Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 10 липня 2020 року
Тексти > Тематики > Любовна  ::  Тексти > Жанри > Повість

Друга дівчина у мокрому плащі

Епізод перший \"ПОЧАТОК КІНЦЯ\"

\"Я йду в глибокий астрал. Не хочу більш страждати від байдужості тих, кому вірив. Блок поставлено. Я йду, і не знаю, чи повернусь. Досить з мене.\"

СМСку відправлено, прийшло повідомлення про доставку. Тепер головне не відзиватись, і робити вигляд, що мене нема дома. Це найважче. Принаймні, у мене є кілька тижнів, поки \"друзі\" схаменуться, а там можна й до Гані перебратись.
Після чергового приступу істерії спрацював захист свідомості, організм сам знайшов вихід з критичного положення – за допомогою зовнішньої енергії навколо поставлено потужний екран, він вбереже від стороннього проникнення, Марія не відчує більш моїх емоцій, як і я її... А так раніш пишався, що між нами сильний зв'язок! Як я помилявся. Людині властиво помилятись, особливо таким як ми, людям наділеним великими можливостями, які змушені ховати. Марії легше, бабкою переданий пакет інформації добре прижився в молодому організмі, а я ... все основано на вірі, сильній вірі в себе та свої здібності, я ж вірю тільки в те, що роблю. Гадке покаяння, що прийняв заради збереження життя той стервозі, хай голову її посиплять попелом... Я не хочу й думати над причиною власної поведінки, особливо у ставленні до друзів. Адже тільки вчора ми були разом, хай були люди свідомість яких мені заважала, але ж Марія була поруч, серед чужих для мене людей. Не хочу копатись в собі, не хочу робити минулі помилки, коли посилав подібний текст повідомлення в Одесі. Тоді було розчарування в житті, друзях. Зараз, зараз важко щось пояснити, в свідомості повна глухота, важливо не зациклюватись над оволодіванням загальним фоном, не реагувати на зовнішні подразники... згадався сплеск емоцій, коли Тартюф наважився цитувати Висоцького. Гидко і прикро, правда він вже боїться зі мною загризатись, напевне відчув на собі мою агресію.
Передчуваю труднощі. Я ніколи не був любителем самотності, особливо зараз вона мене мало вабить. Але вихід є. Не буду на цьому зациклюватись, навколо мене багато друзів, які виникають поруч варто мені тільки утворити півморок в кімнаті, і вони поруч. Тут і вірний Гаврський владика, і дві його вірні та кохаючі дружини – вони завжди готові розділити зі мною моє ложе, тільки я цим не користуюсь – друзі для мене не мають статі. Так не мають статі, як не мають статі видумані тобою персонажі чи стосунки... але досить з мене стриманих криків, які все одно ніхто не почує, і вривання в мої володіння не проханих гостей. Чудес не буває, як і безкорисної дружби в наших сірих буднях. Бідний Станіславський, його легендарна фраза \"не вірю\" стала девізом на моєму щиті, омитому сльозами та кров'ю.
Більш не буде абсолютної віри в щирість та чистоту стосунків. Давно пора звикати, що такі як я не приживаються в цьому сірому болоті, а шукати подібних себе, даремна трата часу і коштів, з останнім особливі проблеми. Більш не буде абсолютної віри в дружбу і друзям. Мимоволі і найщиріші друзі стають зрадниками, зрадниками того знання і твоїх думок; зрада в байдужості до почуттів, що нуртують в тобі. Ось в чому вина всіх, і в першу чергу моя власна – гіркого досвіду було не достатньо, потрібно було ще раз обпектись, щоб бути готовим до переходу в іншу сферу життя. Самих досконалих людей можна перехвалити, а Марія далеко не досконала. Я перехвалив нашу дружбу, наші взаємини, наш психологічний зв'язок. Більш подібного не буде, я людина абсолюту, абсолютна віра перейшла в абсолютну байдужість.
У вухах гримить \"Рамштайн\". Якраз під такий настрій, музика не тільки задовольняє мої естетичні почуття, ще й виступає буфером між емоційним фоном народу, суспільства, що має назву \"сіра маса\", як і чорні окуляри, що не дають людям побачити презирство і сміх в моїх очах. По відчуттям я не встигав на собаку 19.08, наступна тільки через годину. З платформи на Бочаговку видно як поспішають пасажири, мені ж не варто – можна розлити безбарвний трунок, під гордою назвою \"Джин Тонік\". Дощ не стане на заваді, на мені товста \"косуха\" на ногах \"берци\", не промокну. Ось тільки краплі дощу лишають на склі окуляр потьоки, вони мені завадили помітить охоронця на платформі. Я люблю над ними познущатись. Витираючи вологу з окуляр, між намаганням упросить дозволу піднятись, на межі емоцій змусив подати руку, і допомогти вилізти. Я б ще встигав влізти до вагону, але не хочу стояти в \"поту та нервах\" людей, в добавок в пляшці ще половина випивки, а потім ще й кава.
Все відбулось дуже швидко – вздовж вагонів бігла дівчина, видно людей в тамбурах було надто багато, щоб вона могла зайти до вагону, і шукала більш вільніший. Поруч зі мною не втрималась на ногах, і ... мало не впала між вагоном та пероном. Мені пощастило перехопити її, і притиснувши до себе не дав затягнути під вагон – потяг рушив.
\"Пустіть мене! – почувся холодний голос, дівчина була мого улюбленого росту. – Я із – за вас не встигла на електричку.\" – мені довелось розчепити обійми, але не від її прохання – таку маленьку фігурку тримати в обіймах одне задоволення, а від хвилі холоду, що йшов від неї. – \"Із – за мене ви не попали на той світ, а таким дівчатам, як ви, там не місце!\" – з під її окуляр пронизав погляд сповнений сарказму і холоду. – \"А може я туди саме і збиралась!\" – \"Тільки не при мені!\" – козирок добре захищав від дощу, лавки були сухі. Гнівно мене окинувши поглядом дівчина першою сіла, не буду їй заважати, іронія і сарказм, речі які найбільш не люблю, особливо холод.
Саме холод від неї і змушував мене кілька раз кинути в її бік вивчаючі погляди. Мрія кожного чоловіка – крім низького росту, дівчина мала досконалу фігуру. Вдягнута як більшість готів – довгий чорний шкіряний плащ, високі \"стіли\", чорні джинси, вони вигідно окреслювали стрункість ніг. Мокре волосся кольору вороньочаго крила, важкою шапкою спадало на плечі. Як на мій погляд їй років сімнадцять, як шкода, що я не рішучий, і не в моїх силах продовжити знайомство, в добавок, а це відчутно, дівчина не схильна його продовжувати. Гру \"Рамштайна\" урвав приспів з \"Антихриста\" Арії, такий гучний, що дівчина здивовано поглянула у мій бік, навіть не дивлячись на екран телефону знаю хто дзвонить.
\"Да, Медвідь!\" – \"Полковник, де ти?\" – \"Чекаю собаку на Святоші.\" – \"Коли будеш Ірапені, набери мене.\" – \"Медвідь, собака в 20.00, не вже важко порахувати коли я буду.\" – \"Добре, чекаю там же.\" – і пішли гудки відбою. Медвідь мав привести людей для гри, одне з моїх захоплень створення рольових ігор по системі \"Ери\". Зараз я наважився вести гру з великою кількістю персонажів, Медвідь мав набрати команду, пояснивши основу гри, моє ж завдання донести головну інформацію. Тут було ще одне, була надія знайти дівчину, хай молоду, але дівчину. З моїми силами, я швидко її привчу до себе.
Порожню пляшку кинуто до смітника. Лишається час на каву. Проходячи мимо дівчини виразно показав знак – пропозицію випити пива, що перетворився на знак випити кави, вона холодно хитнула в згоду головою. Коли пластиковий стаканчик опинився в неї, вона його обхопила обома руками, стиснувши нервово – довгими пальцями. До приходу собаки так і сиділи, один біля одного. Звідки я міг знати, що вона любить \"Мак Каву\"? і тільки холод по ногам. Нам вдалось сісти, і це після розриву, і спокійно доїхати до Ірапеня. Тільки вискочили на платформу як дівчина зникла серед натовпу.
Біля постійної точки з кавою знайома група людей. Макс, що більш схожий на трансвестіта, а не на Цоя – як правило, про перше я мовчу, і підтримую другу версію; дві дівчини, і Медвідь. Кава на всіх, і ми сіли – стали на огорожу, біля обеліску загиблим. Познайомився з тими кого не знав, дівчата надто молоді, але в очах захват, не дивно, косуха, берци, чорна футболка, ще й Медвідь міг наговорити багато про мене; він попередив, що має підійти ще одна дівчина.
Фрази стислі та обширі, голос тихий, знайомим доводиться тісниш мене обступить, вільно читаю сферу кожного, чисті та дитячі. Тільки над Медведем майорів легкий захист, моя робота, не хочу, щоб він постраждав від чужого впливу. Під другу каву підходжу до конкретики – умови гри, мій графік, палке бажання юнаків та дівчат грати, приводять до рішення почати гру проти суботи, точніше в п'ятницю, і грати до вечора неділі. Я запевнив, що буде де заночувати, що й поїсти буде що. Тільки заявив, щоб запаслись сигаретами та кавою.
По ногам так відчутно майнуло холодом, що мало не впав. Поверх голів помітив знайому постать – струнка постать під чорним плащем. По мені ковзнули холодним поглядом, холодні руки пороздавали каву, по запаху \"Чорна карта\".
\"Полковнику, це Кьяра!\" – \"Дуже приємно! – галантно схилив голову, у відповідь тиху фразу про радість від знайомства. – Ви знайомі з рольовими іграми?\" – \"В загальних рисах, знаю \"Маскарад упирів\", \"Еру\", знаю сюжетні на полігонах.\" – \"Не погано, - це ж було чудовим. – Є мій сюжет по \"Ері\", починаємо цієї п'ятниці.\" – \"Прекрасно, - допила каву. – Я здзвонюсь з Медведем, і вточню час і місце зустрічі.\" – махнувши на прощання рукою, пішла. Для сторонніх це виглядало нормально, я ж ледве зігрівся. Чому від неї йде такий холод?
Це була п'ята СМСка від Марії. Як і інші, не прочитана, і ще з десяток не прийнятих дзвінків, тільки по вібрації визначаю, що мені дзвонили. Поки вимикати телефон не можу, може сестра дзвонити.
