Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 квітня 2021 року

Брехня

Переглядів: 76465
Додано: 24.02.2009 Додав: BARSUK_k15stya@  
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: BARSUK_k15stya@ Джерело: бібліотека ім Короленка
Наталя Павлівна. Ну-ну! Хто вип'є, а кому й годі.
(' А то рушничок, знаєш? Андрій Карпович. Це, тату, моя жінка мене так усмиряє. Кар по Федорович (повторюючи окремі слова). Ага. У«миряе.
Андрій Карпович. Мені, знаєте, шкодить, як я хвилююсь чогось...
Карпо Федорович. Шкодить... Ну да, шкодить...
Андрій Карпович. Жар у голові стає, і погано... Твк моя жінка бере мокрий рушник і...
Карпо Федорович. Бере мокрий рушник і...
Андрій Карпович. І на голову мені. Тоді я стаю Іриму, як солоний огірок... Ха-ха-ха!
Карпо Федорович. Як солоний огірок, ха-ха-ха!
Андрій Карпович. Тільки це серйозне ередство.
Карпо Федорович. Серйозне ередство. і Андрій Карпович. Коли дуже вже щось... А знаєш, шию, дай мені шклянку води... Щось серце мені...
Наталя Павлівна (стурбовано). Голубе!.. Ну от 0ЙЧИШ. (Хутко встає, наливає води й дає Андрію Карпо-§ичу).
Андрій Карпович (випивши). Дякую, дорога... Легше... (Карпо Федорович і сестри злякано дивляться).
Наталя Павлівна. От бачиш, говорила. Промови тобі говорить... (Сідає на місце). Нічого, тату, це так собі... Чекайте, я вам наріжу м'яса... Може, вам з кісточкою? Лк>-йнте?
Карпо Федорович. Благодару вас,.. Очень ДОВОЛІ.НІ...
Наталя Павлівна. Ось м'ягший хліб... Навіщо ин твердий? (Карпо Федорович кладе вилку й крутить голо-чин), немов хоче сховать).
159
Наталя Павлівна. Що вам, таточку? Негарно? Татуню!
Карпо Федорович бере серветку й хоче притулить її до лиця. Одкладае, закриває очі напнутим рукавом і плаче. Всі затихають.
Андрій Карпович. Тату! Татусю!
Наталя Павлівна. Що вам? Рідний!
Карпо Федорович. Діточки!.. Не заслужив я од вас.ч. Хай вас бог...
Андрій Карпович (дуже схвильований). Ну от... Ну, й слава богу, тату... Слава богу... Що було, то минуло, тепер буде краще... Краще, тату.
Наталя Павлівна (тихо). Досю! Дайте води татові...
Карпо Федорович. Нічого, то я так... Знаєте... (Винувато посміхається, витирається полою). Може, стомивсь чи бог його знає... Звиніть мене, господа... що побез-покоїв старий.
Д о с я. Випийте води, тату*..
Карпо Федорович. Спасибі, дитино, я не хочу пити... Я вже краще їстиму...
Андрій Карпович. От і чудесно! (Обкидається на спинку стільця).
Наталя Павлівна (голосно, тривожно). Адю!'
Андрій Карпович. Нічого, Тасю, нічого.
Наталя Павлівна (хутко встає, підходить да нього, бере за голову, швидко тре пальцями виски й лоба)., Адю, Адю, спокійніше... Хороший, спокійніше... Ну-ну, не треба. Не треба... Води, Досю... Ах, який же бо ти... Ну, от4 легше... На, випий... (Андрій Карпович п'є й тихо посміхає*\ ться).
Тось (раптом встає). Вибачайте, панове... Я згадав...^ У мене одна справа. Я забув... Я мушу йти. Прощайте..4
Наталя Павлівна (різко). Тосю! Мені здається.4 що...
Т о с ь. Я не можу! Дуже важна справа. Прошу вибачить мене. (Хапає шапку й хутко вибігає). Уя
Андрій Карпович (слабо). Що з ним таке? і
Наталя Павлівна. А! Забув якусь справу... Якийсь!
