Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 квітня 2021 року

Брехня

Переглядів: 76457
Додано: 24.02.2009 Додав: BARSUK_k15stya@  
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: BARSUK_k15stya@ Джерело: бібліотека ім Короленка
Іван Стратонович (що ходив, зупинившись). Скучно. Од скуки я навіть хочу запропонувать вам почитать що-небудь уголос... Так, всією сім'єю... У мене тут єсть одна цікава річ...
Андрій Карпович. Чудесно! Тільки робота у нас, Іване Стратоновичу... Га?
Іван Стратонович. Та це недовго... Ви як, Наталю Павлівно?
Андрій Карпович. Тасю, почитаємо? Господи! Що з тобою, ти біла, як стіна!
Всі стривожені. Саня підбігає.
Наталя Павлівна (хоче посміхнутись). Нічого. Це так...
Іван Стратонович. От бачите, я ж вам кажу, лучче випийте лавро-вишневих капель.
Наталя Павлівна мовчки дивиться да нього.
Андрій Карпович. Справді, серце, випий... Випий, голубко, це чудесні каплі, я по собі знаю. Принести тобі? Саню!
182
Наталя Павлівна (поспішно, різко). Не треба
Андрій Карпович. Та що з тобою?
Наталя Павлівна. Ах! Нічого зі мною нема. Ну, зблідла трохи. Ну, голова болить... Право, Адю, я як маленька дитина у тебе. Ну що тут такого? Ну що тут такого? Та й ви, Іване Стратоновичу, як навмисне сьогодні дуже дбайливі. Давайте краще співать. Це найкраще.
Андрій Карпович. Ну, куди тут співи. Краще дійсно' почитать що-небудь. От Іван Стратонович щось гам має. Хай чита, а ти поклади голівку мені на плече, шплющ оченята, й чудесно буде. їй-богу.
Наталя Павлівна. Ні, я читать не хочу. Щось інше...
Андрій Карпович. Капризна яка сьогодні наша мамуня. Ну, співать так співать. Тільки пізно вже, може? Зачини, Досю, балкон. Ну, будемо співать, Іване Стратоновичу, сідайте, будемо басувать. Тільки якої, панове, га? Я, знаєте, здається, мертвий з могили вилізу, як почую, що коло мене десь співають. Ну, що: тобі лучче трішки?
Наталя Павлівна. Лучче, лучче... Сиди так коло мене.
Іван Стратонович. А я так стояв би за те, щоб читать. Наталі Павлівні спокійніше було б.
С а н я (різко). Співать будемо! (Вороже дивиться на Івана Стратоновича).
Іван Стратонович (здивовано-хмуро дивиться на неї, потім на Наталю Павлівну пильно). Ви думаєте, що Наталі Павлівні лучче буде, як співать?
С а н я. Раз вона так хоче, то, значить, лучче.
Іван Стратонович. Ну, я б цього не сказав.
Наталя Павлівна. Саню... Іди сюди. (Саня підходить, Наталя Павлівна бере її голову, цілує). Моя хороша дівчинко!..
Андрій Карпович. Ну, а тепер співать. Правда, і ату? Трішки заспіваємо й до роботи. Ну, панове, яку?
Іван Стратонович. Давайте «Як умру, то поховайте...».
Саня. Ну, це сумна, і тато не знають.
Іван Стратонович. Нічого, будуть за нами тягнуть.
Андрій Карпович. А пісня чудесна, давайте? Гасю?
Іван Стратонович. Це якраз для Наталі Павлівни. Підходяща.
Андрій Карпович. Правильно. Тільки тихо-тихо, панове, ну, баси починають. Саню, Досю, ви ж гля-
183
діть. Ти, Тасю, можеш не співать, ти собі сиди... Ну! (Диригуючи починає).
Як умру, то поховайте...
Співають: Андрій Карпович співає, схиливши лице до Карпа Федоровича, той конфузиться, але тягне за ним, Іван Стратонович з понурою посмішкою дивиться на Наталю Павлівну.
Наталя Павлівна (сидить, одкинувши голову назад з заплющеними очима. Раптом, після другого куплету, встає й говорить рівним стомленим голосом). Ні, піду ляжу. Спів гірше. Ви, справді, краще читайте. Читайте, Іване Стратоновичу, я піду ляжу.
Андрій Карпович. Мамуню!
Іван Стратонович. Бачите, я вам казав, випийте лавро-вишневих капель!
Наталя Павлівна. Може, й вип'ю. (До всіх). Ви собі сидіть, не турбуйтесь, ради бога. Єрунда. Ось вам Іван Стратонович прочитає, а я, може, засну...
Андрій Карпович. Ну, куди тут читать. Ото біда яка... Ніколи не боліла голова... Мамуню, може, лікаря покликать?
Наталя Павлівна. Дякую, Адю. Це ж дурниця, я просто втомилась. Спокійної ночі!
Усі. Спокійної ночі.
Карпо Федорович (поспішно). Ходімте, діти, ходімте. Пора і нам спать.
Іде. Саня й Дося виходять з ним.