Дома було трохи важче. Але відпала потреба в спілкуванні, абсолютно відпала, тільки звідки я знаю, коли Марія приходить, і встигаю накрити монітор комп'ютера і вимкнути телевізор. Мені не важко посидіти кілька хвилин в темряві, поки Марія і її діти, чи чоловік ходять навколо будинку. Вони отямились так серйозно в четвер. Вже не так тривожить луна в кімнаті, вже не так тривожно без спілкування. До доброго людина звикає швидко, відвикає ж болісно, а мені просто байдуже, як і до всіх інших кого я знаю або не знаю, де й поділась та потреба в постійному спілкуванні. Це й погубило нашу дружбу, це та абсолютна віра в дружбу, довіра до Марії. Надто близькою була наша дружба, це і при наших то можливостях. Зараз же вона просто не в силах подолати мій блок, я тільки потім читаю сліди від її переживань, і не озвучених запитань, хвилювань, які лишила при собі. На підтримку блоку йде багато сил, воно й добре, мої очі давно не були такими сухими як зараз, а на душі так легко, стан самозаглиблення не дає розслабитись і почати йти на пси. Сам по натурі анонімний псих, що вдало приховую під маскою байдужості, а від зривів потім стає... ні не соромно – гидко.
П'ятниця. Всі зібрались біля постійної точки з кавою та ход – догами. По порції кави на всіх, Кьяра ніби передбачила мою появу, кава для мене вже була готова; не дивлячись на холод рук, напій був гарячим. Потім знайомий таксист довіз нас до мого будинку, заплатив повну суму. Нових знайомих дивувало все в моїх володіннях – кількість книжок, відкрита швейна машинка, шматки шкіри, і недошитий шкіряний жилет. Медвідь, Кьяра швидко виклали на столик пакети з кавою, печивом, сигарети. Ніхто поки їсти не хотів, за кілька хвилин всі зайняли місця в кімнаті. Свої робочі папери, книжку розклав на робочому столі, власне з нього буду вести гру. Звично набив люльку тютюном, змусив себе заспокоїтись – пронизливий погляд Кьяри починав бентежити, набрав менторського вигляду, і почав пояснювати суть гри, потім роздав аркуші чистого паперу, ручки. Два гравці обрали собі вже готові персонажі, трьох мали генерувати по анкеті.
Гра йшла повним ходом. Мені не доводилось нічого записувати по ходу сюжету, я б просто не встиг за розвитком подій; а дії своїх персонажів давно обдумано, як і можливості коротко розписані в картах персонажу. Важче було з Кьярою, по ходу сюжету мій персонаж закохався в свою помічницю, і доводилось говорити слова кохання, по суті залицятись, у відповідь чулись холодні відмовки, а коли настала сюжетна ніч вона прийшла до мого намету... довелось, щоб не втратить марку Майстра гри, підтримати сюжет, розігрувати нічні забави, уникаючи поглядів дівчат – вони забули, що Майстер гри істота без статева.
А за два тижні я перший раз зустрів Кьяру на вокзалі. Вона вийшла з приміщення і наші погляди пересіклись не дивлячись на те, що на обох чорні окуляри.
\"Вітаю, я думав з ким випити сьогодні кави.\" – \"Привіт, якщо ти пригостиш...\" – холодно відповіла дівчина.
Коли не прислухатись до своїх відчуттів і сприймати за нормальну дівчину, з нею можна знайти спільну мову, відчувалось, що вона багато читала (а це для мене дивно, в наш час і дівчина з книжкою) яка знає Ремарка, Гашека, Екзюпері, знається на живописі. Вона мала звичку говорити менторським тоном, як я, а просто розказувати, ніби на уроці; важко в холодному голосі відчути реакцію на прочитане. Так було і на всі інші зустрічі, які після третього разу перестали бути для мене раптовими – за кілька хвилин до зустрічі по ногам проходила хвиля холоду. Саме це, відчуття холоду, абсолютної байдужості до оточення, холодного цинізму, і ставало на заваді зробити наші стосунки більш тіснішими. З іншого боку, втрата друзів, повна зневіра в їхньому існуванні, співпала з впертим бажанням знайти дівчину. А Кьяра мені подобалась, дуже подобалась, і спільну мову вже знайшли і наші зустрічі почали нагадувати побачення після кількох подарованих мною букетів квітів.
П'ятниця, кінець місяця, нам на роботі видали зарплату, ставка, не багато, але приємно. На Святоші взяв букет квітів. Виникала вперта думка запросити дівчину до себе, ставало холодно блукати ночами по місту, я ледве встигав забігти додому, щоб взяти з собою сніданок і обід. А дома і рідні стіни допоможуть.
Холодна вдячність за букет троянд, вперте враження, що вона знала про квіти, але не хотіла ображати цим знанням.
\"Надійшла пропозиція, взяти пляшку чогось міцнішого за каву, і поїхати до мене.\" – наслідуючи голос великого вождя народів, запропонував дівчині. Пропозицію було прийнято холодним кивком, від якого все бажання гостини пройшло, та виходу не було... В \"Юпітері\" зупинились на Кагорі, давно не пив, хоч від цього радість, докупили сигарети, а знайомий таксист довіз додому.
Встановились дивні стосунки. Кьяра холодно погодилась зі мною зустрічатись вже як моя дівчина, наш перший поцілунок обпік холодом космосу, а її фраза: – \"Ти ж не віриш в любов.\" – на довго вибила з колії. Стосунки на рівні психологічного зриву, стосунки на рівні фізичного відчуття холоду, відчуття цинічного погляду, сарказму на всі слова захоплення її красою. Інколи вона лишалась в мене ночувати, самовільно обравши для ночівлі гостьовий диван в моїй кімнаті. В усьому ж іншому було прекрасно. Вона цілком перебрала на себе ведення мого скромного господарства, вже за тиждень кімнати важко було впізнати. Її зовсім не хвилювало, що воду доводиться носити з криниці, що сток в ванній кімнаті погано працює, що прати доводиться руками для чого необхідно гріти воду на плиті. Більш того, відремонтувала мій старий комп, на якому міг тільки писати, і то під постійним страхом зникнення інформації. Здавалось вона досконало вивчила мої звички та потреби, або... передбачала все. Кожного ранку міцний чай і два бутерброди, в рюкзак складено другий сніданок, обід, а поруч необхідна сума на дорогу, на сигарети і на каву.
За місяць подібних стосунків виникло багато запитань. Більш того, не зважаючи на всі негативи наших стосунків, мене вперто тягнуло до дівчини, і вже не раз прокляв свою не рішучість. Так хотілось обійняти її, пестить піддатливе дівоче тіло, зігріти своїм теплом, ніжністю. Так, кохати я не можу, але ж можу поважати, цінувати, і бути чесним в наших стосунках. Це бажання було таким сильним, що можна було б і не зважати на її холодність, байдужість і цинізм.
Середина місяця, нам видали тонажку. Дивна річ, з моменту нашого знайомства машин на складі максимум п'ятнадцять, а то й всі двадцять, не встигаємо пообідати, \"женя\" часто в милі. А від цього залежить наша тонажка; результат – в кишені майже дві тисячі. Думки я потратить цю суму з розумом, були легкими; з подувом холодного вітру вони й розвіялись. На зустріч виходила Кьяра. – \"Кагору? Тонажку отримав.\" – \"Взяла, хліб, сигарети, масло і сир.\" – коротко відповіла. Тонажка зникла в кишені її плаща, для мене вже звично, що вона повністю розпоряджається моїми коштами.
\"Чому так виходить?\" – випите вино приємно тьмарило свідомість, близькість дівчини зводила думки до одного. – \"В тебе дуже відкрита біосфера. Хоча твій блок... він надто сильний для маскування своїх почуттів.\" – Від подиву я міг тільки коротко запитати: - \"Як ти дізналась?\" – \"Я не люблю про подібні речі говорити.\" – холодно відповіла Кьяра, але я вже звик до її холодності. – \"Не гарно виходить, у мене виникає враження, що ти знаєш про мене все, коли я нічого особливого про себе не розповідав.\" – \"Ти хочеш знати про мене всю правду?\" вона спромоглась вкласти в свій голос весь цинізм на який була здатна. – Боюсь, тобі вона не сподобається!\" – \"Правдою життя мене не злякаєш. Подібний зв'язок був тільки з Марією, та вона була моїм другом. Ти ж моя дівчина, і ми не можемо вічно ходить під руку... Є багато факторів, що ... \" – \"Заважають? Повторюю, тобі не сподобається, що ти почуєш!\" – \"А мені не звикати...\" – Келихи наповнено, сигарети припалено. Я готовий почути ще одну історію зіпсованого життя, але я не міг подумати, що правда життя така жорстока.
Її звати Ольга, нік використовувала з свого ігрового персонажа. Вона виросла в забезпеченій сім'ї, та коли їй сповнилось десять років батько просто пішов з сім'ї, лишивши після себе двоповерховий будинок, дві машини, і повну обстановку. Мати Ольги, по натурі трудоголік, повністю віддалась роботі. Ольга сама закінчила середню школу з золотою медаллю, потім музичну, а в довершення – чорний пояс по айкідо. Дівчина мала все від самого народження, але з розумом ставилась до цього всього і не була розбалувана, як більшість її однолітків, що виросли в забезпечених сім'ях. Мати, фін директор російського представництва ТНК заправок, і постійно була в відрядженнях.
По закінченню школи Ольгу потягнуло на пригоди, авантюрна жилка була від батька. Не обмежена в коштах дівчина, вже маючи міжнародні права на всі класи, придбала дорожній байк \"Крайслер\", і примкнула до одної з байкерських банд, яких було багато по Україні.
Далі все було просто. Два роки вона мандрувала з бандою, об'їздивши мало не всю Україну, побувала за кордоном. Вона на собі відчула, що таке гарячий асфальт і бачила білу полосу на горизонті; дізналась, що таке відкритий горизонт, ширший ніж сягало око. А головне, вона зустріла першу дівочу любов. Король байкерів підкорив своєю ніжністю, красою, і силою. Вони планували одружитись, залишити дорогу, утворити сімю, народить дітей. Вже було повідомлено матір Ольги, та заспокоїлась і чекала на повернення блудної дочки...
Замість цього їй повідомили, що дочка в лікарні, з слідами чисельних побоїв, і групового зґвалтування. Два місяці Ольга провела в лікарні, не відповідаючи на чисельні запитання слідчих, вони шукали винуватців. Фізичні рани було заліковано швидко, мати не жаліла грошей, а от душевні...
