Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Спогади

Дисципліна

Переглядів: 3026
Додано: 16.02.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
Василь Бобинський

ДИСЦИПЛІНА

Спогади
--------------------------------------

— Чи ви не згідні з тим, — питає якось Бобинський, — що всі наші знайомі читають книжки поквапливо, будь-що, у будь-якій черзі? А поети?

Махнув зневажливо рукою.

— Вже тим єдиним фактом, що поезія має строгу побудову — поет повинен готуватись до своєї професії, як військовий. Натхнення треба підкорити мисленню. Поезія ближча до скульптури, ніж до живопису. З якогось часу я почав впроваджувати у своє життя деяку дисципліну. Поки що велика частина моєї програми — тільки плани та наміри, але в них є своя логіка. Щоденно — фізкультура, на столі — блокнот з розподілом годин. Вивчаю виписані слова та звороти із прочитаних книжок; французькі — принагідно, українські — активно. Рішив перестати курити і пити. Хочу підійматись і лягати в точно означеній годині. Кожного дня мушу щось написати; на другий, третій день кину на це новим поглядом і починаю виправляти або викидаю геть. Завів окрему сторінку прибутків і витрат. Не буду купувати зайвих книжок. У Львові і так не залишусь, а возити з собою папір неможливо.

Після цього дуже діловито Бобинський виклав свою "проблему". Кілька місяців тому познайомився з дівчиною і постійно з нею зустрічається. Може, й одружиться. Жінка перешкоджає поетові, але поет, який ніколи не був одружений — не повна людина. Так він вважає.

Ніхто ще не бачив Бобинського з "його" Вікторією. Вже само її ім'я причарувало поета. Прочитав повість Гамсуна "Вікторія" і ходив довго в чаду. Найбільше лихо в тому, що "вона", здається, не розбирається в поезії. Він чхати хотів на її походження, матеріальні умови, навіть освіту. Та ось виникають сумніви: чи він має право поводитись з нею так далі... Вона може зробити логічний висновок, що він хоче з нею одружитись. Чи існують тверді правила товариської поведінки супроти жіноцтва, норми, яких необхідно дотримуватись, наче у граматиці, щоб не зробити помилки?

Бобинський спочатку не вірив, що французи та француженки з'ясовують свої взаємини не тільки "бонтоном", обов'язковим у різних класах і товариствах, але і словами.

— От, я саме це мав на думці, — зрадів поет. — Я хотів би сказати своїй дівчині зовсім ясно: ти мені дуже до вподоби, може, тебе і міцно кохаю, одначе я не можу відразу, сьогодні будь-що конкретне обіцяти. Через півроку або місяць, може, несподівано виїду за кордон і не знаю, коли зможу повернутись...

Він зразу погодився з тим, що такі заяви мало що "з'ясовують". Він прохав вибратись з ним і його Вікторією на цілоденну прогулянку. Поет, упавши горілиць у лісі на траву, почав викладати якусь теорію:

— Вікта! Дозволь, що я у присутності свідка, досвідченої людини, спитаю тебе, чи ти згодна на наш "свобідний зв'язок" — так, ніби ми одружені? Одружитись з тобою я не маю права, бо і матеріальний бік шкутильгає, а лише ходити "під ручку" і щонайбільше поцілуватись — безперспективно, не по-сучасному, сентиментально.

— А потім одружишся?

— Присягати, скажімо, дати слово честі не можу. В мене повно різних громадських обов'язків. Ось пошлють десь далеко на роботу, і як я тебе візьму з собою?..

— Отже ти, Боб, хочеш від мене все, а що даєш? Поет лежав мовчки і важив на терезах рефлексії: де пір'я, а де залізо — або ніщо або все. Допомагаю як непроханий адвокат:

— Про такі справи, звичайно, говорити треба. Чим ясніше — тим краще. Але в коханні поведінки не визначиш заздалегідь пунктами нотаріального договору. Вона виходить сама собою.

Поет далі мовчить. Дівчина до мене:

— Бачите: отак він завжди. Потім докоряє мені, що я не знаю, чого хочу. Як я можу знати, коли і він не каже, чого хоче.

Бобинський:

— Як не кажу? Саме сказав. А ти не відповіла.

Розмова оживала і затихала. Після трьох годин вечірнє небо стало яснішим, ніж становище закоханих. Через кілька днів Бобинський повідомив:

— Сьогодні мав я знову дискусію з Віктою. Заявив їй, що більше любовних віршів писати не буду. Це не література, а альбомні присвяти. Вона прийняла це рішення як доказ, що я вже її не кохаю. Я пояснив, що поезії вона і так не розуміє, а те, чи хтось когось кохає, можна простіше сказати прозою або ще краще чекати, поки друга особа сама зрозуміє.

Потім Бобинський, глянувши уважно на мене, перейшов на іншу тему. Його цікавило, чи нова радянська поезія за своїм змістом і формою стає складнішою, ніж, приміром, поезія Франка та Лесі Українки, чи ні? Починаю доводити, що за час діяльності Франка і Лесі Українки їхню поезію сприймали всі як щось багато складніше від їхніх попередників. Твори ж радянських поетів не так легко узагальнити спільними рисами.

— Навіщо вам треба шукати відповіді на ці питання? — запитую Бобинського.

Він мовчить. А за хвилину ділиться зі мною наміром підкорити свої переживання дисципліні інтелекту.

— "Гаряче серце в залізному панцирі" — за висловом Стаффа, чи так?

— Це було б непогано, — погоджується поет і додає: — Та як знати, чи піднесена температура серця сприяє ясним і новим думкам? Бо з самих думок поезії не зробиш. Все одно треба працювати — і над формою, і над змістом. Без дисципліни немає ні нових форм суспільного життя, ні літератури. Я аж тепер зрозумів, що французи навіть у найбільш свавільних примхах уяви і поетичного слова мають дисципліну; вона йде у них від класиків.

Переклади із французьких поетів стали для нього школою форми. Поему Бодлера "Вечірня гармонія" він переклав за методом, якого досі не застосовував ніхто, зберігаючи в перекладі однозвучні рими оригіналу на "же" і "ар".

Враз одного вечора Бобинський не може стримати радощів:

— Буде у Львові новий журнал! Буде де друкувати революційні поезії! Нова українська література, народжена революцією, мусить говорити про все те, що приносить наша дійсність, і водночас повинна бути зовсім оригінальною, обминати все хуторянське. Ми назвали свій журнал "Вікна". Це ж — символічно!..

Минає кілька років. Відчиняються двері, Бобинський на порозі простягає руку і каже:

— Іду! Я весь уже там, в Харкові...

— Всіх мріяних успіхів! Пишіть!

— Листи чи вірші?

— Все, що можете, — розумом і серцем!

Парафразую французьку приповідку про "молодість" і "старість": "Якби серце знало, а розум міг!"

І поїхав.

--- КІНЕЦЬ ---


Оригінальний текст взято з сайту Меморіал:
www.memorial.org.ua

У *.txt форматував Віталій Стопчанський


 
Наші Друзі: Новини Львова