ДРУГА ОГОРОЖА
Від безміру глухого світу
оборони, моя розквітла!
(Б. І. Антонич)
Мережу я спорудив на межі,
куди вимови вже не досягають:
крізь різьблені щілини просякають
рослини темні, мов слизькі вужі.
Ці візерунки візантійських брам
розсиплються, розпустяться, розтануть,
і у валах тривалого туману
розвіється оселя, Міріям.
Прийди, неначе первістка. Схились,
неначе вітки тінь на підвіконні,
щоб кровоколом білогриві коні
промчались знову. Як співав колись.