Зміни в собі Ольга відчула як тільки лікарі вивели з психологічного ступору, спочатку медики все сприймали з подивом, Ользі загрожувала псих – лікарня; та досить швидко всі діагнози, висновки загубились в архівах обласної лікарні Києва, та в пам'яті лікарів, потім загубилась Ольга. І виникла Кьяра, холодна, цинічна, байдужа до всього, що її оточує. Холодна, і цинічна, завжди в довгому шкіряному пальто, не зважаючи на погоду, чорних джинсах, \"стілах\", та чорних окулярах. Мати дала час на реабілітацію, лишила на рахунку значну суму, і знову поїхала у відрядження, переставши втручатись в життя дочки. – \"З Максом, Ванею, - продовжувала вже Ольга, - ми знайомі давно. Це можливо єдині люди з якими я хоч якось спілкуюсь. Вони багато про тебе розказували, але я ніяк не могла передбачити, що ти маєш можливості, про які так багато говориш під час гри.\" – \"Ти вважала, що тільки ти ними володієш?\" – \"Ні... справа не в тому. Я багато читала, деякі з них розвила сама, легку телепатію, яснобачення. По всьому в тебе сильна енергетична структура, ти можеш і лікувати і вбивати, не погано оперуєш реальністю, сили було дуже ослаблено, зараз ти використовуєш їх менш ніж на половину.\" – В голосі було знання предмету, раніш це могло б і зацікавити, але не зараз. Правда життя виявилась гіркішою, ніж я міг передбачити, більш боліснішою. Я ніби на власні очі все бачив, знівечену любов, знівечену юність і почуття втоптані в багно. Після подібного в любого дах поїде, можливо й шок був причиною відкриття прихованих можливостей мозку та свідомості; та не це важливо. Зараз Ольга, як ніколи була близькою мені, вже не здавалась такою холодною, цинічною, в очах виникав то зникав вогонь життя. В довершення розповіді, ніби ставлячи крапку, вона закінчила: - \"З тих пір я не вірю ні в любов ні в дружбу. Всі люди однакові, а тому й байдужі.\" – \"В цьому у нас багато чого спільного... Я теж не вірю в любов і дружбу, а тому більш кохати нікого не можу. Але ти сподобалась мені, може нам варто разом подолати наш стан, і знайти один в одному своє щастя...\" – \"Тобі буде дуже важко зі мною, я нікого не підпускаю до себе, ти перший з ким я так близько спілкуюсь.\" – \"Ти права, інколи терпіння в мене не вистачає, але я хочу надіятись, що цього разу в мене вийде.\" – \"Ти хочеш, щоб я жила з тобою, без кохання, керуючись тільки твоїми поглядами на подібні стосунки? Адже ти вже давно все обдумав, хай не про мене.\" – \"Чим погані стосунки, основані на довірі, повазі та чесності? Адже саме цього часто не вистачає в молодих парах. Я вже не говорю про вірність один одному.\" – Ольга холодно усміхнулась, самими кутиками уст. – \"Ти і мені сподобався, я погано вірю в подібні стосунки, але варто спробувати, сам то ти не зможеш бути... Ось тільки з одною умовою. Каву варю я, коли захочеш попрощатись зі мною, тобі варто її просто не випити, і я зникну з твого життя.\" – \"Але ж я псих...\" – \"Це мене мало хвилює, свою відповідь я тобі дала, все інше мене мало хвилює, справа тільки за тобою.\"
Після чого була перша наша близькість. Не сміливі пестощі, поцілунки. Мене вражала краса її тіла, тонкість талії, округлість грудей, ніжність та шовковистість шкіри, і легкий аромат дорогого парфюму. Та це тільки одна сторона медалі, з іншого боку – повна холодність, бездіяльність, а мені важко, не звично цілувати нерухомі уста, пестить холодне тіло, що не відповідало на самі вишукані пестощі, важко і боляче, я не звик задовольняти тільки себе. За нею ще. І так само як і перша. Інколи просто зціплював зуби, і намагався отримувати задоволення тільки сам. Все було б добре, можна було б звикнути й до цього, і знайти ключ до закритих почуттів і відчуттів Ольги, коли б не її цинізм. Вона могла після вишуканих пестощів, тихих, звабливих слів про красу її тіла, тихо запитати своїм холодним голосом: - \"Ти кінчив?\" – і отримавши відповідь, повернутись до мене спиною.
Коли подібне запитання пролунало в перше, це було як удар нижче поясу, боляче закололо в душі. На очах виникли не прохані сльози, а ранком кава погано лізла до горлянки. Це тільки посилило відчуття внутрішньої порожнечі, здавалось, вона вже капає з вух. Виникала думка, що Ользі байдуже до моїх почуттів, до всього чим я оточую її. Але ж така вона тільки дома, на прогулянках вона трохи інша...
Ще й Марія додає клопоту. Вона не раз намагалась зайти, та Ольга холодно говорила, що я поїхав з Києва, і не відомо коли повернусь. А моя рука все частіш тягнулась до телефону, частіш виникала думка про поспішність мого рішення порвати з нею. Та ображена гордість не давала набрати номер, я знав, що Марія готова любої миті відгукнутись на дзвінок, і примчить сюди. А при згадці про неї, образа піднімалась з глибин свідомості.
Чому тільки я можу все розуміти, натягувати на себе шкуру близьких мені людей, і добре розуміти причини чому вони такі зайняті. Марія не почула, чи не розуміла моїх слів про важливість для мене нашого спілкування, коли між нами тільки журнальний столик і виникає абсолютна відвертість. Все я розумію, коханий, молодий чоловік, велика родина, та тільки чому ніхто не робить спроб мене зрозуміти.
Подібні запитання нутрували в мені вже три місяці. Ми з Ольгою вже разом два місяці, стає холодно, Ганя нічого не придумала з котлом, і все частіш піднімає питання про зимівлю в неї, сестра поки не знає про мої стосунки з Ольгою, необхідно щось думати.

Епізод другий \"ХОЛОД ТА ВОГОНЬ\"

Саме розуміння мені завжди не вистачало. Мені дано переживати, співчувати близьким мені людям, близькім по духу, наділяти їх якоюсь долею везіння. Мені дано це від самого народження, але у відповідь отримувати тільки ляпаси. З мене досить, подібного більш не буде, більш не підставлю я щоки, ні правої ні лівої. Тільки Ольга зараз мене хвилювала, інколи змушуючи радіти як мала дитина, інколи зціплювати зуби від внутрішнього болю. Її цинізм боляче бив по моїм почуттям, і виникало бажання вилити каву, попрощатись з нею, і знову лишитись на самоті з своїми думками. Період знайомства давно минув, Ольга й далі лишалась замкнутою в собі, це відчувалось коли ми були на самоті. З іншого боку, саме спілкування з нею змушувало мене дивитись на світ іншими очима, це відчувалось під час прогулянок по Києву. Вона показала як знаходить жабу на будинку з химерами Городецького; це вона показала свій власний Київ, відомий тільки їй одній. Тільки з нею мені було спокійно на самих людних зборищах неформалів Києва, спокійно та безпечно ( це не смішно, я просто не люблю натовп). Ми пили літрами пиво з готами біля Сагайдачного, місця збору багатьох готів, і слухали до ранку гітару. Це з нею провів мало не добу серед старих рокерів в сталінці Оболонського району, заливаючись пивом і слухаючи записи \"Kvin\" \"Scorpions\", і спали вповалку на підлозі, засинаючи під тихе, тепле дихання Ольги у мене на плечі. Саме в такі моменти я відчував себе щасливим.
\"Що тобі не дає спокою, нервує?\" – запитала Ольга, як тільки я перекотився на спину. Димок від припаленої сигарети піднявся до стелі і розійшовся по кімнаті. Кохатись з Ольгою, всеодно, що з надувною лялькою для моряків, доволелось переглянути свої погяди на любощі, і ніяк не звикну до такого ставлення – після палких поцілунків, слів, байдужий та холодний голос ставить запитаня, на яке вона чекає відповіді. – \"Мене хвилюєш тільки ти, як і нервуєш.\" – \"Я, це само собою, - усміхнулась Ольга. – Три місяці тобі не затишно.\" – \"Ти сама все знаєш, не змушуй мене озвучувати в голос давно відомі речі.\" – За цей час до мене намагались прорватись не тільки Марія, всі хто мене знав з її компанії. Ольга прийняла екран, і тільки давала мені час на роздуми над своїми вчинками, вважаючи мене цілковито не правим. Та й сам вже розумію, що псих мій затягнувся, і тільки гордість змушувала й далі вести себе хамськи по відношенню до Марії. – \"Що ж ти пропонуєш?\" – я був здивований, досі Ольга не виказувала подібного зацікавлення моїм життям, роблячи все, що вважає необхідним. – \"Ти сам маєш знати... Ще одне, тут стає холодно, ти можеш захворіти. Мати ще місяць буде у відрядженні, можемо перебратись до мене. – Тут вона була правою, і варто було над цим подумати. Потім вона додала: - Ти говорив, що чоловік Марії добре знається на машинах. Моя простояла два роки в гаражі, не давно пробувала завести, все даремно, потрібно викликати майстра, або вести на СТО, самій буде важко.\" – \"Мені буде соромно одразу ж заговорити про справу...\" – \"То ти готовий подзвонити Марії?\" – зловила на слові Ольга. – \"Заради тебе, я готовий на все.\" – \"Заради мене не потрібно. Заради вашої дружби, мені важко її обманювати. Вона відчуває, що чимось тобі зробила боляче, поясни, тільки не психуй, не роби з неї ворога.\" – \"Чому це тебе так хвилює?\" – \"Твій настрой, внутрішньо ти готовий до розмови, і прагнеш вашого тісного спілкування... повернення абсолютної довіри.\" – \"Я починаю вірити тобі, цього мені достатньо.\" – \"Мені ні, твоя роздвоєність почуттів заважають, мені й без того боляче.\" – Цього було достатньо, я не міг подумати, що подібним чином я причиняю біль дорогій мені людині.
Це був суботній вечір, ще не пізно набрати Марію. Вона тут же відгукнулась: - \"Полковнику, що трапилось?\" – \"Привіт, Марія, ти де зараз?\" – \"Їду з центру на машині.\" – \"Можеш до мене заїхати?\" – \"Зараз буду.\" – послідувала коротка відповідь і короткі гудки.
