Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 03 березня 2021 року

Біля машини

Переглядів: 19561
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
гукнув їй вслід погану лайку, дехто мовчки вткнувся в роботу, а Карпо тільки
зціпив зуби і навіть не подивився на неї.
Замовкло коло машини, як замовкає, бува, серед бурі й негоди.
Робили тихо, не співаючи, без сміху й жартів, немов чекаючи чого. Навіть Ґудзик
не ходив за паровик, а понуро й суворо сидів на лантухах, спідлоба позираючи
іноді по робітниках.
Чути було тільки ревіння й гудіння машини, вигуки хлопчиків-погоничів та
тарахкотіння млинків.
Пройшов іще деякий час. З-за паровика, трохи задихавшись, з'явилася рум'яна,
здорова Хима. Пошукавши очима й забачивши економа, вона з діловитим, поважним
виглядом підійшла до його.
— Казали панич, щоб ви ввечері зайшли до їх, щось мають казать вам, — вимовила
вона, подаючи якийсь пакуночок, загорнутий в папір.
— Не казав, про що? — не дивлячись на неї, спитав Ґудзик, беручи пакунок і
ховаючи його в кишеню.
— Ні, казали тільки, щоб зайшли.
— Добре.
Хима повернулась і так само діловито почала шукати своїх грабель.
— Ось! — хитнула головою Федоська на землю біля себе, де лежали Химчині граблі.
Хима підняла й зайняла своє місце, маючи все-таки такий вигляд, ніби нічого не
трапилось і все йде, як слід йому йти. Дівчата мовчали.
Карпо зразу ж побачив по її лиці, по знайомому йому дуже виразі в очах і в
куточках губ, навіть по тому, як вона ступала, що недурно Янек приїздив...
Він міцніше стулив губи, нахмурився і ще з більшим запалом замахав вилами.
Солома далеко летіла через голови товаришів, які іноді поглядали на його, теж
похмурі й суворі.
— Кидайте за мене! — вмить зупинився він і, кинувши вила, пішов повз машину до
діжки з водою. Напившись, він утерся, підняв окуляри на лоба й тихо посунув
побіля дівчат, іноді зупиняючись коло декого з них. Ґудзик пильно слідкував за
ним, не встаючи з лантухів і похльоскуючи нагаєм себе по чоботі. Всі скоса
поглядали на них крізь порох і полову. Машина ревла.
— Федосько! — гукнув Карпо, зупиняючись між Федоською й Химою, і скоса подивився
на Химу. Федоська підвелась і озирнулась на його. — Тобі Ґудзя не дарував
хусток?
— Ні... А що?
— А от нашій Химі не накупишся ніяк... Хима, зачувши своє ім'я, озирнулась до
них, але, не розібравши за галасом, незрозуміле подивилась на Карпа й Федоську.
Карпо, ніби ухиляючись від воза, що саме під'їжджав до машини, підійшов зовсім
близько до неї.
— Бідна Хима вже й не знає, куди їх ховати. То має хустку за Ґудзю, то за панича
Янека, то за панича Станика... Клопіт!
Федоська засміялась і посунула полову до волока.
— Бреши-и-и! — з погордою кинула Хима, засовуючи граблі під машину.
— А що дав панич Янек, чи сережки, чи хустку?
— І сережки, й хустку! Ну, то що? Боюсь тебе, чи що? — повернулась вона раптом
до його і прямо подивилася в очі. — Пхи! Злякалася!..
Карпо трохи змішався, не чекавши сього, але злість зараз же ще дужче закипіла і
здавила йому груди.
— Авжеж! Поганому виду не буває стиду!
— Овва! Ти хороший!.. Знаємо!
— Що ж ти знаєш?
— Нічого... Знаємо...
— Що ж ти знаєш?.. У-у-у, паршива! — злісно штовхнув він її ногою й повернувся
йти.
— Ну, ти! Халамидро!.. Чого б'єшся? — скрикнула Хима. — Бо зараз скажу панові,
як ти підмовляєш...
Карпо мовчки повернувся і, не давши навіть скінчить, знов іще дужче пацнув її
ногою.
— Па-а-а-не! — жалібно закричала Хима, одсовуючись від його, — Халамидро!
— Ой Химко, гляди! — ледве здержуючись, проскрипів зубами Карпо, ненависно
дивлячись на неї. — Бо і твоєму панові буде, і тобі перепаде...
