Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 02 грудня 2020 року
Тексти > Тематики > Голодомор

Геноцид: Голодомор 1932 - 1933. Причини, жертви злочинці

Переглядів: 23238
Додано: 10.01.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 3 Відгуки 1
Сканував: Крістоферсен Джерело: Асоціація дослідників голодоморів
Андрій Куліш.

Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці

Вступ до теми

Голодомор українців 1932-33 pp. є найбільшою трагедією і найтяжчим злочином за всю історію людства. На найродючиших у світі землях, в урожайний рік, було вбито, за різними оцінками, від 7 до 12 млн. чоловік. "Кількість жертв у справжній війні проти селянства перевищувала загальну кількість загиблих у всіх країнах під час першої світової війни. Є й ще одна відмінність: у радянському варіанті із зрозумілих причин озброєною була тільки одна сторона, й майже всі втрати — як і слід було очікувати в подібному випадку — припали на долю іншої сторони" (Див. Література, 1, с.7).
Про перебіг голодомору написано понад 10 тисяч статей, свідчень, документів, досліджень науковців. Той додатковий матеріал, що з'являється у наш час, розкриваючи ті чи інші подробиці, вже не може змінити загальної картини жахливого злочину. Але на два питання: чому був голодомор? та хто у цьому винен? — відповіді фактично немає, а більшість з того, що є, не витримує найпростішої критики.
Цей скромний нарис є спробою дати відповідь на них та деякі інші питання. Можливо, деякі висловлені у цій роботі думки не вкладаються у загальноприйняті концепції. Але я намагався опиратися на факти, а не на концепції. При цьому я керувався таким підходом: робота має бути науково достовірною та доступною широкому колу читачів. Наскільки це мені вдалося — нехай судить читач.

Деякі дослідники голодомору 1932-33 pp. в Руси-Україні, погоджуючись з багатомільйонними жертвами, висловлюють сумніви, чи був цей голод запланований, чи був це геноцид, а не випадковий збіг обставин і таке інше. Так, наприклад, у передмові до збірника документів про голодомор [2, с.8] редакційна колегія пише: "Вся сукупність матеріалів не дає підстав для висновку про те, що ця трагедія була заздалегідь спланованою антиукраїнською акцією, голодом-етноцидом".

Інші дослідники вбачають причину трагедії в економічних обставинах, хибній політиці правлячої кліки, особливо Сталіна, щодо села. Мовляв, немає доказів, що голодомор був спланований, але він був наслідком колективізації, яка викликала безладдя у сільськогосподарському виробництві.
Ще одні шукають якихось планів винищення, а якщо їх немає (чи, швидше, не знайшли), то, отже, не було й спланованого геноциду, мовляв, це була страшна, трагічна подія, але це не був геноцид. Отже, якщо папірець про масове знищення людей є, то це геноцид, а якщо немає, — то, вибачайте. Але тоді що таке геноцид, папірець про вбивство, яке не відбулося, чи реальне вбивство? До речі, наказу, постанови, розпорядження чи чогось подібного про винищення жидів німецькі фашисти не видавали, але це не заважає жидам кричати про "холокост" та "страшні вбивства жидів". Це говорять не якісь там українські "антисеміти", а західні дослідники-жидолюби: "Не вціліло жодного письмового наказу за підписом Гітлера, який би відносився до остаточного рішення (винищення жидів — А.К.). Можливо, письмових наказів і не існувало взагалі" [З, с.227]. До того ж, за підрахунками самих жидів, під час війни їх загинуло (частина — на фронтах) 1 млн.300 тис., а не 6 млн., за які жиди по сьогоднішній день отримують величезні компенсації [4, с.7]. Непогано було б і українцям повчитися у них умінню захищати свої інтереси.

Ще інші дослідники закликають на необхідність критичного ставлення до публікацій з питань голодомору, написаних тими, хто співчував чи співпрацював з фашистами, бо, мовляв, "голодологія допомагала виправдовувати антисемітизм, колабораціонізм і навіть геноцид. Око за око — нацистський холокост у відповідь на "жидівський голод" [2, с.105]. Ось тут собака і зарита. Хоч і не прямо, але визнається, що до голодомору причетні жиди. А навіщо з ними сваритись? Чи не краще поставити під сумнів існування голодомору взагалі, а не дошуковуватись його причини? Очевидно, і сучасна "українська" влада не вважає вбивство голодною смертю 10 млн. українців зумисним. У противному разі, як можна пояснити її повну байдужість до найбільшої трагедії Руси-України?
Що стосується мене, то я стою на точці зору американських вчених Дж.Мейса та Р.Конквеста. Дж.Мейс: "Сталін, Кагановіч, Постишев та інші запланували у Москві знищення українського селянства як свідомої національної верстви і нещадно здійснили це в Україні в 1932-1933 pp. засобом штучного голоду..."; Р.Конквест "Українських селян нищили не тому, що були селянами, але тому, що були українцями-селянами" [2, с.99]. Цю точку зору я хочу підкріпити, виходячи з характеру особистостей, способу виховання, життя, зв'язків та постанов тих, хто задумав, планував та здійснював голодомор-геноцид.
Багато, якщо не більшість, дослідників голодомору його причиною називають вилучення зерна та інших продуктів харчування у селян. От, мовляв, були такі прості та нерозумні Сталін та інші керівники компартії, які вилучали зерно для продажу за кордон, щоб мати валюту для індустріалізації, і не знали, що творили.
Вважати причиною голодомору вилучення продуктів харчування рівнозначно тому, щоб мотузку вважати причиною смерти через повішання, а кулю — причиною смерти внаслідок розстрілу.

Вилучення зерна було не причиною смерти, а найбільш дієвим засобом масового вбивства українських селян, так само як мотузка чи куля є засобом виконання смертного вироку окремій особі. Але хтось же отой смертний вирок Українцям виносив! Та годі шукати папірця, де він був би записаний. Якщо такий папірець і був, то давно знищений. Про те, що такий вирок був винесений, свідчить вся сукупність подій та постанов того часу.
Деякі дослідники голодомору вважають, що він не був спрямований лише проти українців на тій підставі, що мав місце також в Казахстані, на Північному Кавказі (Кубані) та Поволжі. В Казахстані справді жахливою голодною смертю загинуло 1 млн. казахів. Але причини голодомору там нехай визначають самі казахи. Що ж стосується Кубані, то там жили переважно українці, їх більшовики й вимордовували. У Московії голодомор був організований в південних районах тодішньої Курщини та Вороніжчини, знову ж таки з переважно українським населенням. Взагалі, голодомор лютував на тих теренах Європейської частини Московської імперії, де жили переважно українці, а карта людомору співпадає з етнічною картою Руси-України. В інших областях Московії міг бути голод, але не було людомору. Не треба також скидати з рахунку, що рано чи пізно страшний злочин буде розкритий, а тому злочинці розробляли і прикриття ("алібі"), зокрема, організовуючи голод і на інших теренах.