У нас лишався час, щоб одягнутись. Тільки Ольга пішла в іншу кімнату, як на кухні почулось знайоме: - \"Тук тук.\" – Марія сама відчинила двері. – \"Тук тук. Проходь, Марія.\" – вона пройшла до кімнати, і почала засипати запитаннями. Я ж поки відповідав короткими фразами, поки не був готовий до важливої розмови. – \"Постарайся мене вислухати і не перебивати, - Марія припалила сигарету, оголошуючи про готовність. – Перш за все, вибач мене, я не мав права посилати те повідомлення. Просто мені в той понеділок стало особливо боляче. Тоді, в суботу, на дні народження в Ельфа, між нами був сильний емоційний зв'язок, його болісно урвали, і тільки я це помітив, ти ж не зрозуміла мого стану. Потім, в неділю коли обіцяла подивитись швейну машинку, я день прочекав тебе, відчуваючи наростаючу порожнечу, і впевнився в ній коли приїхав ввечері. Плакати, нервувати більш я не хотів, агресивні виступи могли б попасти відкатом на тебе, я цього не хотів. Тому й виставив екран, а та смс була останнім вибухом психів. Вся біль, що накопичилась за цей час, була в тому повідомленні. Біль від твоєї неуважнеості до моїх слів, біль від самотності. Ти можеш сказати, що я знаю де ти живеш, але ж справа не в цьому. Я не даремно багато раз говорив, що не люблю нав'язуватись, не раз говорив – коли я три дні не відзвонююсь, варто самим про мене згадати. А тобі власне не раз говорив, що найцінніше в нашій дружбі, для мене власне, наше тісне спілкування. Спілкування на рівні розуміння один одного з пів слова. Я вважав, що ти розумієш це, а вийшло інакше, мої слова йшли мимо тебе. Мабуть тільки я здатний приміряти на себе шкуру близьких мені людей, і тому розуміти, брати близько до серця всі проблеми, і так само відчувати. Я просто зневірився в тобі, в нашій дружбі... Ти можеш сказати, що не давала приводу, та саме неуважність до моїх слів, і була приводом до цього... – паузу в моєму виступі зробила Ольга. Поставила на столик каву, і сіла поруч мене. Пора міняти тему. – Вибач, Марія, та це все, що я хотів сказати... Знайомтесь, моя дівчина Ольга, мій близький друг, Марія.\" – короткі фрази про радість від знайомства, і далі розмова йшла в загальному руслі. Я похвастався новим сюжетом, що пройшов стадію \"обсасування\" і був готовий до написання, похвалився придбаними обновами з одягу і великою кількістю роботи. Марія ж розкала про роботу Макса, що і їй пощастило знайти гарну роботу. – \"Та, між іншим, - тепер можна і перейти до машини Ольги. – Для Макса є халтура.\" – Ольга в двох словах пояснила проблему, обоє краще мене знались на машинах, я ж тільки пив каву, і слухав розмову двох знаючих людей. – \"Ми на тижні перебираємось до мене, думаю на вихідних можна було б, щоб Макс подивився машину. Там домовимось...\" – \"Добре, я поговорю з ним.\"
Близько до півночі ми провели Марію до машини чоловіка, що вже чекав на вулиці, і розішлись задоволені вечором.
Як правило до роботи я добирався без пересадок, була зручна ранкова собака, вона йшла через весь Київ, мимо моєї роботи, ходу всього десять хвилин. Вже додому доводилось добиратись через три пересадки. Особливих проблем не було, і звично, допомагала музика з навушників. Проблеми починались на Святоші. На собаці їздив принципово зайцем, щоб попасти на платформу доводилось пригати на платформу. І тут не давно став на заваді молодий охоронець, він просто ходив по краю платформи, не даючи зайцям влізти на платформу. Настрою знущатись, в своєму звичному режимі, просто не було; довелось вертатись до кас і брати квиток, ще й відчути на собі насмішкуватий погляд пацана – охоронця. Вже сидячи в вагоні встиг поспостерігати як йому довелось побігати по платформі, ловлячи \"пригунів\", кільком юнакам пощастило пригнути на платформу.
А дома, в розмові з Ольгою, розповів про цей випадок. Розмови з Ольгою нагадували розмови з самим собою, вона мало коли підтримувала розмову; можливо саме тому не піднімав теми про своє інше захоплення – тривалий час писав бойову фантастику, і мені дуже не вистачало знаючої людини, відчувалось, Ольга могла б допомогти.
В п'ятницю таж сама історія, охоронець не помічаючи натовпи \"пригунів\" вже чатував на мене на краю платформи, був готовий йти до кас, коли помітив поруч Ольгу. І тут же війнуло холодом по ногам, і внутрішній голос, що наказав: - \"Пригай на платформу.\" – мені здалось, що це просто глюк, а за хвилину голос знову пролунав в свідомості: - \"Пригай на платформу, скоро собака.\" – довелось послухатись внутрішнього голосу. Швидко спустився до колії, не відводячи погляду від охоронця, помічаючи на периферії зору постать Ольги, пішов до платформи. Свідками ганьби охоронця були чисельні пасажири на платформі – пацан скочив в низ, шанобливо схилився: - \"Прошу, дорогий пане!\" – і склав руки в замок, щоб підставити під ногу і допомогти вилізти. Довелось підіграти, відчуваючи на собі погляди пасажирів, і холод від Ольги. Тільки випригнув, відвів її по – далі.
\"Що ти собі дозволяєш? Це його робота!\" – з притиском мовив на вухо, мене хвилювало саме таке використання її сил. – \"Я нікому не дозволю тебе ображати...\" – \"Але ж...\" – заперечив іншим тоном. – \"Я ніколи, нікому не дозволю тебе ображати... – від подиву я відступив на крок, в перше в голосі Ольги відчулись емоції – образа, тепло, і трохи категоричний тон. – Я справді нікому не дозволю тебе ображати.\" – і в перше сама притулилась, і поклала голову мені на груди. На душі тут же потеплішало, не даремними були мої намагання зігріти холод душі Ольги, не даремними були мої сльози і приховані істерики.
А в Ірапені повела на інший бік переходу. – \"Їдемо до мене. Завтра субота, буде час відпочити і освоїтись. – Я завагався. Не хотілось виходить з звичного режиму – по розкладу кава, необхідно щось купить до столу. Ольга вірно все розцінила. – Йдемо вип'ємо кави, все інше я вже купила.\"
Потім знайомий таксист довіз по вказаній Ольгою адресою, і зупинився біля добротного будинку за високою кам'яною огорожою. Я дуже довго вважав, що мене не можливо здивувати, виходить я помилявся. Будинок мав два поверхи, з двору було видно ще три вікна типу \"ліхтар\", на даху тарілка супутникового телебачення, в самому дворі великий гараж; все зроблено на совість, добротно, одразу ж відчувається рука господаря, необмеження в коштах. На другий поверх вели окремі східці, балкон, і масивні броньовані двері, відчинені Ольгою, вона ж і першою зайшла в коридор вмикаючи світло.
\"Проходь, почувайся як дома.\" – тихо мовила. У мене не виникло бажання доповнити вираз фразою \" і не забуйте, що ви в гостях\" виникло враження, що саме цей будинок на тривалий час буде моєю другою домівкою.
Ольга займала весь другий поверх, і частину третього. На другому поверсі ванна, вітальня і дві великі гостьові кімнати; на третьому її спальня, та робоча кімната. І кругом килими, на підлозі, на стінах; що перше попадало в поле зору книжкові шафи, я не знавець, але одразу видно з якою любов'ю створювалась ця бібліотека, і картини на вільних місцях. В основному марини, натюрморти, в вітальні, куди запросила Ольга, помітив кілька картин в стилі ню. Потім вже відмітив масиність меблів, диван, зручні крісла навколо низенького столику, великий плаский телевізор з системою домашнього кінотеатру, і велику кількість дисків для DVD. Ольга лишила мене в вітальні на кілька хвилин, а мене вже потягнуло до дисків, ритись в книжках було соромно. Одразу впадало в око з якою любов'ю підібрано фільми, наукові документалки, фантастика, серіали, навіть анімація і порно.
\"Став, що хочеш, мені потрібно приготувати вечерю.\" – оглянувся. Такою гарною і принадливою я ще не бачив Ольгу. Вона встигла переодягнутись, замінивши звичний чорний одяг на пів прозорий халат, з бісерною вишивкою, його довжину компенсували повздовжні розрізи на стегнах. Не витримав цієї спокуси, щоб не обійняти і міцно притиснути до своїх грудей. В перше я відчув, що вона жива – досі було враження, що обнімаєш льодову скульптуру, від неї йшла відчутна жива хвиля тепла, а під блудними руками відчувалось ніжне, піддатливе дівоче тіло. – \"Олюня, маленька моя, яка ж ти в мене гарна.\" – вирвалось з мене, в приливі ніжності. Вона підвела голову, і легко усміхнулась, в перше в усмішці не було, вже звичного цинізму. – \"Я приготую тобі королівську вечерю, вишкребу тебе, вичищу нігті, а потім ти приймеш ванну, яку має приймати мій, і тільки мій, чоловік. А заодно я виперу весь твій одяг.\" – тут я зробив помилку, наважився заперечити: - \"Може прати нічого не потрібно.\" – і тут же мене окотило хвилею, вже звичного, холоду. Вона враз змінила вираз обличчя. – \"Не переч мені, ти в мене дома, і приймай все належним чином.\"
Коли вечерю було приготовлено, Ольга покликала мене до столу. Кухня вражала своєю величиною і кількістю кухонної техніки. На столі кілька страв, салати, ікра, добре, що нема столових приборів – не люблю користуватись ножем та виделкою. А до блюд це б личило, коли б не я воно б зайняло належне місце. Відчуваючи ніяковість від такої пишності, кричущого багатства, не відчув, що я їв. Головне, страви були гарячими, і їх було багато, і не було враження, що на потім не вистачить.
По вечері, допомагаючи Ользі приймати зі столу, обійняв ззаду, поклав голову на плече. – \"Вибач, маленька.\" – Ольга повернулась до мене. – \"Мене, як і тебе, важко образити, можна зробити тільки боляче. Ти ж дуже дивна людина, сила та вогонь в поєднанні з дитячою наївністю. Ходімо до ванної, я займусь тобою.\"
І вона зайнялась мною. Випарила нігті на руках і ногах, вичистила та привела в порядок. Вивчаючим поглядом спостерігала за мною коли роздягався і залазив ванну, погляд ніби пронизував наскрізь, мені, на якусь мить стало соромно за свою худобу та сутулість, вузькі груди і повну відсутність м'язового каркасу та рельєфу. Спокійніше стало коли Ольга пустила воду і вийшла з ванної кімнати.