Іван Стратонович. Ну, ходімте й ми, Андрію Карповичу! Хай наша хазяйка засне, спочине. А ми, може, вдвох почитаємо...
Наталя Павлівна. Адю, останься на хвилинку! На одну хвилиночку.
Іван Стратонович, А я, значить, сам піду? Ну, спокійної ночі, Наталю Павлівно! А капельки приймете? Хе-хе-хе. (Виходить).
Андрій Карпович (здивовано). Що ж тут смішного? Глупо, й більш нічого. ?
Наталя Павлівн а. < Він дума, що я хочу по дамському звичаю пококетувати своїм стражданням, щоб мене жаліли. (Іде до канапи). Сядь, Адю...
Андрій Карпович. Глупо, й більш нічого. (Сідає • поруч).
Наталя Павлівна (якийсь час сидить з заплюще- , ними очима. Раптом кладе руки на плечі Андрія Карпо-
184
пича). Адю, я хочу дати тобі кілька питань, будеш одпо-нідати мені щиро, по совісті?
Андрій Карпович. Мамуню, хіба я коли...
Наталя Павлівна. Ну, добре. Скажи: ти любиш мене?
Андрій Карпович. Тасюню! Ти б ще спитала, скільки буде два рази по два...
Наталя Павлівна. Ну, добре. Ти віриш мені?
Андрій Карпович. Як богові.
Наталя Павлівна. Чекай. Ти одповідай, подумавши. Скажи, ти повірив би, якби тобі сказали, що я тебе обманюю?
Андрій Карпович. Тасю! Що з тобою? Що за розмова?
Наталя Павлівна. Одповідай, Адю, і не звертай уваги, у мене сьогодні нерви трішки розійшлись... Ну?
Андрій Карпович (подумавши). Ні, не повірив би. (Спалахнувши). А той, хто говорив би... мерзота, (і більше нічого!
Наталя Павлівна (слабко посміхнувшись). А якби я, дійсно, зрадила... Дійсно... Що б ти?
Андрій Карпович (з гайним ляком). Тасю... Тасю...
Наталя Павлівна (весело сміючись). Господи, :іблід як! Заспокойся, хороший, ніякої зради нема, я тільки хочу знать, як ти любиш мене... і як віриш.
Андрій Карпович. Ну, Тасю, ти підбираєш поганий спосіб узнавать... Фу! (Витирає лоба).
Наталя Павлівна (тривожно). Тобі погано? Ну, иибач мені, вибач мені, хороший, я погана, вибач, Адю...
Андрій Карпович. Та нічого, нічого... Тільки, Тіісіо, ти можеш не питать мене про це... Ти знаєш сама, ик я тобі вірю... Здається, малим богові так не вірив. Ій-Гниу. Знаєш, скажу тобі правду: спочатку, як побрались, и не вірив тобі, мучився, думав — просто з жалості ти пішла за мене. Думав, що я тобі як мужчина просто гидкий. Знаєш... я навіть не смів іти до тебе, як до жінки. Чекай, як говорить, то вже говорить. Іноді я навіть думав, ції) ги вийшла за мене через те, що надієшся бути багатою. Одну хвилинку, одну тільки хвилинку раз так подумав! І іо давно, мамуню, давно! Тепер я тільки молюсь на тебе, кміср я іноді такий щасливий, що аж страшно, за що мені ійкг щастя? Зо всіх боків щасливий: як син, як мужчина, иі» брат, як чоловік, як людина, як... Тасю, Тасю! Ти ще пні непі? Та якби це трапилось, що ти... що ти обманювала, йіиниі, це був би якийсь один жах. Це був би кінець!.. Це
185
було б гірше смерті! Куди: якби ти (не дай бог!) померла, це було б в сто — куди! — в тисячу раа легше... Смерть я, може, пережив би, а обман... Ой, мамуню, не треба на-* віть говорить... Не треба!
Наталя Павлівна (тихо гладить його по голові). Не будемо, не будемо, любий... ч Посидимо так трішки і... підем спать. Мені трішки сумно сьогодні, хотілось з тобою на самоті побути.
Андрій Карпович. Я ж вранці прийду... (З жагою). Прийду до моєї жіночки, в теплу постельку до неї. Щастя моє!
Наталя Павлівна (встаючи). Ну, а тепер іди працювати. Годі... Піду ляжу...
Андрій Карпович. Ти б, справді, мамуню, капельок прийняла. Га?
Наталя Павлівна (з посмішкою). Може, й прийму. Ну, прощай! Роби, хороший. (Обнімає й,цілує).
Андрій Карпович. Так, наче на поїзд їдеш... Спи спокійно. Іван Стратонович, мабуть, лютує... До ранку, мамуню... (Виходить).
Наталя Павлівна хитає йому головою, якийсь час стоїть непорушно й задумливо на місці, потім стріпується, глибоко зітхає і йде до себе в кімнату. Через якийсь час виходить з пляшечкою в руці. Сідає коло столу, схиливши голову на руки. Встає, дико озирається, іде до балкону, одчиняє двері, немов хоче покликати когось, вертається і знов сідає. Дивиться на пляшку, піднявши її до світла. Входить Іван Стратонович через двері з кухні.
