Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 27 травня 2020 року

Два морози

Переглядів: 8113
Додано: 30.11.2010 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: http://www.ukrlit.vn.ua/lib/grinchenko/k9xhu.html

Я б хотів за мужиком побігти,

Бо його скоріше я дошкулю:

На йому кожух в дірках та в латах,

Шапка вітром в мужика підбита,

Шкарбани — не чоботи узуті,

Та ще й ті роти пороззявляли.

Ти ж дужчіший, то візьми ти пана,

Бо на йому — глянь! — кожух ведмежий

Ще і теплая лисича шапка

І лисича в його шапка тепла,

Вовчі чоботи на ноги взуті —

Не подужаю його я зроду!

Усміхнувсь мороз тоді старіший

(Він морозив вже багато всяких,

Тим і знав, кого дошкулить важче),

Усміхнувсь Червоний Ніс та й каже:

— Молодий ти, братику морозе,

Молодий ти, — каже, — ще невчений!

Ну, та хай вже буде так, як хочеш:

Ти біжи за мужиком убогим,

Я за паном побіжу скоріше.

Прощавай, морозе Синій Носе!

— Прощавай і ти! — йому той каже,

Засвистіли, гупнули, побігли.

От вже сонечко зайшло за лісом,

Погасає день короткий, зимній,

І тоді ізнов у чистім полі

Ізійшлись докупи два морози,

Два морози, два рідненькі брати.

І зустрілись, почали питатись,

Хто награтись за день зміг найкраще,

Поморозить зміг хто дошкульніше?

От і каже більшому молодший:

— Попохекав, мабуть, коло пана,

Поки ти дошкулить зміг хоч трохи!

Та й не диво ж: навдягав одежі

Скрізь такої, що і не пролізеш:

Де вже там його тобі дошкулить!

Засміявсь тоді мороз старіший,

Бо не вперше він уже морозив,

Засміявся він тоді та й каже:

«Ой, морозе, Синій Носе, брате!

Молодий ти, братику, невчений!

Так його допік я і дошкулив,

Що півдня він грітиметься в хаті,

Та і то ще хто й зна чи одійде.

Здивувавсь тоді мороз молодший:

— А кожух та чоботи, та шапка?

Чи вони тебе і не спинили?

Відмовля йому старіший знову:

— Та хіба від мене те пособить?

Я заліз до нього і в кожуха,

І у шапку, й в чоботи у вовчі,

Та й почав без жалю дошкуляти.

Він вже й мнеться у кожусі, й гнеться,

І ховається у тепле хутро,

Часом крекче, а то й стогне часом,

Або, міцно загорнувшись, тихо

Він сидить, не ворухнеться й трохи, --

Мабуть, дума, що його покину,

 
Наші Друзі: Новини Львова