Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 квітня 2021 року

Брехня

Переглядів: 76466
Додано: 24.02.2009 Додав: BARSUK_k15stya@  
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: BARSUK_k15stya@ Джерело: бібліотека ім Короленка
Наталя Павлівна. О, коли ви зі мною, то для мене більш нікого не треба. Я просто з цікавості.
Іван Стратонович. Ні, я не про себе. Доброго здоров'я, піїто. (Здоровкається з Тосем).
Т о с ь. Доброго здоров'я, хімико.
Іван Стратонович. Як? Хімико? Це ж по якому? По-українському, мабуть? Щасливий народ — українські поети, їм закони не писані.
Наталя Павлівна (в цей час дивилась на вулицю). Ну, що ж вони так довго? Може, не приїхали? Чи трапилось що?
Іван Стратонович (наливає в чарку горілки, випиває й заїдає шматочком хліба). Зараз приїдуть. Це ж все-таки не те, що видумать нове слово, Наталю Павлівно.
Тось (сміється). Або зробить великий винахід в мєха-ниці.
Іван Стратонович (кривиться). Фе, щось ви сьогодні скислі якісь дотепи пускаєте. Новеньке б щось.
Дося (пораючись коло столу, тихо). Знов зцепились.
Іван Стратонович. На жаль, Федосю Карпівно, мусимо розчепитись, бо Антон Михайлович почувають себе сьогодні в занадто мирному настрою.
Тось. Це ви нагнали на мене цей настрій.
Іван Стратонович мовчки дивиться на нього, посміхається й одходить. Сідає за піаніно й, незграбно підбираючи акомпанемент, співає:
Гей, не шуми, луже, Зелений байраче! — Не плач, не журися, Молодий козаче...
Поглядає на Тося, який хмуро ходить по хаті. Наталя Павлівна. Ура! їдуть! Досю, їдуть! (Біжить з балкону в сіни, Дося за нею).
153
Іван Стратонович (встає до Тося). Ви ж наготовили встрічні вірші?
Т о с ь. Ідіть ви к чорту!
Іван Стратонович. О, ви зовсім не в екстазі, що приїжджають «родичі»...
Тось дивиться на нього.
Іван Стратонович. Яб на вашому місці цілу поему зварганив би. «О, ви, которі...» Хе-хе-хе!
Тось. Слухайте, ви, кислото... Я зараз не маю охоти жартувать, але коли ви так дуже хочете, то можу. Тільки щоб потім не жалкували.
Іван Стратонович. У-у, з такою передмовою я пас. З поетами, коли вони не мають охоти жартувать, небезпечні жарти. Ухиляюсь. Покірно ухиляюсь і прошу ласкаво вибачити. О, родичі ваші вже йдуть... Мовчу, мовчу...
Тось. Щось ви сьогодні страшно балакучі.
Іван Стратонович. З вами роллю помінявся.
В сінях чути скрики; гомін голосів, поцілунки. Входить Андрій К а р-п о в и ч, за ним Карпо Федорович, Сан я, Наталя Павлівна
і Д о с я. Всі радісно схвильовані. Андрій Карпович — літ 40, -худий, згорблений, одежа на ньому сидить мішкувато. Сам дуже негарний, з великим червоним носом і блідим
лицем. Очі тихі, промінясті, надзвичайно ласкаві й розумні. Карпо Федорович — похожий дуже на сина. Одягнений по-селянському. Очі з виразом зляканої покірності, угодливості й несмілості. Почуває себе ніяково, ступає несміло, незграбно, весь час соромиться й витирає
з лиця піт. Іноді тільки з боязкою ласкою поглядає на дітей.
С а н я — висока, гарна, ще молоденька дівчина з дуже хмурим лицем
і очима, які спідлоба дивляться на все немов байдуже й суворо. Держиться
рівно, одягнена по-міщанському.
Андрій Карпович. Ну от, тату, ви й дома... Ви й дома... Тепер усе... От і обід на столі... Хе-хе-хе! І вся наша сім'я... Оце наш родич, двоюрідний брат Наталі, поет, знаєте, складає пісні, чудесні пісні. Ось колись ми... Прекрасний чоловік, познайомтесь... Це мій тато, Тосю, прошу любить і жалувать, як кажуть кацапи. (Щасливо сміється).
Тось мовчки уклоняється й простягає Карпу Федоровичу руку.
Карпо Федорович (з ніяковою посмішкою незграбно стискує її й говорить). Очень довольні. Приятно...
Андрій Карпович. А це, тату, мій компаньйон... Разом працюємо над машиною... Він на вид трішки хмурий^ а серце чудесне... Хе-хе-хе! Чудесне серце... У хмурих лицеЦі часто серце веселе...
154
Іван Стратонович (простягаючи руку, серйозно, низько вклоняється). Не компаньйон, а помічник вашого сина.
Карпо Федорович. Очень довольні... Звиніть... Приятно...
