Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 27 травня 2020 року
Тексти > Тематики > Навчальна

!_Творчі роботи :

Борис Пастернак про поета і поезію

Переглядів: 5043
Додано: 23.05.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
БОРИС ПАСТЕРНАК ПРО ПОЕТА І ПОЕЗІЮ


Во всем мне хочеться дойти

До самой сути…

Б. Пастернак



Коли читаєш лірику Бориса Пастернака, стихія поезії поглинає тебе, як злива, і тобі передається вся повнота відчуття світу, захопленості ним. Поет здається невід'ємною частиною Землі, життя, її голосом — голосом лісів, лук, птахів. Невипадково, коли Пастернаку знадобилося дати визначення поезії, він узяв його із навколишньої дійсності:



Это — круто налившийся свист,

Это — щелканье сдавленных льдинок,

Это — ночь, ледянящая лист,

Это — двух соловьев поединок.



Таке визначення — не тільки метафора, це — поетичне завдання, естетичне кредо Пастернака. Поезія покликана вслухатися, вдивлятися у світ, сприймати навколишнє як єдине ціле. Для Пастернака головне — не зосереджуватися на власному \"я\", а зіставити себе зі світом, стати його \"очима\" і \"вухами\". Поезія виростає із побуту і стає буттям. Речі, ужиток, пейзаж втягуються в орбіту пристрасті, в її повітря:



И сады, и пруды, и ограды,

И кипящее белыми воплями

Мирозданье — лишь страсти разряды,

Человеческим сердцем накопленной.



\"Оправдание творчества\"



Зв'язок із світом породжує несподіваність, раптовість натхнення, яке виникає із вражень життя:



И чем случайней, тем вернее

Слагаются стихи навзрыд.



\"Февраль. Достать чернил и плакать...\"



На відміну від поетів-романтиків, Пастернак не біжить із дому, від життя, від побуту, ні, він його любовно вбирає в себе, перетворюючи на вірші:



Когда еще звезды так низко росли

И полночь в бурьян окунало,

Пылал и пугался намокший муслин,

Льнул, жался и жаждал финала?

\"Опель\"



Поэзия, я буду клясться

Тобой, и кончу, прохрипев:

Ты не осанка сладкогласна,

Ты — лето с местом в третьем классе,

Ты — пригород, а не припев.

\"Поэзия\"



Саме про природу у Пастернака віршів майже немає. Пейзаж або пора року скрізь \"олюднені\", надихаються присутністю поета:



Чьи стихи настолько нашумели,

Что и гром их болью изумлен?

Надо быть в бреду по меньшей мере,

Чтобы дать согласье быть землей.



\"Боли земли\"



Світ землі і води поет розуміє і приймає. Але які у нього взаємини із людьми? У Пастернака є вірші, де, на перший погляд, виявляється традиційне протиставлення \"поет і натовп\":



Сестра моя — жизнь и сегодня в разливы

Расшиблась весенним дождем обо всех,

Но люди в брелоках высоко брюзгливы

И вежливо жалят, как змеи в овсе.



\"Сестра моя — жизнь...\"

 
Наші Друзі: Новини Львова