Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 квітня 2021 року

Брехня

Переглядів: 76458
Додано: 24.02.2009 Додав: BARSUK_k15stya@  
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: BARSUK_k15stya@ Джерело: бібліотека ім Короленка
Наталя Павлівна. Ні-ні, це нічого... Може, й Андрій піде. Ти тільки йому нічого не кажи... Добре?
С а н я. Добре...
Наталя Павлівна. Ну, йди, хороша. Чекай: а про що ви вчора так гаряче балакали з Тосем? Га?
С а н я (змішавшись). Та так... Нічого...
Наталя Павлівна. А! Почервоніла? Ну, про що? Га?
С а н я. Та він мені казав, що... Та, їй-богу, нічого.
Наталя Павлівна. Ні-ні... Чи ти мені не віриш, може? Ну, тоді...
С а н я. Ой, ні!.. Він мені казав, що я йому вподобалась за те, що тоді, як приїхала, поцілувала вам руку.
Наталя Павлівна. Так?.. Ну, а він тобі подобається?
С а н я. Я не знаю...
Наталя Павлівна. Ну, дякую, що... Ну, нічого. Іди, дитинко. Та зараз же прийди сказать.
С а н я. Я швиденько. (Вибігає з хати).
Ппталя Павлівна ходить по хаті, стиснувши голову руками, часом зупиняючись і прислухаючись. Входить Д ося з книжкою.
Д о с я. Куди то Саня так побігла? Я питаю, а вона тільки руками замахала.
Наталя Павлівна. За татом. Я хочу заграть йому що-небудь...
Д о с я. А він сьогодні ще зранку до нас підходив, щоб ми вас попрохали. Що, вам голова болить?
Наталя Павлівна. Та трішки... Нічого... Стомилась, мабуть... Дурниця.
Дося (тихо). Наталю! Ну, дозвольте-»мені приймать шкази... Я не можу т;ак. Ви нас годуєте... Я вже добре тепер шию.
177
Наталя Павлівна. Досю! Я ж вам уже сказала, що цього не буде. Шить ви не вмієте і... Та це тепер і не потрібно. Андрій не сьогодні-завтра продасть мотор, і я сама покину уроки... (Підходить до неї, ніжно). Досю, ви вірите, що я вас люблю?
Д о с я. Вірю.
Наталя Павлівна. Ну, так... Ну, так вірте, Досю, що б там не було. Чуєте? Що б там не трапилось.
Д о с я (злякано). Що ж може трапитись?
Наталя Павлівна. Я не знаю... Не знаю. (Прислухається). Ідуть, здається?
Д о с я. Санину ходу чую...
Наталя Павлівна біжить до дверей. Вбігає С а н я.
Наталя Павлівна. Ну? Як?
С а н я. Нічого... Ху! Тато там позаду... Нічого...
Наталя Павлівна. Спокійний? Що робить?
С а н я. Щось там з баночками якимись. Не може прийти, бо щось там таке. Вони всю ніч будуть робить...
Наталя Павлівна (з полегкістю глибоко зітхає). Ну, слава богу! Тепер ми заграємо... А! Ось і тато! Татуню! Заспіваємо, правда? Ех, що буде, то буде, а ти, Марку, грай! Правда?
Карпо Федорович. А ти, Марку, грай... Авже-же... Ху! Загнала мене капосна дівчина... Ніяк не звикну до цих городських сходів. Лізь аж на небо.
Наталя Павлівна (піднято сміється). Ха-ха-ха! Звикнете, татуню! Звикнете, хороший. І до мене звикне-те-таки, як до дочки, а не до пані... Ха-ха-ха!
Карпо Федорович (змішується). Та я вже звик, спасибі... Як у раю живемо...
Саня (з здержаною радісною посмішкою). Тато кажуть, що бояться себе за чуб потягнуть, щоб не прокинутись.
Всі сміються.
Карпо Федорович (серйозно). Ой, дитино. Як натерпиться чоловік лиха, то вже й носом боїться чхнуть, щоб не злякать свого щастя... Ой-ой... Іменно, діти мої, як у рай ми попали. Дай боже вже нашій Наталі всього, що вона од бога собі просить...