Андрій Карпович. Ну, а тепер можна й обідать... її сестричкою познайомились? У, яка хмара... А серце теж .полоте... Рекомендую, панове, за цею хмарою ховається чудесне сонечко. ЧудеснеІ Ну, от церемонія скінчилась. Та-еюню, може, вже й обідати можна?
Наталя Павлівна. А може, вони б трохи умились а дороги... Тату, може, хочете умитись? Саню?
Картіо Федорович (покірно повертається за нею). Ну да, умиться з дороги.., Так що...
С а н я. Я б умилась.
Наталя Павлівна. От і чудесно. У вашій кімнаті иже наготовлено все. Ходіть, таточку, за мною. (Злегка обіймає його). Досю, там усе єсть?
Дося (що шепотілась з Санею). Все, я зараз. Ходім. (Бере Саню й виводить).
Андрій Карпович (піднято ходить по хаті, підходить то до Івана Стратоновича, то до Тося, гладить їх по плечах і весь час радісно посміхається). Значить, у нас прибавилось народу... Нашого полку «прібило», як то співається десь... Де то так співається, Тосю? Га?
Тось. В старослов'янській пісні...
Андрій Карпович. В старослов'янській? Чудесні ці старослов'янські пісні... Чудесні... Тільки я забув уже... А чудесні... Ми, українці, старші слов'яни, ніж руські... Старші, чистіші. Вони помішані з фіннами. Ви не згодні, Іване С/гратоновичу? (Гладить по плечі його).
Іван Стратонович (посміхаючись). Цілком згоджуюсь. Тільки мені здається, що й руські — чудесний народ.
Андрій Карпович (гаряче). Чудесний, прекрасний іиіроді Знаменита нація, просто знаменита. А день, панове, який сьогодні чудесний! Га? Поете! Славте день і сонце... Як то єсть:
Слава... слава_
Хортам, і гончим, і псарям...
11у, тут точка. Точка, точка. Де точка, то вже годі... Ха-ха-ха! Я, панове, сьогодні трішки переповнений. І ледащо, ледащо страшенне. З самого ранку гуляю. Лаєтесь дуже, Іване Стра-•юиовичу? Дуже? Пропав день? Нічого, надолуджу! Тепер ;чікипить. Голову даю, що через тиждень здамо в комісію мотор.
155
Іван Стратонович. Раз голову даєте, то здамо. Андрій Карпович. Даю! Дві голови даю! Іван Стратонович. Чиї? Мою й вашу?
Входить Наталя Павлівна.
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! Ні! Мою й... (озирається) й ось чию... Ось чию!
Наталя Павлівна (з сяючим обличчям). Що таке?
Андрій Карпович. Тасю! Я кажу, що через тиждень здамо в комісію мотор. Даю дві голови, що здамо. Мою й твою. Правда, здамо? Даєш?
Наталя Павлівна. Даю!
Андрій Карпович. Урра! А ще черев тиждень, як дасть бог, може, вже й авансик нам наші бельгійські капіталісти одпустять. Одпустять, Іване Стратоновичу, га?
Іван Стратонович. Як даєте голову, що одпустять...
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! Дві голови даю. А що, справді, вони ж уже до гвинтика знайомі з нашою роботою! Що їм? Спробували та й контракт. Ого! Чортова Бельгія заплатить-таки нам...
Наталя Павлівна. Адю, Адю!.. Спокійніше, спокійніше, а то мокрого рушничка на голову покладу. Занадто ви вже розходились. Дивіться на нього, яким балакунчиком став сьогодні.
Андрій Карпович. Тасюню! Сьогодні ж день... (Бере її руку, гаряче цілує). Ти сама знаєш... І я за нього ніколи тобі не забуду... Ну, й годі... Не буду... Що ж там наші подорожні? Миються? Швидше їх сюди.
Наталя Павлівна. Зараз, зараз...
Входить Пульхера.
Наталя Павлівна. От і Пульхера... Давайте, Пуль-херо, борщ, гості вже приїхали.
Андрій Карпович. Приїхали, "Пульхеро; тепер держіться, варить будете на двох більше.
Пульхера. І слава богу. Аби було з чого, а то хоч на цілий рід варитиму...
Андрій Карпович. Буде, Пульхеро, буде! Ще трішки, то буде так, що й...
Пульхера. І слава богу. А то вже...
Наталя Павлівна. Давайте, Пульхеро, давайте. Ось уже ідуть наші.
Пульхера виходить.
Андрій Карпович. Чуде-есна женщина! Чудесна! А от уже й наші подорожні.
156
Входять Карпо Федорович, Саня й Дося.
Наталя Павлівна. Ну, тепер можна сідать. Панове, сідайте, де хочете, а я з татом. Тату, ми сядемо тут... Добре? Адю, ти на другий бік.
Андрій Карпович. Чудесно. Чудесно.
Наталя Павлівна ніжно всаджує Карпа Федоровича й сідає біля нього.
Всі розсаджуються. >
Іван Стратонович (до хмурого Тося). А-ми з вами поруч, правда? Як вірні друзі й нерозлучні приятелі. (До Сані). Знаєте, ми (показує на Тося), як нерозлита вода, куди один, туди й другий.
