Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 квітня 2021 року

Брехня

Переглядів: 76456
Додано: 24.02.2009 Додав: BARSUK_k15stya@  
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: BARSUK_k15stya@ Джерело: бібліотека ім Короленка
Входить, наспівуючи, С а н я. Змовкає.
Іван Стратонович. Ну, піду пройдусь. (Виходить).
С а н я. Господи! Він з кожним днем стає таким, що аж душно при ньому в хаті. Ну що, болить голова, Наталю?
Наталя Павлівна. Ні, дитинко, нічого. Трішки.
С а н я. І що сталось таке з вами? Андрій каже, що ви ніколи нічим не слабували. А за цей тиждень ви просто з лиця зійшли. (Несміло). Може, у вас горе є яке, Наталю?
Наталя Павлівна (сміючись). Горе? Що ти, дівчинко моя? Хіба ви мене не любите? Хіба нам не щастить? Ось не сьогодня-завтра грошей матимемо цілу купу.
188
С а н я (сумно). А все-таки ви невеселі. Пульхера каже, що бачила раз, як ви плакали.
Наталя Павлівна (регочеться). Хіба? От це старенькій привидилось. Я вже забула, коли плакала! Ну що, може, трішки за піаніно сядемо? Га?
С а н я. Сядемо. Тільки щоб у вас голова не боліла. Ви й так цілі дні граєте на уроках.
Наталя Павлівна. О, хутко вже ніколи грать не буду! Ну, сідаймо.
Дзвінок.
Наталя Павлівна. Дзвонять?
С а н я (біжить). Мабуть, Андрій. (Вертається з листом). Лист, Наталю! Лист! Мабуть, від компанії. Дивіться, тут ось на конверті щось не по-нашому надруковано... Що вам, Наталю! Ой матінко!
Наталя Павлівна (дуже схвильовано). Нічого... Це про мотор. Одповідь... Так швидко. (Прикладає руку до серця. Розриває конверт, читає, безсило сідає).
Саня (з ляком). Що? Недобре? Не хотять?
Наталя Павлівна. Ні, навпаки... Просять Андрія прийти підписать контракт.
С а н я. А ви наче не раді?
Наталя Павлівна. Я? Не рада?.. (Раптом підводиться, піднято). Я не рада? Ха-ха-ха!.. Ні, я рада... Я страшенно рада. Тепер кінець... О, я безумно рада! Де Андрій? Лх, він пішов до Сердюкових. Саню, біжи зараз за ним. Знаєш де?
С а н я. Знаю.
Наталя Павлівна. Біжи зараз, клич, хай кида нсс. Де Дося? Досю, Досю!
С а н я. Дося пішла на пошту.
Наталя Павлівна. Ах, на пошту. Так, так, Дося пішла на пошту. Наша тиха, покірна Дося пішла на пошту. Тик, це правильно... Ах! Що ж я хотіла?.. Забула... Це пдарило мені в голову... Біжи, дитинко, біжи! (Ходить).
Саня (тривожно слідкує за нею). Може б, вам води дать?
Наталя Павлівна. Води? (Морщить лоба, пригадуючи). Ах, так... Води... Ну да... (Іде до дверей в кухню). Нульхеро! Пульхеро! Біжи, Саню, біжи...
Саня не рушиться. Входить Пульхера.
Наталя Павлівна. Пульхеро, біжіть зараз до ііішича Тося, покличте його сюди; скажіть, щоб зараз же,
189
зараз же йшов. Щоб кидав усе й зараз же біг сюди! Швидко, Пульхеро!
Пульхера (пильно дивиться на неї, строго). А знаєте, що я вам скажу, пані?
Наталя Павлівна. Ну?
Пульхера. А то, що вам треба, як панові, покласти рушничок на голову, бо щось ви...
Наталя Павлівна (щось згадавши). Ага! (Біжить у свою кімнату, зараз же вертається). Ну, нічого. Та біжіть же, Пульхеро! Та чого ви стоїте, господи!
Пульхера. Ну, знаєте, що я вам скажу?
Наталя Павлівна. Ах, Пульхеро, потім скажете, ідіть швидше. Та скажіть, щоб зараз же йшов.
Пульхера. Та скажу. А вам скажу, що коли ви ще з тиждень побігаєте по отих своїх уроках, то...
С а н я. Та Наталя вже не будуть давать уроків. Вже контракт підписувать буде Андрій. Ось листа одержали.
Пульхера (радісно вражена, хреститься). Ну, слава ж тобі, господи! Так би ж і сказали! Біжу! Біжу!.. (Біжить у кухню).
Наталя Павлівна (тихо сміється, злякано до Пульхери). Та куди ж ви?
Пульхера. Та хустку ж хоч накину на себе.
Наталя Павлівна. Та тут же через дорогу, одна хвилина.