До 1990 року Русь-Україна була колонією Московської імперії. Але в 20-х—30-х роках 20 ст. верховодили у ній не москалі. Після захоплення жидами-більшовиками влади в 1917 р. вся система державного управління належала їм. Їхня роль була вирішальною принаймі до 1938 p., коли Сталіну за допомогою інтриг та масових чисток фактично вдалося здійснити невидимий переворот і обмежити (лише обмежити!) абсолютну владу жидів. До цього вони повністю контролювали Центральний Комітет (ЦК) партії, засоби інформації, і особливо репресивні органи, армію та ГПУ (Государственное Политическое Управление), а отже, і увесь совєцький та господарчий апарат.

Якщо виходити з того, що жидобільшовицька правляча кліка була такою собі отарою наївних ягняток, що безмірно любила робітників та селян і мріяла про побудову світлого майбутнього для всього людства, а їм заважали українські селяни, які не розуміли, де їхнє щастя, то голодомор був випадковим збігом обставин.
Зовсім інший буде підхід, коли врахувати, що керівники Московії були досвідченими політиками та інтриганами, які мали 20-25 річний стаж політичної та державної роботи, що вони гартувалися в терористичній боротьбі та громадянській війні, що для них вбити приятеля і колегу по багатолітній роботі було так само легко, "як випити склянку води", що вони не мали жодних "забобонів" сумніву чи жалости. Всі ці риси характеру вони мали в надлишку, навіть аби не було ніяких людоморів. Чому ми маємо відкинути й не враховувати тієї обставини, що переважна більшість жидів, які керували країною, народилися задовго до 1917 p., отже, виховувалися в юдейському середовищі, на людиноненависницьких "вченнях" Танаха та Талмуда, які "вчать", що юдеї — вища раса, єговообрані, які не визнають християн і взагалі всіх неюдеїв людьми, закликають і виправдовують їхні вбивства? Чому вважаючи, що злочини фашизму є наслідком його расистської ідеології, ми не згадуємо, що фашизм був лише блідою подобою юдаїзму? Не дивно, що злочини фашизму були значно слабшими за злочини більшовизму-юдонацизму.

Інші жидівські книги, рабини та "пророки" вчили тих жидів, що Богдан Хмельницький — "Хмєль-злодєй", що жидолюб Симон Петлюра — антисеміт, який організовував жидівські погроми, і взагалі, всі українці — страшні антисеміти, яких "треба винищувати як найгірших злочинців". Все це ми зобов'язані взяти до відома не лише при вивченні та аналізі подій 20-30-х років, але навіть і сучасних. Не треба також забувати, що вдача жида і вдача християнина протилежні по своїй суті. В основі першої лежить ненависть і помста, в основі другої любов та милосердя. Не ставши на точку зору жида, ми не зрозуміємо і його дій, а замість аналізу подій будемо ворожити, як на кавовій гущі. Треба взяти також до уваги, що гой, який потрапив у жидівське середовище, має за дружину жидівку та дітей жиденят, неодмінно буде діяти в жидівських інтересах, стає шабес-гоєм. В противному разі середовище його просто виштовхне.
Шабес-гоями були Молотов, Калінін, Ворошилов та величезна кількість керівників партійних та державних органів у той час. Якщо врахувати усі ці обставини, а не дивитися на тодішніх керівників Московії як на абстрактних людей, виходити з норм жидівського, а не "загальнолюдського" (тобто, фактично, християнського) права, то дії правлячої кліки стають зрозумілими і вмотивованими.
Палаючи ненавистю до Українців і маючи необмежену владу, першу акцію по масовому винищенню нашого народу жиди вчинили вже в 1921-22 pp., вилученням продуктів харчування спричинивши смерть голодом 2 млн. українських селян. Це була репетиція, перша проба сил і можливостей, здійснена під поганим прикриттям голоду в Поволжі. "Вільний світ" мовчки проковтнув цей злочин, заохотивши злочинців до ще більшого розбою. Дивно, що дослідники голодомору 1932-33 pp. не пов'язують його з попереднім голодомором. А методи ж "роботи" подібні, а діючі особи ті ж самі. Очевидно, мають хибний підхід у з'ясуванні причин голодоморів. Помилка більшости, якщо не всіх, дослідників полягає в тому, що вони не можуть збагнути, як це можна закатувати голодом 10 млн. ні в чому не винних людей, це абсурд, що не піддається ніякому логічному аналізу, це виходить за межі нормального сприйняття й розуміння. Нам жидівської логіки не збагнути. Те, що для нас є крайнім дикунством, для них є звичайним явищем; те, що ми не приймаємо і заперечуємо, вони вітають і схвалюють.