Саня неуважно спідлоба зиркає на них. Весь час слідкує за Наталею
Павлівною.
Т о с ь (з погрозою). Я вам сказав, що до жартів »е маю охоти.
Наталя Павлівна (неспокійно дивиться в їхній бік). Панове, наливайте чарки! Вип'єте, тату?
Карпо Федорович (почуває себе, видно, ніяково. Обережно відсовує серветку, не знає, де діти руки). Спасибі... Очень довольні... Я б... той... (До Андрія Карповича). Я б, може, той... може б, я собі на кухні... пообідав... Га?
Наталя Павлівна (з мукою). О, тату! Ну що ви, бог з вами! Голубчику! Ну що ви! (Саня кусає губу й різко одсовує тарілку).
Андрій Карпович (стихає зразу). Ну що ви говорите, тату...
Карпо Федорович (винувато). Незвично... Ще щось розіб'ю...
Наталя, Павлівна. Та бийте! Голубчику! Ах, їй-богу... Ну, годі... (Обнімає й гаряче цілує). Ви ж, тату, серед дітей... Досю, ради бога, накричіть на Пульхеру... (Дося •встає й іде назустріч Пульхері). Панове, наливайте. Ось ми вип'єм... Адю, наливай... Я хочу теж випити.
Андрій Карпович. Чудесно! Чудесно! Ви вже наливаєте. Ну, наливайте, Іване Стратоновичу. А от і борщик. Знаменитий, тату, борщ варить наша Пульхера. От наші гості, Пульхеро... Тато наш і сестричка...
Пульхера (з борщем в руках, ставить на стіл і вклоняється). Доброго здоров'я! З приїздом, благослови боже!
Карпо Федорович (вклоняється). Спасибі... Спасибі...
Андрій Карпович. Ну, перше випить... А тоді борщу. (Бере чарку, Наталя Павлівна дає Карпу Федоровичу).
157
Ну, панове... Я хочу сказать маленьку промову, ви вже даруйте мені, не може стриматись... Це мій довгожданий день. Я, панове, не вмію красно говорити... Ну, все одно... Так от, я хочу тільки сказать, що за всю ту радість, яку має наша сім'я зараз, треба дякувати ось кому! (Показує на Наталю Павлівну). Тату, ось хто наш кормилець, ось хто наше... Тасю, Тасю, ти мовчи, ти сьогодні мовчи. Якби, тату, не оце сонце наше, нам би...
Наталя Павлівна. Адю, я протестую!
Андрій Карпович. Ніяких протестів!
Пульхера (стоїть, склавши руки). Гменно! Правда!
Андрій Карпович. Правда, Пульхеро? От вам свідок!
Пульхера. Істинно ж, кормителька... Хай уже бог здоров'я посилає, а що вже...
Наталя Павлівна. Ну, я не хочу так. Адю, що за свинство таке! За здоров'я наших дорогих гостей! От і все. (П'є).
Андрій Карпович. Це розуміється, але... Та я ж хоч кінчу промову! Ну, коли так, то за всю нашу сім'ю! Іване Стратоновичу, я вважаю вас членом нашої сім'ї... А вас, Тосю, й сам бог велів. За щастя, за...
Тось, різко встаючи, хоче щось сказати.
Наталя Павлівна (стурбовано глянувши на нього, радісно, весело кричить). Урра! За щастя, тату!
Тось бере чарку, з посмішкою вихиляє в рот. Сідає.
Іван Стратонович (до Наталі Павлівни). Наталю Павлівно! Ви перебили Антона Михайловича, він теж хотів сказать промову!
Наталя Павлівна. О, прошу вибачення. Таточку, я вам насиплю борщу. Тосю, будьте Саниним кавалером.
Саня раптом встає, дуже, немов їй боляче, стискує брови, підходить до
Наталі Павлівни, нахиляється й цілує руку.
Всі здивовані.
Наталя Павлівна. Саню! (Здивована, але зараз же обіймає й цілує її).
Саня одходить на своє місце і з тим же виглядом сідає. -'
Андрій Карпович. "Що це значить? (Саня моаА чить). у
Д о с я (змішано). Та це... От яка!.. Можна сказать, СаЦ ню?
158
С а н я (гордо). Я можу й сама сказать, (До Андрія Кчрповича), Я писала Досі, що мені не подобається Наталя І І.шлівна... Я думала, що... Я не вірила, що вона любить тебе і . нас. Дося лаяла мене за це. Я написала, що коли побачу, що неправда, то при всіх поцілую її руку. От і есе. (Починає ісги).
Андрій Карпович (трішки змішано, але радісно). 1)і так сюрприз! Тасю, бачиш, які ми думки породили в цих Голінках? Га? Ну-ну! Ну й слава богу! Слава богу!
Наталя Павлівна (весело). Тепер ми, значить, секретів не маємо!
Андрій Карпович. За це ми по другій вип'ємо. Правда, тату?
Наталя Павлівна. Ну-ну! Хто вип'є, а кому й годі.
 
Наші Друзі: Новини Львова