ґедзь уже вкусив... І
" Андрій Карпович (добродушно). Одне слово-гЖ
поет... Мабуть, вірші в голову прийшли, .побіг записувать^!
Іван Стратонович (що пильна слідкував за сце$-*, ною). Гм... Страшенно нетерплячий поет. %
Карпо Федорович (стурбовано встав). Може, щ$ через нас... Може, недовольні, що... з мужиками?
160
Наталя Павлівна. О, тату! Що ви?! Бідний же ви мій! (Сильно обнімає його й гаряче цілує).
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Та сама кімната. Темно. З улиці крізь балкон падають смуги світла ліхтарів. Входить Іван Стратонович. Вій в робочій сорочці. Озирається. Підходить до дверей кімнати Наталі Павлівни, стукає й тихо гукає: «Наталю Павлівно!.. Наталю Павлівно!..» Іде на балкон, одчиняє двері, визирає й виходить. Видно, як спирається на перила й застигає в понурій задумливості. В цей час тихо входять з сіней Наталя Павлівна й Тось. Як тільки вони починають балакать, Іван Стратонович озирається, .щвидко й обережно причиняє двері й ховається за стіну. Іноді визирає.
Наталя Павлівна (тихим голосом). Темно. (Світить лампу). Пульхера, мабуть, вже спить, Андрій в майстерні, а всі у Досі. Ти не посидиш трошки?
Т о с ь. Ні хвилинки! Ти знаєш, за чим я прийшов, і прошу мене не задержувати. Прошу, головне, покинуть цей тон цілковитої невинності.
Наталя Павлівна. Вогнику мій! Кажу ж тобі, що більше не буде. Тепер вже я буду вільніша. Завтра прийду до тебе на ввесь вечір. Скажу, що піду з ученицями в театр, і на весь вечір до мого хлопчика. На весь вечір!
Тось. Можеш не турбуватись і не брехать. Досить уже брехні. Прошу дать мені всі мої листи. Це єдине й останнє моє прохання.
Наталя Павлівна. Навіщо вони тобі?
Тось. Тасю! Я не виношу цього тону! «Навіщо мені листи». Невинність.
Наталя Павлівна. Хіба ми гімназисти, що, розходячись, мусимо вертати листи?
Тось. В твоїх руках мої листи я не хочу лишати.
Наталя Павлівна. В моїх руках? А давно ти цілував їх? Хлопчику, хлопчику, навіщо ти мене так мучиш? Навіщо?
Тось. Ах, лиши, будь ласка... Ніяким твоїм мукам я не вірю, і все це одна комедія.
Наталя Павлівна. Чого ж ти хочеш від мене?
Т о с ь. Ти знов? Я хочу правди! Любиш мене? Так ходім зі мною! Андрія? Так лишайся з ним. Ясно? А ти хочеш дуже легко жертви приносити. «Со всеми удобствами». Ха-ха-ха! Ні! Жертва — так жертва! А зручності покинь нам, грішнцм смертним, які себе не хочуть приносити в жертву, які в святі не записуються. Та, розуміється, які тут жертви! Одні жалкі
7 в-3592
161
слова. Ти просто знаєш, що мене такими словами скоріше можна удержати, ну і жариш. Другому будеш друге говорить. Хіба тобі важко? Ну, та це вже стара пісня. Прошу дать мені листи. Мені ніколи, я мушу йти.
Наталя Павлівна сідає коло столу, кладе голову на руки і якийсь час сидить
непорушно.
Т о с ь. Наталю Павлівно!.. Чуєте?
Наталя Павлівна (підводячи голову, тихо). Знаєш, до чого ти мене присуджуєш тим, що підеш од мене?
Т о с ь. До того, що ти візьмеш другого любовника. Більш зручного.
Наталя Павлівна нахиляє голову. Потім помалу, мовчки встає, іде до себе
в кімнату, якусь хвилину порається там і виходить з пакуночком листів
у руках. Кладе на стіл перед Тосем і знов сідає на своє місце.
Т о с ь (грубо). Всі тут?
Наталя Павлівна. Всі, Тосю.
Т о с ь (криво посміхаючись). Недовго й вагалась.