* * *
На початку 30-х років для жидобільшовицької кліки склалися сприятливі зовнішні та внутрішні умови для того, щоб здійснити помсту українцям. Зовнішні: економічна світова криза в значній мірі відвернула увагу демократичних країн від подій у Московії, вимушувала їх більше займатися власними проблемами. Окрім того, контрольовані жидами засоби інформації намагалися "не помічати" звірства більшовицького правління, бо ті жиди справедливо вважали більшовицький уряд своїм.
Внутрішні: в 1931 році переважна більшість (до 70 %, а в степових районах 85-90 %, [2, с.137]) селян була загнана до колгоспів. Можливо, це не було безпосередньо пов'язано з плануванням голодомору, але колгоспи були використані як зручний інструмент для його здійснення, бо давали можливість легко вилучати селянське збіжжя. Одна справа, коли зерном розпоряджається комуніст-голова колгоспу, який за першим наказом з райпарткому віддасть все, що від нього вимагають, і зовсім інша, коли господарем є селянин, який придбав це зерно важкою працею, на утримані у якого велика сім'я. Під'їхати до колгоспної комори і вигребти все зерно зовсім не те, що забрати його в одноосібних селян, кожен з яких має того зерна небагато й може легко його заховати. В багатьох зведеннях про здачу зерна повідомляється, що селяни-одноосібники здавали менше, ніж колгоспи. Так, секретар Харківського обкому Терехов у листі від 9 січня 1933 р. писав: "Річний план хлібозаготівель виконаний на 5 січня... по колгоспам — на 90,8 %, по одноосібникам на 45,3 %. Збільшення заготівлі хліба за першу п'ятиденку йде виключно за рахунок колгоспів. По одноосібному сектору ми не лише не домоглися ніякого збільшення заготівель, навпаки, маємо різке зниження темпів" [2, с.321]. Можливо, саме завдяки цьому голодомор був послаблений і селян загинуло менше, ніж, того хотіли плановики.
Майже всі дослідники вважають, що однією з причин голодомору було бажання загнати селян до колгоспів. Аби це було так, то голодомор мав би охопити перш за все одноосібників і обійти колгоспників. Але, здається, голодом були більше вражені саме колгоспники. Воно й не дивно: вони жили з того, що їм видавали у колгоспі, а видавали дуже мало, та й те при нагоді забирали під виглядом того, що воно "незаконне" або "вкрадене". Щоб не бути голослівним, наведу декілька виписок з документів того часу.
Секретар ЦК КП(б)У та Дніпропетровського обкому компартії М.Хатаєвич 12 березня 1933 р. писав у доповідній: "внаслідок старанно проведеного тут вилучення від колгоспників "незаконно отриманих" ними натуральних авансів та масових викривлень... у нас серед пухлих та тих, що залишилися зовсім без хліба, дуже великий відсоток колгоспників, які виробили велику кількість трудоднів" [2, с.427].
Зверніть увагу, словосполучення "незаконно отриманих" виділив сам Хатаєвич, тобто, насправді отримані колгоспниками аванси були законні, але в усіх постановах та розпорядженнях їх вважали незаконними або вкраденими. Тобто, "незаконним" було все, що мав селянин, нехай і чесно зароблене важкою працею у колгоспі.

З Київського обласного відділу ГПУ Розанов доповідав голові ГПУ УССР 12 березня 1933 р.: "...Букський район... Село Маньківка. Пухлих та виснажених на ґрунті недоїдання 400 чоловік, за два місяці померло 30 чоловік, серед них 23 колгоспника. В селі лютує тиф..." [2, с.433, 434].
Секретар Прилуцького РПК (Чернігівська область) Робенко повідомляє 19 березня 1933 p.: "... важкий продовольчий стан в районі, особливо в колгоспах, охоплює чим дальше більшу кількість колгоспників... Ми перевели вибіркове обслідування стану колгоспників по 20-ти сільрадам, причому виявлено сімей, що потребують негайної допомоги — 797. В цих сім'ях налічується дорослих 1050 чоловік і дітей 1800 чоловік. ...Стан харчування в місті теж надзвичайно поганий... на підприємствах кустарно-промислової кооперації робітники зовсім не одержують хліба і серед цих робітників... є 41 опухлий і більше 50-ти чоловік хворих на ґрунті голоду, що на роботу зовсім не виходять..." [2, с.456-458]. Зазначу, що в Прилуках у той час жили виключно українці. А якщо вже душити голодом, то яка різниця, селяни вони, чи робітники, аби Українці!
Ці та інші документи самих комуністів незаперечно свідчать, що метою голодомору була зовсім інша причина, а не необхідність загнати селян до колгоспів.
Голод у першій половині 1932 р.

Говорячи про голодомор 1932-33 pp., переважна більшість дослідників має на увазі перш за все події в зимово-літній період цього часу, тобто, десь з листопада 1932 р. по липень 1933 р. Але голодомор, хоч і менший за розмірами, мав місце також і в першій половині 1932 р. Кількість жертв людомору цього часу не співрозмірна з кількістю жертв зимово-літнього періоду 1932-33 pp. Але для виявлення причин цього голодомору, зокрема, був він запланований, був голодом-геноцидом, чи випадковим збігом обставин, необхідно все ж таки підняти завісу й окремо подивитися, що ж відбувалося в першій половині 1932 р. При висвітленні цієї проблеми буду опиратися на збірник документів, підібраних істориками-комуністами і виданих Інститутом історії партії при ЦК Компартії України 1990 р. [2], та роботу Т.Поліщук [5].

Фактично за всю історію Руси-України було не три голодомора (1921-22 pp., 1932-33 pp., 1946-47 pp.), а чотири, бо в період 1932-33 pp. було два голода, розділених між собою часом у п'ять місяців. Без будь-яких перебільшень і натяжок голодомор 1921-22 pp., викликаний непомірними реквізиціями хліба, був штучним і зумисним. Другий голодомор, тобто голодомор першої половини 1932 p., був не менший, ніж четвертий, 1946-47 pp., коли від голоду та пов'язаних з ним хвороб померло 0,8 млн. українських селян. Ми не будемо виходити з того, що другий голодомор був зумисним, застосуємо, так би мовити, презумпцію невиновности1. Будемо вважати, що він був лише наслідком колективізації, яка призвела до дезорганізації сільськогосподарського виробництва, внаслідок чого була втрачена значна кількість урожаю (в деяких районах — до половини), та необґрунтоване великих реквізицій збіжжя ("обов'язкових хлібопоставок", "хлібозаготівлі" по термінології окупантів). Наше завдання полягає в тому, щоб показати: продовження в 1932 р. сільськогосподарської політики 1931 р. неодмінно мусило привести до катастрофічного людомору в 1933 p., а це вже організований злочин.
План реквізицій на 1931-32 pp. був неспіврозмірно великим порівняно із зібраним та заготовленим врожаєм. Не всі господарства і не всі селяни могли виконати накладені на них рознарядки по реквізиціям, бо часто вони виявлялися більшими, ніж валовий збір зерна. Таких селян називали "злісними нездатчиками". їхнє майно конфіскували та прилучали до колгоспного або продавали за безцінь сільській компартійній адміністрації чи "активістам", що робили конфіскації. Селянина разом із сім'єю, де часто були малолітні діти, виганяли на поневіряння. Але виконання плану хлібозаготівель зовсім не уберігало господарства від наступних реквізицій та розорення. Таємною постановою від 11 січня 1932 р. ЦК ВКП(б) зобов'язувало: "...нац.ЦК, крайкомы и обкомы по выполнении установленного для области (края, республики) годового плана хлебозаготовок продолжать заготовки сверх плана" [2, с.112]. Фактично це означало, що плани реквізицій були лише умовною межею, установленою так, щоб відібрати у селян найбільше хліба. До чого це приводило, видно із заяви селянина І.Вольвача до сільради с.Черемушної Валківського району Харків.обл.: "Бригадою по хлібозаготівлях 20 січня 1932 р. у мене забрано: хліба — зерна різного — пудів біля дев'яти, посліду — пудів з п'ять, віконного скла — на 7 вікон, підошовної шкіри — пар на дві підошов, горілки — одну чверть і 2 півлітри, заготовок цинкових для віялки — решіт на 5. Прохаю сільраду повернути мені згадане, так як я хліб свій увесь здав державі і завдання по хлібозаготівлі виконав..." З документа видно, що ні хліба, ні посліду селянину не повернули [5, с.55; 334].
Окрім зерна, у селян забирали все що вони мали: м'ясо, олійне насіння, картоплю, цибулю, буряки, моркву, капусту, мак, тютюн, прядиво, сіно, солому, курей, яйця, молоко [5, с.59].