Наталя Павлівна (здригається, ховає пляшечку, встає, суворо й різко). Чого вам ще треба? Знов підслухували?
Іван Стратонович (понуро, мовчки й помалу підходить, виймає з кишені якийсь папір, розгортає, показує і рве). Вексель. (Потім виймає пакуночок листів, кладе на стіл перед Наталею Павлівною). Листи. (У дивиться на неї насторожено-чекаючим, хмурим, гарячим поглядом).
Наталя Павлівна (жадно хапає листи, ховає на грудях, потім дивиться на нього й застигає. Іван Стратонович видушує на губах понуру посмішку). Іване!
Іван Стратонович (так же дивиться, хрипло). Я не читав їх.
Наталя Павлівна, збезсилівши, сідає, не зводить з нього очей.
Іван Стратонович. Ну, тепер можете прогнать мене і скінчить комедію. Кінчайте швидше.
Наталя Павлівна раптом встає, обнімає його й жагуче цілує.
186
Іван Стратонович (задихаючись). Це подяка чи... чи...
Наталя Павлівна (один мент вагається, але дивиться в його гарячі дикі очі і, обнявши, говорить). Любов... Любов...
Іван Стратонович (жагуче цілуючи). Тасю!.. Тасю!.. Ходім до мене. Ходім... Мн зараз вернемось.
Наталя Павлівна (одхиляючись). Іване... Це — безумство.
Іван Стратонович. А-а! «Безумство»... Тепер геж безумство?
Наталя Павлівна. Ти не віриш мені й тепер?
Іван Стратонович. Не вірю. Що тобі стоїть обнять?
Наталя Павлівна. Значить, я повинна йти для доказу?
Іван Стратонович. Ти боїшся?
Наталя Павлівна. Ні, я для доказу не піду. Піду, коли бажання поведе.
Іван Стратонович. Значить, я мушу вірить словам тільки?
Наталя Павлівна (дивиться в його лице, помалу). Ні, я дам тобі інший доказ... Чуєш, Івасю? Я дам другий доказ, і ти повіриш... Тільки треба заспокоїтись. Чуєш?
Іван Стратонович (хрипло). Коли?
Наталя Павлівна. Коли? Не знаю. Хутко. Три тижні, два, не знаю. Ти мусиш ждать. Чуєш? Я хочу тепер іебе випробувать, чи ти віриш мені... Говори, віриш?
Іван Стратонович. Не знаю. Знаю, що ти отруїла мене своїми словами. Я не знаю, чому вірить. Убий мене, тільки правду дай! Дай.
Наталя Павлівна. Дам. Тільки не зараз, а тоді, коли ти мені будеш вірить, а не доказам. Чуєш? Будеш ждать?
Іван Стратонович. Не знаю... Мушу... Тепер ти бімпечна. Сила на твоєму боці.
Наталя Павлівна. Не говори дурниць. Хіба я не розумію, що ти думав, як вертав листи, і що зараз ггоїть в твоїх очах? Я завжди в твоїх руках і без листів.
Іван Стратонович. А! І через це тільки й поцілунки ці?
Наталя Павлівна. Не говори, кажу, дурниць! Икби через це, я б зараз пішла до тебе. Я хочу дати тобі ти кий доказ, щоб ти все життя вірив мені. Але ти мусиш ждать. І ні одного слова, ні одної сцени. Хоч би я обні-
187
малась на твоїх очах з Андрієм, Тосем, зо всіми мужчинами,— ти мусиш мовчать і ждать. Чуєш?
Іван Стратонович. Доки? Все життя?
Наталя Павлівна. Ні, далеко менше. Сказала, не більше місяця. Я хочу тебе провірить. А тоді доказувать тобі. Будеш ждать?
Іван Стратонович (мовчить). Буду.
Наталя Павлівна. Ну, а тепер іди до Андрія. Я стомилась. Цілуй. (Обнімає). Іди.
Іван Стратонович похилений, похитуючись, виходить. Наталя Павлівна безсило сідає на стілець, кладе голову на стіл і тихо, безнадійно ридає.
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ Там" же. Ранок. На столі наготовлено для обіду
Іван Стратонович (з капелюхом в руці). Я не маю більше сил. Чуєш? Не маю. Не можу ждать! / Наталя Павлівна. Мусиш, Івасю. Мусиш, бідний... Та не ходи, зараз же обідать будемо.
Іван Стратонович. Я піду пройдусь... Ще якби хоч робота. В роботі забував. А як здали мотор... Цей тиждень мені здається довгими роками... (Криво посміхаючись). Може, ти сподіваєшся, що я збожеволію?
Наталя Павлівна. Іване! Це віра твоя?!
Іван Стратонович (зщулившись). Вибач, я не хотів... Я божевільний...
Наталя- Павлівна. Ох, швидше б уже!
Іван Стратонович. Ти не скажеш мені?
Наталя Павлівна. Нічого не скажу... Жди. і
Входить, наспівуючи, С а н я. Змовкає.
 
Наші Друзі: Новини Львова