Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 03 серпня 2020 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Чорна Пантера і Білий Ведмідь

Переглядів: 123718
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 4 Відгуки 2
П'єса на чотири дії

ДІЙОВІ ОСОБИ

К о р н і й К а н е в и ч (Білий Медвідь) — митець.
Г а н н а С е м е н і в н а — його мати.
Р и т а (Чорна Пантера) — його жінка.
С н і ж и н к а.
М у л е н — критик, журналіст.
Я н с о н
М і г у е л е с
Б л е к
К а р д и н а л
С а ф о
Л е м о н ь є
М і м і
Ш т і ф
Л і к а р.
Пожильці з будинку, публіка, музики ігарсояив кафе.

ДІЯ ПЕРША

Велике ательє; в лівій стіні ззаду — двері в кімнату Рити. Задня стіна — скляна,
в ній двері на спільну веранду: скло матове на зріст людини. Трохи далі двері в
коридор. Понад лівою стіною широка канапа, посередині стіл для їжі. Праворуч, на
самому краю кону стоїть велике, завішене білим, полотно, на якому, коли його
одпинають і повертають, видно фігуру жінки, схожої на Риту, що схилилась над
дитиною. На стінах не видно малюнків, тільки рисунки вуглем або олівцем.
В ательє Г а н н а С е м е н і в н а. Повна, поважна пані з добрим білявим лицем
і розумними великими очима. Ходить обережно повз двері, що на веранду, і з
заклопотаною цікавістю непомітно заглядає туди. В розчинені двері далеко видно
покрівлі будинків города, а напереді фігури людей, які гаряче балакають між
собою. Видно столик, на якому стоїть машинка спиртова, а на ній вариться щось у
бляшаній риночці. Над риночкою клопотливо порається Мігуелес — горбоносий
смаглявий юнак в оксамитовому піджаці. Видно іноді спокійно-флегматичну постать
рудого Б л е к а з червоними баками, виголеними вусами й підборіддям. Він
ходить, заклавши руки в кишені бурих, широких оксамитових штанів, які носять
італьянські робітники. Щось помітивши, Ганна Семенівна швидко йде в ліві двері,
силкуючись, щоб її не побачили.
Зараз же за нею входить в ательє К о р н і й. Великий, трохи незграбний,
мішкуватий, має довге пишне біле волосся, як грива, лице схожее на лице Ганни
Семенівни, також з виразом доброї, спокійної сили. Нахмурено, обома руками
розчісує волосся назад і дрібними кроками товстих ніг ходить по ательє,
поглядаючи часом у двері на веранду. Сідає на канапу. Через якусь хвилину
входить Рита з веранди.
Дуже тонка, гнучка, одягнена в чорне, лице з різкими рисами, розвиненими
щелепами; лице жагуче, майже дике і грубе, але гарне.

Р и т а (щільно й з жадібним задоволенням вдивляючись в Корнія, підходить до
нього. Немов здивовано говорить). Що з тобою, Нію? Чого ти так раптово втік? Га?

К о р н і й (кудовчачи волосся, силкуючись удати байдужого). Зовсім не втік... Я
втік? От маєш...

Він має звичай взагалі робити різні рухи плечима, руками - то тре носа, то
поводить плечима, а особливо, як схвильований.

Нате вам, я втік... Ха! От єсть...
Р и т а. А нам всім здалося, що ти втік... Месьє Мулен навіть сказав, що ти
побіг з таким виглядом, що так і здається, як вибіжить білий медвідь з ломакою в
руках.
К о р н і й (встаючи). Месьє Мулен — дурень, от і все... Месьє Мулен!
Подумаєш...
Р и т а (з лукаво-радісною непомітною усмішкою). Ну, месьє Мулен не дурень. Це
вже, мій Білий Медведик, трошки занадто. Месьє Мулен — перш усього знаменитий
критик. І коли ти на нього будеш ревіти, то він тебе так одрекламує, що...
К о р н і й (обурено). Na![1] To що, що він критик, так я повинен спокійно
дивитись, як... (Спиняє себе). А! Дай мені спокій... І вже. Маєш... Критик, як
же... А, дай мені спокій...
Р и т а (обережно, лукаво). Ти ревнуєш?
К о р н і й. Na, маєш... От єсть... Уже... Хаі Як же, розуміється, до всякого
французика. А, дай мені спокій. Тільки я от тобі скажу: коли я тобі вже нелюбий,
ти вперед мені скажи, а потім уже що хочеш. От. А інакше... негарно. І месьє
Мулен може полетіти догори ногами от туди на вулицю. От і вже...
Р и т а. Мені скучно... Я теж людина. Ти все з своїми картинами.
К о р н і й. Ну, от. От уже скучно... (Підходить до полотна, машинально піднімає
й дивиться на нього, видно, як помалу заглиблюється й забуває за все).
Р и т а. Розуміється. Не те, що скучно, а я не можу одна нести на собі всю
сім'ю. Дитина хвора. Чому це досі лікаря немає? Може, доведеться виїхати...
Чуєш, Нію?
К о р н і й. Аякже... Звичайно...
Р и т а. Та годі тобі.
К о р н і й. Зараз, зараз... (Хутко повертається до Рити, пильно вдивляється в
неї, переводить знову погляд на полотно). Гмі Безумовно... Слухай, може, вже
можна сьогодні трошки попозувати? Га?
Р и т а (обурено). Ти сказився? Дитина хвора, а я буду з нею йому позувати?!
Через тебе Лесик і хворий! Щоб ти знав!
К о р н і й (винувато). Ну от, через мене. От Просто собі... Йому ж лучче
сьогодні?
Р и т а (злісно). Зовсім не лучче, а гірше... Лікар казав, що він не виживе в
цьому кліматі, треба їхать. Ось зараз він мусить прийти й рішуче сказати. Ти ж
сам це знаєш. "Лучче"...
К о р н і й (дивиться на неї, раптом клацає пальцями й швидко повертається до
картини). Безумовно? Так і єсть... Так-так-так... (Хапливо шукає очима). Де
палітра, щіточки? Ех! Ну, нічого.
Р и т а (стиснувши брови, хмуро дивиться на нього, різко і твердо). Мені треба
грошей, Корнію!.. Ти чуєш? Я мушу купити лікарства.
К о р н і й. Лікарства? (Тривожно). Доктор прописав? Зараз, зараз. (Шукає по
кишенях). Ось маєш, п'ять франків... Та було ж уранці лучче. (Дає гроші). Бідний
Лесьок... Ех, хлопчинка мій. Ну, та це ж не той... Лікар же казав, пройде... Га?
Ах, яке якраз тепер свинство!..

З веранди чути голосні фрази й окремі слова:

— Артист не має нації...
— "Шлунок"...
— Форма?
— Яка форма?
— Що таке "форма"?
Р и т а. В Парижі не пройде... Лікар не міг тобі цього сказати. Це тобі хочеться
так думати...
К о р н і й (прислухаючись до розмови на веранді. неуважно до Рити). Ну от.
Звичайно, хочеться так думати.. (Зупиняється, слухає). Але ж... хворіють же діти
й тут...

З веранди:

— Одне мистецтво має вічність!
— О!
— От і "о"... Бо одне воно... форма... а всякий артист... Ха-ха-ха!..
К о р н і й (до Рити). Я зараз. (Хутко йде на веранду).
 
Наші Друзі: Новини Львова