Внаслідок такого неприхованого, відвертого й цинічного державного розбою в українських селян була вилучена величезна кількість хлібопродуктів — 440 млн. пудів (70,4 млн. центнерів) [2, с.353]. Це призвело до катастрофічного стану в першій половині 1932 р., про що свідчить велика кількість документів. Листи селян в партійні та державні органи та довідки цих органів дають досить розлогу картину голоду. Послухаємо ж спочатку самих, селян.
З 1 січня до 22 квітня до ЦК КП(б)У надійшло 115 листів, найбільша частина їх припадає на квітень — 64. Ось витяги з деяких листів, одержаних 17-23 квітня 1932 р. [2, с.151-160].

"Шановний т.Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники, не маємо уже з 1 січня 1932 р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Тепер не тільки Горби, а взяти треба Глобинський і Семенівський райони, де поголовний голод серед народу. Ми, колгоспники, і вирішили спитати — що буде далі? Постає питання, як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці, питаємо, за що ми бились на фронтах. За те, щоб сидіти голодними, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду" (з Глобинського району на Кременчуччині, с.Горби, — без підпису).
"Наши рабочие колхозники не имеют ни куска хлеба и даже есть такие, что не имея ничего с голода пухнут. Лошади в колхозах дохнут, а люди делят и едят, что и приводит к массовому заболеванию, санитария отсутствует. Спрашивается, почему в Воронеже, Анновке, Москве, Кубани, Тифлисе, Крыму — есть хлеб дешевый, сколько угодно и какой угодно, а на Украине — нет" (з Фастова, без підпису).
"Я бачив, що в Росії пуд хліба 10 крб., а на Україні — 80 крб. — і немає. І всі їдуть в Росію. У нас, коли у колгоспника буде 10 футів, так забрали. Зараз колгоспники мають дуже поганий погляд на колгоспне будівництво. Коли я робив у колгоспі рік на транспорті і маю 250 трудоднів, я одержав 12 пудів хліба і більше нічого, як можна прожити, я обірваний, голодний, мені навіть соромно про це Вам писати, бо я людина молода, маю 19 років" (Сталіну з Київщини, с. Рогозів — Кривошейн).

"Чому це так, що... в нас нічого, а керівники колгоспу їдять хліб, молоко, сало, ще й продають борошно на базарі, а ти сиди голодний, пропадай... чи це по всьому СРСР робиться, чи тільки в Знам'янському районі. Чому робочі получають, а колгоспники — ні... в 1932 р. коні дохнуть, люди без хліба сидять. Сказати б недорід, посуха, коли ж ні, урожай був гарний, і коли забирали, то казали, що Радянська влада не дасть загинути колгоспнику, а чому колгоспники голодують, голодні не хотять йти на роботу..." (від колгоспника Давиденка, Знам'янський район).

"Массовые случаи по Жмеринскому району, что у бедняков и маломощных середняков, выполнивших все обязательства по хлебозаготовкам, заходили в хату и брали последних 2-3 пуда зерна под видом упрятаного, не оставляя ни на пропитание, ни на семена для весеннего сева (в с. Лопатинцах, Новосельцы, Куриловцы, Потоках и ряде других)... Уполномоченные брали у кого только увидели: у бедняков, у членов колхоза и во многих коллективах забрали семена и фураж,... и сейчас много бедняков и членов колхоза не имеют ни куска хлеба, ни картошки, ни семян. Крестьяне на незаконные действия жалуются в ЦК КП(б)У — жалобы возвращаются в райКК-РСІ2 т.Мясникову. Тов.Мясников их замазывал... Районные руководители занимаются систематически безобразным самоснабжением, пьянкой. Лошади, скот, свиньи и птица по Жмеринскому району дохнут безпощадно..." (Лист Т.Сталіну від члена партії Банівського А.Ф., партквиток № 0660763, Жмеринка).
"В Дебальцевском горсовете (Рыковского района) созданные бригады ходили по городу, заходя в каждый из домов, и просто предлагали сдать имеющееся зерно и муку, а если кто отказывался, то производили повальный обыск, начиная с комодов, гардеробов, сундуков, взламыванием полов и т.п., не разбираясь, кто он, рабочий или нет... производили обыски у ряда рабочих, число которых не счесть. Забирали зерно, картофель, обыскивая квартиры, сараи и погреба... (Лист т. Сталіну від члена партії, красного партизана Нечипоренка Омеляна Кіндратовича — Донбас, ст.Дебальцево, Калінінська, 49).