Наталя Павлівна (перебиваючи). Е! Вже завели свою пісню... Давайте краще всі заспіваємо... (Раптом обнімаючи його). Я, тату, тільки одного прошу у вашого бога, щоб він вам дав трішки спочинку. От і все... Ну, якої вам грать? «Голоту» чи «За тучами»? Га?
178
Карпо Федорович (закладаючи руки за спину а починаючи ходити по хаті). Та коли вже той... то «Голоту» б, може...
С а н я. Ха-ха-ха! Любиму!
Наталя Павлівна. Досю, розчиніть двері на балкон. Може, Андрію скортить, то й він прийде.
Дося (розчиняючи двері). А сусіди не будуть сердитись?
Саня (злісно спалахнувши). Овва! А як вони співають?
Карпо Федорович (злякавшись). Ой, дітки: а чи не пізно. Га?
Наталя Павлівна. Хоч би розпізно, то будем співать. Ну, я починаю! Саню, другого голоса. Досю!
1 рає. Співають. Карпо Федорович спершу підтягає несміло, конфузиться, далі розходиться.
Наталя Павлівна (зупиняючись, слухає). А що, не йде Андрій?
Всі слухають.
Саня. Ні, не чуть.
Наталя Павлівна. Давайте його любимої. Сільської. (Грає й співає).
По той бік гора,
По цей бік гора,
Поміж тими крутими горами
Сходила зоря...
(Слухає і знов ще голосніше й завзятіше).
Гей, то не зоря,
Дівчина моя,
З новенькими, гей, та відерцями
По водицю йшла.
(Слухає).
Саня. Йде! А їй-богу, йде. Я знаю. (Біжить назустріч Андрієві).
Наталя Павлівна. Саню! Не треба, наче ми нена-имисне. Далі, далі.
( швають. Входить Андрій Карповичв такій же робочій сорочці,
ик і в Івана Стратоновнча. Не кажучи нічого, починає підтягати. Карпо
Федорович трохи соромиться при синові.
Наталя Павлівна (озираючись). О! А я чую, прибавився ще чийсь голос. (Встає, йде до Андрія Карпо-
179
вина, непомітно, але тривожно вдивляється йому в лице). Туди чуть?
Андрій Карпович. Ото й біда, що чуть. Терпів, терпів та й не видержав. На хвилиночку. Чудесна пісня. Чудесна. Ну, давайте ще раз-два, та й побіжу знов. Сьогодні, Тасюню, кінчаємо. Ну, тату, заводьте, ха-ха-ха! (Тихо, ніжно сміється).
Карпо Федорович (сконфужено). От, доводять старого до гріха. Якби почула стара покійниця, от би вже вилаяла.
Саня (з легкою посмішкою). Тато стидаються при Андрієві співати.
Карпо Федорович. А от при тобі не стидаюсь. От і мовчи.
Саня (лащиться). Та я ж, татку, ваша найменша.
Карпо Федорович. А, ото-то бо й є! «Найменша».
Андрій Карпович (до Наталі Павлівни). А ти диви, на очах дівчина перероджується. Ій-богу, ніколи б не подумав, що вона може буть такою ніжною... А все... наша мама... (Ніжно, любовно цілує руку Наталі Павлівни) .
Наталя Павлівна (хмуро). Ну, Адю, не треба...
Андрій Карпович (здивовано). Тобі неприємно?
Наталя Павлівна. Прости, голубчику. Мені якось сьогодні...
Д о с я. У Наталі голова болить.
Андрій Карпович (злякано). А! Та чого ж то? Та чому ж ти не сказала? А ще співають. (До Сані). Це все ти... «найменша»! Спать, спать!
Карпо Федорович. Ах, господи! А ми ще співаємо... Ходімо, діти, ходім.
Наталя Павлівна (сміючись). Уй-уй! Нещастя? Ми будемо співать! Це найкраще. І Адик з нами. Добре.
Андрій Карпович. Треба йти, Тасюню, Іван Стратонович уже десь аж стемнів весь. Чудесний чоловік, а як хмара раз у раз. Просто хмара. Оце прийшов, і аж душно стало в майстерні. А треба йти... Треба.
Наталя Павлівна (здержуючи його). Ні, ні, ні. Я не пущу тебе сьогодні, не пущу!
Андрій Карпович. Голубонько, ми Мусимо кінчить...