Розгортає один з листів і починає про себе читати. Потім злісно мне його в руці й сує весь пакунок у кишеню. Наталя Павлівна поглядає на нього.
Т о с ь. Ну, тепер ваша жертва буде цілком чиста і свята. Бажаю знайти більш святого і жалісливого, ніж я. Прощайте.
Наталя Павлівна (тихо). За що ж ненависть, Тосю, га? Невже інакше не можна розійтись? Ну, я розумію, ти не можеш ділитись, я не можу покинуть Андрія.
Т о с ь. Ну, розуміється. Обов'язок святий.
Наталя Павлівна. Ні, Тосю, не обов'язок. Просто — не можу. Від одної уяви, що з ними зробиться, у мене так стискується серце, що я готова кричать від жалю. Чекай. Розумом я й сама розумію, що це дурниця, що я маю цілковите право покинуть їх і йти з тим, кого люблю. Вини не буде ніякої. Але... Не можу... Хіба я сама, котику, не думала про це? Я не зможу потім жить, вони кожну хвилину будуть стоять передо мною. І не того, Тосю, що я покинула їх, а того, що розбила їхню віру.От що! Умри я — це для них в тисячу раз легше, ніж зрада. В тисячу раз! Це буде просто нещастя, але віра в щастя, в людину не розіб'ється. Розумієш? їм легко буде жить. Розумієш ти мене?
Т о с ь. Ні. Цього я не розумію; тільки те, що кого любиш, того й жалієш.
Наталя Павлівна хитає головою й сумно посміхається.
Т о с ь. Так, так. Ти любиш Андрія і його жалієш, а мене ти не любиш... і не жалієш. А мене можна пожаліти! (Схви-
Ї62
імшано ходить по хаті). Я вимучився, я не сплю ночі і мучусь і.ік, що іноді кричу, як божевільний, і вранці сусіди присилають двірника подивитись, що зі мною. Одна думка, що тебе обіймає другий, що ти милуєш його,'смієшся до нього... О! І псяча б- жалких стояли передо мною, я б їх всіх зіпхнув, щоб дібратись до тебе. Ти цього не розумієш, бо ти не любиш. І тепер я спитаю тебе, чому ти жалієш Андрія, а не жалієш мене? Чому?
Наталя Павлівна. Тому, що тебе жалість прини-жть, а його підійме.
Т о с ь. Так? О, ти завжди знайдеш слова. І такі слова, що приємні, що ласкають. Але це одні слова. Кого любиш, про того не будеш роздумувать, чи підіймеш, чи принизиш його, коли утишиш його муки. Е! Що тут говорить. Брехня, одна брехня! Годі. А то я збожеволію. Прощай!
Наталя Павлівна. І руки на прощання не подаси? І не поцілуєш свою Тасю?
Т о с ь. І тут без брехні не" можна?
Наталя Павлівна. Яка ж тут брехня?
Т о с ь {з ненавистю). Та та, що ти, може, й рада, що ми розходимось. Може, я вже надокучив тобі, і ти зможеш перемінити на нового.
Наталя Павлівна з тихою, ніжно-радісною посмішкою дивиться на нього.
Тось (грубо). Ну, говори ж, що неправда, що це тобі образа... Валяй комедію... Ні, тобі вона вже непотрібна. Обра-іи для тебе нема ніякої, а комедія ще вдержала б мене коло гебе. Ризиковано.
Наталя Павлівна (підводиться й тихо підходить до нього, ніжно обнімав, лащиться). А вдержала б? Вдержала? Скажи, моє світло, мій вогнику. Скажи, інакше й я ж по-іасну без тебе.
Тось (визволяючись). Я сказав уже.
Наталя Павлівна. Від того я погасну, дитинко, я погасну від того.
Тось. Без Андрія? Ха-ха-ха!
