Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 21 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Стаття

!_Про автора :

Біографія (авт. М. Нікола)

Переглядів: 5302
Додано: 10.05.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0

Ну, а він як надметься увесь на вогні

та зненацька як лусне на мене,

Так відразу всі очі мені й заліпив

і геть-чисто попік все обличчя.

Урешті-решт як «нездібного» учня Стрепсіада проганяють із «думальні» і замість нього туди відправляється син Фідіппід. По дорозі він зустрічає дві постаті, що сперечаються. Це умовні персонажі: Правда і Кривда. їхнє зіткнення складає головний агон комедії. Правда прославляє старе, суворе виховання, що привчає до скромності, працелюбності, поваги до старших. Правда згадує, що раніше вважалося непристойним, щоб діти підвищували голос. Статечно йдучи на заняття, легко зодягнуті, навіть якщо падав сніг, співали пісень, заповіданих їм ще предками. Таке виховання і формувало воїнів Марафону. Правда закликає Фідіппіда йти за нею. Проте на противагу їй виступає Кривда. Вона зауважує, що скромність і моральна чистота роблять бідним життя, позбавляють його всіх найкращих утіх: свят, ігор, жінок, веселощів. Вони приносять непотрібні жалі, заважають вийти зі скрутного становища і т. д. Врешті-решт Фідіппід обирає Кривду.

Дуже швидко навчившись у Сократа його премудрощів, Фідіппід повертається додому. Разом із батьком вони спритно позбавляються від кредиторів. Проте незабаром сократівська наука вилазить боком самому Стрепсіаду. На сімейній гулянці син побив батька, посперечавшись із ним про вартості старої та нової поезії. Батько обстоював Симоніда та Есхіла, син — Еврипіда. Коли ж батько обурився поведінкою сина, той протиставив йому аргументи «сократівського штибу»: хіба батько не лупцював його в дитинстві, бажаючи навчити розуму? Чому ж тепер син не може вчинити так само, бажаючи йому добра? Якщо плачуть діти, то чому ж не плакати і батькам? Хіба не говорять, що старий — двічі дитина. На закид батька, що немає такого закону, який би дозволяв бити батька, Фідіппід зауважує, що закони встановлені людьми і ними ж можуть бути скасовані і т. д. В результаті приголомшений Стрепсіад усвідомлює всю порочність сократівської науки і вирішує підпалити «думальню» Сократа.

Фінал п'єси виразно спрямований проти філософії софістів. Вона, на думку Арістофана, шкідлива і не має права на існування. Аморальними є її мотиви і засоби: захистити особистий інтерес з допомогою брехливої аргументації. Проте, на перший погляд, видається дивним, що головним софістом комедії виведений Сократ, який насправді до софістів не належав. Ймовірно, створення такого персонажа зумовлено рисами зовнішньої схожості софістів і Сократа. І ті, й інші високо цінували силу слова та аргументу, користувалися методом запитань і відповідей, наполягали на особистому пошуку істини. По суті ж, Сократ був далеким від практики софістів і був людиною глибоко моральною. Відсутність диференціації між софістами та Сократом свідчить, що для Арістофана нові течії у філософії, літературі і т. д. згубно впливали на соціальну, моральну атмосферу в Афінах, руйнуючи традиційну мораль.

Комедія «Мир» продовжує тему, розпочату в «Ахарнянах». Поет звернувся до неї у зв'язку з поточними політичними подіями: велися переговори зі Спартою про укладення миру. Вони ще не закінчилися, коли комедія була поставлена. Цілком можливо, що вона позитивно вплинула на результат переговорів. У п'єсі зображена боротьба за мир, яку веде селянин, він врешті-решт відгодовує жука-гнойовика до розмірів коня і летить на Олімп, щоб змусити богів відповісти за безперервні війни. Проте й на Олімпі він застає розлюченого бога війни Полемуса. І все ж таки Трігей не здається. Він закликає на допомогу хор, що являє собою натовп, який складається з людей різного роду занять, вихідців із багатьох куточків Еллади. Вони всі докладають чимало зусиль, щоб визволити богиню миру. Визволивши богиню, хор співає їй славу.