Пульхера. А хоч би й півхвилини, то хіба я молода дівчина, щоб по вулиці отак бігать? Зараз, зараз.
Наталя Павлівна. Ах, боже!.. Саню! А ти ж чому не біжиш?
С а н я. Зараз. Я татові скажу. Добре? От зрадіють, боже! (Хутко вибігає).
Наталя Павлівна швидко ходить по хаті Виходить Пульхера з великою
хусткою на плечах
Пульхера (на ходу говорить). Біжу, біжу. А як нема вдома?
Наталя Павлівна. Мусить бути! Мусить. Він в цей час раз у раз вдома.
Пульхера. Ну, а як не буде?
Наталя Павлівна. Як не буде? Як не буде — я сама піду шукать його. Та він вдома. Біжіть, Пульхеро!
Пульхера. Та біжу, біжу. Ну, слава тобі, господи! {Вибігає).
Назустріч їй хутко входить Карпо Федорович.
190
Наталя Павлівна (кидаючись до нього, обнімає^ цілує, милує). Татуню!.. Татуню! Сьогодні наше свято. Сказала вам Саня, сказала? Сідайте тут, сядемо обоє. Ви раді, татусю? Раді?
Карпо Федорович. Змилувався бог, змилувався над нами за наше терпіння.
Наталя Павлівна. Таточку! Ви заслужили. Ви іаслужили. Тепер все буде добре. Тепер ви спочинете, правда?
Карпо Федорович. Тепер спочинемо. До смерті іа вас молитимем бога, щоб дав вам вік довгий, щастя...
Наталя Павлівна. О! Я буду тепер довго-довго жить! Тепер, тату, будемо спочивать. Ми з вами наробились. Правда? Мій тато був за сторожа при церкві. Я вам'уже казала? Він був схожий на вас, такий же тихенький. Він тільки в труні знайшов спочинок. Не довелось, татуню, йому спочити тут. Ви за нього спочинете, правда? І за нього, і за себе. Правда? Я трішки, тату, ніби не при собі, але така ж радість, така радість. (Схоплюється, біжить на балкон, визирає на вулицю. Раптом махає рукою й біжить у сіни). Тось, тату, йде! Треба йому сказать. (Біжить знов до нього, обнімає, цілує). Я здуріла, таточку, з радості. Але ви не лякайтеся, ця дурість не страшна... Правда?
Карпо Федорович (щасливо весь час посміхаючись, гладить руки). Ой ні, не страшна, не страшна. Таку дурість дай боже всякому...
Наталя Павлівна. Таточку, я хочу щось наодинці побалакать з Тосем. Я хочу зробити з ним несподіванку Андрієві, як на іменини.
Карпо Федорович (схоплюючись). Та говоріть, говоріть. Я вийду, я вийду...
Наталя Павлівна. Татуню, ви не сердитесь? Ні?
Карпо Федорович. Ой, що ви!.. Наталю...
Наталя Павлівна. Тату, а коли ж ви мені каза-і ймете «ти» і «доню»? Га? Коли?
Карпо Федорович. Та я... Не смію я, доню.
Наталя Павлівна (радісно цілуючи). Спасибі. Спасибі, таточку!
Входить Тось. Хмурий.
Пульхера (входячи за ним). Ось привела. Заздрять, що не їм таке щастя, та й не радіють. Он які!
Тось. Я, Пульхеро, радію, та в мене сьогодні голова болить. Драстуйте, Карпо Федорович.
Пульхера. А! Панська хвороба. Помекше б книжок читали... (Виходить).
191
Карпо Федорович (здоровкаючись з Тосем). Та я піду собі. Говоріть, говоріть. (Виходить).
Наталя Павлівна (зразу стихаючи вся). Тосю! Я хочу з тобою говорить.
Т о с ь (з підозрінням). Прошу.
Наталя Павлівна (показує на лист). Сьогодні Андрій підписує контракт.
Тось. Так. Пульхера казала. Дуже радий. Поздоровляю. Ну?
Наталя Павлівна. Який холодний, чужий, ворожий погляд.
Тось. Річ не в моїм погляді. Ну, що далі?
Наталя Павлівна. Не треба так дивитись на мене, Тоську, не треба, коханий мій. Єдиний, коханий мій! (Раптом обнімає Тося, припадає до грудей йому і рвучко, голосно, з мукою ридає).
Тось (злякано). Тасю! Тасю! Голубко! Дорога моя! Що з тобою! Що з тобою, скажи мені... Та що ж з тобою, господи, ти хочеш мене з розуму звести, чи що? Тасю!
Наталя Павлівна (підводиться, дивиться на нього, хапає його за голову й цілує з дикою жагою очі, лоб, ніс, вуса). Єдина радість!.. Єдине світло... Сонце...