"З мого села виїхало 50 % населення — чоловіків 80 %. Село було середняцьке — 650 дворів. Коней здохло 200 з гаком штук, що складає 50 %, здихають і далі. Люди їдять кінське м'ясо, тих коней, що здохли, або беруть з котла, що вариться для свиней, бо хліба і картошки немає, коли не абсолютно, то відсотків на 95... Зараз, коли не 3/4, так половина України їде в Росію, Білорусію за хлібом, бо там є" (с.Лапінці, Прилукського району — від Розбарського В.Л.).
"Я мобілізований до робітничо-селянської Червоної Армії, дружина працює у колгоспі. По осені 1931 р. я мав телицю, в час м'ясозаготівлі визнали в м'ясозаготівлю, останні усуспільнили. Тепер розбирають всі корови. Як Вам відомо, хліба нема на 100 %, сім'я абсолютно голодна. Як вийти з положення з телицею, правління гроші забрало, сім'я пухне з голоду, прохаю відповісти" (від Відоменка, Новоукраїнський район, Татарська сільрада).
"Открытое письмо Винницкой области и части Киевской. В нашей местности голод охватил все районы. Все крестьянство движется и удирает из сел дабы спастись от голода. В селах в день умирает по 10-20 семей, дети двинулись кто куда, все станции железных дорог переполнены отъезжающими крестьянами. В деревнях не осталось ни лошадей, ни скота. Голодных крестьян-колхозников голод заставляет бросить все и идти в свет. Есть случаи в Шевченковском районе, когда целые села заражены болезнью — сапом, потому что кушали дохлых лошадей. Говорить о выполнении посевной кампании не приходится, так как процент крестьян в наших селах остался малый и все истощены голодом... Буржуазия создала искусственный голод у нас, это есть выполнение задания капитализма3, она восстановила всю крестьянскую массу против Советской власти" (від члена ВКП(б) з 1925 р. Крофана П.С., партквиток № 1271632, м.Вінниця).
"Дайте вивід, що в сучасний момент робити, коли в комуні немає на сьогодні що їсти і вже цілий місяць тому назад, як був малай. Районний партійний комітет каже, що треба організовувати загальне харчування з тих продуктів, що мають комунари, а комунари їдять дохлі коні, буряк кормовий і т. ін., пухнуть з голоду, що цілком і повністю загрожує III більшовицькій весняній кампанії. А ще гірше комуна "Крест. Інтерн" в Молдавії, в якій і коні вже всі поздихали, а також свині і все господарство пропадає тільки через те, що немає що їсти. І люди пропадають через те, що немає що їсти, і ніхто за це не турбується й не думає" (від Шверка Федора, АМССР, м.Балта, комуна "Крест.Інтерн").

"Колгопники, які працювали і заробили багато трудоднів, зараз голодують і немає чого їсти, наприклад, у моїх батьків було 805 трудоднів та заробили хліба зі своєю сім'єю по 105 пудів, а одержали з колгоспу грошей та 46 пудів хліба, а решту хліба вивезли в план хлібозаготівлі. Грошей так само чомусь не дають і таким чином ми залишились голодні... Дуже погана у нас справа з загальним початковим навчанням, бо учні школу відвідують тільки на 10 %, це тому, що нічого їсти" (від Давиденка І.П., Полтавщина, Ставино-Долянська сільрада, хутір Давидівка).
"Тов. Сталин,... на селе несчастье, люди голодают, лошади дохнут и уже люди начали с голоду умирать, зерна нет даже на 50 % на площадь сева, в общем полное разорение... Я два дня тому приехал из села, я там своими глазами видел все несчастья, как через каждые 2-3 сажня по дороге лежат дохлые лошади и их крестьяне режут по куску и едят. Больно смотреть на тех несчастных детей и женщин, пропадающих з голоду, ожидающих, что с Москвы отец привезет одну-две буханки хлеба, ибо все едут в Москву, Ленинград, Минск за хлебом.
Тов.Сталин, у нас делается то, что делалось при царе — царь далеко, а бог высоко, но сейчас в тысячу раз большая беда. Те, кто информирует, получают хлеб и булку, и все это ясно, они имеют закрытые столовые РПК, РВК, а несчастные люди умирают с голоду, все шкурники боятся быть оппортунистами... Жду ответа. С ком. приветом П.В.Смирнов, партбилет № 0643327. Киев, ул.Либкнехта, № 15, кв.12.
Мне живется хорошо, я обедаю в столовке Киевского МПК, и ем так, как надо есть, и могу пережить еще 25 лет".
"Коли прочитали в газетах постанову Центрального Комітету ВКП(б) від 26 березня 1932 р., що корова і всяка дрібна худоба примусово не усуспільнюється, а тільки добровільно, то пішли забирати всяк свою корову. Правління колгоспу забрали дрючки і не дають корів, почали бити бабів..., арештовувати і відправляти в район, в міліцію... Хто взяв корову, то уповноважений РВК приходить з бригадою і розбивають замки, вікна, двері і забирають корову і що мається в хаті — різне майно, і навіть останній буханець хліба 5-6 фунтів, сало, що людина держала на посівну кампанію, щоб вийти в поле на роботу, то бригада забрала і поїла, а людина зосталася голодною і не виходить на работу, а після ходять бригадири, штрафують і говорять, що ви зриваєте посівну кампанію..." (від Зрайківського Гната, Тетіївський район, с.Порошків).

Шановний читачу! Ти прочитав листи смертників. Якщо ці люди не померли від голоду в 1932 р., то або померли в 1933, або загинули внаслідок пізніших репресій, бо людей, що голосно скаржились, влада неодмінно знищувала. Будемо ж вдячні цим людям, бо їхні листи відчаю дають нам широку і розлогу картину тодішнього життя. Тут і становище безправних, обернених на рабів, колгоспників, і їхня наївна віра у справедливість радянської системи та партійного керівництва, і жирування ніким і нічим не обмеженого начальства, і страшний голод, що охопив не лише селян, але й робітників. Селяни та інші дописувачі не могли збагнути, чому вони потрапили у таку халепу. Сподіваюсь, цими листами будуть присоромлені ті дослідники голодомору, хто вважає, що безмірні реквізиції хлібопродуктів були спрямовані на те, щоб загнати селян до колгоспів. Бо влада переслідувала й грабувала всіх, а найбільше постраждали саме колгоспники. З листів добре видно, що голод охопив лише Русь-Україну, що селяни тікали в Московію та Білорусь, де було вдосталь дешевого хліба. Читаючи їх, важко сказати, що навіть цей, скромний порівняно з наступним, голод не був запланований. Але можливо селяни перебільшували? Послухаємо ж, що писали та говорили представники влади.
Голова Всеукраїнського ЦВК Г.Петровський повідомляв 23 лютого 1932 р. першого секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора "О фактах острого недостатка продовольствия для населения и кормов для скота" і просив його звернутися в Москву до ЦК ВКП(б) "издать постановление о прекращении хлебозаготовок на Украине и объявлении свободной торговли, согласно закону" (2, C.121). Таким чином, голод уже розпочався, "недостатки продовольствия" вже приводили до катастрофічних наслідків, в противному разі Петровський не посмів би звертатися до начальства й суперечити партійній догмі, що "зараз селяни живуть краще, ніж будь-коли".
Що настав голод — не дивно, бо як доповідав Косіору секретар Вінницького обкому партії Алєксєєв 7 березня 1932 р. "расчеты в колхозах за 1931 хозяйственный год на 1 марта далеко не закончены. Из 3793 колхозов области произвели расчеты 2204 колхоза или 58,1 %, есть районы, где еще к расчетам совершенно не приступали (таких 8 районов)" [2, с.125]. Отже, понад 40 відсотків колгоспників, які цілий сезон відпрацювали в полі та біля худоби, нічого за це не отримали і мали жити за рахунок невеликих припасів з городів, які до березня, звичайно, вичерпались. Але і в значної частини тих колгоспників, яким комуністи видали мізерні пайки на трудодні, зерно частково було вилучене, так що до нового врожаю вони могли й не дожити. Адже ж вилучали не з урахуванням того, скільки селянину треба залишити, щоб він із сім'єю вижив, а за принципом найбільшого вилучення.