Наталя Павлівна. Котику мій, не ходи од мене, ме ходи, поки любиш. А ти ж ще любиш, я бачу. Бери од мене все, що треба тобі. Полюбиш іншу, будеш з нею жить, я ж нічого від тебе не вимагаю, нічим не в'яжу тебе. Поки пюбиш, не йди од мене. Тепер я буду трохи вільніша, буду частіше забігать до тебе. А коли Андрій получить за мотор, я покину всі уроки, й ми зможемо поїхать з тобою кудись на цілий тиждень або місяць, і я буду вся твоя, вся-вся! Дитиночко! Ти ж такий хороший, чулий, ти ж комашки не розду-
ть
163
шиш без потреби, а тут же чотири людини. Людини, Тоси-ку! Якби бачив, які вони бідні, які вони милі, як вони розпустились, одійшли трохи од тепла. Старенький такий комічний, такий славний, як розійдеться іноді, так просто зворушує своєю хорошою душею. А як співать любить! Каже, що вже двадцять років не співав. Тосику! Якби ти ходив до нас, ми б разом вечорами сиділи... Тосику, коли знаєш, що не для себе брешеш, а для того, кому брешеш, то це зовсім не важко. Ми для них брешемо. Схочемо, не будем брехать... Знаємо це, і буде з нас... Котику, радість моя, пожалій же й мене... Невже ти думаєш, що мені не тяжко? От ти так ображаєш мене, що друга б убила тебе за твої слова, а я... не хочу грать комедію, бо знаю, що ти й сам не віриш своїм словам, з муки своєї говориш їх, сам більш од мене мучишся за них. Правда, котюнику? І славно б так було. Ну, хоч рік їм дати спочинуть. Я хочу Саню вчить музиці. Знаєш, надзвичайно музикальна, здібна й багата натура. Просто чудеса робить. За цей тиждень вона схопила те, що другій треба місяці. Котику, ну подивись же на мене так, як ти вмієш. Так жарко, так ніжно, весело, ясно. Ну, посміхнись до мене. Я ж люблю тебе одного, ти єдиний мій!
Тось (що слухав, схиливши голову, не підводячи її). Скажи, Тасю, тільки скажи мені правду, яка б вона не була.
Наталя Павлівна. Скажу, котику, скажу, р'адість моя...
Тось. Ні, чекай... Я дам таке питання, що ти почнеш крутить або збрешеш. Тільки я тобі говорю, скажи правду, яка б вона не була.
Наталя Павлівна. А як вона буде така, що котик розсердиться і схоче мене покинуть?
Т о с ь. А! Значить, є, є якась така правда, що можна тебе за неї покинуть?
Наталя Павлівна. Котику! Ти ж такий гарячий. Правда, може, зовсім малюсінька.
Тось. Ну, добре. Даю слово, що не покину, яка б вона не була. Чуєш?
Наталя Павлівна (радісно, як дитина, лащачись). Чую... Дякую! (Цілує).
Тось. Чекай... Скажи, ти з Андрієм... От, уже насторожилась!
Наталя Павлівна. Дитинко, я слухаю.
Тось. Скажи, ти живеш з ним як... як з мужчиною?
Наталя Павлівна (сміючись). Ось чого зозулька кувала!
Тось (спалахуючи). Зовсім ні!.. Ну, все одно. Я тебе питаю. Говори.
164
гіаталя Павлівна. Котику, я ж тобі вже казала.
Тось. Стій! (Хапає її за голову, повертає лицем до себе й пильно дивиться в очі).
Наталя Павлівна (невинно). Що, милий?
Т о с Ь. Безодня! Безодня брехні. Вже потемніли, затуманились, значить — буде брехать.
Наталя Павлівна. Дитиночко! Кажу ж тобі прав- . ну, що нічого нема з ним. Ну, який же ти, їй-богу! Він зовсім хворий, та йому й не до того.
Тось (хапає себе за голову). О-о! Мука ж яка! Неправда, неправда ж!
Наталя Павлівна. Тосю, правда!
Тось (спиняючись). Правда? Значить,правда й те, що тобі я потрібний тільки як мужчина.
Наталя Павлівна. Ну, от! І так горе, й так біда! (З мукою). Та люблю ж я тебе всього, всього, люблю все в тобі, все, все. Андрій... ах! Тосю, ти мучиш мене так, що... (Зупиняється).
Тось. Що, що? Ну, говори ж! Покинеш мене? Так?
 
Наші Друзі: Новини Львова