В перше в житті я міг в ванні розтягнутись в повен ріст не впираючись ногами в інший край, більш того, ванна мала зручний підголівник, на який так приємно опустить голову, і тоді можна заплющити очі, відчуваючи як гаряча, на межі терплячості, заливає голе тіло. Хвиля розслаблення, очі самі заплющились. Коли ж розплющив, помітив Ольгу. Вона сиділа на східчиках до ванни, поруч неї пляшка з барвистою етикеткою, сигарети, запальничка, а погляд ... погляд вже не був таким холодним. Виникло враження, що вона милується мною, моєю оголеністю, її погляд міг збуджувати. І під ним стало якось не зручно, щоб порушити мовчанку, бовкнув, що перш прийшло в голову: - \"Мрія ідіота, попаритись в ванні.\" – Ольга промовчала, і тільки розуміюча усмішка ковзнула по устам, вона прожила в мене дома два місяці, і знає, яке це гріти воду на купання, і митись зігнувшись над тазом.
Такого кейфу я не ніколи не відчував. Між пальцями димить \"Kempten bleak\", в келишку налито густого напою, ним виявився шоколадний лікер, Ольга як ніколи така близька і рідна, сидить на відстані протягнутої руки. Лікер приємно туманив голову, присутність Ольги, її погляд поступово налаштовували на сороміцькі думки. Коли ж вона занурила руку, і почала легко водить по моєму тілу, нічого не оминаючи, змусив себе заплющити очі, і тільки отримувати задоволення, подібної втіхи ще ніколи не отримував. Її рухи були спокійними та розважливими, в них не було ні зваблення ні милування, а тільки механічне погладжування, повільне вивчення. Вона тільки холодно констатувала: - \"Який ти в мене гарний.\" – На моїй пам'яті були подібні слова, та потім виявилось, що в них не було й долі правди, то чому я маю їм вірити зараз? І краще б я так не думав. Від дівчини, мов хмара, відійшла хвиля холоду.
З таким холодом, байдужістю мене ніколи не мили. Жорстка мочалка не оминала жодної ділянки мого тіла, та ні ароматне мило, ні приємність від миття, не несли задоволення і радості. Хотілось, щоб по – швидше все скінчилось, це нагадувало знущання. Та як би мені не було соромно, боляче, варто замітить, Ольга робила це досконало. Вона все робила по своєму, а коли робила, то робила досконало. Вимила голову кількома шампунями, натерла волосся засобом для укріплення, поки видаляла зайве волосся з мого тіла, так само цинічно і холодно, що я тільки хотів скорішого завершення, засіб для укріплення волосся увібрався в шкіру голови. Після якісного ополіскування з душу, Ольга натерла мою шкіру маселком для тіла. Подала банний халат, провела до спальні, вибрала фільм, поставила, і лишила мене на самоті.
Її холодність, байдужість мені не була зрозуміла, хай вона й читає мої відчуття і може сприймати думки, але ж це не причина до подібного ставлення. Я теж маю почуття власної гідності, а вона б могла пожаліти мої почуття, принаймні власну самооцінку, і не мити з такою холодністю, або в загалі могла не мити, сам би справився.
На якийсь час фільм заволодів моєю увагою, коли ж до слуху долинув плюскіт води, до цього долинав звук пральної машинки, мною заволоділи вже зовсім інші почуття та відчуття. Ольга вабила мене, не дивлячись на її холодність та байдужість; вона досконало вимила мене, знаючи як мені цього не вистачало, то може я не так їй байдужий, як здається на перший погляд. Коли ж в ванній затих плюскіт води, я вже був там.
Побачена картина була варта полотен Рембрандта або да Вінчі. Дівчина, мов Афродіта, в мильній піні, лежала по шию в воді, відкинувши голову на підголівник. І тепер я сидів на східчику до ванної, легко пестив її тіло, відчуваючи під пальцями живе, тремтливе дівоче тіло, а не холодний лід.
Лежачи під пуховою ковдрою, я терпляче чекав поки Ольга приведе себе в порядок після ванної. Милувався як вона натирається на ніч нічним кремом, розчісує своє пишне волосся. В кожному її русі була прихована грація, милування собою. Від цього виникали сороміцькі думки, та їм судилось лишитись думками. Ольга лягла на край ліжка, вкуталась ковдрою і затихла. І так все мовчки, байдуже... мені ніби забили цвяха в груди, з мене було достатньо на цей вечір образ та принижень. Засинаючи я пригадав Одесу, пів року подібного спання – спина до спини, але з дистанцією в десять років даремно прожитих разом років.
Біль від образи був таким сильним, що ніч не пом'якшила його. На годиннику була тільки п'ята ранку, але спати більш не хотілось, як і лишатись більш в цьому будинку. За кілька хвилин вийшов на вулицю. Волога одягу і сирість на вулиці, погане порівняння, але з цим легше змиритись, ніж з цинізмом Ольги, її холодом. Я ще можу терпіти цинізм, але не знущання над моїми почуттями, зневага до них.
Та поки я добрався до свого будинку, образа пройшла, а коли підійшов до дверей, виникло тверезе розуміння ситуації. Ользі дано відчувати думки та емоції, думаючи тільки про себе, свої образи, зовсім не подумав про неї. Адже вона була щирою в своїх діях та словах, вона повірила моїм словам та діями, а тут мої думки...
Так і не зайшовши до хати різко повернувся назад, і мало не був збитий з ніг мотоциклом, що їхав на зустріч. В сідлі була Ольга, це відчутно по хвилі холоду по ногам. Вимкнула двигун, зняла шолом, мотнувши головою розкидала по спині довге волосся. Винувато опустив голову, під її поглядом стало соромно за свій вчинок; та вона вірно оцінила мою поведінку. – \"Я так і думала, що ти пішов додому, і не хотів мене будить.\" – \"Здалось, що лишили включеним світло, йшов перевірити. Тут вже згадав, що ти вимикала пробки.\" – \"Заспокоївся, - Ольга проковтнула обман, - тоді поїхали додому. – А потім ніби поскаржилась, чи покартала: - Я пів року не сідала в сідло, на силу доїхала.\"
Та коли скинув з себе все зайве, лишившись в джинсах та футболці, Ольга обкотила мене хвилею холодного гніву, перемішаного з болем: - \"Більш не роби так! я не потерплю обману! Захочеш піти, вилий каву мені в обличчя, але не йди так, мовчки. Я тільки – тільки почала тобі вірити.\" – Долаючи потоки холоду, вони ніби набули фізичної основи, наблизився до Ольги, притис до себе. – \"Присягаюсь, тобі! Повір, а присягаюсь я мало коли... і каву я не виллю, дуже вже смачно ти її вариш.\"
Примирення ми знайшли в ліжку. І мене вже не так боляче вражала її холодність і байдужість, я вже мав ціль, і перші результати, головне забути про власне болісне минуле, минулі розчарування, і перестати порівнювати колишню дружину з Ольгою. Ця дівчина поза всіх порівнянь і вище тих, кому свого часу віддав свою любов і дозволив її знівечити. Вже не так боліло від її бездіяльності, та відсутнього погляду, щоб я не робив, щоб привернути її увагу, чи викликати емоції. На жодні, самі вишукані пестощі, виходило, що я тільки задовольняю тільки сам себе; тут було чисте поле для використання самих сміливих фантазій, про які можна було тільки мріяти.
Близько до полудня, в цей час я вже заспокоївся, і ми дивились нашу стару комедію, заграв приспів з \"Антихриста\" Арії. Дзвонила Марія, я вже три дні не видзвонювався, не даремною була моя істерика і те повідомлення.
\"Да, Марія!\" – \"Полковнику, чим займаєшся?\" – \"Граю в гру, ноги вище голови.\" – Ольга цинічно усміхнулась, саме в цей момент її ноги були біля мого обличчя, мені подобалось цілувати її пальчики на ногах. – \"У Макса є кілька вільних днів, я говорила за машину з ним.\" – \"То їдьте до нас зараз.\" – Ольга назвала в трубку адресу, і попросила взяти кілька інструментів.
Буквально за годину друзі були з нами. У Макса горіли очі, і не допивши кави пішов за Ольгою в гараж. Тримати в вітальні Марію було не зручно, для наших розмов підходить більш простіша обстановка, така як в робочій кімнаті Ольги. І знову між нами тільки журнальний столик і абсолютна відвертість.
\"Я можу тебе порадувати, редакція в Харкові, погодилась прийняти твою повість для прочитання.\" – \"Всі ж мої записи на тому компі, коли буду дома, не відомо, та й чи зможу розділити повісті на різні дискети... – оглянувся на новітній комп Ольги. – Думаю, вона допоможе мені. Коли щось придумаю, я наберу тебе.\" – Марія кивнула в згоду в своїй манері приплющуючи очі. Запалили, Марія роздивлялась кімнату, легко усміхаючись коли погляд натикався на плакати з рок – співаками. Заговорили про наші справи, похвалився великою кількістю роботи на складі – тридцять машин за день, це було навіть дуже багато. В кількох словах розповів новий сюжет, що вже пройшов стадію \"обсмоктування\", що передувала написанню на комп'ютері. Марія ж похвалилась, що в Макса на СТО роботи по саму зав'язку, що й вона сама найшла роботу, що цілком підходить її потребам та необхідності заробляти на свою сімю. Поступово розмова дійшла до теми, що найбільш мене хвилювала, Ольга і її холодність. Марія ж була не тільки розумною, але й мудрою, що дивно для її віку. Їй можна було довірити найпотаємніше, давно пройшли ті часи коли мені було важко підбирати слова. Коротко розказав історію нашого знайомства, свої відчуття, і біль, який несе своєю байдужістю та цинізмом.