Про становище в Україні московська жидобільшовицька влада знала не гірше, ніж Харківська, а можливо й краще, бо ГПУ було підпорядковане безпосередньо Москві й частину інформації давало туди, обминаючи колоніальну адміністрацію України. 16 березня 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) приймає постанову, у якій зазначає, що "положение с семенами на Украине во много раз хуже того, чем это следует из телеграммы т.Косиора" [2 с. 129]. Отже, розмови про те, що в Москві "не знали, не чули, не бачили" абсолютно безпідставні.

Про тяжке становище на Маріупольщині писав Косіору нарком робітничо-селянської інспекції УСРР В.Затонський 24 березня 1932 р. На Македонській МТС "зам. директора заявил, что их колхозы обеспечены на 50 %, на деле же нет и 5 %... На свиной ферме в самой Македоновке в этом году погибло уже 180 свиней (135 осталось)... полагающейся им макухи (за сданный подсолнух) они не получили и свиней кормят сухой половой" [2, с. 136].
У березні 1932 р. голод уже лютував у багатьох районах Руси-України. Секретар Одеського обкому М.Майоров 3 квітня писав Косіору про голод в Зінов'ївському, Новомиргородському та інших районах области: "Приблизительно в половине сел Новомиргородского района (всего сельсоветов в районе 26) едят павших лошадей, имеются опухшие от недоедания. В таком состоянии находятся от 30 до 50 семейств в каждом сельсовете... Трупы умерших по нескольку дней остаются незакопаными... Такое же положение констатировано и в ряде сел (около 10) Хмелевского района и в трех селах Новоархангельського района" [2, с. 144]. Характерно, що однією з причин голоду Майоров визнає "некоторое переобложение плана хлебозаготовок", тобто, надмірні реквізиції.
Про голод повідомляло ГПУ. В спеціальному донесенні "про факти голоду і випадки смерти в Тростянецькому районі" від 8 травня 1932 р. начальник Вінницького обласного відділу ГПУ Лєвоцкій писав секретарю Вінницького обкому: "Последние материалы все больше сигнализируют об увеличении голодания во многих селах Тростянецкого района с последствиями опухания и смертей... По с.Тростянчик голодает 40 семей, все колхозники, преимущественно бедняки, среди них 15 детей лежат опухшими. По с.Паланка голодом охвачено 52 хозяйства, семьи колхозников в количестве 301 человека, из них 108 человек совершенно опухшие. В этом же селе голодают 15 хозяйств индивидуальников, из них опухших 7 человек... По с.Севериновка голодает 23 человека, семьи колхозников, питаются исключительно сурогатами, как-то: тертый желудь с примесью хрена и пр... По неполным данным сейчас в районе насчитывается голодающих 950-1000 человек... Зафиксированы в районе также 19 случаев смерти от голода" [2, с.160,161].

Зазначу, що більшість пухлих від голоду мали померти через 2-3 тижні, бо продуктів харчування не було.
Про стан голоду на 5 травня 1932 р. в Уманському районі писав оргінстру ЦК КП(б)У у довідці від 16 травня: "Знову збільшилось захворювання від голоду, збільшилась смертність. В с.Фурманка лише з 1 до 5 травня вмерло від голоду 24 чоловіка. Є села (Дмитрушки, Фурманка, Ладижинка, Ропотуха), де смертність носить масовий характер. В с.Дмитрушках немає такого дня, коли б не вмерло 5-6 чоловік від голодної смерти. Недоїданням охоплені всі села району, за винятком с. Яроватка, де стан більш-менш задовільний. В решті сел району голодування та смертність набрали масового характеру. За відсутністю продуктів їдять дохлих коней, забитих собак, викопують торішню гнилу картоплю, буряк, інші корінняки, домішують бур'яну, що появляються, і таким чином годуються. По полях ходять цілі групи людей, що збирають падаль, корінняки і вживають їх для їжі. Харчування дохлятиною, різними покидьками, гниллю носить масовий характер та призводить до захворювання й збільшення смертности (в с.Паланка виявлено випадки смертности від дизентерії, сибірської язви). І, нарешті, в с.Степківці виявлено факт людоїдства. Бідняк колгоспник М. 34-х років, що довгий час недоїдав і годувався дохлими кіньми та ін., вночі 27 квітня убив свою дитину 2-х років, порізав на шматки, жінка варила і годувались вони 2 дні. Потім він хотів убити другу дитину 4-х років, але жінка заперечила.
Опухлих від голоду, яким загрожує смерть, в кожному селі численна кількість. Збільшуються кражі, грабунки, головним чином, скотини для їжі. Такий стан з харчуванням відбивається на посівкампанії: частина зовсім непрацездатних, частина виїжджає за купівлею хліба в промислові центри, до Ленінграду, Москви, причому їдуть, головним чином, працездатні, внаслідок чого — плинність в бригадах, низька продуктивність праці, в деяких селах працюють замість дорослих діти...

Зовсім незадовільний настрій серед одноосібників. З них лише незначна частина сіє, решта — або ж зовсім відмовляється сіяти, або вимагає насіння, тяглову силу, харчування, й лише тоді погоджується сіяти. Є частина, що зовсім вороже ставиться до посівкампанії, на збори не йде, в поле теж, сіяти відмовляється. В с.Рижавці окремі одноосібники заявляють: "Не йдіть до мене, не зачіпайте мене, дайте мені спокійно вмерти" [2, с.163-165].
А ось витяг з листа секретаря Христинівського райкому Жука про голод у районі, складеного у травні 1932 p.: "... з наших 30 сіл району з них 40 колгоспів потребують негайної допомоги: колгоспники — 939 господарств, або 4000 душ; одноосібників — 298 господарств, або 1405 душ. Разом 1237 господарств, 5405 душ..." [2, с.165].