Н"аталя Павлівна. Нічого не мусите. Ти посидиш з нами.
Андрій Карпович (тривожно). Мамуню, щось ми сьогодні якісь чудні. Може, справді хворі?
180
Наталя Павлівна. Не хвора й не чудна. Я хочу, щоб ти посидів з нами. Ми будемо співать. Ну, хоч з пів юдинки. Саню, заводьте: «Тихо, тихо...»1
Саня нерішуче дивиться на Андрія Карповича.
Наталя Павлівна. Ну, Саню, заводьте. Тату, сідайте тут з нами...
Сідає на канапу, всаджує по один бік Андрія Карповича, по другий Карпа Федоровича.
Наталя Павлівна. Отак... Так гарно... Так любо.. Нічого не страшно... (Пригортається).
Андрій Карпович. Як дівчинка мала, яка вискочила з темної хати.
Наталя Павлівна. Ну, Саню!
Саня. Що ж? Можу. (Співає). Тихо, тихо...
За нею всі. Наталя Павлівна підбадьорує Карпа Федоровича, Андрій Карпович про себе посміхається, поглядаючи на батька.
Входить Іван Стратонович. В руках у нього пляшечка з чимсь. Похмуро посміхається. Наталя Павлівна насторожується.
Іван Стратонович (з кривою посмішкою). Просто ідилія.
Наталя Павлівна (дзвінко). Прилучайтесь, Іване Стратоновичу.
Іван Стратонович. Нехай колись другим разом.
Андрій Карпович (встаючи). То правда, а зараз до роботи, до роботи. Ви вже не сердьтесь, любий, що я...
Іван Стратонович. О, прошу... Я сам прийшов трошки спочинуть. Та й Наталі Павлівні ось лавро-вишне-них капель приніс. У неї голова боліла. Прошу (подає Наталі Павлівні пляшечку).
Наталя Павлівна (сміючись бере). О, які ви добрі! І не думала, що ви пам'ятаєте. Дякую, дякую! Тільки у мене вже голова не болить і нерви заспокоїлись.
Іван Стратонович. Уже?
Наталя Павлівна. Уже, Іване Стратоновичу, дуже вам дякую. Я все-таки сховаю, може, колись здадуться. (Іде до себе в кімнату).
Андрій Карпович (до Івана Стратоновича здивовано). А знаєте, це чудесні каплі! Я раніше не вірив, що вони помагають, а раз випив, і справді далеко краще сгало. Дале-е-ко краще. Чудесні каплі!
Іван С т р а т о н-о в и ч. О, чудесні!
Наталя Павлівна входить.
181
Іван Стратонович. А ви б все-таки випили, Наталю Павлівно. Хе-хе-хе! От і Андрій Карпович говорить, що чудесні каплі!
Андрій Карпович (гаряче). Прекрасні каплі. Вірю! Вірю й поклоняюсь. Ти б справді, мамуню, випила, спала б лучче. Тобі потрібно побільше спочивати.
Іван Стратонович. Іменно! Чудесно б заснули.
Наталя Павлівна. Ні, дякую. Я засну й так. Адю. Щось я хотіла сказать?.. Забула... Ага, так. Я чула, що тато хоче вчитись механіці? (Сідає коло Карпа Федоровича, той трішки змішується, але видержує погляди). Правда, тату? Адю, це ж можливо, правда?
Андрій Карпович. Цілком. Тато вже нам і так помагає.
Карпо Федорович. Та що там тієї помочі од темного!
Андрій Карпович (сідаючи теж). Сідайте, коли так, Іване Стратоновичу. (До батька). О, через півроку ви в нас будете таким механіком, що чудно! Ій-богу! Саня артисткою, а Досю заміж! Га, Досю? Хе-хе-хе!
Дося (що шепотілась з Санею). Ти, Андрійку, знаєш, що я нікрли не вийду заміж, ну... і не треба.
Андрій Карпович. Ого! Чудесного жениха тобі знайдемо. Правда, Іване Стратоновичу? Та що ви сьогодні такий хмурий, як гріх?
Іван Стратонович (що ходив, зупинившись). Скучно. Од скуки я навіть хочу запропонувать вам почитать що-небудь уголос... Так, всією сім'єю... У мене тут єсть одна цікава річ...
 
Наші Друзі: Новини Львова