Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 27 травня 2020 року

Кавуни

Переглядів: 14796
Додано: 30.11.2010 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: http://www.ukrlit.vn.ua/lib/grinchenko/dgm0n.html

От і кавуни. Санько зірвав щонайбільшого і покотив до Стецька.

— Коти! Далі другий.

— Буде, Санько, вже буде.

— Ще цього здорового.

Вирвали ще й здорового і тоді почали котити по баштану назад, плазуючи, як і перше. Кавуни часом плуталися в огудинні, але котилися. За кілька хвилин хлопці були вже не на баштані, а в густій траві, що росла коло нього.

— Ну тепер добре! Оце так кав... — почав був пошепки

Санько, але остання половина слова увірвалась у нього з уст.

Обидва хлопці щільно припали до землі і лежали, затаївши духа: недалеко від них чулася хода та гомін. Товстий старий голос питався стиха:

— Отут, кажеш, бачив? А другий одмовляв:

— Та ось недалеко від цієї осики.

«Боже! це ж нас піймають!» — подумав Санько і, штовхнувши Стецька у бік, шепнув:

— Лежи, як мертвий!

А Стецько й справді мов умирав; дух йому перехопило, горло стиснуло, серце затріпалося і завмерло, — наче вмерло; голова палала. Страшне дідове Кучмине обличчя та його солдатські вуса так і уявилися хлопцеві. Йому здавалося, що Кучма його хапає. Він скрикнув несамовито, зірвався з місця і побіг.

Дід Кучма із своїм товаришем уже поминули були хлопців, як зненацька почули позад себе крик. Озирнулись і побачили, що Стецько тікає. Вони кинулись за ним.

Стецько побачив, що вони ось-ось ухоплять його. Кучмині руки вже сягали до його спини. Почував, що гине, і скрикнув з усієї сили:

— Це не я!., не я! то він!..

— Ге, тут і другий є! — скрикнув Кучма і озирнувсь, а за ним його товариш. З цього скористувався Стецько і вскочив у гай. Кучмин товариш побіг за ним, але зачепився за кущ. Стецько дуже випередив його, перебіг уже гай. Тепер йому не страшно було, і він, не так уже поспішаючись, добіг додому.

А тим часом Кучма, кинувши Стецька своєму товаришеві, повернув до Санька. Він йому не дав утікати і зараз же вхопив його своїми товстими здоровенними руками за волосся і скрикнув:

— А, ви красти! От я ж вам дам! Я вас навчу красти!

Санько шарпнувся з рук.

— Ге, тікати хочеш! Ні, хлопче, не втечеш від мене! — мов загарчав над ним Кучма, і його руки ще болячіше потягли хлопця за волосся. Санько заплакав.

— Ба, тепер плаче! А красти вмієш?

І товсті руки без жалю почали скубти його за волосся, за вуха. Хлопець кричав, пручався, але даремно.

— Утік! — сказав, вертаючись, другий чоловік.

— Шкода! Ну, та дарма: цього піймали, то знатимем, чий і той, — тоді до батька підемо. Чуєш, ти, бісеня, чий то хлопець з тобою був?

Санько мовчав.

— Чи ти оглух? Чий то хлопець утік? Відмови не було ніякої. Кучма розсердився.

— Кажи, чиї ви, а то кропиви дам!

Усе тіло в Санька трусилося з недавнього болю та з переляку, на очах стояли сльози, але губи були міцно стиснені.

— Скажеш ти?

Санько трохи розтулив губи і промовив одне слово:

— Ні.

Кучма розлютувався:

— Ач, яке забісоване! Ану, Опанасе, бери його!..

Санько глянув на своїх мучителів.

— Дідусю, голубчику! Пустіть мене! їй-бо, не буду, ніколи не буду! Пустіть! — почав благати Санько, обливаючись слізьми.

Але Кучма не змилосерджувався і відмовив:

— Не буду? Ні, перше скажи, чий то хлопець, а тоді вже й просись. А ти чий?

Стецьків батько був сердитий. Як піде Кучма до нього, то спише він Стецькові спину батогом. Треба мовчати.

— Ти чий? — допитувався Кучма.

Санько подумав, що й цього не треба казати, бо тоді Кучма піде до матері... Мати не битимуть Санька, так Кучма лаятиме матір. І Санько мовчав.

— Ну й чортеня! — скрикнув Кучма, розсердившись. —

А дай лозини!

Дві дужих руки звалили хлопця додолу. Гнучка лозина свиснула і врізалась у тіло. Як попечений метнувся Санько і скрикнув:

— Ой дідусю, голубчику! Пустіть!

— А скажеш, чиї ви?

Санько мовчав. Лозина знов різнула його.

— Скажеш?

Санько мовчав. Ще дві лозини, — як ножем ріже!

— Дідусю, простіть!

— Скажеш?

— Ні...

— А, так ти так! Бий! Бий дужче! Скажеш?

Лозина почала шмагати. Санько пручався, борсався з нестерпного болю, але мовчав.

Санько нічого не казав, а лозина все шмагала та шмагала.

— Скажеш?

Але Санько не міг уже нічого сказати: він зомлів з болю. А сторожі все шмагали його, аж поки помітили, що він уже не ворушиться. Тоді Кучмин товариш злякався:

— Ти глянь, — чого він як мертвий?

— Ат... зомлів хіба... — відмовив Кучма байдуже, але й сам він злякався. — Полежить, то прочумається. Ходім, Опанасе!

Але Опанас не йшов.

 
Наші Друзі: Новини Львова