\"Я вже дивилась на неї, всі її почуття закрито. Був шок, що й був причиною подібного стану. Ти можеш бути самим кращим коханцем, і пестощі можуть бути самими вишуканими, вона нічого не відчуває. Цинізм, байдужість, захисна форма мозку, свідомості.\" – \"Я ж тут до чого? У мене інше ставлення до неї.\" – \"Може минути багато часу, поки ти пробудеш в ній жінку, і вона відчує тебе. Коли б ти міг кохати, вогонь твого кохання зігрів би її, розтопив би лід її байдужості та холодності.\" – \"Так, я це знаю. Але ми обоє знаємо, що минулись ті часи коли я міг покласти своє кохання до ніг коханої дівчини. Давно все вимерло, я тільки здатен на повагу, захоплення, вірність. Може з Ольгою в мене є шанс, і я поверну собі здатність кохати до самозречення.\"
За кілька годин до нас приєднались Ольга та Макс. Чоловік Марії підсів до дружини, на руках ще були залишки мастила, а Ольга сіла поруч мене на бильце крісла. На мій запитальний погляд, Макс коротко відповів: - \"Свічі, свічі необхідно було замінить.\" – \"Ага, свічі, а я мало не весь двигун перебрала.\" – не піднімаючи питання про платню за роботу, Ольга потягнулась до шухляди і витягла кілька папірців, протягнула Максу. – \"Тут талони на бензин, на сто літрів. Вони іменні, але діють по всій Україні. Тобі варто сказати, що Стаханова дала на отоварку, і проблем не виникне. Можеш отоварювати по частинам.\" – це виглядало як плата за роботу Максу, і він і Марія почали відмовлятись, і наткнулись на холодність Ольги, байдуже не розуміння чому люди не беруть плату за роботу. Мені ледве вдалось заспокоїти ображеного Макса, Марія ж дивилась на мене розуміючим поглядом – вона тепер бачила як мені важко.
Цього ж вечора дзвонила старша сестра, вона мною опікалась, і дивилась, щоб не наробив помилок, по типу останнього мого одруження. В короткій розмові домовились, що я заїду до неї до дому після роботи.
\"Ганя, але ж я тепер не сам, у мене є дівчина.\" – \"Значить під'їдеш з дівчиною.\" – коротко відповіла і відбилась. Ольга ніби чула розмову, холодно усміхнулась, добре знала про мої переживання стосовно знайомства її та моєї сестри, матері не було і Ганя була замість неї.
Ранковий дощ завадив піти на електричку. Не мені, Ольга побоялась, що можу промочить голову, і настояла відвести мене на роботу. За кілька хвилин ми були в машині. Її джип марки \"Джіліас\" вразив з першого погляду, саме такі машини мені подобались. До роботи добрались швидко, дякуючи ранній годині, та швидкості на якій ми їхали. Встиг тільки помітить, що патрулі ДАЇ ніби не помічають на якій швидкості Ольга керує машиною, цього разу я промовчав. У нас ще лишався час випити кави, я помітив свого колегу з роботи, він мав мій власний нік Вічний поклик, потім пройшов ще один колега, Вітька. Той звернув увагу на машину під нашою конторою, а в відкрите вікно помітив мене, і почув як з колонок грає Висоцький \"Балада про любов\".
На роботі були на стільки зайняті, що мало в кого був час на запитання хто мене підвіз до роботи; тільки Вітьку похвалився дівчиною, та й то в своїй манері не говорити нічого особливого. За кількістю машин не помітив як минув робочий день, а потім мені сказали, що під воротами стоїть чорний джип. Чомусь і охоронець вже знав, що це машина моєї дівчини, машин вже не передбачалось, і мене відпустили до дому.
Поїздка до сестри пройшла відмінно. Сестра викликала мої побоювання своїм критичним ставленням до мого нового захоплення, могла вислати в магазин за покупками, щоб в приватній розмові дізнатись про дівчину від неї самої. Але обійшлось без того, Ольга володіла талантом подобатись людям. Та й сестра все бачила сама, її безталанний брат попав в хороші руки. Тільки запитала чи нам вистачає коштів, я ж похвалився кількістю машин за день і останньою зарплатою.
Коли зібрались назад було вже за десяту. Дощ і темрява мало схвилювали Ольгу. Вона керувала машиною вміло, і трохи агресивно йшла на обгін, навіть, трохи нахабно. Не раз була ситуація, що я був підсвідомо готовий перехопити кермо, а потім прийшло осяяння – Ольга бачить дорогу і ситуацію в багатьох ракурсах, використовуючи і свої сили і вміння керувати важкою машиною.
Досить швидко я звик до своєї нової домівки, і серед розкоші вже не так ніяково, і мене вже не тягне до рідних стін. Почало виникати забуте відчуття – там де моя дівчина, там і мій дім, не важливо палац це, чи шалаш. Можливо саме ця думка і була першим поштовхом до змін в поведінці Ольги. Змінам не значним, але за життя я став чутливим до любих проявів почуттів та змін в поведінці, в голосі. Коли вона говорила до мене, голос вже не був таким холодним та байдужим, а тіло вже не так холодно реагувало на мої пестощі. До того моменту, коли Ольга повністю відкриється, далеко, та мені варто набратись терпіння, і не зменшувати свого ставлення до Ольги – суміші поваги, нових почуттів, і постійного бажання. Поваги до її знань, вона вміла розвинути тему, підняту мною кількома словами; вміла цитувати на пам'ять вірші, читати улюблені мною уривки з класиків. І в ліжку, навіть за умови її повної бездіяльності, мені ставало з нею все краще, головне вона не робила з себе \"недотрогу\". Права Марія, тут головне хто кого – чи мій вогонь почуття, що тільки – тільки починає відроджуватись, чи холод та байдужість Ольги, що замкнулась в собі, і нікого до себе не пускає. Я буду першим, і єдиним в її житті, хто займе в неї своє належне місце. На це потрібен тільки час та терпіння. Цього в мене достатньо.
Ось тільки одне, скоро приїждяє її мати. Як вона поставиться до того, що хлопець її дочки вантажник на складі?

Епізод третій \"ТЕРПІННЯ ТА ПРАЦЯ\"

Протяглий зойк Ольги був таким тихим, що і не звернув на нього увагу. Ще й надто глухим, щоб його почути – обличчя Ольги вткнулось у подушку. А мені так добре, і власні стогони були вартіснішими уваги ніж чиїсь інші. Тільки коли задоволення почало вихлюпуватись з мене, а його сліди з Ольги, то тільки тоді до мене долинули її стогони. Тут же все припинив і ліг поруч Ольги.
\"Що трапилось, маленька? Щось трапилось?\" – її зойки не на жарт схвилювали, і занепокоїли. – \"Боляче! Ти зробив мені боляче! – це було дивно чути, це була одна з моїх улюблених фантазій, і досі Ольга, як завжди, до цього поставилась байдуже і холодно. – Твої розміри мене погублять!\" – своїми розмірами досі я пишався, досі Ольга не робила зауважень, я ж завжди намагався бути обережним. А потім до мене дійшло – через біль до неї повертаються відчуття. Захопившись я забув про обережність, тим самим зробивши їй боляче... але ж і раніш я забувався. Виходить, мої припущення вірні. – \"Так це ж чудово, маленька моя!\" – від радості я був готовий плакати. – \"Що ж тут чудового, я довго сісти на байк не зможу!\" – глухо відповіла Ольга ховаючи обличчя від моїх поцілунків. – \"До тебе вертається чутливість, можливо через біль, але це так.\" – після чого Ольга і собі усміхнулась, але не відходячи від своєї звичної манери – холодно констатутючи цей факт.
За майже місяць прложивання в Ольги, трохи освоївся. В мене появились улюблені місця, де міг довго сидіти за книжкою, чи дивлячись кіно. Це були крісла в вітальні та робочій кімнаті Ольги, помітивши це вона не переставляла їх на інші місця під час прибирання, і не сідала в них коли я був дома. Трохи осовївшись з новітнім комп'ютером міг годинами грати в стратегію, знаючи, що Ольга не буде ображатись, що не приділяю їй належної уваги. Вона могла сидячи за книжкою, кількома словами виправити ситуацію в яку попадав під час гри, або сісти поруч і покласти голову на плече, а руку на стегно. Подібні прояви уваги були не частими, ще рідше вона проявляла своє захоплення мною чи своє бажання; бували моменти коли вона сідала під столом, ніби грала в свою дитячу гру, мимовільним учасником якої ставав я сам.
Місяць закінчувався. У мене з'явились нові клопоти. Скоро мала приїхати мати Ольги, і вже четвертий місяць я нічого не написав, зависло питання про відсилку повісті в редакцію видавництва міста Харків, а підняти питання в допомозі Ольги, все ніяк не вистачало сміливості.
Свіжа після душу Ольга лягла поруч, інколи наші любощі залишали на тілі Ольги сліди, які доводилось змивати під душем. Прохолода її тіла і прилив ніжності до неї в якому притис до себе, поклав її голову собі на плече. Обоє запалили. Вечір неділі, завтра понеділок, на роботу, і вперше нема побоювання, що понеділок принесе мені якійсь неприємності.
