отой... як ви його и.ивали. (
Андрій Карпович. Бенкет, Пульхеро, бенкет: гу-мяііка.
Пульхера. А-а! Бенкет... Ну, так би й казали... Ну, ні що буде?
н*
195
Андрій Карпович. Так от... (До Наталі Павлівни). Ні, я, Тасю, не вмію... Це не моє діло.
Наталя Павлівна. Треба, Пульхеро, купить вина... Чуєте?
П у л ь х є р а. Ба ні, не чую, треба купить картоплі.
Всі сміються.
Наталя Павлівна. Ну, так от тої картоплі, що зветься вином. Тільки... А знаєш що, Адю? Краще написать на записочці, а то Пульхера забуде.
Андрій Карпович. Чудесно! Знаменито! Де папір?
Тось (виймає записну книжку). Ось маєте. (Видирає лист, подає з олівцем).
Андрій Карпович. Знаменито! Так шампанського, панове? Дві пляшки? (Пише). «Шампанського». Так. Ще чо-~ го, Наталю?
Наталя Павлівна. Я не знаю...
Іван Стратонович. Монопольки просто!
Андрій Карпович. Фе, демократ. Ну, можна й простої. (Пише). Все? Чудесно. Ось маєте, Пульхеро. Знаєте, де магазин?
Пульхера. Ще б чого не знала. Це, за церквою?
Андрій Карпович. Де за церквою? Аптека?
Всі сміються.
Пульхера. От раденькі! Яка аптека? Аптека по один бік, а то по другий.
Андрій Карпович. А правильно, правильно. Вибачайте, Пульхеро, вибачайте, ради бога! (Уклоняється).
Пульхера. Та тут все, значить, списано?
Наталя Павлівна. Все. Та швиденько, Пульхеро.
А.н дрій Карпович. Одна нога тут, а друга там.
Пульхера. А сама посередині: ні туди ні сюди.
Наталя Павлівна. Звожчика візьміть, Пульхеро.
Пульхера. От ще чого не було! Ще на звожчиках мене покатаєте?
Андрій Карпович. Правильно, Пульхеро! Беріть звожчика. Беріть!
Пульхера (сміється). І вигадають же. Що ж, візьму. А обід потім? (Виходить).
Наталя Павлівна. Потім, потім... Саню, а де ж тато? Поклич швидше! От маєш.
Андрій Карпович. Він уже знає?
С а н я (вибігаючи). Знають!
Тось (бажаючи бути веселим, до Івана Стратоновича). Значить, хімико,. вас можно поздоровить тепер?
196
Іван Стратонович. А вас?
Т о с ь. Мене? А я тут при чому?
Іван Стратонович ("з хмурою посмішкою). А як же, член щасливої сім'ї!
Т о с ь. В такому смислі... згоджуюсь.
Іван Стратонович. Згоджуєтесь?
Наталя Павлівна (весело). Панове! Тільки хоч сьогодні не гризіться, Іване Стратоновичу, ви мені колись обіцяли бути хорошим. Пам'ятаєте?
Іван Стратонович. Ми й не гриземось, Наталю Павлівно. Просто собі розмовляємо, як добрі приятелі. Я от, наприклад, хочу навіть просить Антона Михайловича написать оду на цей урочистий день і прочитать за шампанським. Я настільки вірю в геній Антона Михайловича, шо думаю, йому досить часу, поки Пульхера з'їздить туди й назад.
Тось (сміється). Можна.
Наталя Павлівна. Ви злий, Іване Стратоновичу. Навіть в такий день ви не можете.
Андрій Карпович. Бить, бить його треба!
Іван Стратонович. Господи! Та що ж я такого сказав?!
Входять С а н я й Карпо Федорович.
Наталя Павлівна (біжить назустріч). Що ж ви сховались, татуню? Тут вся сім'я, а ви десь там.
