Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 27 травня 2020 року

1963,1983,1991 / Зі збірки «Спомини любови» :

Листи

Переглядів: 2556
Додано: 22.07.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
ЛИСТИ


Нью-Йорк, 11 вересня

Ми не знайомі, бо тебе ніхто ще іменем не сквернив. Ми зустрілися на водах ночі — ти прийшла м’якою стежкою сновиду. Води затремтіли й відійшли, немов відплив, у темряву. І я тебе не знаю, бо тебе ніхто ще іменем не сквернив, дівчино. Ти чиста. Бо ім’я — це пляма, на якій розмазано багато значень. Я радію, що тебе не знаю.



Гартфорд, 1 січня

Мене виштовхують години, а я не хочу йти, бо лячно. Години пхають і виштовхують за двері року, а я не хочу йти, хапаюся за спомини і думаю про тебе. Лячно, лячно йти у невідоме.Нам тепліший спомин, ніж життя, що мов чужа людина на дорозі. Мене лякає те, що невідоме. Нам Творець не дав частини свого серця.



Вашінґтон, 11 березня

Мені пора нагадує тебе : зелені пуп’янки підносяться з-під чорної сорочки і тривожать запахом весни. Брякнуть соками рослини, тужать проростанням — на одну весну, єдине літо ! О, який короткий час. А моя весна — це спомин. Моя весна — це ти. А може, краще бути спомином, бо ми не вміємо прощати, як краса жінок стирається літами.



Сарасота, 1 серпня

Спека. Надмір сонця кривдить і висушує. Кусаючи плоди, калічимо уста смаком терпкої смерти, пахне пізньою любов’ю. Ми ніколи не знайомились устами. Мені чужі пісні твоїх колін. Чи дійсно, випивши кохану жінку, губимо найкращі почуття ? Я не знаю, я ніколи уст твоїх не кривдив, нам не знаний запах пізньої любови, ані першої.



Нью-Йорк, 11 вересня

Я шукав тебе на вулицях Нью-Йорка. Та дарма, дарма. Вулиці душилися обличчями і пухли : втомою, нудьгою, перестоялим коханням, шмінкою роздертими устами. Час розмазував обличчя зморшками і потом, — гнав людей все ближче до кінця, ближче до кінця одної вулиці. Тебе там не було. Час не може розкладати старістю уяву. Ти не змінишся ніколи. Будеш молода.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Небо замовкає для людини. Крик позначених Творцем плянет нічого не говорить. Розтягаємо дороги на хитких драглистих ночах, і дороги нищать нас. Губимо сліди і тужно робиться за дотиком (чи має значення ?) твоєї білої руки, за красою чорнобрового (чи має ?) погляду, за прониканням молодого тіла, і тоді нам треба знати, як забути. Як усе забути.

 
Наші Друзі: Новини Львова