\"Дзвонила мати, завтра вона буде в Києві, ми маємо її зустріти на вокзалі. Потяг прибуває рівно в вісімнадцять годин, тобі не доведеться відпрошуватись.\" – Холодно мовила Ольга, і це було ніби відповідь на мої блаженні думки про понеділок. Думка про реакцію її матері про майбутнього затя – вантажника, з новою силою почала мене хвилювати, я думав, що в мене є ще кілька днів. Ольга ніби відчула переміну в моєму настрої: - \"Тебе знову щось хвилює? Ти забув, я добре відчуваю твій настрой, особливо коли ти чимось стривожений чи схвильований. Мені болісно від цього.\" – \"Твоя мати, як вона на мене відреагує?\" – \"Не хвилюйся, я розказала їй про тебе, ви найдете спільну мову, для неї головне, що я не сама, а погана людина не може бути поруч зі мною. Це не мої слова, а її власні. Ти більш її вразиш, коли будеш галантним кавалером, і подаруєш їй квіти. Вона любить жовті хризантеми. – це була рекомендація дана холодним тоном, в стилі Ольги. Та до цього я вже звик. – Тебе ще щось хвилює, це щось потаємне, дороге для тебе. Ти думаєш про цю справу так же часто як і про мене.\" – Ольга повернулась на живіт, в її погляді було тільки холодне вивчення, як вчений – препаратор вивчає через мікроскоп розріз по живій жабі. І тоді я наважився розказати Ользі про своє давнє захоплення, частину мого життя. – \"Дуже давно я почав писати фантастику, спочатку це була як забавка, а потім ... потім це переросло в необхідність. Саме там, у власних видуманих світах, я знайшов вірних друзів, коханих жінок і вмів бути другом та вмів кохати. Я пишу давно, з четвертого класу, але тільки зараз це почало набувати іншого сенсу. В Марії з'явилась можливість видати один з моїх романів, необхідно тільки перегнати його з дискети на диск, відділивши від ще одного, зробити редаування. Ти могла б це зробити?\" – \"Ти хочеш, щоб я перечитала твій роман, виправила помилки і відправила в редакцію по електронній пошті?\" – \"Це мінімальна допомога в моїй творчості, на яку я можу розраховувати від тебе.\" – навчений неуважністю першої дружини, вже не міг надіятись на допомогу, а надлишкова уважність другої дружини навчила – не можна довіряти саме цінне, можна й помилитись. – \"Що ще тебе хвилює? Я завтра ж, поки ти будеш на роботі, заберу дискети і візьмусь за читання. Думаю за кілька днів зроблю все необхідне. Що ще від мене вимагається, щоб ти був цілковито спокійний?\" – \"Чому тебе хвилює мій спокій?\" – \"Коли твої думки стають розсіяними, ти віддалаєшся від мене, і мені стає від цього боляче.\" – \"Ти почуваєшся більш комфортніш коли всі мої помисли спрямовані лиш на тебе? І ти будеш робити все, щоб мене обминали всі хвилювання? Але ж це не можливо!\" – \"Можливо! Поки це мені вдається, у тебе мало вимог до спокійного життя.\" – Тут Оля була цілковито права, у мене й справді скромні вимоги та потреби, щоб почувати себе більш ніж комфортно, і дівчині вдалось оточити мене тою увагою і турботою, щоб почувався себе затишно, навіть, з постійним відчуттям холоду та байдужості від самої Ольги. Але, мій спокій це запорука спокою Ольги, досі я з подібним не зтикався; раніш було навпаки – я піклувався, щоб людині поруч зі мною було добре та затишно. – \"Ти говорила, що закінчила школу з золотою медаллю, кількість прочитаних тобою книжок, свідчить, що ти знаєш не тільки шкільний курс предметів. І тому могла б мені допомагати у створені сюжетних фонів до моїх романів, і допомагати в створені наукового підґрунтя в моїх сюжетах. Вже не говорю про редагування написаного, я ж закінчив школу на трійки, і пишу фактично без грамотно.\" – В словах Ольги не було жодної емоції, коли вона просто відповіла: - \"Так, я зможу тобі допомагати. Завтра ж підготую тобі робоче місце, і знайду час, щоб вислухати всі твої нові задумки.\" – \"Дякую, маленька, ти не можеш уявити який я радий.\" – щоб якось показати свою вдячність, вткнувся головою їй в плече.
Весь день з машин де я гримів роклою, вигружаючи товар, можна було почути мій спів; в навушниках грав Висоцький. Ольга перечистила пам'ять флаш – карти мого телефону, і закачала диск пісень Висоцького. Два гігабайта, і майже півтора це пісні улюбленого барда. Колеги по роботі вже не звертали уваги на мої диватцтва, тільки Вітька знервовано усміхався – йому не подобався мій голос, але зробити нічого не міг.
Ольга вже чекала в машині, коли я тільки біг митись після роботи, на мені все було мокрим від поту, а мені не хотілось предстати на очі майбутній тещі з запахом поту. Не дивлячись на затори на дорогах, Ольга вела машину у звичному для себе стилі – агресивно і нахабно; з відкритого вікна машини, в знущання над невдахами – шоферами, що лишались за нами, линув хриплий голос Висоцького.
Ми були на платформі, коли оголосили про прибуття потягу з Кракова. Висадка пасажирів з першого вагону, ми стали саме там де потрібно. Поки потяг зупинявся, ще раз критично оглянув себе – вичищені \"берци\", чорні джинси, чорна футболка з картинкою альбому \"Арії\", \"косуха\" блистить, волосся чисте і затягнуте в кінський хвіст – і лишився задоволений. Ольга досягнула свого, я пишався своїм виглядом і тому менш сутулився; досягнення дівчини були не тільки в цьому. Вдалий підбір харчування, і я прибавив у вазі, вже не був таким худим, помітив нарощування мазового каркасу.
А от і мати Ольги. Молода жінка помахала з вікна, за кілька хвилин показалась в тамбурі. Нахабно розсунувши зустрічаючих, проштовхався до східець. Одною рукою прийняв баули, потім допоміг зійти на платформу. Галантно вклонився і подав квіти. – \"З приїздом, Марія Степанівна.\" – \"Дакую, а ви Полковник, про якого так багато розказувала Ольга.\" – \"Моя скромна персона не заслуговує, щоб про неї багато говорили.\" – \"Не скажіть, людина, яка викликала усмішку на устах Ольги, завжди буде варта моєї уваги.\" – відповіла Марія Степанівна. Ольга і справді легко усміхалась, у своїй звичній манері ледве розтуляючи кутики уст.
Баули закинуто в багажник машини, мати Ольги з усмішкою подала руку сідаючи до машини, дверці акуратно закрито, і я зайняв місце поруч Ольги, думаю на цьому функції кавалера закінчено – всі розуміємо це була лиш вистава, серйозність почнеться як тільки ми будемо дома. Та я даремно хвилювався. Мати і дочка не вели себе як дочка і мати, між ними була порожнеча. Як тільки речі Марії Степанівни занесли до її половини, Ольга повела мене на свою половину.
\"Можеш не хвилюватись, ми не будемо часто з нею бачитись.\" – \"Чому, вона твоя мати.\" – \"Ми давно чужі, хоч і для вигляду разом виходимо в люди коли запрошують на виставку чи презентацію. Вона могла б допомогти з виходом твоєї книжки.\" – \"Думаю, Марія тут краще підійде, а тобі варто змінити ставлення до матері. Я по собі знаю, коли спілкування з рідною людиною зведено до мінімуму. Я пройшов через подібне, не зміг змінити щось тоді, то зараз встигну.\" – По обличчю Ольги пройшла легка гримаса, важко зрозуміти – гримаса болю чи цинічної усмішки. – \"Добре, коли тебе це заспокоїть, роби, що вважаєш за необхідне.\" – \"В такому разі... як на рахунок спільної вечері, ви давно не бачились. Думаю, твоя мати буде рада цьому.\" – По очам Ольги було видно напружену роботу думки, трохи згодом вона легко усміхнулась.
Вечеря пройшла на вищому рівні. Разом приготували, разом накрили на стіл, причому я виконував мало не головну роль. В основному чистив картоплю, цибулю, і при тому відповідав на чисельні запитання Марії Степанівни, що стосувались моєї роботи, моїх друзів. На запитання про професію, відповів, і, що зараз не працюю за фахом, а працюю менеджером по вантажам. – \"Ага, - відповіла Марія Степанівна, - так зараз по новому називають вантажника. – Вона легко усміхнулась. – Тут нема чого соромитись, всі великі люди починали з малого.\" - Вечеряли за великим столом в вітальні будинку, на столі горіли свічки, відкрили пляшку витриманого вина. І від обох жінок йшла відчутна хвиля тепла, воно відчувалось і в очах матері, і в теплі випадкових доторків до мене Ольги. Вибачившись і пославшись на відпочинок, я залишив вечерю; матері та дочці було необхідно поговорити.
Вже збираючись лягати зазирнув до робочої кімнати Ольги, і завмер. На столі стояв інший монітор, дюймів на девятнадцять – якраз на такому зручно писати – поруч прилад для друкування тексту – принтер, сканер, ксерокс в одному. Поруч же дискети з мого столу, на яких були майже всі мої твори, а на полиці всі рукописні та машинописьні екземпляри, те з чого я починав. Ольга нічого не забула. Всі чорновики, замальовки, зошити з нарисами, що робились в дорозі на роботу. І тепла хвиля вдячності затопила мене всього.
Людська вдячністиь, як і не вдячність, немає межі. Тої частини поваги та шанування, якою наділяв Ольгу, ніщо по зрівнянню з тим, що я по – справжньому до неї відчував. Вона змогла, ніяк про це не афішуючи, не наголошуючи на цьому, огорнути тою увагою та опікою, якої мені так не вистачало все життя; не вистачало під час моїх двох не вдалих одружень. Я ж втомився ламати голову над тим, за які заслуги мені таке щастя? Чому саме я? Адже навколо багато інших людей, чоловіків, юнаків, молодших за мене, успішніших. Для яких подібна увага тільки за шастя, і вони зможуть на неї відповісти краще ніж я. Я ж не вважаю себе успішним, й досі затинаюсь і пишу з помилками, й досі не можу тривалий час підтримувати розмову на належному рівні, а тому не люблю знайомитись з людьми, не люблю нових людей, що було причиною чому я був тривалий час сам.
Навчений Ольгою, я вже не проводив паралелі між колишніми жінками, яких я колись любив, і цілковито віддавав свою увагу Олі, поруч вона, чи ні. І чим частіш я про неї думав на роботі, тим теплішим був погляд коли ми зустрічались після роботи. Вона вперто їздила за мною на роботу на машині, інколи ми катались по Києву, інколи лишали машину на стоянці, і блукали нічними вулицями міста, яке обоє любили. Як правило це траплялось проти віхідного, інакше б мені довелось працювати не відпочивши. Хоча, це траплялось все частіше й частіше. Не те, щоб зовсім я не відпочивав, для сну стало вистачати кількох годин. З тих пір як Ольга погодилась допомагати у створенні нових романів, ми відновили втрачені варіанти кількох старих романів, і відновили в рекордно короткий час, і серйозно взялись за нову повість, що мала бути проривом в моїй творчості у нову реальність сюжетних ліній. Про дитячі забавки на зразок комп'ютерних ігор, довелось цілком забути, а ті кілька годин необхідні для відпочинку, проводив в обіймах Ольги. Наші любощі і надалі нагадували кохання з надувною лялькою, дівчина не проявляла жодної емоції стосовно моїх методів, мовчки даючи карт – бланш на всі мої витівки. Інколи, це траплялось дуже рідко, терпіння закінчувалось, і тоді ... і тоді всі бурні фантазії юності переставали бути фантазіями.
Перші дні з приїзду Марії Степанівни були для мене напруженими, я боявся ступить зайвий крок по кімнатам, боячись, що вона почує; під час любощів з Ольгою боявся зайвий раз рипнути ліжком. Аж поки Ольга холодно та байдуже не заспокоїла: - \"Не хвилюйся, кімнати мають повну звукоізоляцію.\" – це мене заспокоїло, трохи. Хвилювали стосунки між матір'ю та дочкою. Спільна вечеря не була останньою, за нею були ще, але далі справа не йшла. Аж поки мені не прийшла в голову думка вийти разом у місто, наприклад піти на виставу.