Тось. Голубонько, рибко, що з тобою? Що це все значить, скажи ж, не муч мене... Тасю, хтось ввійти може!
Наталя Павлівна. Хай! Хай входять... Хай, всі бачать... Мій єдиний, мій... (Ридає).
Т о с ь. О, що ти зі мною ж робиш! Що з тобою? Ти прощаєшся зі мною? Говори! Прощаєшся?
Наталя Павлівна. Підожди... Я зараз... Це сла« бість... Цього не повинно бути... Я зараз... Тосю! Ти любиш мене?
Тось. Тасю! Ну, що за питання?
Наталя Павлівна. Правда, я сама не знаю, що говорю. Я знаю, ти любиш. І я люблю тебе. Ох, як же люблю!.. Пам'ятаєш, як ми купували у бабуні насіння, а вона думала, що михчоловік і жінка? А хіба ми не чоловік і жінка? Хто може сказать, що ні? (З невимовною ніжністю). Тосику!.. Котику!.. Хлопчику мій!.. Вогнику мій...
Тось. Тасю!.. Та що таке, ти скажеш мені? Що за мука?!
Наталя Павлівна (мовчить. Рішуче). Тосю! Віриш ти мені, що я тебе люблю, скажи?
Тось. Тасю! Для чого ці підходи, говори прямо.
Наталя Павлівна (твердо). Я тебе питаю, ти мені одповідай. Віриш?
Тось. Ні!
Наталя Павлівна. Фр-р. Вогнику!
і 92
Т о с ь. Не вірю^ Я чую, що ти мені зараз скажеш. Що і спер ми мусимо розійтись. Можеш говорить, я спокійний.
Наталя Павлівна. Спокійний? Зовсім? О, хлопчику мій... Ні, ні, я хочу тобі сказать, що ми ніколи не розійдемось тепер. Чуєш? Ніколи.
Т о с ь (засіявши). Тасю! Це правда? Правда?
Наталя Павлівна. Правда. Ти будеш мені тепер вірить, що я любила і люблю тебе. Чекай, дитинко. Тільки я ще хочу одно сказать. Слухай, Тосю. Ніколи,— чуєш? — ніколи ні одній людині ти не повинен того говорити, що між нами було. Чуєш?
Т о с ь. Я не розумію, Тасю: всі ж все одно будуть бачить...
Наталя Павлівна. Те, що будуть бачить, це друга річ. А вони не повинні знать того, що було. Ти даєш слово?
Тось. Скільки хочеш,.. Тільки я не розумію...
Наталя Павлівна. Ні, ти присягнись мені нашою любов'ю, що додержиш слово. Присягнись, що ти віриш мені.
Тось. Присягаюсь, Тасю.
Наталя Павлівна. Ну, от і все. Тепер все буде добре... Тільки щоб ти вірив, що я люблю тебе, що тебе одного любила й люблю... Гляди ж, Тосю, особливо Андрій не повинен нічого знать. Чуєш?
Тось. Тасю! Я чую... Але я все-таки не розумію. Ти ж покинеш Андрія? ^
Наталя Павлівна. Покину.
Тось. Він же буде знать, через що і для чого покинула. При чому ж тут моє слово? Ти щось... Я не розумію.
Наталя Павлівна. Я це все беру на себе, ти не думай про це. Вибрешусь. Я ж умію брехать. Ха-ха-ха. Безодня, правда!
Тось (з підозрінням). І вже не боїшся, що це вб'є Андрія?
Наталя Павлівна. Не боюсь! Навпаки, я дам йому на все життя спокій і певність у себе. Дам те, що найбільш потрібно. І дам брехнею! Чуєш, брехнею! Хай же живе брехня!
Тось. Тасю! Це негарно.
Наталя Павлівна. Що? Що негарно?
Тось. Ця твоя радість.
Наталя Павлівна (піднято). Хіба? Ха-ха-ха! Мій правдивий хлопчик не любить брехні? Навіть тої, що дає радість? Хлопчику, що єсть істина? Істина є постаріла брехня. Всяка брехня буває істиною... Філософія, правда. Мій поет не любить філософію? Не треба. Не треба її любить. Вона мутить розум... (Задумується).
• і-звм 193 *
Тось. Тасю... Ти це серйозно все говорила чи жарт був?^
Наталя Павлівна. Що? Про істину?
Тось (різко). Про те, що покинеш Андрія.
Наталя Павлівна. Серйозно... Ох, серйозно..* (Схоплюється з жахом). Тосю! Тосю... Невже це серйозно?' Невже це? Тоею!
Тось (холодно). Це від тебе залежить.
Наталя Павлівна. Тосю! Боже мій?.. (Раптом спиняється). Фу, фу. Ще істерики бракує. Зовсім все було б добре.
 
Наші Друзі: Новини Львова