Секретар Янушпільського району Вінницької области 20 травня 1932р. у доповідній записці про голод ("продовольчі труднощі"), зокрема, писав: "В основном недостаток охватил прослойку колхозников-многосемейных и бедняков-единоличников-многосемейных. Характерно отметить, что голодовке подвергнут весь контингент лиц, полностью выполнивших план хлебозаготовки... Список опухших и крайне нуждающихся сел при сем прилагаю. Случаев смерти зафиксировано 5, каковы имеют место в с.Молочки и Галиевка. В с.Молочках и других селах, на почве отсутствия хлеба, обнаружены случаи употребления мяса от павших лошадей. По достаточно проверенным данным отсутствует не только хлеб, но и другие продукты, как картофель, буряк и проч. Имеет место в ряде сел: Молочках, Галиевке, Жеребках и др. — выкапывание из земли на засеяном поле разных культур.
В с.Молочках на засеяном поле горохом вышло до 40 женщин выкапывать рассеянью зерна и тут же на месте ели их, едят также и гнилую картофель.
С.Краснополь: В Краснопольском колхозе зимой были выброшены на поле несколько сотен пудов гнилого картофеля. Селяне ближайших сел, как Молочек, Галиевка в количестве до 100 человек мешками разбирали эту картофель, каковую употребляли для питания.
С.Бурковцы: В Бурковецком колхозе на месте, где была закагатирована картошка, каковая сгнила и земля засеяна ячменем и овсом — 150 человек разорили землю, собирая остатки гнилой картошки.

Индивидуальной помощи ни колхозникам, ни единоличным хозяйствам за отсутствием продресурсов не выдавалось.., мобилизовать какие бы то ни было продресурсы внутри района не предвидится никакой возможности. Кампания по обработке свеклы в колхозах и прополочная кампания находятся под реальной угрозой срыва за отсутствием средств питания..." [2, с. 170].
Як робилися реквізиції ("хлібозаготівлі") у Богуславському районі Київської области, а заодно як колгоспників нацьковували на одноосібників, щоб пересварити селян, свідчать члени бригади обласного бюро компартії Клінов та Гєнкін у листі від 1 червня 1932 p.: "... после выполнения колхозом плана хлебоздачи ввиду невыполнения хлебозаготовок единоличниками и твердосдатчиками, каждый колхозник был прикреплен к единоличнику или твердоздатчику, поставив под ответственность за невыполнение последними колхозников, после чего у них было в ряде случаев изъято по 5 пудов хлеба, полученных ими из заработанных трудодней. У части единоличников административными грубыми мерами было "заготовлено" вплоть до последнего пуда семенное зерно, в результате чего по единоличному сектору план весеннего сева из 2200 га засеяно на 30 мая — 202 га... По проверенным данным в с.Медвине в колхозном секторе находятся в опухшем состоянии на почве голода 160 семей. Единоличный сектор, составляющий 40 % села, имеет 238 опухших семейств. С 19 по 30 мая в селе умерло от голода 30 человек. По заявлению председателя сельсовета ежедневно умирает от голода 3-4 человека, из них часть детей в возрасте 9-14 лет (эти цифры являются ориентировочными, ибо точное количество опухших семейств еще не установлено). Опухшие семейства получают крайне недостаточную помощь. При данной помощи не представляется возможным восстановить их трудоспособность и свести к минимуму смертность от голода.., до реализации урожая осталось еще 2 месяца и с каждым днем положение ухудшается" [2, с.181,182].

Широку панораму голоду у Харківській области дав секретар обкому Терехов у доповідній записці в червні 1932 р.: "Проверенные данные непосредственно руководящих работников области по отдельным районам и колхозам, а также многочисленные материалы, поступающие за последнее время от РПК, уполномоченных облпарткома и сводки по линии Харьковского обласного отделения ГПУ свидетельствуют о чрезвычайно напряженном продовольственном положении отдельных районов области, в особенности по колхозному сектору.

1. Семеновский район: в Герасимовском селе колхозники не имеют хлеба, на почве голодовки колхозников есть случаи опухания, и в особенности среди детей... <В 15 других сел> продовольственных продуктов для организации общественного питания не имеется, что в ряде колхозов вызывает массовые невыходы колхозников на работу, нападение на пункты заготзерна, выкопку маточников и картофеля, а также массовый выезд колхозников на заработки за хлебом в другие области республики. (Политсводки райпарткома, уполномоченного обкома и материалы ГПУ).
2. Кобелякский район: Этот район еще в большей степени нежели Семеновский находится в тяжелом продовольственном затруднении... в селах Сухая Маячка, Бродщина, Красное и др. отмечено до 60 случаев смертности на почве голода и систематического недоедания. Колхозники и индивидуальники в большинстве сел этого района... питаются всевозможными суррогатами (цвет акации, камыш, осока и т.д.) и есть случаи употребления в пищу мяса павших лошадей. (Политсводки РПК, уполномоченного обкома и материалы ГПУ).
3. Чутовский район: В с. Дубровая лежит опухших от голода 36 семейств, за последнее время было 2 смертных случая. Факты особо тяжелого продовольственного состояния в этом районе имеют место в селах: Рублевка, Постельки, Войковка и Искровка. На этой почве отмечено массовые отказы колхозников от выхода на работу... (Сводки ГПУ).
4. Глобинский район: В ряде сел на почве голода есть случаи заболевания и смерти. В с.Федоровка с начала посевной кампании умерло до 80 человек. В мае — 36 человек. Большинство семей этого села лежат опухшими. В с.Горбы умерло 11 человек от голодовки, в с.Глобино — 2 человека и в с.Бориси опухших от недоедания — 91 человек (все бедняки). В этом же селе были случаи смерти от голода (колхозник Гнида Прохор умер на дороге). (Сводки ГПУ).
5. Нехворощанский район: В ряде сел на почве голода имеют массовые случаи употребления в пищу различных суррогатов: качанов капусты, сердцевины стебля подсолнуха, макухи, что приводит к массовым заболеваниям. В с.Нехвороща — 15 семейств колхозников лежат опухшими от голода. В с.Жаднево лежит больных от недоедания 25 человек, из них у колхозника Шпака вся семья из 6 человек. Такое же положение в сс.Михайловка, Шевченко и др. (Материалы ГПУ и Политсводки РПК).
6. Оржицкий район: В большинстве колхозов района отсутствует хлеб. Еще в начале сева колхозники питались до 25 % суррогатами, есть случаи опухания в таких селах: Круподерецкое — 40 человек, Лукомельское — 30, Яблуневское — 30, Оржицы — 27 и др. Колхозы не в состоянии обеспечить общественным питанием всех работающих колхозников, что приводит к чрезвычайно низкому проценту выхода на работу. (Материалы ГПУ, политсводки РПК).
Кроме перечисленных районов с яркой характеристикой случаев голода в отдельных сельсоветах и колхозах, из общего числа 82 районов области, аналогичные случаи в большей или меньшей степени голода установлены в таких районах (подається список 34 районів — А.К.)...
Усилились тенденции самовольного разбора лошадей колхозниками у колхозов и массовые подачи заявлений как единолично, а в большинстве группами, о выходе из колхоза, главным образом по мотивам отсутствия продовольствия, а также и тенденции получить обратно лошадей, раздел посевов и проч. скот... Отпущенная продовольственная помощь для Харьковской области на период весеннего сева ввиду ее незначительности не могла обеспечить минимальные потребности области полностью..." [2, с.190-193].