Андрій Карпович. Ну, тату! Тепер купимо пасіку? Га? Поділимось, я механіку, а ви пасіку. Чи хочете навпаки: я пасіку, а ви механіку?
Карпо Федорович. І так, синку, добре, і так добре. Аби все було добре.
Андрій Карпович. Правильно. Чудесно сказано. Знаменито. Ну, тату, тепер буде все добре.
Карпо Федорович. Дай боже, дай боже.
Андрій Карпович. А як буде погано, то ось хто нас виручить. (Показує на Наталю Павлівну).
Карпо Федорович. А виручить... О, виручить, дай боже, щоб здоров'я більше було.
Наталя Павлівна (дзвінко). Буде, тату! Виручу! Всіх виручу! (Всаджує Карпа Федоровича на канапу).
Тось пильно дивиться на неї, одходить до балкона.
Андрій Карпович. А де ж Дося? Що ж це її не видно?
С а н я. Пішла, Андрійку, на пошту. Мабуть, ще до крамниці зайшла.
197
Андрій Карпович. А... По хазяйству? Ну, Тасю, давай паперу, сідай, пиши листи на всі свої уроки. Адье, мовляв, і бувайте здоровенькі. Кінець. Сідай, зараз сідай.
Наталя Павлівна. Моментально? Вспію. Зараз я хочу з вами бути. З татом хочу. (Лукаво). Ну, татуню, може, заспіваємо? Ха-а-ха-ха!
Андрій Карпович. А знаєте, цілком справедливо сміються з нас руські. Чи горе, чи радість, зараз «давай заспіваємо». І я вам скажу, панове, це таки чудесний звичай у нас. Ну що, справді, чому б нам не заспівать? Га?
Сміються.
Андрій Карпович (теж сміючись). А, їй-богу, панове. Ну, а що тут такого? От якраз всі зібрались. Га? Як ви думаєте? Поки Пульхера принесе... А то якось, знаєте, в грудях радість, а вилить... якось незручно кричать. Французи зараз починають танцювать. Ну, а ми — співать. Га?
С а н я (злісно). А кацапи горілкою наливаються.
Сміються.
Наталя Павлівна (дивлячись у бік Тося й Сані, які трішки обійшли назад. Піднято). Знаєш, Адю! Може, незабаром ми матимемо ще одну радість, трошки іншого характеру, але теж таку, що заспівать прийдеться. (Показує очима на Тося й Соню). Як думаєте, панове?
Іван Стратонович пильно вдивляється в неї.
Андрій Карпович (з захватом). Чудесно! У, це так чудесно, що й нашій радості далеко!
С а н я (озираючись). Що чудесно? Андрійку, я не чула, що чудесно?
Сміються.
Андрій.Карпович. Щось...
Саия з непорозумінням дивиться на всіх.
Наталя Павлівна. Ми кажемо, що незабаром матимемо ще одну радість. Але про неї тобі не можна знать.
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! Не можна, не можна! Ні-ні, їй якраз не можна знать.
Іван Стратонович. А також Антону Михайловичу.
Андрій Карпович. Безумовно! Безумовно.
Карно Федорович. Воспретить.
Наталя Павлівна. Ха-ха-ха. Іменно, тату, воспретить.
Тось (червоніючи). Я, панове, нічого не розумію.
198
Іван Стратонович. А чого ж ви почервоніли, коли не розумієте?
Тось. Я?
Наталя Павлівна. Ха-ха-ха! Санюсь теж, видно, не зрозуміла. Правда? Правда? (Біжить до неї). Ой, зовсім не розуміє, червона, як сонце.
Тось (спалахнувши, до Наталі Павлівни). Наталю Павлівно!
Наталя Павлівна (швидко до нього). Фр! Фр! Уже!
Тось. Кумедні жарти.
С а н я (раптом, видно зрозумівши). Ой, які ж бо, їй-богу! (Вибігає).
 
Наші Друзі: Новини Львова