— А чого б'єшся?.. Я тебе зачіпала?
— Ти чого чіпляєшся до дівки? — вмить почувся за ним голос Ґудзика. — Іди на
місце!
— Я не подивлюся ні на твого батька, ні на паршивого Ґудзика, а так дам, що
знатимеш! — не вважаючи на Ґудзика і не повертаючись, промовив Карпо. — Я тобі
покажу, який я халамидро, ляцька помийнице.
— Карпе, ступай до соломотряса! — І між Химою й Карпом з'явилась постать
Ґудзика. Всі покинули роботу і, то посхилявшись, то виступивши з-за машини,
пильно дивились до їх. Тільки машина ревла й торохкотіла порожнім барабаном.
Карпо мовчки подивився на Ґудзика й, повертаючись іти, кинув до Хими:
— Я тобі покажу, паскудо, підожди!
— Сам ти паскуда... Халамидро!
Карпо вмить скажено сіпнувся й кинувся до Хими.
— Па-а-не! — заверещала та перелякано і, як опечена, зірвалася з місця.
— Карпе! — погрозливо крикнув Ґудзик, перепиняючи йому дорогу. — Не смій її
б»іти!
— А тобі яке діло? — раптом спиняючись, люто повернувся до його Карпо. — Ти
якого біса лізеш? Тобі яке діло? Га?
— Я тут хазяїн!
— Плювать я на тебе хотів!
— Я тебе плюну!
— Ти? — змірив його з погордою з ніг до голови Карпо і зареготався. — Ану,
попробуй!
— Попробуєш!
— Ану ж, ну, попробуй! — насуваючись на його, підставляв йому бік Карпо. — Ну,
бий же, бий!..
— Забирайся до чорта, мурло! Чого лізеш?..
— Та чого ти дивишся на його, Карпе? — почулось десь із купи робітників, що
почали збігатись звідусюди. — Бий його, мироїда проклятого!.. Гроші хай дає...
Бий його!..
Ґудзик зблід і, як, буває, маленький завзятий цуцик, що попав на чужу вулицю,
між чужих псів, озирнувся на всі боки. І побачив — в той саме час, манірно
підтримуючи поділ ситцевої білої сукні, жахливо, мов по багнюці, ступаючи по
розкиданій полові, з-за паровика наближалась «модиска».
— Гу-у-у! Гу-у-у! Го-о-о! Тю-у-у! Тю-ю! Мо-ди-и-с-с-ка, мо-ди-и-с-с-ка! — вмить
заревли, зашипіли, засичали в валці. — Тю-у-у! Тю! Учга-а! тю!
Модиска здивовано-перелякано зупинилась і незрозуміле стала дивитись в їх бік.
З-за скирт, від возів, од волоків, зачувши крик і галас, збігались дівчата,
хлопці й поважні навіть дядьки.
— Ну, чого ж ти не б'єш? Ну, ти! Бий же, бий! Он і модиска твоя прийшла... Та
бий же! — ще ближче насунувся Карпо.
Ґудзик, блідий весь, тільки одсувався потроху і, зціпивши зуби, важко сопів
носом.
— Та вдар же хоч раз... Он же й гарапник маєш! — хитнув головою Карпо і, раптом
зігнувшись, схопився за нагай. Ґудзик перелякано сіпнувся назад і, шарпнувши
рукою, вперіщив Карпа нагаєм. — А-а, так он як! — заревів несамовито Карпо і
всім тілом кинувся на Ґудзика.
Той побачив тільки, як біла ситцева сукня вмить повернулась назад і замиготіла
за паровиком, почув, що його зім'яла якась сила, і не вспів оглянутись, як
опинився на землі. Потім щось дуже гостро вдарило по зубах, по носі, в роті
зробилось солоно-солоно, потім почувся якийсь крик, його чогось возили по землі
й, нарешті, він опинився на ногах. По лиці й по грудях текла кров, і в ухах
гукало так, ніби туди уставлено паровика.
Карпо, червоний, з розбитими окулярами на грудях, стояв серед купи робітників і
палко говорив щось, повертаючись до всіх. Дехто теж кричав щось, дехто похмуро
слухав, а дехто і сміявся. Машина вже не гуділа, стояла, так що чуть було все.
— Та плювать я на його хотів! — кричав Карпо. — Хай гроші віддасть за роботу!
Що? Та я й на суді це саме скажу... Проценти з нас дере за наші ж гроші, а ми
мовчи?.. Ого!.. У його нема грошей? Ну-ну! Та зараз обшукайте його та й
знайдете... Гроші давай!! — вмить скажено сіпнувся він до Ґудзика, що обтирався
 
Наші Друзі: Новини Львова