Не дивно, що в умовах жорстокого голоду, коли серйозно руйнувалась психіка людини, а загострювались тваринні інстинкти, спрямовані на виживання роду за рахунок пожирання слабших особин, були засвідчені багаточисельні факти людоїдства. Про один з них було написано раніше. А ось інші.
Звенигородський дільничий прокурор у листі Київському обласному прокурору повідомляв про три випадки людоїдства дітей в с.Тарасівка [2, С.203].
Вінницький обласний прокурор Чернін у липні повідомляв у Республіканську прокуратуру про випадки людоїдства в с.Нове Місто Монастирищенського району. Цей лист дає яскраву картину стану, в якому знаходились "канібали": "Повідомляю, що в останніх числах червня в с.Нове Місто... гр.Г., 36 років зі своєю дружиною, по майновому стану маломіцні середняки, порізали та з'їли своїх дітей хлопця, 9 років і хлопця, 2 років. Сам Г. знайдений на печі вмерший, якого труп розкладався, бо нікому не було відомо. Дружина його зараз непритомна і не можна з нею говорити..." [2, с.210].
Секретар Шполянського РПК Київської области в листі до ЦК КП(б)У 25 липня 1932 р. писав про два випадки людоїдства в селах району. Про подію в с.Матусівка він, зокрема, пише так: "...попередні дані говорять про те, що жінка-біднячка, що має троє чи четверо дітей, дійсно була в дуже скрутному становищі, сама хворіла від недоїдання, діти теж в розпачі, рішилась на те, що позбавила свою дитину життя для того нібито, щоб спасти останніх дітей. Так вона заявила слідчому..." [2, с.221].

Про випадок людоїдства в с.Софіївка Бердянського району повідомляла Дніпропетровська обласна міліція обкому КП(б)У: "...Гр.Б., 25 лет, разведенная, батрачка, член артели "Октябрь", проживающая в с.Софиевка, имела на своем иждивении двух детей — мальчика трех лет и девочку 1,5 года... В декабре 1931 г. за отсутствием корма корову и поросенка зарезала на питание. В это же время хлеб у нее был израсходован и она стала питаться исключительно одним мясом. В начале марта 1932 г. мясо от коровы и поросенка израсходовала и стала варить кости и этим наваром питалась сама и питала детей. От такого питания Б. стала опухать, несколько раз обращалась за помощью в сельский Совет, в правление артели, но помощи не получала, оставаясь в беспомощном голодном состоянии, Б. решила убить ребенка-девочку и ее мясом питаться... Гр.Б. ввиду ее опухлости на почве недоедания находилась на излечении в больнице. В данный момент у Б. опухоль прошла и последняя находится в больном состоянии для определения ее психического и умственного состояния..." [2, с.225, 226].
Страшні речі діялися в Руси-Україні в першій половині 1932 p. Селяни, артілі, сільради, райпарткоми, обласні та республіканські партійні та державні органи у багаточисельних зверненнях до вищестоячих установ та організацій волали про допомогу. Жидобільшовицька влада визнала факт голоду й допомогу надала головним чином за рахунок тих резервів, що знаходились в Україні. Але вона була недостатньою, вкрай запізнілою, голоду зупинити не могла, про це повідомляється у багаточисельних зверненнях. Фактично, допомога йшла, але не для ліквідації голоду, а щоб засіяти поля та підтримувати у відносно працездатному стані тих селян, які ще могли щось робити.
Відчуваючи, що колгоспи створені для їхньої загибелі, влітку 1932 р. селяни почали масово з них виходити. В липні 1932 р. ГПУ УССР подає доповідну в ЦК КП(б)У "Про тенденції виходу з колгоспів на Україні", в якій, зокрема, говориться: "Дополнительные поступившие материалы местных органов ГПУ сигнализируют о дальнейшем росте требований колхозников об исключении их из колхозов... Всего по Украине на протяжении июня поступило заявлений о выходе из колхозов 14055 человек в 475 колхозах 111 районов..." [2, с.205].

У своїх заявах про вихід селяни писали [2, с.233-235]:
"Вступаючи до колгоспу, ми усуспільнили землю, живий та мертвий реманент, дали насіння озимини, працювали в колгоспі як належить, а за це ми маємо злидні та голод. Коли нас умовляли вступити до колгоспу, обіцяли давати на їдця 15-16 пудів хліба на рік, дали по одному чи по два, а під час хлібозаготівель і той забрали, завдяки чому ми пропадаємо з голоду. Зверталися до місцевих органів влади за допомогою, але такої не отримуємо".
В цих кількох реченнях відображена вся політика жидо-більшовицької влади по відношенню до українських селян. Хіба не видно як звідси, так із багаточисельних попередніх листів та зведень, що їх не вважали за людей — цілком у дусі жидівського Талмуду. Селян не відпускали з колгоспів, і вони слізно просять захисту у Г.Петровського: "Спасаючи дітей своїх від голодної смерти, просимо Вас, рідний наш батько, зробити розпорядження РВК, щоб правління колгоспу "Гігант" задовольнило наші клопотання про виключення наших господарств з колгоспу та повернули нам наші землі з врожаєм цього року та усуспільнене майно" (Колгоспники с.Чемерис-Волоських Барського району).
 
Наші Друзі: Новини Львова