Ми саме їхали мимо театру оперети, і на афішах був анонс оперети по мотивам Бернарда Шоу \"Моя чарівна леді\". Мені колись випадала нагода побувати на цій виставі, і задоволення, вражень вистачило надовго. Мою пропозицію Ольга прийняла у своїй звичній манері, холодної констататії почутого, і порожнім голосом відповіла: - \"Я замовлю квитки через Інтернет, завтра зможемо сходить.\" – \"Зачекай, ти не відповіла, чи згодна піти всією сімєю?\" – \"Сімєю?\" – в голосі був подив. – \"Так, вибач, але я вважаю себе твоїм чоловіком, Марія Степанівна твоя мати, згідно цьому вона моя теща. При тому, гарна теща. Думаю вистава, тільки нагода разом вийти в світ.\" – \"Сімейні пари, як правило кохають один одного... А я не чула, щоб ти жодного разу мені освідчився.\" – Холодний тон Ольги боляче вдарив у саме серце, саме його байдужість, і знання того, що це була правда – я не міг кохати. Це стосувалось не тільки Ольги. Я не вірив в кохання, не вірив у силу його почуттів. Може цього й не вистачало в наших стосунках, може й Марія права. Але це так. Мені було добре з Ольгою, не дивлячись на її холодність, вона відповідала, майже тим же, у своїй манері мовчазної опіки і бездіяльності. Але далі цього наші стосунки не йшли, не дивлячись на те, що разом ми вже пів року. За цей час багато, що могло відбутись, будь ми здатні на почуття.
Того дня ми вертались з прогуланки в глухій мовчанці. З колонок не линула музика, Ольга вела машину ще більш ризикованіш, зустрічні машини мигали фарами, повідомляючи про пост ДАЇ, та Ольга не звертала уваги. В результаті перед нами замаяріла смугаста паличка патрульного, і жест – наказ зїхати на обочину. Ольга цинічно усміхнулась, а я подумав – краще б патрульний на нас не звернув уваги – я знав яким буде покарання.
Патрульний тільки проглянув права Ольги, освітив салон ліхтарем, на мій подив тут же відпустив. Вже в дзеркалі заднього огляду помітив наступну картину – на подив напаринка, шоферів на трасі, патрульний вискочив на капот машини і почав танцювати, в такт музиці яку чув тільки він. Його швидко стягли з машини, а за кілька хвилин мимо нас проїхала машина швидкої допомоги. Ольга зло усміхнулась, проводячи її поглядом.
Під час сімейної вечері – перша спроба сподобалась Марії Степанівні – Ольга коротко оголосила про мою пропозицію разом відвідати театр оперети.
\"Он як, а, що ставлять?\" – зацікавлено відгукнулась Марія Степанівна. – \"Моя чарнівна леді\" за мотивами Барнарда Шоу.\" – відповів на запитання. – \"Не думала, що вантажники знаються на класиці.\" – \"Я не завжди був вантажником, і не завжди читаю бульварну пресу.\" – Марія Степанівна починала свій ранок з кави і перегляду газети \"Бульвар\" з фото Дмитрія Гордона, не дивлячись на славетного батька, син не дуже мені подобався; дуже легко зробити свобі ім'я маючи славу батька, і показавшись в відомому кліпі по його ж пісні. – \"Коли початок вистави?\" – \"Я замовлю квитки на двадцяту, діякую за вечерю.\" – мало, що зївиши, Ольга пішла на гору. Вибачившись поглядом, пішов слідом за нею. Було вже пізно щось з'ясовувати, завтра на роботу, а мені необхідно ще сьогодні посидіти кілька годин за комп'ютером, сюжет йшов не погано і я не хотів гаяти час.
Ольга сама притислась до мене, як тільки заліз під ковдру. Вона обпекла холодом свого тіла, холодом своїх обіймів. Вона ніколи до цього моменту не виявляла свого бажання, мені ж тільки дай привід.
Здавалось, вона отримує задоволення коли її голову притиснуто всією вагою тіла, втиснуто в ліжко, задоволення від того, що вона не може й дихнути причавлена моїм животом. Подібні зриви були рідкими, після яких мені ставало соромно, та воно було того варте, подібного задоволення відчував не часто.
Гордовито ступаючи по східцями оперети, ми заходили до касової зали. Натовп людей, всі в яскравих костюмах, і не дивно – приїзд з гастролів відомої трупи, і це їх перший виступ на сцені рідної оперети. Квитки отримали без проблем, було варто тільки назвати кодове число квитків, і заплатить готівку. В дзеркалах з гордістю ловлю своє відображення і зайвий раз милуюсь жінками яких я супроводжую. Ольга і Марія Степанівна в вечірніх сукнях виглядали богинями, що спустились з небес у наші сірі будні; мене прямо змусили вдягнути строгий чоловічій костюм, чорну сорочку, від краватки я навідріз відмовився; на голові справжній вітвір мистецтва – пишна зачіска, плід годинної роботи Ольги, і п'яти місячного лікування волосся. Під шелест чорних суконь, ми піднялись до наших місць, довелось пригадати все, чого навчився в книжках і через фільми, і допоміг дамам зайняти свої місця. Під цинічний погляд Ольги, як я вже встиг зрозуміти, подібний погляд був знак схвалення моїх дій, сів поруч своєї дівчини.
Гра акторів, музика, сама вистава вимагали постійної уваги, і були вартими цього. Та як сюжет був знайомий, і сама дія на сцені вже не так зацікавлювала, мав можливість кидати швидкі погляди на Ольгу. По кільком не помітним признакам було видно, що дія оперети її зацікавила. Помітивши мої погляди, очима показала на сцену, зате її нервово – довгі пальці почали свою виставу. Стискаючи та погладжуючи вона вперше заговорила про свої почуття, легкі та вразливі, сильні але тендітні. На фінальній сцені, коли всі актори і діючі персонажі вийшли на авансцену, між мною та Ольгою пролетів голуб миру, ми відчули запах осіннього листя, шелест опадаючих дерев, запах пізнього кохання.
Цієї ночі все було ніби в перший раз. Обережні доторки до дівочого тіла, несміливі поцілунки, і перше пізнання один одного через обережне єднання двох тіл, двох молодих душ. Винагородою за терпіння, наполегливість був легкий зойк задоволення, легкий як подув ранкового вітру, тим не менш очікувальний та бажаний.
\"Що ти в мені знайшла? – була пізня ніч, за кілька годин заграє будильник, знаменуючи початок робочого тижня. Та до цього часу далеко, а я ловлю ту мить тепла та близькості, що настає тільки після любощів з близькою людиною. – Що ти в мені знайшла? Я набагато старший за тебе, мало заробляю, а після роботи від мене відвратно тхне потом. Я не люблю великі натовпи людей, і намагаюсь уникнути людних збіговищ, на додачу не схожий на твоїх улюблених героїв.\" – \"В тобі багато, що викликає не розуміння, подив, але ти є ти, і це не віднімеш від тебе. – В голосі дівчини була вся та ж байдужість, але її слова говорили про інше. – Ти білою птахою увірвався в мої сірі будні, і з першого ж дня знайомства, заявив, що тобі лиш вісімнадцять, що ти остання реанкарнація Вічного Жида. Для тих хто не знав легенди, коротко розказав... Я ж знаю легенду, а в твоїх словах був сум, не дивлячись на сміх, з яким ти це говорив. В них була спроба не збожеволіти від самотності, спроба втечі від сірої буденності. Мені всі люди байдужі, але ти найменше. Можливо саме тому ми разом. Людина, що не може знайти саму себе, і людина якій все абсолютно байдуже. Вона знайшла саму себе, але від цього не стає легше.\" – Ольга тісніш притислась до мене. Ми лежали на широкому ліжку тісно притиснувшись один до одного. Було приємно відчувати її руку на собі, холод її тіла приємно холодив після наших забав, під моїми пальцями ніжна шкіра спини, сідниць; не даремно дівчина кожного вечора довго сиділа перед дзеркалом і натиралась різними кремами. Спершись на лікті, Ольга довго дивилась мені у вічі. Від проникаючого погляду стало моторошно, опустивши погляд довго милувався прекрасною округлістю грудей.
\"Тебе три роки тягне кудись поїхати, навіть не давно ти думав про цю поїздку.\" – Ольга була правою. – \"Я хочу поїхати в Одесу. Скоро новорічні вихідні, а в мене виходить велика зарплата, може разом махнемо? Я знайду місце де ми зможемо заночувати.\" – місць було кілька, але кругом було б необхідно кланятись, а цього дуже не хотілось би. – \"Ти мав би зрозуміти, твоя зарплата мене не хвилює. Мати лишає стільки коштів, що ти міг би й не працювати.\" – В цьому вона була права. Все, що я не приносив з грошей, фактично йшло мені ж на одяг, на книжки, диски, досить часто на дорогі подарунки дівчині. – Я не говорю, що це мені подобається, я чоловік і маю утримувати свою дівчину.\" – \"Я не за це. Ми можемо поїхати в Одесу не в загальному вагоні, а в СВ, і зняти пристойний номер... Ти ж знаєш місто, який отель самий кращий?\" – \"Червоний дракон, на Пушкінській, Пасаж , на Дерібасовській мені не подобається. То ти приймаєш мою ідею?\" – \"Я твоя дівчина, а тому прийму саму божевільну ідею, якою б вона не була.\" – В цих словах і була Ольга, сама холодна не зворушливість помножена на байдужість. Над нею ще потрібно багато працювати, але результати будуть дуже швидко.
Одеса тих років, коли я там жив останній раз, і Одеса тепіршня, дві великі різниці. І можливо суть в тому з яким настроєм я виходив з вагону; в якому вигляді і, головне, з ким. Місто нас вітало густим снігом, справжнє стихійне лихо для міста, для нас же радість і милі серцю спогади. В Київі лишили мжичку і слякоть ранньої зими, а тут як в дитинстві. Мить і з – за густого снігу з'явиться Дід Мороз, і запросить прокататись на санках, і впряжені в сані олені помчать далеко за горизонт... натомість нам на зустріч вийшов дядько – таксист і запитав куди нам їхати. Ми відмовились від його послуг, Ольга хотіла побачити місто моїми очима, а для цього необхідно добиратись до отелю міським транспортом. В її очах була легка іронія змішана з цинізмом, що нагадало божевільну ніч в купе СВ вагону; пасажири, перелякані нічними криками, кілька раз вискакували в коридор вагону, і провідниця десяток раз заспокоювала, що комусь з пасажирів приснився поганий сон. Добра легенда для прикриття одної закоханої парочки, що їхала в пятому купе.
 
Наші Друзі: Новини Львова