Тема миру була своєрідно продовжена і в «Лісістраті». Комедія створювалася в умовах не найкращого воєнного становища Афін. Пелопоннеська війна тривала, Спарта здобувала нових могутніх союзників, в тому числі й у Персії. Цього разу в комедії Арістофана ініціаторами укладання миру виступають жінки: матері, дружини, дівчата зі всієї Греції. Арістофан звертається до того, що об'єднує всіх чоловіків-воїнів: до їхньої потреби в коханні. Ця загальнолюдська потреба опиняється під загрозою. Жінки з усіх місць Греції, об'єднані афінянкою Лісістратою, усамітнюються в Акрополі і відмовляються від кохання чоловіків, поки ті не укладуть мир. Захоплюють жінки й державну скарбницю. Всі спроби мужчин змінити ухвалу жінок виявляються даремними. Особливо важливим є діалог Лісістрати з пробулом — важливою державною особою Афін. Пробул, обурений незалежністю і свавіллям жінок, заявляє, що це не їхня справа втручатися в управління державою. Лісістрата йому відповідає, що розплутати заплутаний вузол державних справ зручніше жінці і пропонує використати при цьому досвід промивання вовни: всіх негідних вона радить повисмикувати геть, повичісувати дочиста гребенем, «повитрушувать гнид із тепленьких посад та гуртом їх під ніготь узяти», а потім вже намотати великий клубок миру.

Комедія закінчується перемогою жінок. Чоловіки ворогуючих сторін миряться, і тоді жінки виходять із Акрополя.

Одна із останніх комедій Арістофана — «Жаби». Вона мала гучний успіх і не лише отримала першу нагороду, а й повторювалася згодом на сцені. П'єса присвячена питанням літератури і театру, які активно обговорювалися в суспільстві після смерті в 406 р. обох знаменитих трагіків — Софокла та Еврипіда. Ситуація в цій комедії, як звичайно, умовна. Бог театру Діоніс вирішує зійти у царство мертвих, щоб вивести звідти Еврипіда. Мандрівка у потойбічний світ зображена вкрай комічно. Діоніс на плащ шафранового кольору одягає шкуру лева, тим самим копіюючи Геракла, що спускався до нього в Аїд. На допомогу він бере слугу Ксанфія, посадивши його на осла.

У потойбічному світі бог театру застає суперечку Есхіла з Еврипідом за першість, крісло першого трагіка в царстві мертвих. Діоніс стає суддею в цій суперечці. Творчість трагіків оцінюється перш за все з точки зору морального впливу на сучасників. З цим згоджуються всі учасники суперечки:

Есхіл

То нехай відповість мені:

за що-бо ми шанувати повинні поета?

Еврипід

За мистецтво й за мудрі поради, за те,

що на кращу ми путь наставляєм

Батьківщини своєї усіх громадян.

З цієї позиції високо поціновується творчість Есхіла, котрий своїми величними трагедіями виховує покоління людей, могутніх тілом і духом, бійців Марафона і Саламіна. Еврипід же, на думку Арістофана, зіпсував людську природу, вивівши героїв слабких, порочних. Арістофан переконаний, що виховувати можна лише на шляхетних прикладах:

...мусить поет

приховати негарне й ганебне,

Не виводить на сцену й не вчити його.

У результаті Діоніс змінює свої наміри і вирішує взяти на землю Есхіла, а трон першого трагіка в потойбічному царстві віддати Софоклу. Таким чином, комедія «Жаби» стала ще одним підтвердженням того, що ідеал Арістофана не лише політичний, а й естетичний, пов'язаний з минулою епохою, героїчним часом греко-перських війн, який витворив мистецтво високе, серйозне, сповнене патріотичного пафосу.

Творчість Арістофана посідає гідне місце в історії світового театру. Його комедії продовжують жити, що пов'язано зі значимістю порушених Арістофаном проблем, а також з ефектами його комедійного мистецтва, яке й донині зберігає свою художню силу та чар.

Перші спроби перекладу та наукової оцінки спадщини Арістофана в Україні належать І. Франкові, котрий переклав уривки з п'єс «Хмари» (1877— 1883) та «Жаби»(1914), дав характеристику його комедії у дослідженні «До історії українського вертепу XVIII ст.» (1906). Згодом творчість Арістофана досліджували О. Білецький та інші українські вчені. У 1956 р. в перекладі Бориса Тена вийшли друком «Комедії» Арістофана, куди увійшли «Хмари», «Лісістрата» і «Жаби». У збірці «Комедії» (1980), окрім названих п'єс, вміщено «Мир» і «Ахарняни» в перекладі А. Содомори, «Оси» в перекладі В. Свідзинського.



Тв.: Укр. пер. — Лісістрата. — Харків, 1928; Комедії. — К., 1956; Комедії. - К., 1980; Рос. пер. - Комедии: В 2 т. — Москва. 1983.

Літ.: Аристофан: Сб. ст. — Москва, 1956; Білецький О. Неповторний Арістофан//Арістофан. Комедії. — К., 1980; Головня В.В. Аристофан. — Москва, 1955; Соболевский С.И. Аристофан и его время. — Москва, 1957; Ярхо В.Н. Аристофан. — Москва, 1954.

М. Нікола

 
Наші Друзі: Новини Львова